ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 року Справа № 925/486/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Козир Т.П., Картере В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 06.10.2016та на рішеннягосподарського суду Черкаської області від 26.07.2016у справі№ 925/486/16 господарського суду Черкаської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке"доОСОБА_4простягнення 1 017 653,00 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

- ТОВ "Полянецьке" Верещак П.М.,

- ОСОБА_4 ОСОБА_4 особисто, ОСОБА_6,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Черкаської області від 26.07.2016 у справі №925/486/16 (суддя Спаських Н.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2016 (судді: Буравльов С.І., Андрієнко В.В., Шапран В.В.), частково задоволений позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке" до ОСОБА_4 про стягнення 1 017 653,00 грн.; за рішенням стягнуто з відповідача 473 276,14 грн. вартості частини майна в статутному капіталі, 209 190,00 грн. частини чистого прибутку та 10 236,99 грн. витрат зі сплати судового збору.

ОСОБА_4, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати, провадження у справі припинити.

В судовому засіданні 30.11.2016 було оголошено перерву на 14.12.2016.

Ознайомившись з матеріалами та встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, перевіривши повноту їх встановлення та правильність юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, дотримання ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Предметом даного спору є позовна вимога позивача про стягнення з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України безпідставно отриманих коштів у розмірі 693 476,14 грн., а також нарахованих на них в порядку ст. 625 ЦК України 3% річних у сумі 27 986,04 грн. та інфляційних втрат у сумі 296 191,13 грн.

Обґрунтовуючи підстави позову, ТОВ "Полянецьке" посилається на те, що відповідач, відповідно до п. 1.1. статуту товариства, перебував у складі засновників (був учасником) вказаного товариства в період з 29.03.2000 по 01.11.2011, що також підтверджується даними реєстраційної картки суб'єкта підприємницької діяльності від 29.03.2000. Рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Полянецьке" від 01.11.2011 ОСОБА_4 було виключено зі складу учасників, а також вирішено виплатити йому вартість частини майна і чистого прибутку. Проте, під час розгляду справи №925/794/13 за позовом ОСОБА_4 до ТОВ "Полянецьке" про стягнення з товариства вартості частини майна товариства пропорційну частці в статутному капіталі ОСОБА_4 у розмірі 15%, частини прибутку товариства, 3% річних та інфляційних втрат, було встановлено, що ОСОБА_4 не має права на отримання вартості частини майна і частини прибутку, оскільки ОСОБА_4 не довів в установленому порядку того факту, що він був учасником ТОВ "Полянецьке", а тому, з нього підлягають до стягнення на підставі ст. 1212 ЦК України грошові кошти, сплачені йому товариством на підставі ст. 54 Закону України "Про господарські товариства". До того ж, рішенням загальних зборів від 29.12.2015 було вирішено скасувати рішення від 01.11.2011 в частині виплати ОСОБА_4 його частки.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу, погодилися частково із доводами позивача, наведеними в обґрунтування підстав позову, та керуючись приписами ст. 35 ГПК України, ст. 1212 ЦК України, стягнули з відповідача 473 276,14 грн. вартості частини майна в статутному капіталі, 209 190,00 грн. частини чистого прибутку, сплачених товариством ОСОБА_4 у зв'язку з його виключенням зі складу учасників товариства та прийняттям рішення про виплату. При цьому, виходили з того, що підставами відмови у позові у справі № 925/794/13 є те, що ОСОБА_4 не надав суду доказів на підтвердження існування своїх корпоративних прав, а також не підтвердив документами, виданими банківською установою, що до моменту реєстрації ТОВ "Полянецьке" та протягом одного року з моменту такої реєстрації ОСОБА_4 вніс в установу банку свій внесок до статутного капіталу товариства, розмір якого складав 1116,00 грн. або 15% статутного капіталу. А тому, підставою для застосування ст. 1212 ЦК України, є набрання законної сили рішенням суду у справі № 925/794/13, де з'ясовувалося, чи мав ОСОБА_4 належні і допустимі докази прийняття участі у формуванні статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке" і чи отримав він право на проведення із ним розрахунку за результатами виключення його з товариства.

Вищий господарський суд України не може погодитися із такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Основний Закон України закріпив за кожним право на власність (стаття 41) і право на підприємницьку діяльність (стаття 42). Правовий режим власності та правові засади і гарантії підприємництва визначаються виключно законами України (пункти 7, 8 частини першої статті 92 Конституції України).

Через законодавче регулювання правовідносин власності і підприємництва держава виконує конституційні обов'язки щодо відповідальності перед людиною за свою діяльність, забезпечення захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання та захисту конкуренції у підприємницькій діяльності (частина друга статті 3, частина четверта статті 13, частина третя статті 42 Конституції України).

