ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2016 року Справа № 904/3960/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Козир Т.П.,розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця"на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.08.2016у справі№ 904/3960/16 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Енергоімпекс"доПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізницяпростягнення 7050,51 грн.за участю представників:

позивача: не з'явилися

відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.07.2016 у справі № 904/3960/16 (суддя Рудь І.А.) у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоімпекс" відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 (колегія суддів у складі: головуючого судді Науменка І.В., суддів: Вечірка І.О., Кузнецова В.О.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.07.2016 у справі № 904/3960/16 скасовано; позов задоволено у повному обсязі; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" на користь позивача 7050,51 грн. збитків, 1378,00 грн. судових витрат на звернення з позовом та 1515,18 грн. судових витрат н апеляційне оскарження.

Не погоджуючись із вказаною постановою апеляційного господарського суду, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 у справі № 904/3960/16, залишити в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.07.2016 у цій справі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема статей 134, 136 Статуту залізниць України, статті 315 Господарського кодексу України, вважаючи, що строк на пред'явлення позову у цій справі сплив через шість місяців з дня встановлення обставин, що є підставою для його подання.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що в березні 2015 зі станції Кривий Торець Донецької залізниці Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергоімпекс" здійснило відправлення вагонів №№ 56355142, 59782573, 56135718, 60032588, 53528931, навантажених кам'яним вугіллям згідно залізничних накладних №№ 50301548, 50301589, 50228360 на станцію Енергодар Придніпровської залізниці, одержувач ДТЕК Запорізька ТЕС.

При проходженні вагонів через станцію Енергодар Придніпровської залізниці, на підставі статті 24 Статуту Залізниць України, залізницею проведено перевірку маси вантажу, під час якої було виявлено, що маса вантажу у вищевказаних вагонах не відповідає масі, вказаній відправником у накладних. Тобто, було виявлено різницю маси вантажу у спірних вагонах.

Комерційними актами: РА № 006641/198 від 21.03.2015, РА № 006649/199 від 21.03.2015, РА № 006663/220 від 27.03.2015, РА № 006664/221 від 27.03.2015, РА № 006665/222 від 27.03.2015 встановлено, що при перевантаженні вагонів у статистичному режимі на справних 150 тн вагонних електронно-тензометричних вагах виявилось: - у вагоні № 56355142 маса брутто - 81700 кг, тара за документом - 22300 кг, нетто - 59400 кг, що менше ніж зазначено в документі на 1000 кг.; - у вагоні № 59782573 маса брутто - 91700 кг, тара за документом - 23450 кг, маса нетто - 68250 кг, що менше ніж зазначено в документі на 1750 кг; - у вагоні № 56135718 маса брутто - 81900 кг, тара за документом - 22200 кг, маса нетто - 59700 кг, що менше ніж зазначено в документі на 1200 кг; - у вагоні № 60032588 маса брутто - 90600 кг, тара за документом - 23300 кг, маса нетто - 67300 кг, що менше ніж зазначено в документі на 2000 кг; -у вагоні № 53528931 маса брутто - 88600 кг, тара за документом - 22500 кг, маса нетто - 66100 кг, що менше ніж зазначено в документі на 1900 кг.

В результаті виявленої недостачі позивач зазнав збитків від нестачі вантажу у розмірі 7050,51 грн., що стало підставою звернення позивача із позовом у цій справі про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", в особі регіональної філії "Придніпровська залізниця" вартості нестачі вугільної продукції на суму 7050,51 грн.

Заперечуючи проти позову відповідач заявив про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності.

Суд першої інстанції, відмовляючи позивачу в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивачеві спричинені збитки на суму 7050,51 грн. в результаті нестачі вантажу, що сталась під час перевезення залізницею, однак позивачем пропущено шестимісячний строк, передбачений статтями 134, 136 Статуту залізниць України та статтею 315 Господарського кодексу України, для звернення з позовом до залізниці.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції у повному обсязі відповідно до положень ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, із вказаним висновком не погодився та, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що початком перебігу позовної давності є день одержання відповіді на претензію або закінчення строку, встановленого для відповіді, і з урахуванням дат складення комерційних актів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовна давність станом на момент звернення позивача з позовом до суду не сплинула.

Таким чином, предметом касаційного оскарження у даній справі є правильність визначення судами початку перебігу позовної давності.

Статтею 110 Статуту залізниць України передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць (стаття 129 Статуту залізниць України).

Статтею 136 Статуту залізниць України встановлено, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог статті 134 цього Статуту.

Пунктом "а" статті 134 Статуту залізниць України передбачено, що претензії можуть бути заявлені з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу - для претензій про відшкодування за псування, пошкодження або недостачу вантажу, багажу та вантажобагажу.

Разом з тим, згідно із ч. 1, 2 ст. 315 Господарського кодексу України до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред'явлення йому претензії. Претензії можуть пред'являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п'яти днів

Як визначено ч. 4 ст. 315 Господарського кодексу України встановлено, якщо заявлену перевізнику претензію, що випливає з договору перевезення вантажу, відхилено або відповідь на неї не одержано у строк, зазначений у частині третій цієї статті (в даному випадку, три місяці), заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.

З огляду на викладене, відповідно до частини четвертої статті 315 Господарського кодексу України початком строку позовної давності є день одержання відповіді на претензію або закінчення строку, встановленого для даної відповіді (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19.04.2012 у справі № 3-22гс12).

Відповідно до приписів статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У статті 260 Цивільного кодексу України зазначено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до пункту 4.7.17 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", якщо до подання позову позивач скористався своїм правом на пред'явлення перевізникові претензії, шестимісячний строк позовної давності починається з дня одержання відповіді на претензію або закінчення строку, встановленого для такої відповіді (частина четверта статті 315 ГК України). Оскільки дотримання претензійного порядку не є обов'язковим, то у вирішенні питання про початок перебігу строку позовної давності в розумінні цієї норми ГК України слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред'явлення претензії і строку її розгляду (частини друга і третя статті 315 ГК України), незалежно від того, чи пред'являлася відповідна претензія до перевізника.

Врахувавши вищевикладене та виходячи з того, що датою встановлення обставини, які спричинили звернення позивача із позовом, є дати складення комерційних актів 21.03.2015 та 27.03.2015, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку проте, що позов поданий без пропуску позовної давності, кінцевим строком перебігу якої є 21.06.2016.

Вказаний висновок суду апеляційної інстанції відповідає встановленим обставинам справи та зроблений із вірним застосуванням норм матеріального права, а доводи касаційної скарги його не спростовують і ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм законодавства, що регулюють питання початку перебігу позовної давності.

Матеріали справи свідчать про те, що апеляційним господарським судом в порядку ст.ст. 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

З огляду на встановлені судами обставини справи та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для її зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.08.2016 у справі № 904/3960/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Л.Б. ІВАНОВА

судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Т.П. КОЗИР