ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2017 року Справа № 921/969/14-г/13 Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого, судді Васищака І.М., суддів Селіваненка В.П., Студенця В.І., за участі представника відповідача Т. Свірського (дов. від 19.05.2016), розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу приватного підприємства "Білокриниця" на рішення Господарського суду Тернопільської області від 22 вересня 2014 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2016 року у справі № 921/969/14-г/13 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до приватного підприємства "Білокриниця" про визнання дійсним договору та визнання права власності,

УСТАНОВИВ: У вересні 2014 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до приватного підприємства "Білокриниця" про визнання дійсним договору від 22 серпня 2011 року купівлі-продажу будівель зерноскладів та про визнання права власності на будівлі зерноскладів в цілому, що знаходяться по вул. Радянська, 80 і 82 у с.Білокриниця Кременецького району Тернопільської області.

Відповідач позовні вимоги підтримав.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 22 вересня 2014 року (суддя С. Стопник), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2016 року, позов задоволено.

Приватне підприємство "Білокриниця" просить судові рішення скасувати з підстав неправильного застосування господарськими судами статті 220 Цивільного кодексу України, статей 42, 33, 43 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Сторони належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання, проте фізична особа-підприємець ОСОБА_2 право на подання відзиву на касаційну скаргу не використав і його представник у судове засідання не з'явився.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Господарськими судами встановлено, що 22 серпня 2011 року сторони уклали договір купівлі-продажу будівель зерноскладів, що розташовані по вул. Радянська, 80 і 82 у с. Білокриниця Кременецького району Тернопільської області (далі - договір), відповідно до умов якого відповідач (продавець) передає у власність продавця визначені в договорі будівлі, а позивач (покупець) оплачує обумовлену в договорі вартість об'єктів (49 635 грн) та за актом приймання передачі приймає ці будівлі. Продавець зобов'язується передати покупцю придбані за цим договором будівлі в день отримання коштів, склавши відповідний акт передачі-приймання (пункт 5 договору).

Згідно акта передачі-приймання від 22 серпня 2011 року та накладної від 22 серпня 2011 року № 3 приватне підприємство "Білокриниця" в особі уповноваженої особи ОСОБА_3 передало, а ОСОБА_2 прийняв у власність будівлі зерноскладів, що розташовані по вул. Радянська, 80 і 82. У акті сторони підтвердили повне виконання ними умов договору.

Рішеннями Реєстраційної служби Кременецького районного управління юстиції від 20 серпня 2014 року № 15257612 і № 15256820 позивачу було відмовлено в державній реєстрації прав на будівлі зерноскладів, у зв'язку з відсутністю нотаріального посвідчення договору, що стало підставою для звернення до суду.

Позивач стверджує, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, тим самим перешкоджає набувачу майна в реалізації його прав та унеможливлює подальше користування та розпорядження ним, а тому просив суд в порядку вимог статті 220 Цивільного кодексу України визнати цей договір дійсним.

Задовольняючи позовні вимоги, господарські виходили з того, що при укладенні договору купівлі-продажу будівель зерноскладів сторони досягнули згоди щодо істотних умов договору, відбулося виконання договору, проте відповідач ухиляється від його нотаріального посвідчення.

Таких висновків господарські суди дійшли без урахування всіх обставин справи та вимог закону.

За правилами статті 657 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент укладання оспорюваного правочину) договір купівлі-продажу, зокрема, нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. Відповідно до частини 1 статті 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Згідно з приписами пункту 3 статті 640 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент укладання оспорюваного правочину) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації. Відповідно до частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. За правилами частин третьої і четвертої статті 334 Цивільного кодексу України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Вирішуючи питання дійсності договору, у контексті встановлення причин ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору, господарські суди не звернули уваги на той факт, що пропозиція покупця щодо нотаріального посвідчення договору надійшла продавцеві не раніше 20 серпня 2014 року, водночас і рішення Реєстраційної служби Кременецького районного управління юстиції про відмову в державній реєстрації права власності на будівлі зерноскладів, на яких зокрема ґрунтуються вимоги позову, також виготовлені у цей день.

За змістом статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності

Господарські суди не звернули уваги на той факт, що на день ухвалення рішення господарського суду були відсутні докази про те, що це право оспорюється або не визнається відповідачем. При цьому на стадії перегляду рішення в апеляційному порядку позивач погодився зі змістом апеляційної скарги приватного підприємства "Білокриниця".

Окрім того, господарськими судами не було встановлено дотримання сторонами правил представництва у спірному правовідношення, оскільки з матеріалів справи вбачається, що на момент укладення договору ОСОБА_2 був керівником і засновником (власником) приватного підприємства "Білокриниця", у тому числі в контексті пояснень ОСОБА_3 про підробку документів.

За змістом частини другою статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Усупереч вимогам статті 43 Господарського процесуального кодексу України місцевим і апеляційним господарськими судами не надано належної оцінки всім доказам в їх сукупності і колегія суддів дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання їм належної юридичної оцінки, у зв'язку з чим рішення та постанова, що оспорюються, підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд, при якому суду слід урахувати викладене, вжити всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин справи, дійсних прав та обов'язків сторін і залежно від установленого ухвалити відповідне рішення.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу приватного підприємства "Білокриниця" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Тернопільської області від 22 вересня 2014 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2016 року у справі № 921/969/14-г/13 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду Тернопільської області.

Головуючий, суддя І. М. Васищак Суддя В. П. Селіваненко Суддя В. І. Студенець