Товариство є однією з організаційно-правових форм юридичних осіб. Поняття юридичної особи визначено в статті 80 ЦК України, згідно з якою - це організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна на підставі установчих документів (засновницького договору, статуту, установчого акта) або модельного статуту (частини перша, друга статті 81, частини перша, друга, третя статті 87 ЦК України). Відповідно до абзацу другого частини другої статті 81 ЦК України створена в такому порядку особа є юридичною особою приватного права.

Юридичними особами приватного права є підприємницькі товариства - організації, створені шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві (господарські товариства: повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство), або виробничі кооперативи; вони здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (частини перша, друга статті 83, стаття 84 ЦК України).

Законодавство про господарські товариства ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається з ЦК України, ГК України, Закону України "Про господарські товариства" (надалі - Закон), інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законодавчих актів (стаття 111 Закону).

Поняття Товариства визначено в статті 140 ЦК України, частині третій статті 80 ГК України, статті 50 Закону України "Про господарські товариства", відповідно до яких таким Товариством є господарське товариство, засноване однією або кількома особами, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Установчим документом Товариства є статут (частина перша статті 143 ЦК України, частина перша статті 82 ГК України, частина перша статті 4 Закону). Статут є локальним правовим актом і обов'язковим для дотримання та виконання всіма учасниками. Він має містити відомості про розмір статутного капіталу з визначенням частки кожного учасника, а також розмір, склад та порядок внесення ним вкладів (частина перша статті 140, частина перша статті 143 ЦК України, частина четверта статті 82 ГК України, частина перша статті 50, частина перша статті 51 Закону).

Про те, що інформація стосовно майна Товариства є вимогою до змісту його установчих документів, зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року N 1-рп/2010, згідно з яким "усі товариства мають майно, яке є об'єктом управлінської діяльності і інформація про яке є вимогою до змісту їхніх установчих документів (частина друга статті 88 Цивільного кодексу України)" (абзац перший підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини). Такі ж відомості містяться, крім статуту Товариства, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (частина третя статті 8, абзац тринадцятий частини другої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 115 ЦК України, частина перша статті 86 ГК України, частина перша статті 13 Закону). Зазначені об'єкти згідно зі статтею 177 ЦК України є об'єктами цивільних прав. Відповідно і частка учасника у статутному капіталі Товариства є предметом цивільних правовідносин, яка засвідчує участь особи у Товаристві. Отже, статутний (складений) капітал є однією з юридичних ознак господарського товариства.

Статутний капітал Товариства складається з вкладів учасників, а його розмір становить сума вартості таких вкладів (частина перша статті 144 ЦК України, частина перша статті 87 ГК України). Передбачений в установчому документі розмір статутного капіталу розподіляється на частки кожного учасника пропорційно вартості його вкладу, тобто частка учасника в статутному капіталі Товариства має відповідати вартості його майнової участі в такому капіталі. Відтак особливістю статутного капіталу Товариства є його поділ на частки кожного з учасників, які у відповідності з цими частками управляють Товариством. Отже, розмір часток учасників Товариства встановлюється статутом (частина перша статті 140, абзац другий частини першої статті 143 ЦК України, частина четверта статті 82 ГК України, частина перша статті 50, частина перша статті 51 Закону) (така правова позиція викладена у рішенні Конституційного Суду України від 05.02.2013 № 1-рп/2013 "У справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліхтнер Бетон Львів" щодо офіційного тлумачення положень частини четвертої статті 58, частини першої статті 64 Закону України "Про господарські товариства"").

Отже, із наведеного стає очевидним те, що розмір часток учасника товариства з обмеженою відповідальністю встановлюється в статуті товариства.

Як вказувалося вище, звертаючись до суду із позовом позивач сам вказував про те, що відповідач, починаючи з 2000 року був учасником товариства - позивача з належною йому часткою в розмірі 15%, що підтверджується, як зазначив сам позивач та встановили суди, статутом товариства (п.1.1.).

Законодавець імперативно врегулював питання щодо строку сплати статутного капіталу (внесення вкладів до статутного капіталу) учасниками Товариства - до закінчення першого року з дня державної реєстрації Товариства (частина перша статті 52 Закону). Цей строк надається для поступового виконання кожним учасником свого корпоративного обов'язку перед Товариством щодо формування статутного капіталу (вносити свої вклади у розмірі, порядку та коштами (засобами), що передбачені установчими документами).

Закон імперативно врегулював питання щодо дій Товариства у разі невнесення (неповного внесення) учасниками своїх вкладів до закінчення встановленого річного строку. Згідно з частиною третьою статті 144 ЦК України, частиною другою статті 52 Закону (в чинній редакції) загальні збори учасників Товариства приймають одне з таких рішень: про виключення із його складу тих учасників, які не внесли (не повністю внесли) свої вклади, та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі; про зменшення статутного капіталу та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі; про ліквідацію Товариства.

