ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2017 року Справа № 916/1956/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяЯценко О.В.суддіБакуліна С.В., Поляк О.І.розглянувши матеріали касаційної скарги Южненської міської радина постановуОдеського апеляційного господарського суду від 07.12.2016у справі№ 916/1956/16Господарського судуОдеської областіза позовомЮжненської міської радидо Публічного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство -15142"про стягнення 453946,09грн збитків,в засіданні взяли участь представники:

- позивача:Денов Г.В.- відповідача:не з'явивсяВСТАНОВИВ:

Южненська міська рада Одеської області, звернувся до господарського суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство - 15142", про стягнення з останнього 453946,09грн. збитків, що завдані використанням земельних ділянок без правовстановлюючих документів.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.10.2016р. (суддя Кришталь Д.І.) у задоволенні позову відмовлено.

Суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог, оскільки позивачем не доведено факт самовільного зайняття саме відповідачем земельних ділянок у вказаний час та у вказаному розмірі.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.12.2016 р. (судді: Діброва Г.І., Принцевська Н.М., Лисенко В.А.) рішення Господарського суду Одеської області від 05.10.2016р. залишено без зміни.

Южненська міська рада в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права, прийняти нове рішення про задоволенням позову.

Заявник доводить, що суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували спеціальний нормативно-правовий акт, що регулює спірні правовідносини у питанні визначення та відшкодування збитків, а саме постанову Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 №284 "Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам", оскільки неправомірно не врахували, що встановлення збитків та їх розмір доводилися належним доказом, яким є рішення виконавчого комітету Южненської міської ради. Заявник також доводить факт зайняття спірних земельних ділянок з огляду на обставини наявності на цих ділянках об'єктів нерухомого майна, що належать відповідачу як власнику.

Ухвалою від 28.02.2017 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Яценко О.В., суддів - Бакуліної С.В., Поляк О.І. касаційна скарга Южненської міської ради прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 16.03.2017.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 1286 від 12.11.2008р. та ВАТ "АТП-15142" належить комплекс, розташований по вул. Комунальна, ЗА/1 м. Южного Одеської області, який складається з виробничих приміщень, складів, замощення, огорожі та ін.; згідно з свідоцтвом про право власності на нерухоме майно № 938 від 16.08.2007р. ВАТ "АТП-15142" належить комплекс, розташований по вул. Комунальна, З м. Южного Одеської області, який складається з виробничого корпусу підприємства на 115 з.зтобусів, боксів, складів, блоків АЗС та огорожі (копії в матеріалах справи).

Встановлені обставини справи також свідчать, що відповідач використовував земельну ділянку під розміщення існуючого автотранспортного підприємства на підставі укладених договорів оренди земельних ділянок № 78 від 11.12.2002 р., № 79 від 11.12.2002 р.. Вказані договори оренди земельних ділянок були розірвані відповідно до рішення господарського суду Одеської області від 11.03.2014 та рішення господарського суду Одеської області від 17.01.2014 відповідно.

Для визначення збитків внаслідок використання відповідачем земельних ділянок без правовстановлюючих документів рішенням виконавчого комітету Южненської міської ради від 14.03.2016 № 57 створено комісію з визначення збитків.

Рішенням виконавчого комітету Южненської міської ради від 18.04.2016 № 87 затверджено акт збитків (неодержаного Южненською міською радою доходу) внаслідок використання ПАТ "АТП-15142" земельних ділянок без правовстановлюючих документів.

Комісія із визначення збитків при їх розрахунку виходила із даних щодо розміру земельних ділянок, які використовувалися підприємством відповідача згідно з попередніми договорами оренди та з огляду на обставини, що вказують про зареєстроване право власності відповідача на об'єкти нерухомого майна, враховуючи відомості щодо нормативних грошових оцінок земельних ділянок, що використовувалися (протокол комісії № 01 від 31.03.2016).

За нормою ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Вказане правило означає, що для вимог всебічності та повноти розгляду справи суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємозвязок доказів в сукупності.

Слід мати на увазі, що відповідач є власником обєктів нерухомого майна на спірних земельних ділянках.

Відповідно до ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

За змістом норм ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Наведені норми дають підстав для висновку, що наявність у власності особи нерухомого майна є підставою для виникнення у такої особи права на земельну ділянку, оскільки остання слідує юридичній долі нерухомості.

Таким чином, обставини наявності у відповідача права власності на нерухоме майно дають підстави для висновку, що такий власник в силу правового регулювання повинен нести витрати по оплатному користуванню земельною ділянкою і у суду в будь-якому випадку не було підстав звільнити відповідача від такого обов'язку.

Інший підхід не відповідає суті наведених норм, не враховує особливостей правового регулювання правовідносин власника нерухомого майна відносно земельної ділянки на якій таке майно знаходиться.

Суд першої інстанції, визнаючи недоведеним факт зайняття відповідачем земельних ділянок у вказаному розмірі, зазначив про те, що загальна площа об'єктів нерухомості значно менша земельних ділянок, які вказує позивач.

