ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 року Справа № 908/299/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГольцової Л.А.(доповідач), суддів:Іванової Л.Б., Козир Т.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Публічного акціонерного товариства "Запоріжгаз"на рішення Господарського суду Запорізької області від 30.06.2016та на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.09.2016у справі№ 908/299/16Господарського судуЗапорізької областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства "Запоріжгаз"простягнення 3153,85 грнза участю представників:

позивача: Громніцький Ю.П., дов. від 13.05.2014;

відповідача: Замкова М.О., дов. від 13.01.2016;

в засіданні суду 23.11.2016 відповідно до ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва до 14.12.2016

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 30.06.2016 у справі №908/299/16 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Мірошниченко М.В., судді - Азізбекян Т.А., Смірнов О.Г.) позов задоволено частково. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 5475488,98 грн пені, 730593,58 грн 3% річних та 1790667,65 грн інфляційних втрат. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.09.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Зубченко І.В., судді - Ломовцева Н.В., Попков Д.О.) рішення Господарського суду Запорізької області від 30.06.2016 у справі №908/299/16 скасовано частково, абзац 2 резолютивної частини рішення викладено в наступній редакції: "Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" (69035, м.Запоріжжя, вул.Заводська, буд.7, код ЄДРПОУ 03345716) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, буд.6, код ЄДРПОУ 20077720) пеню в розмірі 5385628,37грн, 3% річних в розмірі 712022,85грн, інфляційні в розмірі 424306,84грн та 97829,37грн судового збору".

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та додатковими поясненнями, в якій просить їх скасувати в частині, якою відмовлено у стягненні частини пені та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача суму пені в повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Також, з касаційною скаргою та доповненням до неї на судові рішення попередніх інстанцій звернувся відповідач, в якій просив їх скасувати і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (Продавцем) та ПАТ по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" (Покупцем) 04.01.2013 укладено договір №13-216-Н на купівлю-продаж природного газу, за умовами якого (в редакції додаткової угоди від 21.12.2014 №6) Продавець зобов'язався передати у власність Покупцю у 2013-2015 роках природний газ, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Пунктом 2.1 договору сторони узгодили кількість газу.

Згідно з п.3.2 договору, приймання - передача газу протягом місяця здійснюється рівномірно з припустимим відхиленням добових обсягів від середньодобового не більш як плюс, мінус 5 відсотків. При необхідності відступу від середньодобової норми продавцем і покупцем установлюється нерівномірна подача газу за взаємно узгодженими графіками.

Приймання - передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання - передачі газу (п.3.3 договору).

За умовами п.3.4 договору не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, Покупець зобов'язався надати Продавцеві підписані та скріплені печаткою Покупця два примірника акта приймання - передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8 числа місяця, наступного за місяцем продажу газу зобов'язався повернути Покупцеві один примірник оригіналу акту, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Кількість газу, яка подається Покупцеві, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу споживачів Покупця або за нормами споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 №619, у разі використання газу побутовими споживачами за відсутності в них газових лічильників (п.4.1 договору).

Розділом 5 договору сторони узгодили ціну газу.

Згідно з п.6.1 договору (в редакції додаткової угоди від 28.04.2014 №3) оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами у національної валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється Покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу на підставі підписаного сторонами акту приймання - передачі газу за розрахунковий місяць.

За умовами п.7.2 (в редакції додаткової угоди від 31.12.2013 №2) у разі якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу (розділ ХІ договору), Покупець не здійснить повну оплату фактично отриманого за договором природного газу, Покупець зобов'язався (крім суми заборгованості) сплатити Продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п.6.1 договору).

Відповідно до п.9.2 договору, строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 3 роки.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.01.2013, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення (ст.11 договору в редакції додаткової угоди від 02.04.2015 №8).

Додатковою угодою від 19.06.2015 №9 до договору сторони узгодили вважати договір від 04.01.2013 №13-216-Н таким, що припинив дію в частині поставки природного газу з 01.07.2015.

