ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року Справа № 914/509/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Козир Т.П.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"на рішення Господарського суду Львівської області від 20.04.2016та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.07.2016у справі№ 914/509/16 Господарського суду Львівської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство Агро-Союз" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Камаз - Україна"провизнання недійсним договоруза участю представників сторін:

позивача:Гаман О.М.відповідача-1: не з'явилисявідповідача-2: Бауліна В.О.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Камаз - Україна" про визнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги № 27/02/15 від 27.02.2015.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 20.04.2016 у справі № 914/509/16 (суддя Кітаєва С.Б.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 (колегія суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Скаржник вказує на те, що всупереч фактичним обставинам судами не було застосовано ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 215 Цивільного кодексу України та не враховано, що оспорюваний правочин укладено відповідачем із перевищенням господарської компетенції та без згоди банку; суди дійшли помилкового висновку про те, що права банку укладенням оспорюваного правочину не порушені, оскільки вимоги банку не включено до реєстру вимог відповідача у справі про його банкрутство.

14.11.2016 до Вищого господарського суду України надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Камаз - Україна" на касаційну скаргу, в якому відповідач-2 просить прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач-1 не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 03.09.2010 між Відкритим акціонерним товариством "УніКредит Банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (Банк), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз" (Позичальник) було укладено кредитний договір № 126-СВ, відповідно до умов якого Банк зобов'язався надати Позичальнику револьверну кредитну лінію без зобов'язання надання з загальною сумою кредиту 4400000,00 доларів США з можливістю отримання в доларах США, євро та гривні та з терміном кредиту до 03.09.2011 з урахуванням обмежень, визначених у договорі.

Додатковою угодою № 11 сторони домовились змінити кредитний договір та викласти його з усіма додатками до нього в новій редакції, наведеній у додатку 1 до цієї додаткової угоди.

Так, відповідно до п. 8.3 кредитного договору в редакції додаткової угоди № 11, Позичальник без попередньої письмової згоди Банку зобов'язується не здійснювати наступні операції: - одержання кредитів, залучення коштів від третіх осіб; - відкриття непокритих акредитивів, надання у якості наказодавця; - надання порук, надання гарантій в якості принципала; - вчинення авалю векселів; - виплату дивідендів; - іпотеки, застави або іншого обтяження своїх поточних або майбутніх активів будь-якими зобов'язаннями, за винятком: - будь-якої іпотеки, застави або іншого обтяження, створеного відповідно до даного договору або у зв'язку з ним; - будь-якої іпотеки, застави або іншого обтяження, існуючого на дату даного договору, за умов, що Позичальник письмово повідомив Банк про таке обтяження до дати цього договору.

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, 27.02.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз" (Позичальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Камаз - Україна" (Позикодавець) було укладено договір поворотної фінансової допомоги № 27/02/15, відповідно до умов якого Позикодавець зобов'язався надати Позичальнику поворотну фінансову допомогу, а Позичальник зобов'язався повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним договором.

Пунктом 2.1 договору визначено, що поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в сумі, що становить 25000000,00 грн.

Судами визначено, що факт виконання відповідачами умов оспорюваного договору підтверджується платіжним дорученням № 171 від 10.08.2015 про перерахування відповідачем-2 на рахунок відповідача-1 коштів в сумі 25000000,00 грн. та випискою ПАТ "марфін Банк" про часткове повернення відповдачем-1 коштів за договором поворотної фінансової допомоги в сумі 10000,00 грн.

29.10.2015 Господарським судом Львівської області порушено провадження у справі № 914/3604/15 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз", а ухвалою від 01.03.2016 у справі № 914/3604/15 Публічному акціонерному товариству "Укрсоцбанк" відмовлено у включенні його грошових вимог в сумі 134588582,51 грн. до реєстру вимог кредиторів.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що у зв'язку з укладенням відповідачами договору поворотної фінансової допомоги № 27/02/15, були порушені права та законні інтереси банку, оскільки останній не надавав згоду на укладення цього договору, тоді як наявність такої згоди є обов'язковою згідно з п. 8.3 кредитного договору № 126-СВ (в редакції додаткової угоди № 11). Отже, позивач вказував на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз" під час укладання оспорюваного договору ст. 207 Господарського кодексу України (спеціальної правосуб'єктності) та просив на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України визнати договір поворотної фінансової допомоги № 26/02/15 недійсним.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ЦК України, ГК України та зазначив, що недотримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз" умов порядку погодження з Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" укладення спірного договору може мати наслідком відповідальність Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз" за кредитним договором, проте не може мати наслідком визнання спірного договору недійсним з підстав, визначених ст. 203 ЦК України та ст. 207 ГК України. Крім того, господарські суди виходили з того, що позивачем не доведено в установленому законом порядку факту порушення його прав і законних інтересів укладенням оспорюваного договору зважаючи на відмову у включенні грошових вимог Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до реєстру вимог кредиторів у справі № 914/3604/15.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

За змістом положень ст. 55 Конституції України, кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

В ст. 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зазначені вимоги Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, якою передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як передбачено ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому, ЦК України не дає визначення поняття "заінтересована особа", тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач вказує на те, що оспорюваний правочин порушує його права як кредитора за кредитним договором від 03.09.2010, згідно з умовами якого, позивач взяв на себе зобов'язання надати Позичальнику кредит, а Позичальник зобов'язався не погіршувати свого фінансового становища.

Згідно із ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення зобов'язань є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Враховуючи наведене, Вищий господарський суд України вважає, що висновки господарських судів попередніх інстанцій про те, що позивач не довів обставин порушення оспорюваним договором поворотної фінансової допомоги, який був укладений після кредитного договору, його прав і законних інтересів, є передчасними.

