ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 року Справа № 922/1304/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДанилової М.В.,суддівСибіги О.М., Швеця В.О.за участю представників сторін: позивачане з'явились (про час і місце слухання справи повідомлені належним чином)відповідачаКатьоба І.А. дов. від 01.10.2016третьої особи не з'явились (про час і місце слухання справи повідомлені належним чином)прокуратури Зарудяна Н.О. посв. Від 02.08.2012 №000626розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Владо"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 12.09.2016 р. у справі № 922/1304/16 господарського суду Харківської області за позовомВ.о. керівника Харківської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області доТовариства з обмеженою відповідальністю "Владо"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаХарківський автотранспортний технікум ім. с.Орджонікідзепровизнання недійсним договору та повернення майнаВСТАНОВИВ:

Виконуючий обов'язки керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення фонду державного майна України по Харківській області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Владо" про визнання недійсним договору оренди державного майна №3457-Н від 08.11.2007, укладеного між Регіональним відділенням фонду державного майна України по Харківській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Владо" з додатковими угодами №1 від 12.03.2008, №2 від 08.10.2010, №3 від 27.03.2013, №4 від 27.03.2013, №5 від 22.07.2014, №6 від 01.09.2015; припинення зобов'язання за договором оренди від 08.11.2007№ 3457-Н на майбутнє; зобов'язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Владо" звільнити та повернути окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення площею 192,9 кв.м., розміщені за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 9/6, Регіональному відділенню фонду державного майна по Харківській області.

Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю умов спірного договору вимогам статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", статті 63 Закону України "Про освіту" та невикористання навчальним закладом спірного приміщення для навчального процесу, що є підставою для визнання договору недійсним, оскільки заборона використання такого приміщення з іншою метою встановлена на законодавчому рівні.

Рішенням господарського суду Харківської області від 05.07.2016 (суддя Суслова В.В.) в частині позовних вимог щодо припинення зобов'язання за договором оренди №3457-Н від 08.11.2007 на майбутнє припинено на підставі пункту 4 статті 80 Господарського процесуального кодексу України. В решті позовних вимог відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що відсутня можливість використання спірного орендованого приміщення в учбових цілях, а також відсутність порушення укладенням договору учбового процесу, а тому позовні вимоги прокурора є необґрунтованими та не підтверджені матеріалами справи.

За апеляційною скаргою Заступника прокурора Харківської області судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.09.2016 (головуючий суддя Плахов О.В., судді Здоровко Л.М., Шутенко І.А.) скасоване частково.

Прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог.

Визнаний недійсним договір оренди державного майна від 08.11.2007 №3457-Н, укладений між Регіональним відділенням фонду державного майна України по Харківській області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Владо" з усіма додатковими угодами, а саме: додатковою угодою №1 від 12.03.2008р., №2 від 08.10.2010р., №3 від 27.03.2013р., №4 від 27.03.2013р., №5 від 22.07.2014р., №6 від 01.09.2015р.

Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Владо" звільнити та повернути окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення площею 192,9 кв.м., розміщені за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 9/6, Регіональному відділенню фонду державного майна по Харківській області.

Не погоджуючись із прийнятою постановою апеляційного суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Владо" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.09.2016, а рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2016 залишити в силі, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 203, 207, 215, 216, 236, 638 Цивільного кодексу України, статті 180 Господарського кодексу України, статей 25, 61, 63 Закону України "Про освіту". Також заявник вважає, що позов подано прокурором з пропуском строку позовної давності

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.10.2016 справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Корсак В.А., Сибіга О.М.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 01.11.2016 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

У зв'язку з навчанням з підвищення кваліфікації судді Корсака В.А. протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 12.12.2016 було визначено наступний склад суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Сибіга О.М., Швець В.О.

Заслухавши доповідь судді - доповідача та присутніх у судовому засіданні 14.12.2016 представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити касаційну скаргу з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи 08.11.2007 між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Харківській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Владо" (орендар) було укладено договір оренди №3457-Н, відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - нежитлові приміщення площею 192.9 кв.м, розміщене за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 9/6, на 1-му поверсі 5-поверхової будівлі літ."А-5", що перебуває на балансі Харківського автотранспортного технікуму ім. С.Орджонікідзе, вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 03.04.2001 і становить 184800,00 грн.

Згідно пункту 1.2 договору, майно передається в оренду з метою розміщення кафе, яке не здійснює продаж товарів підакцизної групи - 89,8 кв.м.; розміщення їдальні, яка не здійснює продаж товарів підакцизної групи -103,1 кв.м.

