ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2016 року Справа № 912/1048/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівБожок В.С., Мачульського Г.М.розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київна постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 рокуу справі господарського суду Кіровоградської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київдо Комунального підприємства "Теплокомуненерго" Олександрійської міської ради, м. Олександрія, Кіровоградська обл.простягнення 292 491, 63 грн.

за участю представників

позивача: Сороколіт Є.М.,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі за текстом - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") звернулось до господарського суду Кіровоградської області з позовом до комунального підприємства "Теплокомуненерго" Олександрівської міської ради (далі за текстом - КП "Теплокомуненерго") про стягнення 91 886, 95 грн. пені, 186 399, 09 грн. інфляційних втрат та 14 205, 59 грн. 3 % річних.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 16.05.2016 року позов задоволено повністю: присуджено до стягнення з КП "Теплокомуненерго" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 292 491, 63 грн., з яких: 91 886, 95 грн. пені, 186 399, 09 грн. інфляційних втрат, 14 205, 59 грн. 3 % річних та судовий збір.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що відповідачем виконано свої зобов'язання, але з простроченням строків, передбачених умовами Договору, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3 % річних є законними та обгрунтованими; при цьому, розмір нарахованої пені є співрозмірним з періодами прострочення та вартістю фактично переданого природного газу, оплата якого прострочена, а тому відсутні правові підстави для зменшення неустойки.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 року рішення господарського суду Кіровоградської області від 16.05.2016 року в частині стягнення пені змінено, присуджено до стягнення з КП "Теплокомуненерго" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 45 943, 48 грн. пені, в іншій частині рішення залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 186 399, 09 грн. інфляційних втрат та 14 205, 59 грн. 3 % річних є законними і обґрунтованими та такими, що правомірно підлягають задоволенню, в той же час, заявлена до стягнення сума пені у розмірі 91 886, 95 грн. є великою порівняно із наслідками вчиненого відповідачем порушення, а тому беручи до уваги об'єктивно встановлені обставини справи, враховуючи скрутне фінансове становище КП "Теплокомуненерго", яке здійснює свою діяльність в інтересах територіальної громади, ступінь виконання відповідачем зобов'язань за договором, причини несвоєчасного виконання зобов'язання, заборгованість по підприємству та збитки за 2014 рік, а також з урахуванням матеріальних інтересів сторін та їх фінансового стану необхідно зменшити розмір нарахованої пені на 50 % і стягнути пеню в сумі 45 943, 48 грн.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 року і залишити в силі рішення господарського суду Кіровоградської області від 16.05.2016 року.

КП "Теплокомуненерго" відзиву на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні представник позивача просив касаційну скаргу задовольнити, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 року - скасувати і залишити в силі рішення господарського суду Кіровоградської області від 16.05.2016 року.

Відповідача згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак він не скористався передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.01.2014 року ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (продавець) та КП "Теплокомуненерго" (покупець) було укладено Договір купівлі-продажу природного газу № 2265/14-КП-18 (далі за текстом - Договір) з подальшим укладенням додаткових угод № № 1 - 5 до нього.

За умовами даного Договору продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах Договору.

ПАТ "НАК "Нафтогаз України" на виконання умов Договору поставило КП "Теплокомуненерго" протягом січня - квітня 2014 року та жовтня - грудня 2014 року природний газ на загальну суму 2 269 532, 37 грн., що підтверджується актами приймання-передачі, в яких визначено фактичні обсяги переданого газу, його ціна та остаточна вартість. Вказані акти підписано без зауважень постачальником, покупцем, а також газорозподільною організацією.

Відповідно до п. 6.1 Договору у разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється покупцем до 14-го числа місяця (включно), наступного за місяцем поставки газу.

В п. 7.2 Договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1. цього Договору, який встановлює строки розрахунків за фактично переданий газ, покупець у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Судами також встановлено, що відповідач в порушення умов Договору своєчасно не розрахувався за поставлений природний газ, що підтверджується матеріалами справи та не спростовується відповідачем.

При цьому, на час розгляду справи судом першої інстанції відповідач повністю сплатив позивачу за спожитий природний газ, але з порушенням строків передбачених п. 6.1 Договору, у зв'язку з чим позивач просив стягнути з відповідача 91 886, 95 грн. пені за порушення грошового зобов'язання за період з 14.02.2014 року по 25.02.2015 року, 14 205, 59 грн. 3 % річних за період з 14.02.2014 року по 25.02.2015 року та 186 399, 09 грн. інфляційних втрат за період з лютого 2014 року по березень 2015 року.