Разом з тим, касаційна інстанція не погоджується з такими мотивами, оскільки самих обставин зайняття земельної ділянки відповідними об'єктами це не спростовує, а співвіднесення площ об'єктів нерухомого майна і площ земельної ділянки під такими об'єктами не має свідчити про їх пряму співрозмірність.

При цьому, суд касаційної інстанції виходить з тих мотивів, що у спірному випадку законодавством не встановлено розміру земельної ділянки, яка слідує за об'єктом нерухомого майна на такій ділянці, і такий розмір визначається у кожному конкретному випадку при розробці проекту землеустрою з урахуванням побажання власника об'єкта нерухомості, цілей відповідного об'єкту, цільового призначення землі, зважаючи на проектну документацію об'єкту нерухомості.

Суд касаційної інстанції враховує, що для мети використання капітальної споруди особі має надаватися право користування земельною ділянкою, на якій вона знаходиться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення визначеної мети використання споруди.

Обставини справи свідчать, що для використання існуючого автотранспортного підприємства відповідач мав у користуванні земельну ділянку під розміщення об'єктів підприємства. Відповідач не спростовує обставин щодо визначених раніше меж землекористування для мети використання розміщеного на земельній ділянці підприємства, судами не встановлено обставин, що б свідчили про вжиття позивачем чи відповідачем заходів для зміни раніше визначених меж земельної ділянки, а також обставин, що б давали підстави для висновків, що спірні земельні ділянки використовувалися іншими особами, а не відповідачем.

В розглядуваному випадку, суд неправомірно відніс на позивача обов'язок доказування розміру земельної ділянки, яку використовує відповідач, поклавши негативні наслідки невиконання відповідачем обов'язку доказування, зокрема спростування необхідності певного розміру земельної ділянки для обслуговування нерухомого майна відповідача, на позивача, що порушує правила змагальності судового процесу.

Висновки суду першої інстанції щодо розміру земельних ділянок, які займає відповідач ґрунтуються на оцінці окремих обставин розміру об'єктів нерухомості, а не у сукупності і взаємозв'язку, а також без всебічного та системного аналізу правовідносин, що склалися між сторонами спору.

Твердження про нездійснення відповідачем діяльності не має правового значення для обв'язку платного користування землею.

Таким чином, висновки судів про не доведення обґрунтованості наданого розрахунку збитків та не доведення обставин користування відповідачем всією площею спірних земельних ділянок (а не земельних ділянок під будівлями відповідача) необгрунтовані.

Інший підхід в розглядуваному випадку, зокрема, що відповідач не використовує певний розмір земельної ділянки, не забезпечує права власника земельної ділянки, а поведінка відповідача, який має нерухоме майно на земельній ділянці, не може тлумачитися так, що дозволяє відповідачу всупереч вимог законодавства отримувати переваги від безоплатного користування земельною ділянкою.

Касаційна інстанція також не погоджується з висновками апеляційного господарського суду про неврахування комісією сум земельного податку, сплачених відповідачем з огляду на податкові декларації за 2015 та 2016 роки, керуючись при цьому наступними мотивами.

Земельний податок є однієї з форм плати за землю (п.п. 14.1.147 Податкового кодексу України). Платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі (п.п. 14.1.72, , п. 269.1 Податкового кодексу України). При цьому, хоча у п.п. 269.1.2 Податкового кодексу йде мова про «землекористувачів», із п.п. 14.1.72 цього кодексу слід дійти висновку, що земельний податок сплачують саме постійні землекористувачі в розумінні норм положень ст. 92 Земельного кодексу України.

Відтак, відповідач який не є ні власником земельної ділянки, ні постійним землекористувачем не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, тому форма здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата.

Суми земельного податку та збитки власника землі, базою для розрахунку яких не є суми земельного податку, не співвідносяться та ніяк не взаємопов'язані, підстави для врахування сум земельного податку при розрахунку збитків, що є предметом спору, відсутні.

Оскільки відповідачем право на земельну ділянку не оформлено, а використання землі є платним, позивач заявив вимоги про стягнення збитків, що завдані власнику використанням земельної ділянки.

За змістом норми ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до статті 156 ЗК України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі статтею 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Розрахунок збитку проведено відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 №284 "Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам".

Дійшовши висновку про не доведення розміру збитків, суди не надали оцінку доводам позивача та доказам на їх підтвердження, зокрема розміру збитків, затвердженому рішенням виконавчого комітету міської ради, яке не оспорено та не скасовано.

Таким чином, судами про розгляді спору допущені порушення вищевказаних норм матеріального права, що регулюють порядок і підстави стягнення збитків за користування земельною ділянкою у зв'язку з чим оспорювані судові акти підлягають скасуванню а справа передачі до суду першої інстанції на новий розгляд з урахуванням викладених у цій постанові висновків про норми, що підлягають застосуванню.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (ст. 111-10 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

При новому розгляді судам належить врахувати викладене, встановити всі обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, з огляду на що застосувати норми матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Южненської міської ради на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.12.2016 задовольнити частково.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.12.2016 та рішення Господарського суду Одеської області від 05.10.2016 у справі № 916/1956/16 Господарського суду Одеської області скасувати.

3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Головуючий суддяО.В. Яценко СуддіС.В. Бакуліна О.І. Поляк