Договір укладено на строк до 07.10.2010 включно (пункт 10.1).

Судами встановлено, що 08.11.2007 майно за договором оренди від 08.11.2007 передано в користування орендарю на підставі акта приймання-передачі орендованого майна, підписаного сторонами договору (а.с.30).

В подальшому, сторонами до спірного договору укладено низку додаткових угод, а саме: №1 від 12.03.2008, якою змінено предмет оренди, а саме у розділі 1 "предмет договору" слова "розміщення кафе, яке не здійснює продаж товарів підакцизної групи - 89,8 кв.м.; розміщення їдальні, яка не здійснює продаж товарів підакцизної групи -103,1 кв.м." замінено "розміщення магазину непродовольчих товарів - 192,9 кв.м.", а також внесені зміни щодо орендної плати; №2 від 08.10.2010, якою внесено зміни до пункту 10.1 договору, а саме подовжено дію договору на 2 роки, з 08.10.2010 до 08.10.2012; №3 від 27.03.2013, якою внесено зміни до пункту 10.1 договору, а саме подовжено дію договору на 2 роки, тобто з 08.10.2012 до 08.10.2014; №4 від 27.03.2013, якою внесено зміни до пункту 1.1 розділу 1 "предмет договору" та викладено у новій редакції з 08.10.2012: "вартість майна визначена згідно з незалежною оцінкою станом на 08.10.2012 і становить 798600,00 грн., без урахування ПДВ", а також внесені зміни щодо орендної плати; №5 від 22.07.2014, якою внесено зміни до пункту 10.1 договору, а саме подовжено дію договору на 2 роки, до 08.10.2016; №6 від 01.09.2015, якою внесено зміни до пункту 1.1 розділу 1 "предмет договору" та викладено у новій редакції: "вартість майна визначена згідно з незалежною оцінкою станом на 30.06.2015 і становить 1271000,00 грн., а також внесені зміни щодо орендної плати.

Судами встановлено, що державне майно, яке передано в оренду за спірним договором, на сьогоднішній день продовжує перебувати в користуванні відповідача.

Звертаючись до суду із даним позовом прокуратура вважала, що вказаний договір оренди від 08.11.2007 №3457-Н та додаткові угоди № № 1-6 до цього договору підлягають визнанню недійсними, оскільки вони укладені з порушенням вимог Законів України "Про освіту" та "Про оренду державного та комунального майна", оскільки сторонами в договорі, всупереч вищевказаним положенням Закону, змінено цільове призначення частин приміщення навчального закладу, які є об'єктом оренди.

Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з недоведеності позивачем підставності позовних вимог.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення місцевого суду в апеляційному порядку не погодився із висновками місцевого суду та зазначив, що передача в оренду приміщень Харківського автотранспортного технікуму ім.С. Орджонікідзе, який є об'єктом державної власності та фінансується з державного бюджету, для здійснення діяльності, не пов'язаної з навчально - виховним процесом, суперечить вимогам чинного законодавства.

Суд касаційної інстанції не погоджується з висновками апеляційного суду про задоволення позову про визнання недійсним договору та зобов'язання повернути майно з огляду на наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 пункту 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом (частина 7 статті 179 Господарського кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Особи, визначені статтею 1 Господарського процесуального кодексу України, мають право на звернення до суду за захистом порушених майнових прав, які відповідно до пункту 3 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 20 Господарського кодексу України здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визнання правочину недійсним.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину - є недодержання, в момент вчинення правочину, стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього кодексу.

Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до пункту 2.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (із змінами і доповненнями)" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як встановлено судом першої інстанції, підставою для подання виконуючого обов'язки керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 позову стала необхідність захисту економічних інтересів держави, внаслідок порушень, допущених під час передачі в оренду державного майна, приміщення навчального закладу, суб'єкту господарювання для здійснення підприємницької діяльності, жодним чином не пов'язаної з навчальним процесом, спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні питання про передачу в оренду державної власності.

Прокурор, посилаючись на положення частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту", частину 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", частину 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" зазначав про наявність підстав для визнання договору оренди від 08.11.2007 № 3457-Н недійсним на підставі частини 1 статті 203, частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди), наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Аналогічні за змістом правові норми містяться у статті 283 Господарського кодексу України, статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Згідно статті 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем також може бути особа, уповноважена на укладання договору найму.

