ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року Справа № 910/30304/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Кравчука Г.А.,

суддів: Дроботової Т.Б., Мачульського Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства "Вугілля України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 24.05.2016у справі Господарського суду№ 910/30304/15 м. Києваза позовомдержавного підприємства "Вугілля України"допублічного акціонерного товариства "Центренерго" простягнення 282 511,80 грн.в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача:Андрусенко Ю.С., дов. № 05-04/294-Д від 05.04.2016;відповідача:Савєльєв С.І. дов. № 864/22 від 18.12.2015;

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2015 року державне підприємство "Вугілля України" (далі - підприємство) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою, у якій просило стягнути на його користь з публічного акціонерного товариства "Центренерго" (далі - товариство) 214 281,60 грн. основного боргу, 63 897,60 грн. інфляційних втрат та 4 332,60 грн. 3 % річних за невиконання зобов'язань з оплати послуг перевезення вугілля в січні 2015 року.

Позовні вимоги підприємство, посилаючись на норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), обґрунтовувало тим, що товариство порушило взяті на себе зобов'язання за правочином, укладеним у спрощений спосіб - листом № 06-06/6233 від 31.12.2014, щодо зобов'язання здійснити оплату послуг перевезення вугілля в січні 2015 року, що є підставою для стягнення 214 281,60 грн. основного боргу, а також 63 897,60 грн. інфляційних втрат та 4 332,60 грн. 3 % на підставі статті 625 ЦК України.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 28.01.2016 (суддя Смирнова Ю.М.) у задоволенні позову підприємства відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2016 (колегія суддів: Баранець О.М., Ропій Л.М., Пашкіна С.А.) рішення Господарського суду м. Києва від 28.01.2016 залишено без змін.

Судові рішення мотивовані посиланнями на відсутність правових підстав для стягнення з відповідача заявлених позивачем сум боргу, інфляційних втрат та 3 % річних, оскільки між сторонами спору договір про відшкодування витрат підприємства на сплату залізничного тарифу за перевезення не укладався, а лист товариства № 06-06/6233 від 31.12.2014 не є правочином, укладеним у спрощений спосіб так як не містить всіх необхідних умов для даного виду договору.

Підприємство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2016 та рішення Господарського суду м. Києва від 28.01.2016 та постановити нове рішення про задоволення позову. Викладені у касаційній скарзі вимоги підприємство обґрунтовує посиланням на обставини справи та приписи ст.ст. 180, 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 10, 13 Закону України "Про ціни і ціноутворення", постанову Кабінету міністрів України № 1548 від 25.12.1996 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів), наказ Міністерства транспорту та зв'язку України № 317 від 26.03.2009, яким затверджено "Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ним послуги".

Товариство скористалось правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та надіслало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу підприємства, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2016 - без змін. Викладені у відзиві вимоги товариство обґрунтовує тим, що оскаржувану постанову прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та у відповідності до вимог діючого законодавства України.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підприємства підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- 31.12.2014 товариством було надіслано підприємству лист № 06-06/6233 з проханням оплатити перевезення вугілля ДП "Донецька вугільна енергетична компанія" в січні 2015 в кількості 100 000 тонн від станції Пелагеєвська Донецької залізниці, код станції - 503906, код відправника - 6608, адреса: 86606, м. Торез, пгт. Пелагеєвка, ЦОФ "Красная звезда" на Зміївську ТЕС ПАТ "Центренерго" за реквізитами: 63460, Харківська область, Зміївський район, смт. Комсомольське, код вантажоодержувача: 3128, станція призначення: Лиман Південної залізниці, код 444002.

- зазначеним листом товариство гарантувало оплату витрат підприємства у повному обсязі;

- протягом січня місяця 2015 позивач оплатив перевезення 3 721,3 тонн вугілля від залізничної станції Пелагеєвська Донецької залізниці до залізничної станції Лиман Південної залізниці на загальну суму 214 281,60 грн. з ПДВ, що підтверджується залізничними накладними №№: 48843148, 48843155, 48843163, 48857866, 48857858, 48848329, 48848105, 48845986, 48843205, 48843189, 48843171, 48863195, 48863211, 48863906, 48863914, 48863922, 48863930, 48863948;

- списання ДП "Український транспортно-логістичний центр" з позивача 214 281,60 грн. плати за перевезення згідно вищевказаних залізничних накладних підтверджується витягами з переліку перевізних документів по перевезенням замовника ДП "Вугілля України" за 05.01.2015 та 09.01.2015;

