ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 березня 2017 року Справа № 911/4057/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Бондар С.В. (доповідач),суддівКовтонюк Л.В., Селіваненко В.П.розглянувши матеріали касаційної скарги за участю представників : Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від позивача: Єгоров В.С. від відповідача: Власюк Д.В. від департаменту: Снєгірьов В.В. від третіх осіб: не з'явилисьна ухвалуГосподарського суду Київської області від 18.08.2016 рокута постановуКиївського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 рокуза скаргоюДержавного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт"на діїВідділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Україниу справі№ 911/4057/15за позовомПублічного акціонерного товариства національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доДержавного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Міністерство енергетики та вугільної промисловості Українитретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Міністерство аграрної політики та продовольства Українипростягнення 18 666 492,91 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Київської області від 16.11.2015 року у справі № 911/4057/15 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі позивач) до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" (далі відповідач) про стягнення 18 666 492, 91 грн. були задоволені повністю.
У подальшому рішення суду першої інстанції у даній справі було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2016 року.
На виконання рішення суду прийнятого у даній справі 25.12.2015 року було видано наказ.
Постановою від 20.04.2016 року на підставі виданого наказу суду у даній справі було відкрите виконавче провадження № 50918905 /т.3 а.с.48-49/.
04.05.2016 року заступником начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Мінюсту України (далі ВДВС) у рамках виконавчого провадження № 50918905 була прийнята постанова про арешт майна відповідача, згідно з якою було накладено арешт на все майно відповідача у межах суми звернення стягнення 18 739 542 грн. Арешт накладено з метою примусового виконання рішення суду /т.4 а.с. 49-50/.
13.05.2016 року до Господарського суду Київської області надійшла скарга відповідача на дії ВДВС, в якій відповідач просив визнати незаконною та скасувати постанову ВДВС від 04.05.2016 року, яку прийнято у виконавчому провадженні № 50918905 про арешт майна відповідача у межах 18 739 542 грн. /т.3 а.с.75-77/.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.08.2016 року скаргу відповідача було задоволено. Визнано незаконною та скасовано постанову ВДВС від 04.05.2016 року ВП № 50918905 про арешт всього майна відповідача у межах 18 739 542 грн.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 року апеляційна скарга ВДВС залишена без задоволення, а ухвала Господарського суду Київської області від 18.08.2016 року без змін.
Суди прийшли до висновку про те, що на відповідача розповсюджується дія Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (далі Закон).
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями ВДВС звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Київської області від 18.08.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 року прийняті у даній справі та відмовити в задоволенні скарги відповідача.
В своїй касаційній скарзі ВДВС зазначає, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами невірно застосоване діюче законодавство. ВДВС вважає, що у даному випадку, виключення ст. 1 Закону стосуються об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, а не об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації.
Заслухавши суддю доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм діючого законодавства, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 року № 83 "Про затвердження переліку об'єктів державної власності. що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави" (далі Постанова) відповідач включений у вказаний перелік.
Частиною 5 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що рішення про приватизацію та затвердження умов продажу об'єктів групи "Г" та паливно-енергетичного комплексу приймає Кабінет Міністрів України в установленому ним порядку.
Статтею 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що група "Г" - єдині майнові комплекси державних підприємств та акції акціонерних товариств, які на момент прийняття рішення про приватизацію (продаж) мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави… .
Аналіз зазначених вище нормативних актів свідчить про те, що без прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про приватизацію об'єктів групи "Г", до якої відноситься відповідач, вони не підлягають приватизації.
Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону встановлений мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (далі - підприємства), до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.
Дія мораторію, встановлена частиною першою цієї статті, не поширюється на застосування примусової реалізації майна (за виключенням об'єктів, що відповідно до закону не підлягають приватизації, а також підприємств, перед якими у держави є підтверджена в установленому порядку заборгованість з відшкодування різниці в тарифах на теплову енергію та послуги з опалення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню) для погашення заборгованості перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та її дочірніми підприємствами, що здійснювали постачання природного газу на підставі ліцензії. Порядок реалізації майна встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Матеріали зібрані у справі свідчать про те, що суди обґрунтовано пришли до висновку про те, що у даному випадку, на відповідача розповсюджується дія Закону.
Як зазначено в постанові ВДВС від 04.05.2016 року з метою примусового виконання рішення суду виникла необхідність у накладенні арешту на майно, що належить боржнику у розмірі суми боргу за виконавчим документом, арешт накладено на все майно, що належить відповідачу, у межах суми звернення стягнення - 18 739 542 грн.
В постанові ВДВС від 04.05.2016 року не вказане майно на яке може бути накладено арешт, з врахуванням приписів ст. 2 Закону.
Враховуючи викладене, судами обґрунтовано задоволена скарга відповідача на дії ВДВС щодо прийняття постанови про накладення арешту на все майно відповідача в межах суми стягнення.
За таких обставин, судова колегія приходить до висновку про те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, а ухвала Господарського суду Київської області від 18.08.2016 року та постанова Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 року прийняті у даній справі повинні бути залишені без змін.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. В задоволенні касаційної скарги Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відмовити.
2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 18.08.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 року прийняті у справі № 911/4057/15 залишити без змін.
Головуючий С.В.Бондар
Судді Л.В.Ковтонюк
В.П.Селіваненко