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 180 Господарського кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно статті 284 Господарського кодексу України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Пунктом 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 19.05.2013 № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" визначено, що відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди, з усіх істотних умов. Вичерпного переліку умов, істотних для договорів оренди (найму), ЦК України і ГК України не містять. Однак за змістом статей 759 - 762 Цивільного кодексу України слід дійти висновку, що істотними для даного виду договорів, є умови про предмет договору, плату за користування майном та строк такого користування. Що ж до договорів оренди державного та комунального майна, то стаття 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає умови, які є істотними для даних договорів, причому відповідно до статті 12 цього Закону договір оренди вважається укладеним з момент досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Місцевий господарський суд, дослідивши умови спірного договору дійшов вірного висновку, що під час його укладення сторони узгодили всі істотні умови договору, а також порядок приймання орендованого майна і 08.11.2007 у встановленому договором порядку майно, яке було предметом договору, передано відповідачеві в користування, про що складено акт приймання - передавання.

Врахувавши ту обставину, що предметом договору оренди від 08.11.2007 № 3457-Н є нежитлові приміщення на 1-му поверсі 5-поверхової будівлі Харківського автотранспортного технікуму ім. С.Орджонікідзе, які є державним індивідуально визначеним майном, суд вірно зазначив, що на спірні правовідносини поширюється Закон України "Про оренду державного та комунального майна".

Пунктом 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" передбачено, що вирішуючи спори, пов'язані з укладенням договору оренди державного майна, господарські суди повинні з'ясовувати, чи додержано визначений статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" порядок укладення відповідного договору, в тому числі щодо погодження з органом, уповноваженим управляти майном.

За умовами абзацу 1 частини 2 статті 9 зазначеного Закону, орендодавець зобов'язаний надіслати заяву потенційного орендаря разом із доданими матеріалами органу, уповноваженому управляти державним майном.

Статтею 5 статтею 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", яка кореспондується з пунктом 1 частини 1 статті 287 Господарського кодексу України, передбачено, що орендодавцем нерухомого майна, що є державною власністю є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення.

Судом встановлено, що згідно довідки від 22.05.2007 № 485/03, адресованої на ім'я начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, балансоутримувач державного майна запропонував передати в оренду нежитлове приміщення, розташоване на 1-му поверсі 5-поверхової будівлі Харківського автотранспортного технікуму ім. С.Орджонікідзе, за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 9/6, а Міністерство освіти і науки України надало дозвіл на передачу в оренду частини приміщень технікуму, допоміжних приміщень, не придатних для учбового процесу площею 345 кв.м., за адресами учбових корпусів та гуртожитку технікуму.

Відповідно до статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендоване майно страхується орендарем на користь того учасника договору оренди, який бере на себе ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди. Ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди несе орендодавець, якщо інше не встановлено договором оренди.

Пунктом 5.8 спірного договору сторони визначили порядок страхування майна, що передане в користування відповідачеві.

Пунктом 5.12 договору оренди в якості обов'язку орендаря визначено зобов'язання щодо укладання договору про відшкодування витрат на утримання орендованого майна з балансоутримувачем (3-ою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача) та їх відшкодування.

Згідно статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму.

Судом першої інстанції встановлено, що предметом оренди за вказаним договором є нежитлові приміщення, що відповідає об'єктам оренди, визначеним частиною 1 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Частиною 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (крім пам'яток культурної спадщини, нерухомих об'єктів, які знаходяться на території історико-культурних заповідників).

Пунктом "б" частини 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції станом на момент укладення спірного договору) встановлено, що приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства, об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, до яких, зокрема, відноситься об'єкти освіти, крім навчальних закладів, майно яких вноситься до статутного капіталу публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

Відповідно до абзацу 20 частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" окреме індивідуально визначене майно із складу цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, забороненого до оренди, може бути об'єктом оренди (без права приватизації та суборенди), якщо воно не заборонене до оренди законами України, не задіяне у процесі основного виробництва та за висновком органу, уповноваженого управляти цим майном, його оренда не порушить цілісності майнового комплексу.

При цьому, місцевий господарський суд зазначив, що в розумінні діючих правових норм до об'єктів освіти, зокрема, відносяться вищі навчальні заклади.

Відповідно до частини 1 статті 63 Закону України "Про освіту" (у редакції станом на момент укладення спірного договору) матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням (ч. 5 ст. 63 України "Про освіту").

