ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року Справа № 910/618/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівАлєєвої І.В., Кравчука Г.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуКиївського апеляційного господарського судувід08.08.2016у справі№910/618/16Господарського судуміста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз"доПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"провнесення змін до договору

за участю

- позивача:Цуцол О.Г. (довіреність від 14.01.2016)- відповідача:Остапенко В.М. (довіреність від 18.04.2014),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" (далі - позивач), просило, з урахуванням заяви про уточнення позову, внести зміни до договору від 04.01.2013 № 13-259-ВТВ на купівлю природного газу, укладеного між позивачем та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі-відповідач) шляхом викладення його у редакції запропонованій позивачем.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що із настанням істотних змін обставин, наявні підстави для внесення змін у договір на купівлю природного газу у відповідній його частині.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2016 (суддя Прокопенко Л.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Федорчук Р.В., судді Тищенко А.І., Майданевич А.Г.), позов задоволено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказані судові рішення та прийняте нове, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У відзиві позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на їх відповідність вимогам чинного законодавства.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 04.01.2013 між відповідачем (продавець) та позивачем (покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 13-259-ВТВ згідно з умовами п.1.1 якого відповідач зобов'язався передати у власність позивача у 2013 році природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробничо-технологічних витрат та нормованих витрат покупця.

Згідно п. 2.1 договору, у редакції додаткової угоди від 05.02.2015 № 12 до договору, продавець передає покупцеві у період з 01.01.2013 по 31.12.2015 газ в обсязі до 200 557,875 тис.куб.м, у тому числі у 2013 році 47 591,411 тис.куб.м, у 2014 році 64 188,641 тис.куб.м, у 2015 році до 88 777,823 тис.куб.м.

Пунктом 3.3 договору сторони встановили, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Відповідно до пункту 4.1. договору у редакції додаткової угоди від 31.12.2013 № 4, кількість газу, яка передається покупцеві, визначається згідно з "Методикою визначення питомих виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами", затвердженою наказом Міністерства палива і енергетики України від 30.05.2003 № 264, "Методикою визначення питомих втрат природного газу при його вимірюваннях побутовими лічильниками в разі не приведення об'єму газу до стандартних умов", затвердженою наказом Міністерства палива та енергетики України від 21.10.2003 № 595 та "Положенням про порядок визначення граничних обсягів виробничо-технологічних витрат і нормованих втрат природного газу, що виникають у газорозподільних мережах", затвердженим наказом Міністерства палива та енергетики України від 26.10.2004 № 668.

Згідно з п.5.2 договору сторони визначили ціну на газ, яка неодноразово ними змінювалася шляхом укладання низки додаткових угод до договору.

Відповідно до пунктів 6.1-6.3 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п.6.2 договору. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу на підставі акта приймання-передачі. Оплата за газ здійснюється з поточного рахунка покупця на поточний рахунок продавця та зараховується як оплата за газ та транспортування природного газу магістральними трубопроводами. При невиконанні покупцем вимог, передбачених у п.6.1 цього договору, продавець має право обмежити передачу газу покупцеві або припинити передачу газу до повного погашення заборгованості за переданий газ за цим договором.

Пунктом 11 договору у редакції додаткової угоди від 22.12.2014 № 11, договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2013, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

Судами встановлено, що листами від 08.06.2015 № 28-4203-15 та від 04.08.2015 № 28-6237-15 позивач звертався до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, про перегляд тарифу на розподіл та транспортування природного газу, але вони залишилися без задоволення.

Також встановлено, що наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 24.09.2014 №664 визначено для позивача розмір ВТВ та Втр в обсязі 62849 тис. куб. м, що є меншим розрахованих згідно Методик обсягів газу та меншим ніж фактично придбано у відповідача, а наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 02.03.2015 №122 було затверджено обсяг ВТВ та Втр на 2015 рік для позивача у розмірі 57413тис. куб. м, що менше, ніж розраховані відповідно до Методик позивачем розміри на 31364,823 тис. куб. м.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.09.2015 у справі № 826/15132/15 позов до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України про скасування наказу № 122 від 02.03.2015 в частині задоволено повністю, скасовано Додаток до наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 02.03.2015 № 122 "Про затвердження розмірів нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат газорозподільних підприємств на 2015 рік", у тому числі в частині встановлення для позивача розміру нормативних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах на 2015 рік, зобов'язано Міністерство енергетики та вугільної промисловості України затвердити на 2015 рік розміри нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільних мережах на підставі Методик визначення питомих втрат та виробничо-технологічних втрат природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 30.05.2003 № 264, та Методики визначення питомих втрат природного газу при його вимірюваннях побутовими лічильниками в разі неприведення об'єму газу до стандартних умов, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 21.10.2003 № 595.

