ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2016 року Справа № 911/4776/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді:Данилової М.В.,суддівСибіги О.М., Швеця В.О.за участю представників сторін:позивачаБордун О.І. дов. від 02.06.2016відповідачаОСОБА_5 дов. від 07.12.2016 №194994розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 23.08.2016у справі№911/4776/15 господарського суду Київської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" доФізичної особи - підприємця ОСОБА_6простягнення 187713,95 грн.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 про стягнення основної суми заборгованості за договором про фінансовий лізинг №00010139 від 31.07.2014 у розмірі 11393,03 грн., збитків у розмірі 173898,83 грн., 515,18 грн. штрафу, 300,40 грн. пені, 90,12 грн. 3% річних, 628,55 грн. інфляційних втрат та 887,84 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про фінансовий лізинг щодо сплати лізингових платежів у строк визначений договором.
Рішенням господарського суду Київської області від 09.02.2016 (суддя Подоляк Ю.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.08.2016 (головуючий суддя: Алданова С.О., судді Шапран В.В., Мартюк А.І.), позовні вимоги задоволені частково.
З відповідача на користь позивача стягнуто 11393,03 грн. основного боргу, 300,40 грн. пені, 515,18 грн. штрафу, 89,49 грн. 3% річних, 153,57 грн. інфляційних втрат, 167804,51 грн. збитків та 2703,85 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Фізична особа - підприємець ОСОБА_6 звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 09.02.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.08.2016 і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 653 692, 697, 806 Цивільного кодексу України, Закону України "Про фінансовий лізинг".
У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін з мотивів, викладених у оскаржуваних рішеннях.
В додаткових поясненнях Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" зазначає, що судами було правомірно та обґрунтовано задоволено позовні вимоги в частині стягнення збитків у вигляду упущеної вигоди в розмірі 167804,51 грн. на підставі пункту 12.9 договору, завданих позивачеві внаслідок неналежного виконання своїх зобов'язань скаржником.
Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному складу від 10.11.2016 справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді, ОСОБА_3, Корсак В.А.
Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 14.11.2016, у зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_3 з посади судді Вищого господарського суду України, визначено наступний склад суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Корсак В.А., Швець В.О.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.11.2016 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.
У зв'язку з навчанням з підвищення кваліфікації судді Корсака В.А. протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 12.12.2016 було визначено наступний склад суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Сибіга О.М., Швець В.О.
Заслухавши доповідь судді - доповідача та присутніх у судовому засіданні 14.12.2016 представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити касаційну скаргу частково з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 31.07.2014 між сторонами у справі було укладено договір про фінансовий лізинг № 00010139, відповідно до умов якого позивач (лізингодавець) зобов'язався придбати об'єкт лізингу - транспортний засіб VW CaddyGP Maxi Kasten 2.0 I TDI, 2011 року виробництва, номер шасі - НОМЕР_1, номер двигуна - НОМЕР_2 та передати його відповідачу (лізингоодержувачу) на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями українського законодавства та цього договору, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за договором, шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно з графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування).
Вартість об'єкту лізингу становить 16200,00 доларів США (202455,00 грн.), авансовий платіж - 2475,00 доларів США, обсяг фінансування - 14025,00 доларів США, кількість лізингових платежів - 48, строк лізингу (місяців) - 48, лізинговий платіж - 431,56 доларів США, адміністративний платіж - 247,50 доларів США.
Відповідно до пункту 6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, що є додатком до договору про фінансовий лізинг та є невід'ємною його частиною (далі - умови), для експлуатації об'єкта лізингу лізингоодержувач щомісяця здійснюватиме на користь лізингодавця лізингові платежі відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), що являє собою невід'ємну частину цього договору, та інших положень договору.
Згідно пункту 6.3 вказаних умов, лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим договором на користь лізингодавця, відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання лізингодавцем очікуваної станом на дату виконання договору суми відповідно до чинного курсу обміну Євро/долара США (як обумовлено сторонами в договорі), встановленого українським комерційним банком (ПАТ "Креді Агріколь Банк" або іншим банком), або Національним банком України (надалі - обмінний курс), як буде обрано за рішенням лізингодавця, станом на дату, коли кожен платіж підлягає здійсненню. З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобов'язання, передбачені цим договором, розраховуються в Євро/доларах США (як обумовлено сторонами в договорі) на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на робочий день, що передує дню виставлення рахунка.
Пунктом 6.4 умов встановлено, що у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування) відображаються лізингові платежі з урахуванням відсотків (процентів/процентної ставки) за використання обсягу фінансування, розмір яких узгоджений сторонами.
Положеннями пункту 6.5 умов передбачено, що лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок, зазначений позивачем у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування).