Приписами частини 1 статті 61 Закону України "Про освіту" встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Частиною 4 названої статті передбачено, що додатковими джерелами фінансування є: кошти, одержані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів; плата за надання додаткових освітніх послуг; кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчальним закладом, на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян; доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання: дотації з місцевих бюджетів; дивіденди від цінних паперів; валютні надходження; добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян; інші кошти.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що в якості додаткових джерел фінансування навчальних закладів, абзацом 5 частини 4 статті 61 Закону України "Про освіту" передбачена можливість залучати у тому числі доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Також, відповідно до частини 1, 2 Закону України "Про вищу освіту" (в редакції станом на момент укладення спірного рішення) вищий навчальний заклад відповідно до свого статуту може надавати фізичним та юридичним особам платні послуги у галузі вищої освітити пов'язаних з нею інших галузях діяльності за умови забезпечення провадження освітньої діяльності. Перелік видів платних послуг у галузі вищої освіти та пов'язаних з нею інших галузях діяльності, що можуть надаватися вищими навчальними закладами державної або комунальної форми власності, визначається Кабінетом Міністрів України.

Частиною 2 пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 за №796 "Про ствердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Під час розгляду справи місцевий судом було встановлено, що на час передачі спірних приміщень в оренду вони були вільні, в учбовому процесі не використовувались .

Крім того, місцевий господарський суд зазначив про відсутність у матеріалах справи доказів, які б підтверджували доводи прокурора щодо наявності підстав для визнання недійсним договору оренди від 08.11.2007 № 3457-Н, зокрема, укладення вказаного договору має наслідком порушення цілісності майнового комплексу або погіршення соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі; майно, яке є предметом договору, використовується у навчальному процесі (у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності); спірне майно використовується не за призначенням, що свідчить про передчасність висновку прокурора про використання спірного майна не за призначенням.

Врахувавши положення частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статтю 61 Закону України "Про освіту", статтю 65 Закону України "Про вищу освіту", згідно з якими відсутня заборона надавати індивідуально визначене майно навчального закладу в оренду і надання відповідної пропозиції на підставі довідки від 22.05.2007 №485/03 та зважаючи на відсутність можливості використання спірного приміщення в учбових цілей та/або відсутності порушення укладенням спірного договору учбового процесу, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що договір оренди № 3457-Н від 08.11.2007 відповідає вимогам Закону України "Про оренду державного та комунального майна, Закону України "Про освіту", Закону України "Про вищу освіту" і підстав для визнання його та додаткових угод до нього недійсними немає.

Згідно статті 70 Закону України "Про вищу освіту" матеріально-технічна база вищих навчальних закладів включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності. Відповідно до законодавства та з урахуванням організаційно-правової форми вищого навчального закладу з метою забезпечення його статутної діяльності засновником (засновниками) закріплюються на основі права господарського відання або передаються у власність будівлі, споруди, майнові комплекси, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інше майно.

Майно закріплюється за державним або комунальним вищим навчальним закладом на праві господарського відання і не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню або передачі у власність юридичним і фізичним особам без згоди засновників вищого навчального закладу та вищого колегіального органу самоврядування вищого навчального закладу, крім випадків, передбачених законодавством (пункт 2 статті 70 цього Закону).

Передача в оренду державними і комунальними вищими навчальними закладами закріплених за ними на праві господарського відання об'єктів власності здійснюється без права їх викупу відповідно до законодавства. Будівлі, споруди і приміщення вищих навчальних закладів повинні відповідати вимогам доступності згідно з державними будівельними нормами і стандартами. Якщо відповідні об'єкти неможливо повністю пристосувати для потреб осіб з особливими освітніми потребами, здійснюється їх розумне пристосування з урахуванням універсального дизайну.

Крім того, як вбачається із пояснень Харківського державного автотранспортного коледжу (Харківський автотранспортний технікум ім. с.Орджонікідзе) останній просить не визнавати договір недійсним та зазначає, що орендоване приміщення використовувалось ТОВ "Владо", у тому числі, з метою харчування та розвитку студентів Харківського автотранспортного коледжу, а отже без зміни цільового призначення. Також зазначає, що протягом дії договору оренди та користування приміщенням ТОВ "Владо" на безоплатній основі було надані послуги, зокрема, ремонт приміщень, копіювання (тиражування) підручників та іншої учбової літератури, яка безпосередньо використовується у навчально-виховній роботі, надаються канцтовари.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду не повно з'ясувавши всі обставини дійшов помилкових висновків, в зв'язку з чим постанова Харківського апеляційного господарського суду від 12.09.2016 підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду, яким у позові про визнання недійсним договору та зобов'язання відповідача звільнити та повернути майно залишенню в силі.

Стаття 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно статті 1119 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Статтею 11110 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Владо" є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110 - 11112 Господарського процесуального кодексу України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Владо" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.09.2016 у справі № 922/1304/16 скасувати. Рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2016 у справі №922/1304/16 залишити в силі.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді О. Сибіга

В. Швець