Відповідно до редакції ст. 52 Закону України "Про господарські товариства", яка була чинною на момент створення товариства - позивача, та діяла до 27.04.2007, учасник зобов'язаний повністю внести свій вклад не пізніше року після реєстрації товариства. У разі невиконання цього зобов'язання у визначений строк учасник, якщо інше не передбачено установчими документами, сплачує за час прострочки 10 відсотків річних з недовнесеної суми.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідача було виключено зі складу учасників товариства загальними зборами учасників товариства лише в 2011 році, про що свідчить протокол загальних зборів від вказаної дати. При цьому, як вбачається із протоколу, підставами для виключення ОСОБА_4 з учасників товариства були не несплата ним своєї частки в статутному капіталі товариства, а зовсім інші підстави. При цьому, на цих же загальних зборах самим товариством прийнято рішення про виплату ОСОБА_4 у зв'язку з його виключенням зі складу учасників товариства вартості частини майна пропорційну його частці в статутному капіталі ТОВ "Полянецьке". Отже, прийняття вказаних рішень товариством, як і підстави позову товариства, як і матеріали справи (статут товариства), як і фактичні виплати ОСОБА_4 частини майна пропорційної його частці в статутному капіталі, свідчать про те, що протягом 11 років (з дати реєстрації товариства і по дату виключення ОСОБА_4 із складу учасників товариства) товариство не мало жодних сумнівів щодо належності ОСОБА_4 корпоративних прав у товаристві, в іншому б випадку, мали б місце зовсім інші б наслідки відповідно до ст. 52 Закону України "Про господарські товариства" у відповідних редакціях, починаючи з 2000 року (дати створення товариства) і до 2011 року (дати виключення ОСОБА_4 зі складу учасників товариства) і лише з набранням законної сили рішенням господарського суду Черкаської області від 08.09.2015 у справі №925/794/13 постало питання щодо участі/неучасті ОСОБА_4 протягом одинадцяти років в складі учасників ТОВ "Полянецьке" і стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.

Так, задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з відповідача грошові кошти - 473 276,14 грн. вартості частини майна в статутному капіталі та 209 190,00 грн. частини чистого прибутку, суди попередніх інстанцій виходили з того, що рішенням господарського суду Черкаської області від 08.09.2015 у справі №925/794/13 встановлено, що відповідач не довів належними доказами свою участь у формуванні статутного фонду товариства, не підтвердив документами, виданими банківською установою, що до моменту реєстрації товариства та протягом одного року з моменту такої реєстрації ОСОБА_4 вніс в установу банку свій внесок до статутного капіталу товариства, розмір якого становив 1116,00 грн. або 15% статутного капіталу, а відтак, і не набув права на отримання його частки пропорційно її розміру та прибутку товариства при виключенні із товариства, тобто підстава, що надала право ОСОБА_4 отримати спірні кошти, стала такою, що згодом відпала. При цьому, суди попередніх інстанцій керувалися ст. 35 ГПК України.

Проте, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до п. 2.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Водночас, судами попередніх інстанцій, всупереч наведених норм, взято за преюдицію не встановлені судами у справі №925/794/13 обставини, а правову оцінку таких обставин, що суперечить правовій природі преюдиційності, засадам справедливості, розумності, чесності, а відтак, безпідставно стягнули з відповідача на підставі ст.1212 ЦК України грошові кошти.

Україна є соціальною, правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права; людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність; усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах; конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод; кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 1, 3, частина перша статті 8, стаття 21, частини друга, третя статті 22, стаття 23, частина перша статті 24, частина перша статті 64 Основного Закону України). Україна як соціальна держава визнає людину найвищою соціальною цінністю, розподіляє суспільне багатство згідно з принципом соціальної справедливості та піклується про зміцнення громадянської злагоди у суспільстві. Держава різними правовими засобами забезпечує захист прав і свобод людини і громадянина в особі органів законодавчої , виконавчої і судової влади та інших державних органів, які здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України (рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012).

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 11110 ГПК підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм процесуального права. Проте судовий акт підлягає скасуванню лише за умови, якщо таке порушення призвело до прийняття неправильного судового рішення. Скасування судового рішення має бути наслідком істотного порушення процесуальних прав сторін спору або інших учасників судового процесу, що потягло за собою неможливість встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи. Відповідне питання повинно вирішуватись у кожному конкретному випадку на підставі визначення кола обставин, що входять до предмета доказування у справі, та з урахуванням її матеріалів (постанова пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 №11 "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи та порушення ними ст. 35 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе скасувати прийняті у даній справі судові рішення і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2016 та рішення господарського суду Черкаської області від 26.07.2016 у справі № 925/486/16 скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке" до ОСОБА_4 відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полянецьке" (ЄДРПОУ 02140917, 20342, Черкаська область, Уманський район, с. Полянецьке, вул. Радянська, 7) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 16 791,26 грн. за подання апеляційної скарги та 18 317,74 грн. за подання касаційної скарги.

Видачу наказу доручити господарському суду Черкаської області.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: Т.П. Козир

В.І. Картере