ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 року Справа № 910/5625/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач) Вовка І.В. Стратієнко Л.В.розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМФІНАНС ГРУП" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2016у справі№ 910/5625/16 Господарського суду міста Києва за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМФІНАНС ГРУП" допублічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" провизнання недійсним пункту договору

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився,

відповідача: Шляхетський А.Л.,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОМФІНАНС ГРУП" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" про визнання недійсним п. 11.2 договору поставки № УГВ11174/08-15 (закупівля товару за власні кошти) від 17.06.2015, а також стягнення судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 378 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на те, що між ним та відповідачем був укладений договір поставки №УГВ11174/08-15 (закупівля товару за власні кошти) від 17.06.2015 пункт 11.2 якого, як він вважає, не відповідає засадам добросовісності, розумності та справедливості, які закріплені у ст. 509 Цивільного кодексу України, тобто, правочин в оскаржуваній частині суперечить вказаній нормі матеріального права, у зв'язку з чим та керуючись ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України просив визнати вказаний пункт договору недійсним.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.05.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2016 у справі № 910/5625/16 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2016 скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 17.06.2015 між товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОМФІНАНС ГРУП" та публічним акціонерним товариством "Укргазвидобування" укладено договір поставки № УГВ 11174/08-15 (закупівля товару за власні кошти).

Відповідно до п. 1.1 договору в порядку і на умовах, передбачених останнім, постачальник зобов'язується поставити покупцеві товар, зазначений у специфікації, що додається до договору і є його невід`ємною частиною, а покупець прийняти та оплатити такий товар.

Згідно з п. 1.2 договору найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна вартість договору вказується у специфікації.

Розділами 2 - 7 договору сторони узгодили якість товару, ціну договору, порядок здійснення оплати, поставку товару, права та обов'язки, відповідальність сторін тощо.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 30.03.2016, в частині взаєморозрахунків - до повного виконання зобов'язань (пункт 10.1 договору).

Сторонами також було підписано специфікацію № 1 від 17.06.2015 до договору на загальну суму 51 001 999,20 грн., у т.ч. ПДВ 8 500 333,20 грн. Крім того, сторонами визначено умови поставки товару: DDR - місце призначення (згідно "ІНКОТЕРМС-2000"), місце призначення склад (станція) вантажоотримувача: УБМР "Укргазспецбудмонтаж"; граничний строк поставки товару - 30.12.2015 тощо.

В підписаній сторонами специфікації № 1 сторони узгодили також умови та строки оплати: 50% попередня оплата, решта 50% оплата за фактом поставки протягом 30 календарних днів; умови оплати транспортних витрат: транспортні витрати включені в ціну товару.

Судами встановлено, що договір підписано уповноваженими особами, а саме, від позивача директором Донських В.В., яка діяла на підставі Статуту, та від відповідача заступником Голови Правління Шленчаком В.О., який діяв на підставі довіреності від 19.12.2014 № 2-2д, та скріплено печатками сторін.

Так, у п. 11.2 договору сторони визначили, що у випадку якщо у період строку дії договір не виконаний або виконаний постачальником не у повному обсязі та покупець виявив товари за ціною, меншою, ніж ціна, зазначена у договорі, покупець направляє постачальнику лист з пропозицією внесення до договору змін щодо зменшення ціни товару/ів в частині непоставленого постачальником товару до ціни, виявленої покупцем, та проект додаткової угоди про внесення таких змін до договору, підписаний покупцем. постачальник протягом трьох робочих днів з дня отримання листа покупця та проекту додаткової угоди про внесення змін до договору щодо зменшення ціни товару, зобов'язаний підписати та повернути покупцю додаткову угоду про внесення змін до договору. У випадку якщо постачальник не повернув покупцю підписану постачальником додаткову угоду у строк, зазначений у цьому пункті, покупець має право розірвати договір в односторонньому порядку без відшкодування будь-яких збитків постачальнику.

Вважаючи, що оспорюваний пункт договору на момент його укладення не відповідав законодавству, товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОМФІНАНС ГРУП", а саме, спірним пунктом (п.11.2) договору поставки № УГВ11174/08-15 від 17.06.2015 сторони передбачили, що лише відповідач за своїм бажанням може розірвати договір в односторонньому порядку, що суперечить ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України, не ґрунтується на засадах добровільності, розумності та справедливості, тому останній звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким погодився і апеляційний, зазначив про те, що укладаючи договір сторони за взаємною згодою наділили покупця (відповідача у даній справі) правом розірвання договору в односторонньому порядку, тому вони є вільні у досягненні згоди щодо внесення змін до умов договору та його розірвання, зважаючи на принцип свободи договору та відсутність на це законодавчих обмежень (імперативу), передбачене договором право розірвання договору в односторонньому порядку може передбачатися сторонами в договорах поставок. Таким чином, місцевий суд зробив висновок, що позивачем не доведено наявності правових підстав для визнання оспорюваного ним пункту договору недійсним, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Зазначеної позиції дотримується Верховний суд України у постанові Пленуму "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 №9.

Приписами постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Так, укладаючи договір, сторони у п. 11.2 останнього дійшли згоди щодо порядку внесення змін до договору в частині зменшення ціни товару на той випадок, коли у період строку дії договору договір не виконаний або виконаний постачальником не у повному обсязі та покупець виявив товар за ціною меншою, ніж ціна, що зазначена у договорі.

Таким чином колегія суддів вважає, що сторони за взаємною згодою наділили покупця (відповідача у даній справі) правом розірвання договору в односторонньому порядку.

При цьому будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні, а саме при підписанні договору позивач не заперечив проти прийнятих умов і не запропонував відповідачу ні в момент підписання договору, ні в момент його виконання внести зміни до спірного пункту договору, чим підтвердив свою готовність до його виконання.

Відповідно до частини 1 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором (ч.1 ст.188 Господарського кодексу України).

Враховуючи те, що у сучасних умовах господарювання більшість договорів укладається за вільним волевиявленням сторін, тому вони є вільні у досягненні згоди щодо внесення змін до умов договору та його розірвання, зважаючи на принцип свободи договору та відсутність на це законодавчих обмежень (імперативу), передбачене договором право розірвання договору в односторонньому порядку може передбачатися сторонами в договорах поставок.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій, що в порушення вимог ст. 203 ЦК України, товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОМФІНАНС ГРУП" не доведено фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання такого пункту договору недійсним.

Також колегія суддів не приймає до уваги посилання позивача на порушення судами норм матеріального права, а саме ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України, оскільки уклавши договір та підписавши його і посвідчивши печатками обох сторін, сторони (зокрема і позивач, як особа, яка заперечує дійсність пункту договору) шляхом вільного волевиявлення самостійно визначили його умови і досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, та позивач взяв на себе зобов'язання виконувати умови зазначеного договору, зокрема, і щодо можливості одностороннього розірвання останнього покупцем.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень

Отже, виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено наявності правових підстав для визнання оспорюваного ним пункту договору недійсним.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2016, ухваленого з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМФІНАНС ГРУП" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2016 у справі № 910/5625/16 - без змін.

ГоловуючийН. Нєсвєтова Судді:І.Вовк Л. Стратієнко