ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2016 року Справа № 910/28831/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівБожок В.С., Полянського А.Г.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-західна залізниця"на постановуКиївського апеляційного господарського судувід22.06.2016у справі№910/28831/15Господарського суду міста Києваза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4до1. Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" 2. Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"простягнення суми

за участю

- відповідача-1:Столярець С.Ю. (довіреність від 11.05.2016),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач) просив, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, прийнятих судом до розгляду, стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі-відповідач-1) 269 340,00 грн. заборгованості, 490, 89 грн. пені, 15533,75 грн. три відсотки річних, 203316,75 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання щодо оплати за надані послуги, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість, на яку позивач нарахував згідно п.5.2 договору та статті 625 Цивільного кодексу України пеню, інфляційні втрати та три відсотки річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2015 залучено до участі у справі іншого відповідача - Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця" (далі - відповідач-2).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.02.2016 (суддя Ковтун С.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Тищенко О.В.), позов задоволено частково, стягнуто з відповідача-1 на користь позивача 269 340,00 грн. боргу, 15 511,61 грн. три відсотки річних, 200634,78 грн. інфляційних втрат, вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову до відповідача-1 відмовлено. В позові до відповідача - 2 відмовлено повністю.

У касаційній скарзі відповідач-1 просить скасувати вищевказані судові рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення та неправильне судами норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 30.12.2011 між позивачем та відповідачем-2 укладено договір №ПЗ/УЦОП-1118, відповідно до умов п. 1.1 якого позивач зобов'язується надавати відповідачу-2 послуги по організаційно-технічному забезпеченню функціонування філії квиткової каси з продажу проїзних документів на поїзди останньої, а відповідач-2 зобов'язується оплачувати ці послуги відповідно до умов цього договору.

Пунктами 3.1, 3.2 договору визначено, що відповідач-2 здійснює оплату послуг позивачу шляхом перерахування на поточний рахунок останньої грошової суми у розмірі всього 12,00 грн. без ПДВ за кожне місце, з якого береться комісійний збір і яке було реалізовано відповідачем-2 по цьому договору у звітному місяці, крім проїзних документів, вартість яких сплачена через мережу Інтернет. Перерахування здійснюється щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, згідно з актом (актами), підписаних (підписаного) повноважними представниками сторін.

Відповідно до пункту 8.1 договору термін його дії становить з 01.01.2012 по 31.12.2016.

Судами встановлено, що на виконання умов договору позивач в період з жовтня по грудень 2013 року надав, а відповідач-2 отримав послуги на загальну суму 269 340, 00 грн., що підтверджується підписаними сторонами актами здачі-приймання робіт (надання послуг) від 31.10.2013 на суму 101 556, 00 грн., від 30.11.2013 на суму 118 968, 00 грн. та від 31.12.2013 на суму 48 816, 00 грн., але відповідач-2 ці послуги не оплатив, у зв'язку з чим у нього утворився борг в зазначеній сумі.

Також встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 №200 "Про утворення Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" утворено Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, у тому числі Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-західна залізниця", які реорганізовуються шляхом злиття.

31.07.2015 комісією з реорганізації відповідача-2 складено передавальний акт, відповідно до якого усі права та обов'язки відповідача-2 перейшли до відповідача-1, у тому числі кредиторська заборгованість перед позивачем.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольняючи частково позов, своє рішення мотивував тим, що відповідач-1 порушив договірні зобов'язання щодо оплати послуг, які йому були надані позивачем у повному обсязі.

Підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні виходячи з наступного.

Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 цього Кодексу передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 901 вказаного Кодексу за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст. 903 ЦК України).

Судами встановлено, що оскільки послуги, які передбачені договором були повністю та належним чином надані позивачем та прийняті відповідачем-2, про що свідчать відповідні акти здачі-прийняття робіт, відповідач зобов'язаний згідно умов договору оплатити їх вартість.

Враховуючи викладене, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення на підставі встановлених фактичних обставин справи суд касаційної інстанції зазначає, що суди попередніх інстанції дійшли правильного висновку про те, що відповідач-2 отримавши надані позивачем послуги, але не оплатив їх у строк, що був визначений сторонами у договорі, повинен їх оплатити у повному обсязі.

Відповідач цих висновків судів не спростував.

Крім того, у зв'язку з простроченням зобов'язання щодо оплати наданих послуг, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача-1 490,89 грн. пені, 15 533,75 грн. 3% річних та 203 316, 75 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до п. 5.3 договору у випадку порушення відповідачем-2 пункту 3.2 даного договору, він сплачує позивачу пеню у розмірі 0,001% від вартості послуг за кожний день прострочення.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 цього кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (ст.611 ЦК України).

Частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Судами встановлено, що позивач заявив до стягнення пеню у розмірах: 184,83 грн. за період з 15.11.2013 по 15.05.2014, 217,71 грн. за період з 15.12.2013 по 15.06.2014, 88,35 грн. за період з 15.01.2014 по 15.07.2014.

Судами встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом 10.11.2015, відтак суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача-1 пені (п.1 ч.2 ст.258 ЦК України), оскільки позовна давність в один рік за цими вимогами сплила.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З приписів даної норми права вбачається, що боржник повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох відсотків річних від простроченої суми, а отже висновки суду апеляційної інстанції про визначення розміру заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за відповідний час прострочення, а також трьох відсотків річних, з урахуванням здійснених судом першої інстанції розрахунків, є правильними.

Більш того, у відзиві на позовну заяву (а.с.95-97) відповідач наводить власний розрахунок суми боргу з урахуванням інфляційних втрат та трьох відсотків річних, тобто погоджується з цими сумами, як такими, що утворилися внаслідок порушення відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань.

Посилання відповідача на те, що він не несе відповідальності за порушення зобов'язання, оскільки має особливий порядок виплат грошових коштів, який регулюється наказом Укрзалізниці від 28.02.2012 № 069-Ц, є безпідставними, оскільки правовідносини сторін виникли з договору, які є обов'язковими для виконання сторонами у строки та в порядку, що ним встановлені.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин підстав для скасування оскаржених рішень немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-західна залізниця" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 у справі Господарського суду міста Києва №910/28831/15, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді В.С. Божок

А.Г. Полянський