ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року Справа № 906/879/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДанилової М.В.,суддівКорсака В.А., Сибіги О.М. за участю представників:позивача, відповідачане з'явились (про час і місце слухання справи повідомлений належним чином) розглянувши матеріали касаційної скарги Військової частини А3814 на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10.11.2016 р.у справі № 906/879/15 Господарського суду Житомирської областіза позовомКонцерну "Військторгсервіс" в особі Хмельницької філії Концерну "Військторгсервіс"доВійськової частини А3814простягнення 75113,61 грн.

В С Т А Н О В И В :

Концерн "Військторгсервіс" в особі Хмельницької філії Концерну "Військторгсервіс" звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Військової частини А3814 про стягнення з 44 660,42 грн. основного боргу, 26 171,01 грн. інфляційних втрат (враховуючи заяву відповідача про зменшення розміру нарахованих інфляційних втрат) та 4 192,86 грн. 3 % річних.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 25.08.2015 р. (суддя Маріщенко Л.О.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 10.11.2016 р. (колегія суддів: головуючий Розізнана І.В., судді Гулова А.Г., Петухов М.Г.), позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Військової частини А3814 на користь Концерну "Військторгсервіс" в особі Хмельницької філії Концерну "Військторгсервіс" 44 660,42 грн. заборгованості, 26 171,01 грн. інфляційних втрат, 4 087,78 грн. 3% річних та 1 822,28 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Військова частина А3814 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неналежне дослідження всіх доказів в їх сукупності та встановлення всіх обставин, що призвело, на думку скаржника, до невідповідності висновків судів попередніх інстанцій обставинам справи та порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 26.10.2016 р. справа повинна розглядатись у наступному складі: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Сибіга О.М., Корсак В.А.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 31.10.2016 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

Сторони про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, проте, не скористались правом присутності своїх представників в судовому засіданні касаційної інстанції 16.11.2016 р.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.04.2012 р. між Концерном "Військторгсервіс" в особі Хмельницької філії (виконавець) та Військовою частиною А0804 (замовник) було укладено договір №33 про надання послуг з прання білизни всіх видів, прання спецодягу та обмундирування.

Відповідно до вищевказаного договору, виконавець зобов'язався надати послуги лазні (миття особового складу), а замовник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, оплатити їх.

Пунктом 3.3. договору сторони погодили, що оплата за надані послуги проводиться фінансовою службою військової частини А3814, згідно рахунків - накладних, які одночасно є актом приймання - передачі послуг в термін 3 - банківських днів після одержання рахунку.

Згідно п. 6.1 договору він діє з 26.04.2012 р. по 31.12.2012 р.

В своїй позовній заяві Концерн "Військторгсервіс" в особі Хмельницької філії Концерну "Військторгсервіс" вказує про те, що надав Військовій частині А3814 за період з 26 квітня по 29 червня 2012 р. послуги з прання білизни, згідно рахунків - накладних, на загальну суму 51 255,54 грн.

В підтвердження виконання договірних зобов'язань щодо надання послуг за спірний період по пранню білизни військовослужбовців строкової служби військової частини позивач надав засвідчені копії таких документів:

- рахунки - накладні прийняття виконаних робіт (надання послуг): № 200 від 26.04.2012 р. на суму 4 133,64 грн., № 216 від 04.05.2012 р. на суму 7 700,70 грн.; № 236 від 11.05.2012 р. на суму 3 862,32 грн.; №249 та №308 від 17.05.2012 р. відповідно на суму 4 979,52 грн. та на суму 5 506,20 грн.; № 271 від 25.05.2012 р. на суму 3 128,16 грн.; № 286 від 31.05.2012 р. на суму 4 213,44 грн.; № 300 від 07.06.2012 р. на суму 5 338,62 грн.; № 319 від 14.06.2012 р. на суму 4 835,78 грн.; № 332 від 21.06.2012 р. на суму 3 519,18 грн.; №343 від 27.06.2012 р. на суму 4 037,88 грн.;

- акт №97 від 31.05.2012 р. здачі - прийняття виконаних робіт (надання послуг) за період з 26.04.2012 р. по 31.05. 2012 р. на загальну суму 28 017,78 грн. (а. с. 18);

- акт №98 від 31.05.2012 р. здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) на суму 5 506,20 грн. (а. с. 19);

- акт №116 здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) за період з 01.06.2012 р. по 29.06.2012 р. на загальну суму 17 731,56 грн. (а. с. 20).