КП "Теплокомуненерго" у відзиві на позовну заяву визнало позовні вимоги у повному обсязі, водночас просило суд зменшити розмір пені, нарахованої позивачем, до 95 %.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних за неналежне невиконання умов договору купівлі-продажу природного газу в частині його своєчасної оплати, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 Господарського кодексу України, зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до положень ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В ст. 691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних. Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань.

Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на встановлені судами обставини справи та вищезазначені правові приписи, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про необхідність задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 186 399, 09 грн. інфляційних втрат та 14 205, 59 грн. 3 % річних, оскільки такі вимоги є законними і обґрунтованими та визнані самим відповідачем.

В даній частині судові акти попередніх інстанцій касатором не оскаржуються.

З приводу зменшення судом апеляційної інстанції розміру пені на 50 % колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити наступне.

Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання через застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим в п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509, ч. ч. 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Право суду, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки, який підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, передбачене п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, вказана процесуальна норма застосовується виключно у сукупності з нормами права матеріального, які передбачають можливість зменшення розміру пені, а саме ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України і ст. 233 Господарського кодексу України.

Так, за приписами ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз зазначених приписів свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Відповідно до абз. 1 п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Оскільки пеня є різновидом неустойки, яка має подвійну правову природу: одночасно є засобом забезпечення договірних зобов`язань для стимулювання їх виконання і мірою відповідальності за неналежне виконання зобов`язання (санкцією), як правового наслідку його порушення, тому вона має компенсаційний характер та її розмір повинен бути відповідним розміру понесених позивачем збитків.

При вирішенні спору в частині зменшення розміру пені на 50 % судом апеляційної інстанції враховано, що КП "Теплокомуненерго" є виконавцем послуги з виробництва, розподілення та постачання теплової енергії.

Відповідно до укладеного сторонами Договору поставлений відповідачу природний газ призначений виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями, населенням.

Згідно з ч. 5 ст. 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" реалізація природного газу для задоволення потреб населення здійснюється гарантованими постачальниками за роздрібними цінами, встановленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

Статтею 20 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. У разі якщо тимчасово тариф на теплову енергію встановлено нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізми компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" тарифи на послугу централізованого опалення затверджуються органами місцевого самоврядування.

Отже, відповідач самостійно не має право визначити вартість послуги централізованого опалення. Тариф, затверджений відповідними органами не відповідає обґрунтованим витратам на виробництво послуги в тому числі вартості спожитого відповідачем природного газу, доказом чого є розмір субвенції з різниці в тарифах. Несвоєчасна сплата вартості спожитого природного газу пов'язана з заборгованістю держави з виплати відповідачу субвенції з різниці в тарифах, а також несвоєчасною сплатою споживачами вартості послуг централізованого опалення.

Відтак, дослідивши майновий стан відповідача та інші обставини справи судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач не є фактичним споживачем газу, оскільки згідно п. 1.2 Договору газ використовувався виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається іншими установами та організаціями, в тому числі і населенням; ступінь виконання зобов'язань відповідачем по Договору дорівнює 100 %; станом на 01.04.2016 року заборгованість перед КП "Теплокомуненерго" споживачів теплової енергії складає 38 459 917, 47 грн., в т.ч. населення - 37 592 966 ,64 грн., комунальних та інших підприємств - 866 950, 83 грн., отже, у складі споживачів теплової енергії відповідача населення складає 96 %, однак діючим законодавством не надано право відповідачу нараховувати та стягувати пеню за несвоєчасну оплату наданих послуг з населення; заборгованість відповідача по податках станом на 01.04.2016 року становить 7 901 713,41 грн.

Крім того, відповідач зазнав у 2014 році значних збитків через підвищення тарифів на газ, електроенергію та мінімальної заробітної плати без відповідного підвищення тарифу на теплову енергію, який є незмінним з жовтня 2008 року.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що апеляційний господарський суд правомірно скористався своїм правом згідно п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України і зменшив розмір пені на 50 % до суми 45 943, 48 грн. у зв'язку з наявністю передбачених ст. 233 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України підстав для зменшення розміру пені.

Поряд з цим, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що доводи НАК "Нафтогаз України", викладені в касаційній скарзі, про те, що судом апеляційної інстанції не враховано його майновий стан при зменшенні розміру пені, не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки такі доводи скаржника відносно його майнового статусу жодною мірою не впливають на оцінку обгрунтованості зменшення розміру пені на підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, а зменшення судом розміру пені на 50 %, а не на 95 % як просив в своєму клопотанні відповідач, свідчить саме про врахування судом і майнового статусу позивача.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходять до висновку, що під час розгляду справи судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що інші доводи ПАТ "НАК "Нафтогаз України", викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обгрунтованих висновків суду апеляційної інстанції.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України.

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 року у справі № 912/1048/16 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіВ.С. Божок Г.М. Мачульський