ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 року Справа № 910/8264/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Барицької Т.Л., Козир Т.П.,розглянувши касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Верстат-12"на рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2016та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2016у справі№ 910/8264/16 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Київенерго"доЖитлово-будівельного кооперативу "Верстат-12"простягнення 153250,73 грн.за участю представників:

позивача: Іваненко І.П.

відповідача: Кобилецький В.В.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.07.2016 у справі № 910/8264/16 (суддя Сівакова В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2016 (головуючий суддя Коршун Н.М., судді: Дикунська С.Я., Алданова С.О.), частково задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Київенерго"; стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "Верстат-12" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" 72898,66 грн. основного боргу, 60809,27 грн. - інфляційних втрат, 5875,44 грн. - 3% річних, 2298,76 грн. - судового збору; припинено провадження у справі в частині стягнення 13667,36 грн. основного боргу.

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, Житлово-будівельний кооператив "Верстат-12" звернувся з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2016 у справі № 910/8264/16, прийняти нове рішення, яким відмовити позивачеві у задоволені позовних вимог.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник вказує на те, що заборгованість по теплопостачанню виникла внаслідок різниці в тарифах, які застосовував позивач та мешканці будинку, сплачуючи за гарячу воду, а законодавством не передбачено сплату кінцевими споживачами послуг з гарячого водопостачання, виходячи з вартості гігакалорії; відповідач не є споживачем гарячої води, а тому у нього відсутній обов'язок по її оплаті; укладений між сторонами договір не приведений у відповідність до вимог законодавства, а тому втратив чинність.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги та скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що 24.11.2000 між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" (Публічне акціонерне товариство "Київенерго", енергопостачальна організація) та Житлово-будівельним кооперативом "Верстат-12" (абонент) було укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1030071, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді у будинку № 3-Б по просп. Свободи у м. Києві, на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до пункту 2.1 договору при виконанні умов договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Пунктом 2.2.1 договору встановлено, що енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до договору.

У пункті 2.3.1 договору передбачено, що абонент зобов'язується додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Згідно з пунктом 2.3.2 договору абонент зобов'язується виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до договору.

Нарахування за теплову енергію здійснюється відповідно до звертання-доручення та відповідно до пункту 5.1 договору, розрахунковим способом, згідно з договірними навантаженнями.

Відповідно до пунктів 8.1, 8.4 договору він набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2001. Договір вважається пролонгованим на кожний наступній рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Додатком № 1 до договору передбачено, що енергопостачальна організація відпускає абоненту теплову енергію в гарячій воді в Гкал/рік.

Додатком № 3 до договору встановлено, що розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію проводяться згідно з тарифами, встановленими Розпорядженням № 1956 від 03.11.2000.

У пунктах 2, 3 додатку № 4 до договору передбачено, що абонент щомісячно з 12 по 15 число отримує у районному відділі теплозбуту № 3 за адресою вул. Щекавицька, 37/48 табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду. Сплату за вказаними в п. 2 додатку № 4 документами абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

Як встановлено судами попередніх інстанцій позивач поставив, а відповідач спожив теплову енергію за період з жовтня 2013 року по січень 2015 року на загальну суму 498687,66 грн., що підтверджується табуляграмами споживання теплової енергії, відомостями обліку споживання теплової енергії.

Відповідач в порушення умов договору за використану теплову енергію розрахувався частково, у зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 86566,02 грн.

Неналежне виконання відповідачем зобов'язань по оплаті теплової енергії стало підставою звернення позивача до суду із позовом у цій справі про стягнення з відповідача 153250,73 грн., з яких 86566,02 грн. - основного боргу, 60809,27 грн. - інфляційні втрати та 5875,44 грн. - 3% річних.

Судами попередніх інстанцій з позицією яких погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України, частково задоволено позовні вимоги.

Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно зі статтею 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб'єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Відповідно до частини 4 статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (з урахуванням внесених змін) виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Частиною 6 статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" суб'єктами у сфері житлово-комунальних послуг є виробник та виконавець послуг, балансоутримувач, власник та споживач житлово-комунальних послуг.

Тобто, внесені 26.04.2014 зміни до Закону України "Про житлово-комунальні послуги" не позбавляють балансоутримувачів (управителів) будинків бути споживачами або виконавцями цих послуг, а отже відповідач як балансоутримувач є суб'єктом у сфері житлово-комунальних послуг у спірний період.

В силу приписів частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11, частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В частині 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами частини 1 статті 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз вищезазначених положень дає можливість дійти висновку про те, що наявність договору чи іншого правочину є достатньою та належною правовою підставою виникнення у сторін цивільних прав та обов'язків.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній, зокрема у постановах від 25.11.2014 у справі № 3-184-гс14 та від 20.04.2016 у справі № 6-2951цс15, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

У наданих поясненнях ПАТ "Київенерго" зазначає, що на цей час житловий будинок за адресою: просп. Свободи, 3б входить до зони ПАТ "Київенерго", як виконавця послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання. Договір про розмежування відповідальності сторін щодо надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання гарячої води від 02.02.2015 № 0720009.

Згідно з розрахунком заборгованості, наданим позивачем нарахування за спожиті послуги здійснювались по січень 2015.

Під час розгляду даної справи судом першої інстанції, відповідачем надано докази часткової сплати боргу в сумі 13667,34 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 86 від 07.06.2016 та № 89 від 17.06.2016. Вказане свідчить про відсутність предмету спору в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу в розмірі 13667,36 грн., у зв'язку із чим суди попередніх інстанцій правомірно відповідно до пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України припинили провадження у справі в цій частині.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про те, що виходячи з правових приписів та умов договору № 1030071 на постачання теплової енергії у гарячій воді вимоги позивача про стягнення з відповідача несплаченої суми основного боргу, інфляційних втрат та 3 % річних за спожиту теплову енергію є законними та обґрунтованими, оскільки факт прострочення виконання грошового зобов'язання дає право для нарахування інфляційних втрат та 3 % річних відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим судами обґрунтовано задоволено позовні вимоги.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильного висновку судів, зводяться передусім до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтями 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на встановлені судами обставини справи та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні суду першої інстанції та постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Верстат-12" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 05.07.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2016 у справі № 910/8264/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Л.Б. ІВАНОВА

судді Т.Л. БАРИЦЬКА

Т.П. КОЗИР