Суди попередніх інстанцій дослідили, що за період січень 2013 року - червень 2015 року ПАТ "НАК "Нафтогаз України" поставлено ПАТ по газопостачанню та газифікації "Запоріжгаз" природний газ на загальну суму 780314708,66грн. За твердженнями позивача, відповідач за поставлений природний газ розрахувався не в повному обсязі (не сплаченим залишився борг в сумі 1713206,97грн) та з порушенням строків, встановлених договором. За порушення строків виконання грошового зобов'язання відповідачу нараховано санкції, передбачені п.7.2 договору та ст.625 ЦК України, що і стало причиною звернення до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з положень ЦК України та дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 5475488,98 грн пені, 730593,58 грн 3% річних та 1790667,65 грн інфляційних втрат.

Здійснюючи перегляд рішення, суд апеляційної інстанції погодився з місцевим господарським судом щодо фактичної наявності підстав для стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат, однак, здійснив перерахунок зазначених вимог та задовольнив позов, стягнувши з відповідача пеню в сумі 5385628,37грн, 3% річних в сумі 712022,85грн, інфляційні в сумі 424306,84грн.

Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду (ч. 2 ст. 1115 ГПК України).

Відповідно до абз. 2 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що на виконання умов договору №13-216-Н, відповідно до актів прийому-передачі природного газу за період з січня 2013 року по червень 2015 року, позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 780314708,66грн. Акти підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та скріплені печатками підприємств, а тому є підставою для оплати, відповідно до п.6.1 договору. В зазначених актах приймання - передачі природного газу відповідачем вказані дати їх складання, обсяг отриманого від позивача газу, ціна газу та його загальна вартість.

В якості оплати за договором за спірний період відповідачем перераховано 778601501,69грн, а тому, як зазначає позивач, заборгованість відповідача становить 1713206,97грн. Проте, як досліджено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до заяви позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог, станом на 19.11.2015 відповідач має заборгованість перед позивачем за договором купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 №13-216-Н в сумі 1713206,97грн, а позивач, в свою чергу, має заборгованість перед відповідачем за договором на розподіл природного газу від 30.01.2014 №14-50-ПР в сумі 2833682,18грн.

Керуючись ст.601 ЦК України, позивач заявив про часткове припинення зобов'язання перед відповідачем за договором на розподіл природного газу від 30.01.2014 №14-50-ПР в сумі 1713206,97грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відповідача перед позивачем та припинення зобов'язання за договором купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 №13-216-Н в сумі 1713206,97грн.

Таким чином, суди дійшли вірного висновку, що станом на дату звернення з даним позовом до суду, основний борг відповідача перед позивачем відсутній, і, відповідно, позовна заява в цій частині не підлягає задоволенню, однак, як свідчать матеріали справи, відповідач виконав свої грошові зобов'язання з порушенням строків, встановлених в договорі.

Пунктом 6.1 договору, в редакції додаткової угоди від 28.04.2014 №3 передбачено, що оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами у національної валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється Покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу на підставі підписаного сторонами акту приймання - передачі газу за розрахунковий місяць.

Зазначений пункт договору, як обґрунтовано зазначають суди попередніх інстанцій, узгоджується з вимогами ч.1 ст.692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, п. 6.1 договору встановлено конкретний строк остаточного розрахунку за фактично переданий газ - до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Вказана умова договору, яка відповідає приписам ч.1 ст.530 ЦК України, не містить жодних застережень щодо настання обов'язку відповідача з оплати газу після повернення одного примірника оригінала акта покупцю.

Разом з тим, згідно з п.3.4 договору акти приймання-передачі газу визначаються в якості підстави для остаточних розрахунків сторін, але, з урахуванням змісту п.6.1 договору, неповернення продавцем підписаних актів приймання-передачі за минулий місяць жодним чином не змінює встановлений конкретний строк оплати поставленого газу. Тобто настання обов'язку з оплати спожитого газу не прив'язується до моменту підписання та повернення вказаних актів.

Отже, пункт 6.1 договору та його інші положення не ставлять обов'язок відповідача щомісячно здійснювати оплату за отриманий газ до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, в залежність від дати повернення відповідного акта приймання-передачі природного газу. Тобто, прострочення грошового зобов'язання відповідача за договором не пов'язане з моментом реального підписання сторонами відповідного акта та його повернення продавцем, а відтак неповернення позивачем відповідного акта ніяк не впливає на момент виникнення прострочення за грошовим зобов'язанням відповідача.

