ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2017 року Справа № 904/5877/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Стратієнко Л.В.суддів Вовка І.В. Кондратової І.Д.за участі представників: позивача: відповідача: Саєнко І.М. Колосовський Ю.О.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "РИМ 2000"на рішення та постановуГосподарського суду Дніпропетровської області від 30 серпня 2016 року Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10 листопада 2016 рокуу справі№ 904/5877/16за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "РИМ 2000"до публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів"про стягнення 116 519,51 грн

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 83 491,38 грн основного боргу, 1 823,50 грн 3 % річних, 5 863,95 грн інфляційних втрат, 25 340,68 грн пені, 17 740,09 грн витрат пов'язаних з надання правової допомоги адвоката.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.08.2016 (суддя - Рудовська І.А.) позов задоволено частково.

Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "РИМ 2000" 83 491, 38 грн основного боргу, 1 748,84 грн 3 % річних, 5 855,56 грн інфляційних втрат, 18 385,74 грн пені, 1 642,22 грн судового збору, 2 000,00 грн витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги адвоката.

В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.11.2016 (головуючий - Білецька Л.М., судді - Парусніков Ю.Б., Чередко А.Є.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.08.2016 змінено. Стягнуто з ПАТ "Нікопольський завод феросплавів" на користь ТОВ "РИМ 2000" 83 491, 38 грн основного боргу, 1 748,84 грн 3 % річних, 5 855,56 грн інфляційних втрат, 17 393,25 грн пені, 1627,34 грн судового збору та 2 000,00 грн витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги адвоката.

В іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.08.2016 залишено без змін.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права, просить частково скасувати постановлені судові рішення про задоволення позову і прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача 14 517, 44 грн судових витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги адвоката в господарському процесі суду першої інстанції, 9 000, 00 грн - апеляційної інстанції, 1 922, 80 грн суму судового збору за подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду, 10 000, 00 грн судових витрат, пов'язаних з надання правової допомоги адвоката в господарському процесі касаційної інстанції, 2 100,00 грн судового збору за подання касаційної скарги до Вищого господарського суду України.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, в судові рішення - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, 13.03.2015 між ТОВ "РИМ 2000" (постачальник) та ПАТ "Нікопольський завод феросплавів" (покупець) було укладено договір поставки № 1501317, за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві товар, повне найменування якого, марка, вид, сорт, ціна вказується в специфікації (додатку) до цього договору, яка є його невід'ємною частиною, а покупець - прийняти вказаний товар та оплатити його в порядку та на умовах, передбачених даним договором.

Відповідно до п. 3.1. договору постачальник зобов'язується поставити покупцю товар у спосіб та за умовами, зазначеними у специфікації (додатку) до цього договору. Умови поставки регламентуються відповідними термінами, що передбачені Міжнародними правилами тлумачення торгових термінів Інкотермс у редакції 2010 року, яка погоджена сторонами (далі - Правила Інкотермс).

На виконання умов договору та специфікацій до нього, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 83 491,38 грн, що підтверджується видатковими накладними № 7543 від 25.09.2015, № 8387 від 21.10.2015.

Відповідач отриманий товар не оплатив, внаслідок чого у нього утворився борг у розмірі 83 491,38 грн.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язаннь за договором з оплати та здійснивши перерахунок основного боргу, 3 % річних та інфляційних втрат суди прийшли до висновку про стягнення з відповідача 83 491, 38 грн основного боргу та згідно з ст. 625 ЦК України 1 748,84 грн 3 % річних та 5 855,56 грн інфляційних втрат. При цьому, апеляційний суд, здійснивши перерахунок пені, обґрунтовано змінив рішення місцевого суду в цій частині та стягнув з відповідача 17 393,25 грн пені і правильність вказаних висновків судів в цих частинах ніким не оскаржується.

Також позивач просив стягнути з відповідача 17 740,09 грн витрат пов'язаних з надання правової допомоги адвоката.

Згідно з ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України "Про адвокатуру".

За змістом ч. 3 ст. 48 та ч. 5 ст. 49 ГПК України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

При цьому, відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами ч. 5 ст. 49 ГПК України, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фінансовий розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумний та враховувати витрачений адвокатом час.

Врахувавши вказане та надані позивачем докази (договір про надання правової допомоги в господарському процесі 07.04.2016, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 0610 від 16.10.1995, ордер серія ДП № 51/000040 від 07.04.2016, платіжне доручення 1809 від 05.07.2016), а також те, що справа про стягнення заборгованості не є складною і що адвокатом не надано доказів того, які саме види робіт і скільки часу ним було витрачено на здійснення дій в межах розгляду вказаної справи (в суді першої і апеляційної інстанції) та що позов було задоволено частково, прийшли до правильного висновку про стягнення з відповідача 2 000,00 грн витрат пов'язаних з наданням правової допомоги адвоката на підставі ст. 49 ГПК України.

Крім того, апеляційним судом було правомірно покладено витрати за розгляд апеляційної скарги на позивача.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки обставин, з яких виходив суд, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті за послуги адвоката, що згідно вимог ст. 1117 ГПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Також підстав, передбачених ст. 49 ГПК України, для розподілу судових витрат (в тому числі за послуги адвоката) за розгляд касаційної скарги немає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "РИМ 2000" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10 листопада 2016 року у справі за № 904/5877/16 - без змін.

Головуючий, суддя Л. Стратієнко Суддя І. Вовк Суддя І. Кондратова