Посилаючись на дефіцит коштів необхідних для розрахунків за природний газ для потреб виробничо-технологічних витрат (ВТВ) та нормативних втрат (Втр), та враховуючи умови договору, позивач вбачаючи неможливість своєчасно розраховуватись за обсяги природного газу, листом від 12.12.2015 №лв07/4-9754-15 звернувся до відповідача із пропозицією внести зміни до договору, у зв'язку із істотною зміною обставин, до якого було додано проект додаткової угоди про внесення змін до п. 6.1 та п. 11 договору, але відповідач відповіді не надав та додаткову угоду не підписав.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про задоволення позову мотивував тим, що у разі невнесення змін до договору, позивач з об'єктивних причин не зможе вчасно виконати умови договору щодо проведення остаточних розрахунків.

Між тим, з такими висновками судів погодитись не можна виходячи з наступного.

Згідно статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Під зміною господарського договору слід розуміти зміну зобов'язань, які сторони прийняли на себе за договором, відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Відповідно до статті 652 цього кодексу, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

- в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

- зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

- виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

- із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов'язує можливість внесення змін до договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19.02.2014 у справі №6-167цс13, яка відповідно до приписів статті 11128 ГПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Внісши зміни до договору № 13-259- ВТВ від 04.01.2013, та змінивши порядок остаточних розрахунків за фактично ториманий природний газ за цим договором, суди визначили, що остаточний розрахунку за отриманий газ здійснюватиметься лише у разі отримання позивачем повного розрахунку за послуги транспортування природного газу від інших осіб, або у будь-якому випадку, не пізніше 01.01.2018, що не ґрунтується на положеннях статті 652 Цивільного кодексу України, при цьому суди фактично безпідставно відтермінували строки оплати.

В той же час не вбачається, що державне управління і регулювання у сфері функціонування ринку природного газу, у тому числі щодо можливості встановлення обсягів ВТВ, ВТР та тарифів, пов'язується із необхідністю проведення остаточного розрахунку у залежності від отримання позивачем повного розрахунку за послуги транспортування природного газу від інших осіб.

Більш того встановивши, що укладеною у грудні 2014 року додатковою угодою № 11 до договору сторони вже змінювали строк дії договору і позивачу на момент її укладення вже було відомо про прийняття відповідних наказів та про зменшення розміру ВТВ та ВТР на 2014 рік та про можливість настання таких обставин і у 2015, зменшення для позивача обсягів ВТВ та ВТР природного газу в даному випадку не є істотною зміною обставин.

Крім того, одна з підстав, на яку посилався позивач щодо внесення змін до договору відпала, оскільки постановою Окружного адміністративного суду від 25.09.2015 у справі № 826/15132/15 було скасовано додаток до наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України № 122 від 02.03.2015.

Таким чином підстави для внесення змін до договору відсутні, оскільки позовні вимоги у цій частині фактично зводяться до надання відстрочки позивачу із оплати за договором.

Враховуючи вищевикладене, судові рішення підлягають скасуванню, із прийняттям нового рішення, про відмову в позові.

Згідно приписів статті 11111 ч.2 п.11 Господарського процесуального кодексу України, належить здійснити новий розподіл судових витрат відповідно до статті 49 частини 6-ї цього кодексу.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.2, 11110 ч.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2016 у справі №910/618/16, скасувати і прийняти нове рішення.

В задоволенні позову відмовити.

Стягнути із Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 3169,40 грн. (три тисячі сто шістдесят дев'ять) грн. 40 коп. витрат із сплати судового збору.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді І.В. Алєєва

Г.А. Кравчук