При цьому, як вірно зазначає суд апеляційної інстанції, умови договору не містять жодних застережень щодо можливості відліку строку оплати з дня підписання акту приймання-передачі газу чи з дня одержання підписаного акту покупцем.

Крім того, між сторонами відсутній спір щодо фактичних обсягів та строків щомісячної поставки газу протягом січня 2013 року - червня 2015 року, тому не повернення позивачем актів приймання-передачі газу не може змінювати конкретний строк оплати, визначений п.6.1 договору, про що вірно зазначають суд и першої та апеляційної інстанцій.

Таким чином, зі змісту спірних правовідносин, що виникли між сторонами, враховуючи приписи ч.1 ст.530 та ч.1 ст.692 ЦК України, не вбачається підстав, які б певним чином заважали або впливали на виконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості газу у строк, встановлений п.6.1 договору, а неповернення позивачем підписаних актів не може свідчити про відсутність у нього права вимоги щодо виконання зустрічного зобов'язання - здійснення відповідачем остаточного розрахунку за фактично переданий газ з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних, здійснений позивачем, господарський суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги про стягнення 3% річних в сумі 757957,37грн підлягають частковому задоволенню на суму 730593,58грн. Однак, під час здійснення розрахунку судом першої інстанції не було враховано приписи ч.5 ст.254 ЦК України, якою передбачено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції зазначив, що за заявлений позивачем період часу (20.02.2013 - 09.11.2015), виходячи з дати початку порушення грошового зобов'язання, суми боргу, що існувала у спірний період, дат здійснення відповідачем оплат, окремо за кожним актом приймання-передачі природного газу, належний до стягнення розмір 3% річних становить суму 712022,85грн.

Крім того, апеляційний господарський суд здійснивши перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат, дійшов висновку, що місцевий господарський суд помилково стягнув з відповідача 1790667,65грн інфляційних втрат. Враховуючи суму боргу, що існувала на останній день місяця, суд визначив, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні в сумі 424306,84грн (за зобов'язаннями березня 2014 року - за травень 2014 року; за зобов'язаннями квітня 2014 року - за червень 2014 року; за зобов'язаннями травня 2014 року - за липень 2014 року; за зобов'язаннями червня 2014 року - за серпень 2014 року; за зобов'язаннями червня 2015 року - за серпень - вересень 2015 року).

Крім 3% річних та інфляційних, позивач просив стягнути пеню в сумі 7824416,08грн за період 20.12.2014 - 09.11.2015.

Частиною 1 ст.230 ГК України визначено, що до штрафних санкцій віднесено господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписами ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2 договору (в редакції додаткової угоди від 31.12.2013 №2) сторони передбачили, що у разі якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу (розділ ХІ договору), Покупець не здійснить повну оплату фактично отриманого за договором природного газу, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити Продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 6.1 договору).

Враховуючи, що пеня, як умова відповідальності за порушення строку виконання грошового зобов'язання, узгоджена сторонами в договорі саме в вищенаведеній редакції, та враховуючи зміст додаткової угоди від 19.06.2015 №9, згідно якої договір №13-216-Н вважається таким, що припинив дію в частині поставки природного газу з 01.07.2015, судова колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що право на нарахування пені виникло у позивача 20.07.2015, а тому, саме з цієї дати позивач має право на нарахування відповідачу пені за порушення останнім строків виконання грошового зобов'язання.

Здійснюючи перевірку розрахунку пені, судом апеляційної інстанції встановлено, що він є арифметично невірним, і за період часу 20.07.2015 -09.11.2015 належний до стягнення розмір пені становить суму 5385628,37грн.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки суду апеляційної інстанції, зроблені з дотриманням вимог ст. ст. 43, 47, 43 ГПК України щодо повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).

Доводи сторін, викладені в касаційних скаргах, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судом висновків. При цьому, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів, касаційні скарги не відповідають вимогам ст. 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Публічного акціонерного товариства "Запоріжгаз" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.09.2016 у справі №908/299/16 - без змін.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді Л.Б. ІВАНОВА

Т.П. КОЗИР