ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року Справа № 921/1025/14-г/6 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Данилової М.В., - головуючий Сибіги О.М., Корсака В.А.за участю представників:позивача, відповідача, третьої особине з'явились (про час та місце судового засідання повідомлено належним чином)розглянувши матеріали касаційної скаргиВиконавчого комітету Тернопільської міської ради на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 12.07.2016р.у справі№921/1025/14-г/6 господарського суду Тернопільської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомбінат - Тернопіль"до Виконавчого комітету Тернопільської міської радиза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю "Західагроінвест" провизнання недійсним договору та застосування відповідних правових наслідків ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрокомбінат - Тернопіль" звернулось до господарського суду Тернопільської області з позовом до Виконавчого комітету Тернопільської міської ради про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 11.03.2002 АЕР №602514 та застосування правових наслідків недійсності правочину.

Позовні вимоги були обґрунтовані посиланням на приписи статей 11, 16, 203, 215, 216, 377, 651 Цивільного кодексу України, статей 120, 123 Земельного кодексу України.

Ухвалою від 25.09.2014 господарський суд Тернопільської області залучив до у часті у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю "Західагроінвест".

Заявою від 06.11.2014 тернопільська міська рада просила застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову (а.с.58, т.1).

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 24.11.2014 (суддя Шумський І.П.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.02.2015 (колегія у складі суддів: головуючий суддя Новосад Д.Ф., судді Михалюк О.В., Орищин Г.В.), позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 11.03.2002. Зобов'язано ТОВ "Агрокомбінат-Тернопіль" передати Тернопільській міській раді земельну ділянку, загальною площею 4,385240га, розташовану за адресою: вул.Поліська, 14 в м.Тернопіль.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.09.2015 судові рішення були скасовані, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Тернопільської області в іншому складі суду.

01.12.2015 до початку розгляду справи по суті, позивачем було подано заяву про зміну підстав позову, згідно з якою позивач просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між Тернопільською міською радою та ЗАТ "Агрокомбінат" АЕР №602514 від 11.03.2002, як такого, що вчинений під впливом помилки щодо істотних умов договору оренди, а саме: предмету договору в частині зазначення площі орендованої земельної ділянки та існуючих обмежень щодо використання земельної ділянки по причині знаходження на ній будівель, що належали третім особам на праві власності. Дана заява прийнята до розгляду судом. Відповідно, підстави для дослідження обставин, визначених судом касаційної інстанції відпали, оскільки такі лежать поза межами підстав позову, що перебуває на розгляді.

Під час нового розгляду справи, господарський суд Тернопільської області рішенням від 12.01.2016 (Андрусик Н.О.) у задоволені позовних вимог відмовив.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 (колегія у складі суддів: головуючий суддя Костів Т.С., судді Марко Р.І., Данко Л.С.) рішення господарського суду Тернопільської області від 12.01.2016 скасовано.

Прийняте нове рішення, яким позов задоволено повністю. Визнаний недійсним договір оренди земельної ділянки від 11.03.2002, укладений між Тернопільською міською радою та ЗАТ "Агрокомбінат" АЕР №602514, зареєстрований 28.03.2002 за №476 у виконавчому комітеті Тернопільської міської ради, про що вчинено запис в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі. Стягнуто з Тернопільської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокомбінат-Тернопіль" відповідні судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятою постановою, Виконавчий комітет Тернопільської міської ради звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 25.10.2016. справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Сибіга О.М., Корсак В.А.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 31.10.2016 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

Заслухавши доповідь судді - доповідача та присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, згідно пункту 1.6 Статуту Закритого акціонерного товариства "Агрокомбінат", затвердженого установчими зборами акціонерів від 22.09.2000 (протокол №1), зареєстрованого торгово-реєстраційною палатою Тернопільської міської ради 27.09.2000 серед засновників останнього було Відкрите акціонерне товариство "Тернопільський облагропостач".

У 2001 році ЗАТ "Агрокомбінат" набуло у власність об'єкти нерухомого майна- будівлі під літерами "А", "Б", "Г", "М", "Л", "П", "О", загальною площею 7477,1 кв.м., які знаходяться за адресою: вул. Поліська, 14 у м. Тернополі, що підтверджується актом передачі майна у статутний фонд ЗАТ "Агрокомбінат" від 21.09.2000, дублікатом свідоцтва про право власності від 15.11.2004, рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради №971 від серпня 2001 року.

Позивач є правонаступником ЗАТ "Агрокомбінат".

