ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2016 року Справа № 917/995/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Губенко Н.М.,

Мележик Н.І.

за участю представників:

прокурора - Збариха С.М.,

ПАТ АБ "Укргазбанк" - Лінніченко І.В.,

Міністерства фінансів України - Іваницької Т.Б.,

ПАТ "Полтавський дослідний механічний завод" - Гордієнка Д.А., Грекова Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Полтавський дослідний механічний завод"

на ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 14.04.2016

у справі № 917/995/15 господарського суду Полтавської області

за позовом Першого заступника прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі:

1) Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "Укргазбанк";

2) Міністерства фінансів України

до Публічного акціонерного товариства "Полтавський дослідний механічний завод"

про звернення стягнення на предмет іпотеки

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 11.09.2015 (суддя Безрук Т.М.) позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки без оформлення заставної № 35-КЛ-Ю від 22.06.2007 (промислові будівлі і споруди), що знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Панянка, 26, та належить іпотекодавцю на праві власності, за рахунок якого вирішено погасити заборгованість ПАТ "Полтавський дослідний механічний завод" перед ПАТ АБ "Укргазбанк" за кредитним договором № 35-КЛ-Ю від 22.06.2008 в загальній сумі 18 594 925,14 грн. Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення публічних торгів в порядку визначеному Законом України "Про виконавче провадження", встановлено початкову ціну продажу предмета іпотеки на рівні вартості, визначеної судовою оціночно-будівельною експертизою у розмірі 34 781 280,00 грн. Стягнуто з ПАТ "Полтавський дослідний механічний завод" на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" 11 088,00 грн. відшкодування витрат на проведення судової експертизи. Стягнуто з ПАТ "Полтавський дослідний механічний завод" в доход Державного бюджету України 182 700,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з вказаним рішенням господарського суду, ПАТ "Полтавський дослідний механічний завод" звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою, в якій просило оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 апеляційну скаргу ПАТ "Полтавський дослідний механічний завод" повернуто без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України, при цьому клопотання заявника про відстрочення сплати судового збору залишено без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.02.2016 ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 скасовано, а дану справу направлено до Харківського апеляційного господарського суду для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги ПАТ "Полтавський дослідний механічний завод" до провадження.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15.02.2016 клопотання ПАТ "Полтавський дослідний механічний завод" про відстрочення сплати судового збору задоволено. Відстрочено ПАТ "Полтавський дослідний механічний завод" сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі. Вирішено, що відповідачу слід надати суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору в розмірі 79 048,20 грн. за подання апеляційної скарги.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 17.03.2016 розгляд справи відкладено на 05.04.2016. Відстрочено сплату судового збору ПАТ "Полтавський дослідний механічний завод" до ухвалення судового рішення у справі.

У судовому засіданні 05.04.2016 оголошено перерву до 14.04.2016.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 14.04.2016 (колегія суддів у складі: суддя Барбашова С.В. - головуючий, судді Істоміна О.А., Слободін М.М.) апеляційну скаргу ПАТ "Полтавський дослідний механічний завод" на рішення господарського суду Полтавської області від 11.09.2015 залишено без розгляду.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 14.04.2016, а справу направити до Харківського апеляційного господарського суду для розгляду апеляційної скарги відповідача на рішення господарського суду Полтавської області від 11.09.2015. Скарга мотивована порушенням господарським судом апеляційної інстанції вимог ст.ст. 81, 94 ГПК України, ст. 8 Закону України "Про судовий збір", ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, на думку скаржника, господарським судом апеляційної інстанції не враховано, що відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права та має переслідувати законну мету.

Перевіривши повноту встановлення обставин у справі та правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з урахуванням наступного.

Частиною 3 ст. 94 ГПК України передбачено, що до скарги додаються докази сплати судового збору.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 44 ГПК України). Таким законом є Закон України "Про судовий збір".

Вказаним законом передбачено сплату судового збору з апеляційних чи касаційних скарг на рішення суду виходячи з розміру ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, незалежно від того, чи оскаржується все рішення (постанова) суду в цілому, чи його частина.

Подана відповідачем апеляційна скарга була оплачена судовим збором у розмірі 1 339,80 грн.

Водночас, з урахуванням вимог Закону України "Про судовий збір" за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Полтавської області від 11.09.2015 відповідач у даній справі повинен був сплатити судовий збір у розмірі 80 388,00 грн., тобто судовий збір було сплачено скаржником у меншому розмірі ніж це визначено спеціальним законом.

Разом з цим, відповідач просив апеляційний господарський суд відстрочити йому сплату судового збору до винесення судом постанови за результатами розгляду поданої ним апеляційної скарги.

У зв'язку з викладеним, господарським судом апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст. 8 Закону України "Про судовий збір" та з урахуванням поданих відповідачем доказів на підтвердження незадовільного майнового стану підприємства (відсутність оборотних коштів та джерел фінансування, за рахунок яких заявник мав би можливість сплатити судовий збір у встановленому порядку та розмірі), своєю ухвалою відстрочив сплату судового збору.