Судами встановлено, що відповідачем 29.06.2012 р. було частково оплачено надані йому послуги на суму 6 595,12 грн, у зв'язку з чим заборгованість станом на 01.07.2015 р. становить 44 660,42 грн.

Позивач зазначає, що у відповідача утворилась заборгованість згідно з договором у розмірі 44 660,42 грн, доказом чого є акт звірки взаємних розрахунків від 01.11.2012 р., підписаний уповноваженими на це посадовими особами сторін та скріплений їх печатками.

Приймаючи рішення у даній справі суди попередніх інстанцій правомірно виходили з наступного.

Так, відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини, інші юридичні факти.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір від 26.04.2012 р. №33 є договором про надання послуг, правове регулювання якого передбачене главою 63 Цивільного кодексу України.

За статтею 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України)

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що актами здачі-приймання виконаних робіт (послуг) та рахунками - накладними, які за умов договору є одночасно актами прийому - передачі послуг № 200 від 26.04.2012 р. на суму 4 133,64 грн., № 216 від 04.05.2012 р. на суму 7 700,70 грн.; № 236 від 11.05.2012 р. на суму 3 862,32 грн.; №249 та №308 від 17.05.2012 р. відповідно на суму 4 979,52 грн. та на суму 5 506,20 грн.; № 271 від 25.05.2012 р. на суму 3 128,16 грн.; № 286 від 31.05.2012 р. на суму 4 213,44 грн.; № 300 від 07.06.2012 р. на суму 5 338,62 грн.; № 319 від 14.06.2012 р. на суму 4 835,78 грн.; № 332 від 21.06.2012 р. на суму 3 519,18 грн.; №343 від 27.06.2012 р. на суму 4 037.88 грн.; акт від 31.05.2012 р. здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) за період з 26.04.2012 р. по 31.05. 2012 р. на загальну суму 28 017,78 грн., акт від 31.05.2012 р. здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) на суму 5 506,20 грн., акт здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) за період з 01.06.2012 р. по 29.06.2012 р. на загальну суму 17 731,56 грн. підтверджується факт надання відповідачу послуг з прання білизни військовослужбовців строкової служби військової частини А3814.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України, статті 202 Господарського кодексу України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки позивачем належним чином виконано зобов'язання з надання послуг щодо прання білизни військовослужбовців, що також не заперечується відповідачем (з огляду на підписані ним акти здачі-прийняття виконаних робіт, акту звірки № 1 від 01.11.2012 р.), то у останнього виник обов'язок щодо оплати наданих послуг.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач звертався з письмовою вимогою до відповідача про сплату заборгованості за договором від 26.04.2012 р. №33 до 31.01.2013 р. (а.с.34).

Факт обізнаності військової частини про заборгованість в сумі 44 660,42 грн., підтверджується актом звірки №1 за надані послуги з прання білизни військовослужбовців строкової служби, який підписаний командиром військової частини А3814 - ОСОБА_4

Разом з тим, в порушення умов договору відповідач договірні зобов'язання не виконав, заборгованість не сплатив.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанції щодо стягнення заборгованості у розмірі 44 660,42 грн.

Також, позивачем було заявлено до стягнення вимоги і про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 4 192,86 грн. та інфляційних втрат в сумі 26 260,33 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Колегія суддів касаційної інстанції перевіривши правильність нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних погоджується з висновками судів про те, що вони підлягають до стягнення у розмірі 26 171,01 грн. (інфляційні втрати) та у розмірі 4 087,78 грн. (3% річних).

Також колегія суддів касаційної інстанції погоджується і з висновками судів попередніх інстанцій про те, що строк позовної давності Концерном "Військторгсервіс" в особі Хмельницької філії Концерну "Військторгсервіс" у даній справі не було пропущено, адже сторонами 01.11.2012 р. (в межах строку позовної давності) було складено та підписано акт звірки взаєморозрахунків, в якому відповідач визнав заборгованість у розмірі 44 660,42 грн.

Враховуючи все вищевказане, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до приписів 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки судів попередніх інстанцій відповідають встановленим обставинам справи і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Натомість, викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів, а пов'язані лише з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин касаційна скарга Військової частини А3814 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115,1117,1119,11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Військової частини А3814 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10.11.2016 р. у справі № 906/879/15 господарського суду Житомирської області залишити без змін.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді: В. Корсак

О. Сибіга