Пунктом 6.17 умов визначено, що зобов'язання зі сплати всіх та будь-яких платежів за договором покладаються на лізингоодержувача, якщо інше прямо не передбачено договором. Лізингоодержувач зобов'язується сплатити всі та будь-які платежі протягом 5 робочих днів з моменту відправлення лізингодавцем відповідної вимоги або рахунку, якщо інший термін не встановлено у договорі.
Пунктом 8.3.1 умов передбачено, якщо лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш ніж 10 робочих днів, лізингодавець має право надіслати лізингоодержувачу першу вимогу щодо сплати в письмовій формі. Якщо лізингоодержувач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту відправлення першої вимоги щодо сплати, лізингодавець надсилає в такий же спосіб другу вимогу щодо сплати, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 робочих днів. У випадку, якщо лізингоодержувач не здійснить оплату у вказаний термін, лізингодавець має право направити лізингоодержувачу третю вимогу щодо сплати та відмовитися від контракту в односторонньому порядку, за п. 12.6.1 договору. Сторони погодились, що невиконання зобов'язань після надіслання другої вимоги означає, що лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за договором.
Відповідно до пункту 8.3.2 умов, якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату одного лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш ніж 30 днів, лізингодавець має право розірвати договір/відмовитися від договору і витребувати об'єкт лізингу від відповідача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.
Положеннями пункту 12.2 умов передбачено, що строк лізингу починається за дати підписання акта приймання-передачі лізингоодержувачем об'єкта лізингу (п. 5.4 умов).
Пунктом 12.6 умов визначено, що лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати цей договір/відмовитися від договору та право на повернення об'єкта лізингу, зокрема, у випадку коли лізингоодержувач не сплатив один наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 календарних днів.
Згідно пункту 12.7 умов, день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від договору визначається лізингодавцем у відповідному повідомленні/вимозі. Лізингодавець надсилає лізингоодержувачу письмове повідомлення/вимогу про розірвання/відмову від договору та, за можливості, зв'язується з ним доступними телефону засобами зв'язку для повідомлення про розірвання/відмову від договору. Таке повідомлення/вимога надсилається лізингодавцем на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням лізингоодержувача (для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців). У випадку неотримання лізингоодержувачем повідомлення/вимоги з будь-яких причин, лізингоодержувач вважається належним чином повідомленим на 10 календарний день з дня відправлення такого повідомлення, що підтверджується документами з відміткою ДП "Укрпошта" при прийняття повідомлення для відправки.
Відповідно до пункту 12.9 умов, у разі дострокового розірвання договору, а також якщо лізингодавець вимагає повернення об'єкта лізингу, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою лізингодавця впродовж 10 (десяти) робочих днів від дати одержання відповідного запиту.
Пунктом 12.13 умов сторони погодили, що у випадках, передбачених зокрема, пунктом 12.6 договір вважається розірваним на 10 (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.
Даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 12.3 умов).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору фінансового лізингу позивач передав відповідачу у лізинг транспортний засіб VW CaddyGP Maxi Kasten 2.0 I TDI, 2011 року виробництва, номер шасі - НОМЕР_1, номер двигуна - НОМЕР_2, вартістю - 202455 грн., а відповідач прийняв об'єкт лізингу, про що свідчить акт прийому-передачі від 07.08.2014, який підписаний в трьохсторонньому порядку уповноваженими представниками сторін, дилера та скріплений печатками позивача та дилера, завірена копія якого залучена до матеріалів справи.
Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування), що є додатком до договору, сторони погодили черговість сплати, розмір авансового та адміністративного платежів, розмір суми відшкодування частини вартості об'єкту лізингу, розмір процентів, комісії та загальну суму лізингових платежів.
Для оплати чергових 9-го, 10-го та 11-го лізингових платежів за прийнятий відповідачем предмет лізингу, позивач виставив відповідачу до сплати наступні рахунки - фактури: № 00268147 від 06.04.2015 на суму 10141,67 грн., № 00274897 від 06.05.2015 на суму 9099,87 грн., № 00280557 від 04.06.2015 на суму 9072,69 грн., завірені копії яких залучені до матеріалів справи.
Оскільки, відповідач свої зобов'язання щодо сплати чергових 9-го, 10-го та 11-го лізингових платежів у встановлений графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування) строк в повному обсязі не виконав, позивач направив відповідачу відповідні нагадування про несплату: від 05.05.2015, від 19.05.2015, від 03.06.2015, завірені копії яких залучені до матеріалів справи.
Разом з третім нагадуванням про несплату від 03.06.2015 позивачем направлено відповідачу вимогу № 00010139 від 03.06.2015 про сплату заборгованості, повернення об'єкту лізингу протягом 10 робочих днів з дати доставки повідомлення та відмову від договору, яку відповідач отримав 04.07.2015, що підтверджується підписом відповідача на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу.