- 04.03.2015 позивач листом № 0382/07 просив відповідача компенсувати його витрати на оплату здійснених перевезень 3 721,3 тонн вугілля зі станції Пелагіївська Донецької залізниці до станції Лиман Південної залізниці на загальну суму 214 281,60 грн. До зазначеного листа позивачем були долучені підписані з його сторони реєстр провізної плати, рахунок-фактуру № ВУ-СФ-0000095 від 27.02.2015 та акт № ВУ-ОУ-0000013 на відшкодування транспортних послуг;

- 15.05.2015 відповідач листом № 22-06/3-1395 відмовив позивачу у відшкодуванні витрат на перевезення вугілля з огляду на те, що компенсація витрат на оплату залізничного тарифу постачальникам вугільної продукції, які не підпадають під умови договору поставки вугілля № 111/1-07 від 17.07.2014, не передбачена.

Відмовляючи в задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що між сторонами спору договір про відшкодування витрат підприємства на сплату залізничного тарифу за перевезення не укладався, а лист товариства № 06-06/6233 від 31.12.2014 не є правочином, укладеним у спрощений спосіб так як не містить всіх необхідних умов для даного виду договору.

Проте погодитись з такими висновками судів не можна, виходячи з наступного.

Загальний порядок укладення господарських договорів визначений статтею 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України), згідно частини першої якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Аналогічні положення закріплені в частині першій статті 207 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Згідно статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Статтею 13 Закону України "Про ціни і ціноутворення" встановлено, що державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Постановою Кабінету міністрів України № 1548 від 25.12.1996 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" Кабінет міністрів України затвердив повноваження Міністерства транспорту та зв'язку України встановлювати тарифи не перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України.

26.03.2009 Міністерство транспорту та зв'язку України наказом № 317 затвердило "Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ним послуги".

В касаційній скарзі підприємство зазначає про те, що між ним та товариством укладено договір у спрощений спосіб шляхом обміну листами, що не суперечить вимогам статті 181 ГК України та статті 207 ЦК України, в якому визначено предмет договору та строк дії договору, а ціна договору встановлена наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 317 від 26.03.2009, що відповідає вимогам частини третьої та частини п'ятої статті 180 ГК України.

Крім того, як зазначає скаржник, про укладення договору свідчить пропозиція товариства (лист № 06-06/6233 від 31.12.2014 з проханням оплатити перевезення вугілля ДП "Донецька вугільна енергетична компанія" в січні 2015 в кількості 100 000 тонн (оферта)) і прийняття пропозиції та її виконання підприємством (списання ДП "Український транспортно-логістичний центр" з позивача 214 281,60 грн. плати за перевезення згідно залізничних накладних №№: 48843148, 48843155, 48843163, 48857866, 48857858, 48848329, 48848105, 48845986, 48843205, 48843189, 48843171, 48863195, 48863211, 48863906, 48863914, 48863922, 48863930, 48863948, що підтверджується витягами з переліку перевізних документів по перевезенням замовника ДП "Вугілля України" за 05.01.2015 та 09.01.2015, акцепт), що узгоджується з приписами статті 638 ЦК України.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій належна правова оцінка зазначеним обставинам в їх сукупності не надавалась, тому висновки судів про те, що між сторонами спору не виникло зобов'язальних правовідносин на підставі листа відповідача № 06-06/6233 від 31.12.2014 та як наслідок, у відповідача не виникло зобов'язання компенсувати позивачу вартість перевезення вказаного в даному листі вугілля, слід вважати передчасними та такими, що не відповідають вказаним вище нормам матеріального права та вимогам статті 43 ГПК України щодо повного, всебічного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Виходячи зі змісту статей 47, 33, 43 ГПК України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення місцевого господарського суду і постанова суду апеляційної інстанції прийняті з недотриманням норм процесуального права, при неповному встановлені усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору у даній справі, внаслідок чого неможливо дійти достовірних висновків щодо обґрунтованості заявлених підприємством позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки передбачені процесуальним законом (розділом XII1 "ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ У КАСАЦІЙНОМУ ПОРЯДКУ" ГПК України) межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права виправити помилки, допущені господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2016 та рішення Господарського суду м. Києва від 28.01.2016 у справі № 910/30304/15 підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до Господарського суду м. Києва.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 та 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу державного підприємства "Вугілля України" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.05.2016 та рішення Господарського суду м. Києва від 28.01.2016 у справі № 910/30304/15 Господарського суду м. Києва скасувати.

Справу № 910/30304/15 передати на новий розгляд до Господарського суду м. Києва в іншому складі суду.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Суддя Т.Б. Дроботова

Суддя Г.М. Мачульський