ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року Справа № 909/121/16

Вищий господарський суд України у складі колегії:

Головуючого:Студенця В.І.,суддів:Васищака І.М., Селіваненка В.П.,за участю представників сторін позивача - ОСОБА_4, відповідача - не з"явився,розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від12.09.2016та на рішенняГосподарського суду Івано-Франківської області від від08.04.2016у справі № 909/121/16за позовомПриватного підприємства "Аквілія"доФізичної особи-підприємця ОСОБА_5простягнення 144 000,00 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Аквілія" (далі - ПП "Аквілія") звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (далі - ФОП ОСОБА_5.) про стягнення коштів в сумі 144000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 09.02.2016 порушено провадження у справі №909/121/16 за позовом ПП "Аквілія" до ФОП ОСОБА_5 про стягнення коштів в сумі 144000,00 грн.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області (суддя Шіляк М.А.) від 08.04.2016 позов задоволено; стягнуто з ФОП ОСОБА_5 на користь ПП "Аквілія" 144 000,00 грн. коштів та 2160,00 грн. судового збору.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Зварич О.В. - головуючий суддя, судді: Кравчук Н.М., Матущак О.І.) від 12.09.2016 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.04.2016 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2016 та рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 08.04.2016, ФОП ОСОБА_7 подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального права, а саме ст.ст. 261, 267, 766 ЦК України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 01.11.2016 касаційну скаргу ФОП ОСОБА_5 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 16.11.2016.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено господарськими судами, постановою Львівського апеляційного господарського суду Львівської області від 17.03.2015 у справі № 909/581/13 скасовано рішення господарського суду Івано-Франківської області від 24.12.2014, яким стягнуто з ФОП ОСОБА_5 на користь ПП "Аквілія" 144 000, 00 грн заборгованості та прийнято нове рішення, яким відмовлено у позові про стягнення з ФОП ОСОБА_5 на користь ПП "Аквілія" безпідставно набутих коштів у розмірі 144000,00 грн.

ПП "Аквілія" 07.12.2015 надіслало ФОП ОСОБА_5 претензію, в якій зазначило, що у зв"язку з тим, що ФОП ОСОБА_5 не передав за договором оренди транспортного засобу №01 від 25.06.2011, факт укладення якого встановлено Львівським апеляційним господарським судом у справі № 909/581/13, обумовленого цим договором транспортного засобу та з огляду на те, що він не вчинив жодних дій на виконання даного договору, підприємство повідомило про відмову від договору оренди транспортного засобу № 01 від 25.06.2011 та просило протягом 10 днів з моменту отримання претензії, але не пізніше 28.12.2015 повернути грошові кошти у сумі 144000,00 грн. Вказану претензію відповідач залишив без задоволення, що стало підставою для подання даного позову.

Господарськими судами встановлено, що предметом позову є матеріально-правова вимога про стягнення 144000,00 грн. збитків. В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що ФОП ОСОБА_5 не передав обумовлений договором транспортний засіб в оренду, у зв"язку з чим позивач змушений був в порядку ст. 766 ЦК України відмовитись від договору оренди через, що вимагає відшкодувати завдані збитки у розмірі перерахованих за цим договором коштів в сумі 144000,00 грн.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

У справі №909/581/13, Львівським апеляційним господарським судом встановлено: факт існування договору оренди транспортного засобу №1 від 25.06.2011 між ПП "Аквалія" та ФОП ОСОБА_5; обставини щодо перерахування ПП "Аквалія" коштів у розмірі 144000,00 грн. ФОП ОСОБА_8 на підставі вказаного договору; не передання ФОП ОСОБА_5, як орендарем, ніякого майна в оренду позивачу.

В силу ст. 35 ГПК України, як вірно зазначили суди попередніх інстанцій, вказані вище обставини не доводяться знову при вирішенні даної справи.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ст. 766 ЦК України, якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач має право за своїм вибором: вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою; відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач на підставі ст. 766 ЦК України 07.12.2015 відмовився від договору оренди транспортного засобу №1 від 25.06.2011, про що повідомив відповідача, а також просив не пізніше 28.12.2015 повернути йому 144000,00 грн. перерахованих за цим договором кошти.

З урахуванням вищевикладеного, преюдиціальних обставин встановлених у справі № 909/581/13, суди попередніх інстанцій встановивши наявність всіх елементів цивільного правопорушення дійшли обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 144000,00 грн. збитків.

Щодо доводів ФОП ОСОБА_5 про пропуск позивачем позовної давності по заявленій позовній вимозі про стягнення 144000,00 грн. збитків, то колегія суддів їх відхиляє, з огляду на положення ст. 256, ч. 1 ст. 261 ЦК України та встановлені судами попередніх інстанцій обставин, що 07.12.2015 позивач направив відповідачу вимогу про повернення коштів до 28.12.2015, а з позовом про їх стягнення звернувся до суду 09.02.2016, тобто в межах загальної позовної давності.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Інші доводи ФОП ОСОБА_8, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та передусім зводяться до переоцінки доказів, а суд касаційної інстанції в силу ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права додатково перевіряти докази.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами попередніх інстанцій на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особі-підприємця ОСОБА_5 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2016 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 08.04.2016 у справі №909/121/16 залишити без змін.

Головуючий - суддя Студенець В.І.

Судді: Васищак І.М.

Селіваненко В.П.