Також судами встановлено, що ЗАТ "Агрокомбінат" звернулося до Тернопільського міського голови з проханням, викладеним у листі №198 від 02.07.2001, про надання товариству земельної ділянки, площею 43852,4 кв.м. за адресою: вул. Поліська, 14 у м. Тернопіль для обслуговування приміщень, які перейшли у власність від ВАТ "Тернопільський облагропостач". Одночасно, в листі від 02.07.2001, ВАТ "Тернопільський облагропостач" надав згоду на вилучення земельної ділянки, площею 43852,4 кв.м. на користь ЗАТ "Агрокомбінат", у зв'язку з переходом до останнього права власності на приміщення за адресою: вул.Поліська, 14 у м. Тернополі. 16.07.2001 постійна комісія з питань архітектури, будівництва та земельних відносин Тернопільської міської ради вирішила погодити питання вилучення у ВАТ "Тернопільський облагропостач" земельної ділянки, площею 43852,4 кв.м. та надати її в оренду терміном на 25 років ЗАТ "Агрокомбінат" для обслуговування переданих до його статутного фонду адміністративного, складських і виробничих приміщень по вул. Поліська, 14.

12.09.2001 виконавчим комітетом Тернопільської міської ради прийнято рішення за №1159 про вилучення у ВАТ "Тернопільський облагропостач" земельної ділянки, площею 43852,4 кв.м. та надання її в оренду терміном на 25 років ЗАТ "Агрокомбінат". Цим же рішенням визнано таким, що втратив чинність Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ТР №002034, зареєстрований в Книзі записів державних актів 18.06.2001 за №597 та зобов'язано ЗАТ "Агрокомбінат" в місячний термін оформити надання земельної ділянки відповідною документацією.

11.03.2002, на виконання рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради №1159 від 12.09.2001 між Тернопільською міською радою та ЗАТ "Агрокомбінат" укладено договір оренди земельної ділянки АЕР №602514, котрий зареєстровано 28.03.2002 за №476 у виконавчому комітеті Тернопільської міської ради, про що вчинено запис в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі.

Відповідно до умов договору оренди, орендодавець (Тернопільська міська рада) передав, а орендар (ЗАТ "Агрокомбінат") прийняв у тимчасове оплатне користування терміном на 25 років земельну ділянку, площею 4,385240 га (згідно з планом розташування, що додавався), за адресою вул.Поліська, 14 у м. Тернопіль. При цьому, пунктом 14 договору сторони обумовили, що орендодавець передав, а орендар прийняв земельну ділянку, вільну від будь-яких майнових прав та претензій третіх осіб. В подальшому, в договір вносилися зміни в частині розміру орендної плати.

Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з недоведеності позивачем підставності позовних вимог.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення місцевого суду в апеляційному порядку не погодився із висновками місцевого суду та зазначив, що місцевий суд, стверджуючи про недоведеність позивачем відсутності факту подальшої зміни площі земельної ділянки, наданої попередньому користувачу, суд припустився порушення норм процесуального права, безпідставно поклавши тягар доведення цієї обставини на позивача.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду про задоволення позову з огляду на наступне.

Предметом спору у даній справі з урахуванням заяви про зміну підстав позову від 01.12.2015 є вимога позивача визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між Тернопільською міською радою та ЗАТ "Агрокомбінат" АЕР №602514 від 11.03.2002, як такого, що вчинений під впливом помилки щодо істотних умов договору оренди, а саме: предмету договору в частині зазначення площі орендованої земельної ділянки та існуючих обмежень щодо використання земельної ділянки по причині знаходження на ній будівель, що належали третім особам на праві власності.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі оскаржуваного договору оренди, в оренду позивачу надано земельну ділянку конкретної площі: 4,385240 га і виключно за рахунок землі такої ж площі, вилученої у ВАТ "Тернопільський облагропостач" (правонаступника Облпостачзбуту, державного обласного підприємства МТЗ "Облагропостач") за згодою останнього.

Апеляційний суд погодився із вказаними висновками проте зазначив, що згідно з рішенням виконкому Тернопільської міської ради депутатів трудящих №14 від 18.08.1959 за підприємством Облпостачзбутом було закріплено земельну ділянку площею лише 3,9 га по вул. Каховській (Поліській).

А те, що дана довідка №219/05-13 від 27.08.2014 Державного архіву Тернопільської області (витяг з протоколу №14 засідання виконкому Тернопільської міської ради депутатів трудящих від 18.08.1959) лише свідчить про те, що за даним підприємством в 1959 році було закріплено дану земельну ділянку для будівництва складських та службових приміщень, тобто не доведено документально факт незмінності даної земельної ділянки станом на 2001 рік, не надавало підстав для суду першої інстанції самоусунутись від дослідження обставин щодо дійсної площі земельної ділянки на дату її вилучення та передання в оренду позивачу.

Апеляційним судом встановлено, що на плані розташування землі, що додавався до договору оренди від 11.03.2002, об'єкти нерухомості зображені без зазначення їх площ, власників або інших ідентифікуючих ознак, а судові рішення, на які посилався місцевий господарський суд, не стосувались дослідження площі орендованої земельної ділянки. Площа 4,385240 га вказана у них в якості цитування змісту відповідних документів, правильність яких у цих справах не оспорювалась, а тому в частині цього факту зазначені рішення не несуть доказової інформації.