Як вбачається з матеріалів справи предметом спору у даній справі є стягнення основної суми заборгованості за договором про фінансовий лізинг, збитків, штрафу, пені, 3% річних, інфляційних втрат та процентів за користування чужими грошовими коштами.
Вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій виходили із того, що у зв'язку з припиненням дії договору фінансового лізингу лізингоодержувач передав, а лізингодавець прийняв 06.07.2015 об'єкт лізингу - транспортний засіб VW CaddyGP Maxi Kasten, 2011 року виробництва, номер шасі - НОМЕР_1, про що свідчить акт прийому-передачі, який підписаний в трьохсторонньому порядку уповноваженими представниками сторін, дилера та скріплений печатками позивача та дилера, проте зобов'язання щодо сплати лізингових платежів відповідач в повному обсязі не виконав, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 11393,03 грн.
Також суди визнали обґрунтованими заявлені до стягнення збитків, інфляційних, річних, пені та штрафу.
Щодо стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами суди зазначили про те, що оскільки сторонами розмір процентів за користування чужими грошовими коштами у договорі не встановлено, а чинним законодавством не передбачено можливість застосування до договору лізингу положень про позику, вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами є необґрунтованими.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк І за встановлену плату (лізингові платежі).
Аналогічне визначення договору лізингу міститься і у статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг".
Відносини, що виникають у зв'язку з договором лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України "Про фінансовий лізинг" (частина 2 статті 806 ЦК України та частина 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг").
За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.
Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі, зокрема, елементи договорів оренди та купівлі-продажу.
Згідно зі статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.
Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.
Статтею 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Згідно зі статтею 697 Цивільного кодексу України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.
Як встановлено судами попередніх інстанцій у даній справі лізингоодержувач не виконував зобов'язань з оплати лізингових платежів належним чином, що призвело до виникнення заборгованості за договором. Керуючись частиною 2 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" та пунктом 8.3.2 договору, лізингодавець повідомив лізингоодержувача про відмову від договору, погашення заборгованості протягом трьох діб з дня отримання даної вимоги та вимагав повернення предмета лізингу впродовж десяти днів з дня доставки цього повідомлення (повідомлення від 03.06.2015 №00010139).
Судами встановлено, що об'єкт лізингу було повернуто у строк згідно з актом приймання - передачі від 06.07.2015 але зобов'язання з оплати заборгованості за договором не виконані, заборгованість зі сплати лізингових платежів склала 11393,03 грн.
Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.
Як вбачається з частини 12 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу сторони передбачили право лізингодавця у разі розірвання договору в односторонньому порядку вимагати повернення предмета лізингу в безспірному порядку та утримувати всі суми, що вже були сплачені лізингоодержувачем за договором.
Частиною 2 статті 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
А згідно із частиною 4 статті 653 Цивільного кодексу України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
У пункті 12.10 загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу сторони встановили право лізингодавця у будь - якому достроковому закінченні строку лізингу/розірвання контракту в односторонньому порядку вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо таких фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати та збут (передпродажна підготовка, оцінка об'єкта лізингу, доставка об'єкта лізингу з метою подальшого продажу, передачі у користування, тощо), штрафи, витрати на правову допомогу.
Відтак, наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність відповідача, і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.
Ураховуючи наведене та те, що право власності на предмет лізингу від позивача до відповідача не перейшло, позовні вимоги щодо стягнення з останнього такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, яке залишилося у власності позивача, є безпідставними.
А відтак, судам слід було встановити які наслідки та обов'язки сторін мають місце після розірвання договору та встановити наявність чи відсутність підстав для стягнення заявлених позивачем збитків у вигляді упущеної вигоди, інфляційних втрат, 3% річних та штрафу.
Таким чином, доводи касаційної скарги частково підтверджені матеріалами справи.
За приписами процесуального законодавства, рішення господарського суду повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору,і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Обґрунтованим є рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами чинного законодавства.
Проте, постанова і рішення у справі цим вимогам не відповідають, оскільки прийняті при неповному з'ясуванні усіх обставин справи.
Відповідно до частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування рішення місцевого чи апеляційного суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
За приписами частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною 1 статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Недодержання судом першої та апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судових рішень з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду згідно приписів пункту 3 частини першої статті 1119 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішуючи питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до суду першої інстанції для установлення обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення даного спору.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.08.2016 у справі № 911/4776/15 та рішення господарського суду Київської області від 09.02.2016 скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Київської області.
Головуючий суддя М. Данилова
Судді О.Сибіга
В. Швець