Крім того, господарським судом апеляційної інстанції неодноразово відкладався розгляд справи і в тому числі продовжувався строк, на який було відстрочено сплату судового збору.

Відхиляючи клопотання відповідача про стягнення несплаченої суми судового збору при прийнятті судового рішення та залишаючи без розгляду апеляційну скаргу на підставі п. 5 ст. 81 ГПК України, господарським судом апеляційної інстанції зазначено про те, що подання апеляційної скарги на рішення господарського суду має відбуватись з дотриманням ч. 3 ст. 94 ГПК України, яка передбачає надання до апеляційної скарги документу, що підтверджує сплату судового збору. З огляду на те, що відповідачем в межах визначеного ст. 102 ГПК України строку розгляду апеляційної скарги на рішення господарського суду першої інстанції не надано доказів на підтвердження сплати судового збору, це є порушенням скаржником вимог ст. 94 ГПК України.

Втім, такі висновки господарського суду апеляційної інстанції Вищий господарський суд вважає помилковими з огляду на наступне:

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження.

Пункт 8 частини 3 ст. 129 Конституції України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Отже, реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону.

Право апеляційного оскарження судового акту передбачено ст. 91 ГПК України, згідно частини першої якої сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Крім того, згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

П. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються та ціллю, якої прагнуть досягти (п. 31 рішення Європейського суду з прав людини від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України").

Отже, обмеженням права на доступ до суду, зокрема, є визначений в ГПК України обов'язок заявника при зверненні до суду сплачувати судовий збір. Невиконання заявником наведених вимог процесуального законодавства наділяє суд правом не приймати до розгляду та повертати позовну заяву (в т.ч. апеляційну скаргу) заявнику.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі Креуз проти Польщі, no. 28249/95 від 19.06.2001 зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

Так, залишаючи апеляційну скаргу без розгляду, господарським судом апеляційної інстанції враховано, що невиконання заявником вимог процесуального законодавства наділяє суд правом не приймати до розгляду та повертати позовну заяву (в т.ч. апеляційну скаргу) заявнику.

Водночас відхиляючи клопотання відповідача про стягнення несплаченої суми судового збору при прийнятті судового рішення, господарським судом апеляційної інстанції не враховано, що в даному випадку відповідачем зазначалося те, що товариство не може виконати обов'язок зі сплати судового збору через обставини, які від нього не залежать, оскільки банківська ліцензія ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" відкликана і триває процедура ліквідації банку, операційна діяльність банку припинена (постанова Правління НБУ від 17.12.2015 № 898 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит", рішення Фонду гарантування вкладів від 18.12.2015 № 230 "Про початок процедури ліквідації АТ "Банк "Фінанси та кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку"). Наведене, на думку скаржника, підтверджує фактичну неможливість виконання відповідачем обов'язку зі сплати судового збору та надання суду апеляційної інстанції доказів з його сплати. Проте, виконання даного обов'язку є можливим після закриття банківського рахунку відповідача у ПАТ "Фінанси і Кредит" у зв'язку з ліквідацією (за рішенням ліквідатора банку) та відкриття рахунку в іншій банківській установі. Однак, виконати дані дії до моменту зазначеного в ухвалах Харківського апеляційного господарського суду відповідач не має можливості.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи викладене, залишаючи апеляційну скаргу без розгляду господарським судом апеляційної інстанції не надано відповідної оцінки всім обставинам, на які посилався скаржник щодо неможливості сплати ним судового збору.

Крім того господарським судом апеляційної інстанції також не враховано роз'яснення, які містяться у п. 3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", що якщо строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше ніж до прийняття судового рішення по суті справи), або звільнити сторону від сплати судового збору, або стягнути несплачену суму судового збору у прийнятті судового рішення.

Виходячи з наведеної правової позиції у господарського суду апеляційної інстанції після задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору не було процесуальних підстав для залишення апеляційної скарги без розгляду у зв'язку з несплатою судового збору на час вирішення спору в апеляційній інстанції, оскільки у даному випадку наступають інші правові наслідки.

Відтак, для забезпечення реалізації скаржником як відповідачем в господарському спорі принципу визначеного ст. 129 Конституції України щодо гарантування права на апеляційне оскарження, а також враховуючи доводи відповідача щодо обставин відсутності коштів на сплату судового збору з об'єктивних на те причин, а також роз'яснення, які містяться у п. 3.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", господарський суд апеляційної інстанції не був позбавлений можливості стягнути несплачену суму судового збору під час прийняття судового рішення по суті спору.

За таких обставин Вищий господарський суд України вважає необґрунтованим висновок апеляційного господарського суду про наявність правових підстав для залишення апеляційної скарги без розгляду на підставі ст. 81 ГПК України, отже ухвала Харківського апеляційного господарського суду від 14.04.2016 підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням норм процесуального права, а справу слід передати на розгляд господарського суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117-11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Полтавський дослідний механічний завод" задовольнити.

Ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 14.04.2016 у справі № 917/996/15 скасувати.

Справу передати на розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.

Головуючий суддя: В. Картере Судді: Н. Губенко Н. Мележик