Рішенням сімнадцятої сесії третього скликання Тернопільської міської ради від 29.05.2009 вирішено затвердити матеріали інвентаризації та видати ВАТ "Тернопільський облагропостач" державний акт на право постійного користування землею, площею 4,385240 га, для обслуговування адміністративно-складських приміщень по вул.Поліська, 14.

Відтак, земельна ділянка більшої площі не могла вилучатись у попереднього користувача та, відповідно, надаватись позивачу в оренду.

При цьому, суд першої інстанції в рішенні визнав, що технічна документація з землеустрою складена не була, межі земельної ділянки, котру надано в орендне користування згідно договору від 11.03.2002 не винесено в натурі, а відповідно фактичний розмір земельної ділянки, якою користується позивач, є не встановленим. Зазначене суперечить висновку суду першої інстанції по суті цього питання, оскільки за таких обставин фактично невідомою та помилково зазначеною у договорі є його істотна умова - предмет договору.

Досліджуючи факт наявності на орендованій земельній ділянці об'єктів нерухомості суд першої інстанції підставо встановив, що під час розгляду господарської справи №921/652/13-г/6 за позовом ТОВ "Агрокомбінат-Тернопіль" до відповідачів-Тернопільської міської ради, ТОВ "Західагроінвест", третіх осіб - ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" та Тернопільського міського управління юстиції, було з'ясовано, що розміщені на земельній ділянці по вул. Поліська, 14 у м. Тернопіль, будівлі, а саме склад-майстерня під літерою "З" та приміщення трансформаторної під літерою "Р" (станом на 21.09.2000) продовжували перебувати у власності ВАТ "Облагропостач" і Агрокомбінату не передавалися. Рішенням господарського суду Тернопільської області від 21.11.2013 у справі №921/652/13-г/6 (яке набрало законної сили) встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 02.09.2003 та постанови господарського суду Тернопільської області від 10.07.2008 у справі №3/74-1795, склад-майстерня під літерою "З" та приміщення трансформаторної під літерою "Р", що знаходяться за адресою вул. Поліська, 14 у м. Тернополі від ВАТ "Тернопільський облагропостач" перейшли у власність Дочірнього підприємства "Ім. Л. Українки "ЗАТ "Агрокомбінат". При розгляді справи №921/443/14-г/17, порушеної за позовом ТОВ "Західагроінвест" про визнання недійсним договору оренди землі від 11.03.2002 встановлено, що на момент укладення оспорюваного договору, позивачу було відомо про знаходження на орендованій ним земельній ділянці інших будівель, які належали іншим особам. Зазначено, що попередній власник будівель - ДП "Ім. Л. Українки" ЗАТ "Агрокомбінат", є дочірнім підприємством підприємства-орендаря за договором оренди землі від 11.03.2002. Фактично був користувачем даних будівель з 03.09.2003 року, оскільки придбав нерухоме майно за договором купівлі-продажу від 02.09.2003р., укладеним між ДП "Ім. Л.Українки" та ВАТ "Тернопільський Олагропостач" та згідно акту приймання-передачі отримав майно у володіння. Такі факти встановлені судом, що вбачається з рішення господарського суду від 10.07.2008 по справі № 3/74-1795. Пізніше, 26.03.2011 між Дочірнім підприємством "Ім. Л. Українки "ЗАТ "Агрокомбінат" та ТОВ "Західагроінвест" укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, предметом якого були склад-майстерня під літерою "З" площею 1115,4 кв.м. та приміщення трансформаторної під літерою "Р", що знаходяться за адресою вул. Поліська, 14 у м. Тернополі.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 21.11.2013 у справі №921/652/13-г/6 ТОВ "Агрокомбінат-Тернопіль" відмовлено в задоволенні позову про внесення змін до договору оренди землі від 11.03.2002 року в частині зменшення розміру площі орендованої ділянки. Рішенням господарського суду Тернопільської області від 07.08.2014 у справі №921/443/14-г/17 ТОВ "Західагроінвест" відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсним договору оренди землі від 11.03.2002 АЕР №602514, укладеного між ЗАТ "Агрокомбінат" та Тернопільською міською радою. Крім того, 10.02.2009 між ВАТ "Тернопільський Облагропостач" та ТОВ "Західагроінвест" укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме під'їзної залізничної колії, що знаходиться по вул.Поліська, 14 в м.Тернополі згідно характеристики, зазначеної у паспорті залізничної колії не загального користування, котра також знаходиться на орендованій Позивачем земельній ділянці. Що стосується даного об'єкту, то з приводу права власності та з приводу неправомірності дій ВП "Тернопільська дистанція колії" ДТГО "Львівська залізниця" по демонтажу колії існує господарський спір (справа №914/600/15), який не розглянуто на даний час по суті.