Господарські суди попередніх інстанцій не дослідили положення оспорюваного договору, зокрема щодо правосуб'єктності Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз" під час укладення договору поворотної фінансової допомоги.

Зазначені порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме щодо наявності або відсутності факту встановлення договором цивільних прав та обов'язків, які регулюють можливість укладання договорів на зразок оспорюваного у даній справі, а висновок про відсутність правових підстав для визнання договору недійсним, у даному випадку, є передчасним.

Оскільки, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились порушення приписів ч. 1 ст. 47 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, відповідно до ч. 1 ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України, оскаржені судові рішення підлягають скасуванню.

При цьому, Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити про те, що ст. 41 Господарського процесуального кодексу України передбачено дві форми розгляду справ господарськими судами та два види процесу у господарських судах: позовне провадження та провадження у справах про банкрутство, яке здійснюється у порядку, передбаченому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а норми Господарського процесуального кодексу України застосовуються субсидіарно, якщо відсутнє відповідне регулювання у законі про банкрутство.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарським судам підвідомчі: справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Також, згідно з ч. 9 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, до виключної підсудності суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, віднесено розгляд справ у майнових спорах, передбачених п. 7 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України.

Зазначені зміни до процесуального законодавства набрали чинності з 19.01.2013, незалежно від того, за нормами якої редакції Закону про банкрутство здійснюється провадження у конкретній справі про банкрутство та у якій стадії провадження перебуває боржник.

Частиною 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Отже, з врахуванням змін до ГПК України, внесених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22.12.2011 № 4212-VI, що набрав чинності 19.01.2013, спори з майновими вимогами до боржника, в тому числі спір про визнання недійсним будь-якого правочину, який порушується особою, чиї майнові права порушено (кредиторами, арбітражним керуючим в інтересах кредиторів) після 19.01.2013, належать до виключної підсудності господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Правова позиція про розгляд у межах провадження у справі про банкрутство спорів про визнання недійсними правочинів боржника незалежно від правових підстав для визнання їх недійсними (цивільно-правових чи передбачених законом про банкрутство), якщо такі правочини безпосередньо пов'язані з провадженням у справі про банкрутство (формування ліквідаційної маси боржника, розгляд кредиторських вимог боржника та формування його пасиву у реєстрі кредиторів), узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 13.04.2016 у справі № 3-304гс16.

Відповідно до змісту позовної заяви, позивачем зазначено про порушення справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз" у справі № 914/3604/15 ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.10.2015, яка перебуває на стадії розпорядження майном боржника. При цьому, позивач вважає в тому числі себе кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз", у зв'язку з чим, ним було подано відповідну заяву у справі про банкрутство.

Зважаючи на внесення змін до ГПК України (ч. 7 ст. 12 та ч. 9 ст. 16) та виключну підсудність майнових спорів, до яких віднесено спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником, щодо якого здійснюється провадження у справі про банкрутство, з 19.01.2013 виключно судам, у провадженні яких перебуває справа про банкрутство, незалежно від того, за нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у якій редакції (чинній до 19.01.2013 чи після зазначеної дати) здійснюється саме провадження судових процедур банкрутства, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що позовна заява про визнання недійсними оспорюваного правочину повинна була розглядатися у справі № 914/3604/15 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз" як спір, що пов'язаний з грошовими вимогами до боржника-позичальника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз" позикодавця - Товариства з обмеженою відповідальністю "Камаз - Україна" за договором поворотної фінансової допомоги від 27.02.2015 № 27/02/15, які породжують конкурсні вимоги до боржника, впливають на розподіл голосів кредиторів на зборах кредиторів боржника та прийняття рішень зборами (комітетом) кредиторів боржника.

Разом з тим, заява позивача прийнята до розгляду у позовному провадженні, незважаючи на здійснення провадження у справі про банкрутство № 914/3604/15 на той час Господарським судом Львівської області.

Вищий господарський суд України зазначає про необхідність застосування, в даному випадку, висновків Верховного Суду України, викладених в постанові від 13.04.2016 у справі № 3-304гс16 про застосування п. 7 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України та ч. 9 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, ч. 4 ст. 10 Закону про "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Так, Верховним Судом України зазначено про те, що системний аналіз положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника і спеціальні норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" застосовуються переважно щодо інших законодавчих актів. За умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів. З огляду на сферу регулювання вказаного закону загалом і за змістом зазначеної норми ст. 20, вона є спеціальною по відношенню до загальних, установлених ЦК підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ця норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом. Згідно з ч. 2 ст. 4 ЦК основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Відповідно до положень ч. 3 ст. 104 ЦК порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом.

Отже, із огляду на положення ст.ст. 4, 104, 110-112 ЦК України, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є частиною цивільного законодавства, що не виключає можливості застосування до правовідносин, які регулює цей спеціальний Закон, також норм ЦК, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст. 16 ЦК і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлено ст. 215 ЦК. Отже, ЦК імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому, визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін, або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.

З огляду на наведене справа про визнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги від 27.02.2015 № 27/02/15, має бути передана на новий розгляд до Господарського суду Львівської області для розгляду по суті в межах справи № 914/3604/15 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз", під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Львівської області від 20.04.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 у справі № 914/509/16 скасувати.

Справу № 914/509/16 направити на новий розгляд до Господарського суду Львівської області для розгляду в межах справи № 914/3604/15 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз".

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Л. Гольцова

Т. Козир