ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року Справа № 909/80/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Козир Т.П.,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Івано-Франківськгаз"на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.07.2016у справі№ 909/80/16 Господарського суду Івано-Франківської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Івано-Франківськгаз"простягнення 8308508,28 грн.за участю представників:

від позивача: Пронюк В.Я.

від відповідача: Богдан С.В.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 05.04.2016 у справі № 909/80/16 (суддя Кобецька С.М.) відмовлено у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Івано-Франківськгаз" про стягнення 8308508,28 грн., з яких: 3414999,78 грн. - пеня, 1120880,01 грн. - 3% річних, 3772628,49 грн. - інфляційні втрати.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Дубник О.П., судді: Матущак О.І., Скрипчук О.С.) рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.04.2016 у справі № 909/80/16 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено; стягнуто з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Івано-Франківськгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 3414999,78 грн. пені, 1120880,01 грн. - 3% річних, 3772628,49 грн. - інфляційних втрат, 124627,62 грн. судового збору за розгляд справи місцевим господарським судом та 137089,99 грн. судового збору за розгляд справи в апеляційному порядку.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду апеляційної інстанції, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Івано-Франківськгаз" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.07.2016, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.04.2016 у справі № 909/80/16 залишити в силі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник вказує на те, що позивачем не доведено факту поставки природного газу, оскільки не повернув підписані акти приймання-передачі природного газу та не надав мотивованої відмови від їх підписання; при розрахунку процентів річних позивачем враховано день оплати заборгованості як день прострочення зобов'язання, а при розрахунку інфляційних втрат не врахував, що для застосування індексу інфляції необхідно, щоб грошове зобов'язання було прострочено протягом повного календарного місяця; вважає необґрунтованим нарахування пені, сума якої визначена всупереч умовам п.п. 6.5 та 7.2 договору.

До Вищого господарського суду України надійшли заперечення Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на касаційну скаргу, в яких позивач просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги та скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 04.01.2013 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Івано-Франківськгаз" (покупець) укладено договір на купівлю-продаж природного газу № 13-190-Н, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору. Газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації населенню.

Згідно з пунктами 3.3, 3.4 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути Покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Додатковими угодами від 10.07.2013, 31.12.2013, 28.04.2014, 15.05.2014, 10.06.2014, 22.12.2014, 23.03.2015, 19.06.2015 сторонами вносились зміни до договору купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 № 13-190-Н.

Пунктом 6.1 договору (в редакції додаткової угоди № 3 від 28.04.2014) визначено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

Відповідно до пункту 7.2 договору (в редакції додаткової угоди № 2 від 31.12.2013) у разі, якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу, покупець не здійснив повну оплату фактично отриманого за договором природного газу, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 6.1 договору).

Розділом 11 договору (в редакції додаткової угоди № 8 від 19.06.2015) встановлено, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 1 січня 2013 року і діє в частині реалізації газу до 30 червня 2015 року (включно), а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення ". Припинено дію договору № 13-190-Н від 04.01.2013, в частині поставки природного газу з 01.07.2015.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання умов договору позивач передав відповідачеві природний газ на загальну суму 876669119,20грн, що підтверджується наданими позивачем актами приймання-передачі природного газу. Зазначені акти підписані уповноваженими представниками покупця та продавця і скріплені їх печатками.

Відповідач за поставлений позивачем природний газ розрахувався в повному обсязі, але з простроченням строків, встановлених пунктом 6.1 договору, що стало підставою звернення позивача до суду із позовом у цій справі про стягнення з відповідача пені в розмірі 3414999,78 грн., 1120880,01 грн. 3% річних та 3772628,49 грн. інфляційних втрат.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції посилаючись на пункти 3.3, 3.4, 6.1 договору, виходив з того, що позивач не надав доказів повернення відповідачеві підписаних актів приймання-передачі, у зв'язку із чим дійшов висновку, що у позивача не виникло права вимоги виконання зустрічного зобов'язання по здійсненню остаточних розрахунків за фактично переданий природний газ, оскільки такий розрахунок здійснюється на підставі підписаного обома сторонами акту приймання-передачі, у зв'язку із чим відсутні підстави для застосування штрафних санкцій та відповідальності, передбаченої ст. 625 Цивільного кодексу України.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції у повному обсязі відповідно до положень ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, не погодився із вказаним висновком суду першої інстанції та виходив з того, що п. 6.1 договору встановлено конкретний строк остаточного розрахунку за фактично переданий газ - до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу і вказана умова договору не містить застережень щодо настання обов'язку відповідача з оплати газу від повернення підписаного примірника оригіналу акту покупцю.

Враховуючи, що відповідачем отриманий природний оплачено з порушенням строків, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 3414999,78 грн., 3772628,49 грн. інфляційних втрат та 1120880,01 грн. 3% річних.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає передчасним висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Згідно з частиною 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У пункті 6.1. договору (з урахуванням змін до нього) сторони встановили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

Вказаний пункт договору узгоджується з вимогами частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, відповідно до яких покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, пунктом 6.1 договору встановлено строк остаточного розрахунку за фактично переданий газ - до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Несвоєчасне підписання продавцем актів приймання-передачі за минулий місяць, або ж неповернення позивачем відповідачу відповідного акту приймання-передачі не змінює встановлений сторонами строк оплати поставленого газу.

Таким чином, пункт 6.1 договору та його інші положення не ставлять обов'язок відповідача щомісячно сплачувати за отриманий газ до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, в залежність від дати оформлення відповідного акту приймання-передачі природного газу та повернення його примірника позивачем відповідачу.

Отже апеляційний господарський суд дійшов правомірного висновку про те, що настання грошового зобов'язання відповідача за договором не пов'язане з моментом повернення останньому позивачем відповідного акту.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до пункту 7.2 договору (в редакції додаткової угоди № 2 від 31.12.2013) у разі, якщо до 20 числа місяця, наступного за місцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу (Розділ ХІ договору), покупець не здійснить повну оплату фактично отриманого за договором природного газу, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п.6.1 договору).

Додатковою угодою № 8 від 19.06.2015 викладено статтю 11 договору в наступній редакції: договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.01.2013, і діє в частині реалізації газу до 30.06.2015 (включно), а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

Згідно з частинами 1, 3 статті 653 Цивільного кодексу України, у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета , місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Таким чином, пунктом 7.2 договору в новій редакції сторони погодили підставу для нарахування пені - наявність заборгованості станом на 20 число місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору, та визначили суму, на яку нараховуватиметься пеня, якою є сума боргу станом на дату закінчення строку дії договору. При цьому нарахування пені здійснюватиметься у порядку, передбаченому п. 6.1 договору, тобто починаючи з 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, за який наявна заборгованість станом на дату закінчення строку дії договору, що залишилося поза увагою суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено у п.п. 1.9, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Разом з тим, судами попередніх інстанцій не перевірено правильність нарахування процентів річних та інфляційних втрат і не надано оцінки запереченням відповідача щодо невідповідності розрахунку сум процентів річних та інфляційних втрат вищенаведеним вимогам.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства і тому підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене у даній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, дати належну юридичну оцінку доводам та запереченням учасників судового процесу і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Івано-Франківськгаз" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 05.04.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 у справі № 909/80/16 скасувати.

Справу № 909/80/16 передати на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддя Л.Б. ІВАНОВА

судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Т.П. КОЗИР