З відповіді органу ДФС вбачається, що власники розміщених на цій земельній ділянці об'єктів нерухомості подавали розрахунок земельного податку та сплачували його, чим підтверджуються посилання скаржника.

Не зважаючи на це, в оскаржуваному договорі предмет договору охарактеризовано як вільний від забудови та прав інших осіб.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду про те, що суд першої інстанції помилково виходив з того, що відповідно до статті 36 Закону України "Про оренду землі", орендодавець несе відповідальність за недоліки переданої в оренду земельної ділянки, що не були передбачені договором оренди і перешкоджають використанню земельної ділянки за договором. Зі змісту договору вбачається твердження орендодавця про відсутність таких недоліків, а не просте не зазначення такої обставини у переліку. Адже ця обставина (розміщення на земельній ділянці забудови) не могла не бути відомою орендодавцеві, а відтак, неможливість використання земельної ділянки обумовлена не обставинами, які не передбачені у договорі, але настали, а існуючими обставинами, про які свідомо замовчував орендодавець. Відповідно, суд першої інстанції помилково застосував до цих відносин норму статті 36 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до статті 16 Закону України "Про оренду землі" та статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону (ст.126 ЗК України). Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ч. 1 ст.125 ЗК України).

Згідно статті 203 Цивільного кодексу України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. У відповідності до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 229 Цивільного кодексу України передбачено, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Законодавцем передбачено, що істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням; помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У пункті 19 даної постанови ВСУ зазначено, що обставини щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа, на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним, повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

А тому суд першої інстанції помилково вважав, що конкретна площа та конфігурація земельної ділянки не були визначені внаслідок недбальства позивача, оскільки, як далі у рішенні констатував суд, законодавством, чинним на момент укладення оскаржуваного договору за даних обставин не вимагалось розробки проекту землеустрою. Колегія суддів апеляційного суду виходила із того, що конкретні відомості про об'єкт оренди повинні бути відомі саме орендодавцеві. Водночас, апеляційний суд дійшов вірного висновку про неприйняття до уваги посилання скаржника на те, що йому не було відомо про наявність на спірній земельній ділянці об'єктів нерухомості, враховуючи тривалий термін, який минув з дати його укладення до дати звернення із позовом.

Таким чином, апеляційним судом вірно встановлено наявність обставин, з якими закон пов'язує недійсність даного договору та зазначено, що вказані обставини були встановлені судом першої інстанції у рішенні, яким суд звернув увагу на те, що оскільки межі земельної ділянки, котру надано в орендне користування згідно договору від 11.03.2002 не винесено в натурі, відповідно фактичний розмір земельної ділянки, якою користується позивач, третя особа, залізниця - є не встановленим. Наведені обставини перешкоджають реалізації права позивача у спосіб, визначений статтею 36 Закону України "Про оренду землі". Однак, належних правових висновків з цього суд першої інстанції не зробив.

Оскільки оспорюваний договір оренди від 11.03.2002, укладений на підставі рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради №1159 від 12.09.2001, котре на даний момент є чинним і не виконаним в частині обов'язку у місячний термін оформити в Тернопільському міському відділі земельних ресурсів технічну документацію на земельну ділянку, не впливає на відносини щодо визнання договору недійсним, оскільки зазначений обов'язок не обумовлений як передумова для укладення спірного договору, а сам оспорюваний договір на підставі цього рішення був укладений. Тобто, у цій частині рішення вичерпало свою обов'язковість одноразовим застосуванням.

Колегія суддів апеляційного суду частково погодилась з висновками суду першої інстанції щодо початку перебігу позовної давності у спірних відносинах, проте щодо невідповідності площі земельної ділянки змісту договору позивачу стало відомо з листа архівної установи у 2014, а відтак, при зверненні із позовом про визнання недійсним договору як такого, що укладений внаслідок помилки, що випливає з цього листа, позовна давність не сплила.

У відповідності до частини 1 статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. В силу частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Зважаючи на обґрунтованість позовних вимог в частині визнання спірного договору недійсним, апеляційний суд дійшов вірного висновку про підставність заявлених позивачем похідних вимог про застосування правових наслідків недійсності правочину.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи те, що доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі зводяться до переоцінки доказів, судова колегія вважає їх непереконливими та такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи та досліджені докази, судова колегія вважає прийняту у справі постанову апеляційного суду, якою скасовано рішення місцевого господарського суду та задоволено позовні вимоги, такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для її зміни чи скасування, не вбачається.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Виконавчого комітету Тернопільської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 у справі №921/1025/14-г/6 господарського суду Тернопільської області залишити без задоволення.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді О. Сибіга

В. Корсак