ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 березня 2017 року Справа № 916/2214/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого:Панової І.Ю.,суддів:Короткевича О.Є., Полякова Б.М.,розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Український державний центр радіочастот" в особі Південної філії Державного підприємства "Український державний центр радіочастот"на рішеннягосподарського суду Одеської області від 28.10.2016та постановуОдеського апеляційного господарського суду від 30.11.2016 (з урахуванням ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 02.12.2016 про виправлення описки)у справі № 916/2214/16 господарського суду Одеської областіза позовомДержавного підприємства "Український державний центр радіочастот" в особі Південної філії Державного підприємства "Український державний центр радіочастот"доПублічного акціонерного товариства "Одеський Нафтопереробний Завод"простягнення 2128,65 грнза участю представників сторін: Державного підприємства "Український державний центр радіочастот" в особі Південної філії Державного підприємства "Український державний центр радіочастот" - Калініна С.В.
ВСТАНОВИВ :
Державне підприємство "Український державний центр радіочастот" в особі Південної філії Державного підприємства "Український державний центр радіочастот" (далі - ДП "Український державний центр радіочастот" в особі Південної філії ДП "Український державний центр радіочастот") звернулось до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Одеський Нафтопереробний Завод" (далі - ПАТ "Одеський НПЗ") (з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог) про стягнення 1 838,95 грн, з яких 1 696,80 грн - основна заборгованість, 142,15 грн - пеня.
Рішенням господарського суду Одеської області від 28.10.2016 у справі № 916/2214/16 (суддя Найфлейш В.Д.) позов задоволено частково; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Одеський Нафтопереробний Завод" на користь Державного підприємства "Український державний центр радіочастот" в особі Південної філії Державного підприємства "Український державний центр радіочастот" 969,60 грн - основна заборгованість, 50,00 грн - пені та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 378 грн.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.11.2016 (з урахуванням ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 02.12.2016 про виправлення описки) у справі № 916/2214/16 (головуючий суддя: Богатир К.В., суддя Воронюк О.Л., суддя Мишкіна М.А.) апеляційну скаргу Державного підприємства "Український державний центр радіочастот" в особі Південної філії Державного підприємства "Український державний центр радіочастот" задоволено частково.
Рішення господарського суду Одеської області від 28.10.2016 у справі № 916/2214/16 в частині стягнення основного боргу в сумі 969,60 грн залишено без змін.
В іншій частині рішення змінено, виклавши його в наступній редакції:
Відмовлено у задоволенні позову про стягнення основного боргу в сумі 727,20 грн та пені в сумі 51,05 грн.
Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Одеський Нафтопереробний Завод" на користь Державного підприємства "Український державний центр радіочастот" в особі Південної філії Державного підприємства "Український державний центр радіочастот" пеню в сумі 91,10 грн, витрати на оплату судового збору в сумі 799,24 грн за подачу позову до господарського суду Одеської області та 879,16 грн витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручено господарському суду Одеської області видати відповідний наказ з дотриманням усіх необхідних реквізитів згідно вимог Закону України "Про виконавче провадження".
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ДП "Український державний центр радіочастот" в особі Південної філії ДП "Український державний центр радіочастот" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, просило рішення господарського суду Одеської області від 28.10.2016 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.11.2016 у справі № 916/2214/16 скасувати частково - в частині відмови у стягненні суми у розмірі 727,20 грн - основного боргу та 51,05 грн - пені, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ДП "Український державний центр радіочастот" в особі Південної філії в частині стягнення суми у розмірі 727,20 грн - основного боргу та 51,05 грн - пені, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 525 - 527 ЦК України та ст. 193 ГК України.
Переглянувши у касаційному порядку оскаржувані судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування господарськими судами норм матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 01.12.2014 між Південною філією ДП "Український державний центр радіочастот" та ПАТ "Одеський НПЗ" укладено договір №14-1051/3/14/196 (далі по тексту - Договір), відповідно до п.1 якого, Філія на підставі п. 4 ст. 16 Закону України "Про радіочастотний ресурс України" та положення про Південну філію ДП "Український державний центр радіочастот" виконує роботи (послуги) з радіочастотного моніторингу параметрів випромінювання та забезпечення електромагнітної сумісності (ЕМС) радіоелектронних засобів (РЕЗ) та випромінюючих пристроїв (ВП), а замовник на підставі Закону України "Про радіочастотний ресурс України" виконує свої зобов'язання щодо використання РЧР, а також здійснює оплату вищезгаданих робіт на рахунок Філії.
Згідно умов розділу 2 Договору, філія зобов'язується виконувати роботи по розділу 1 цього договору згідно з вимогами чинного законодавства України у галузі зв'язку, а замовник зобов'язується своєчасно здійснювати оплату філії згідно умов цього договору.
Пункт 3.5. Договору передбачає, що роботи (послуги) Філії вважаються виконаними в повному обсязі у разі забезпечення ЕМС РЕЗ та ВП, які належать "Замовнику" та при відсутності скарг Замовника на радіозавади, які не були опрацьовані Філією у відповідності до вимог нормативної документації, а також у разі виконання вимог нормативної документації у сфері РЧР. Скарги Замовника на радіозавади, які виникли з вини самого Замовника не є підставою вважати роботи не виконаними.
Відповідно до п. 3.6. Договору, Замовник сплачує філії за роботи (послуги) по договору шляхом перерахування суми вартості робіт на розрахунковий рахунок Філії до 20-го числа наступного місяця, слідуючого за розрахунковим періодом, на підставі виставленого Філією рахунку. Починаючи з 26 числа у разі несплати, нараховується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на той період. По виставленим рахункам за роботи (послуги), вказані у п.п. 2.1.2. договору, Замовник здійснює оплату не пізніше 7-ми днів з дня одержання такого рахунку.
Згідно п. 3.7. Договору, виконання робіт (послуг) підтверджується відповідним двостороннім Актом виконаних робіт. Друга сторона повинна підписати такий акт протягом 5 (п'яти) робочих днів з часу надходження або надати мотивовану відмову від підписання акту. У випадку, коли Замовник не надіслав підписаний акт у вищевказаний термін та не надав мотивованої відмови, акт автоматично вважається узгодженим, а роботи (послуги) виконаними та такими, що підлягають оплаті.
Умовами п. 6.1. Договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2015, а в частині розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов'язань відповідно до умов договору.
У відповідності до п. 6.2. Договору, договір вважається подовженим на кожний наступний період тривалістю в один рік, але не більше терміну дії дозвільних документів. У разі анулювання або закінчення терміну дії відповідних дозвільних документів, Договір вважається втратившим дію.
Із заяви про зменшення суми позовних вимог (наданої до господарського суду 28.10.2016), судом апеляційної інстанції встановлено, що у період дії договору позивачем було надано ПАТ "Одеський НПЗ" послуги по договору №14-1051/3/14/196 від 01.12.2014, виставлені та несплачені наступні рахунки:
- № 547 від 20.01.2016р. на суму - 242,40 грн,
- № 1243 від 16.02.2016р. на суму - 242,40 грн,
- № 2340 від 16.03.2016р. на суму - 242,40 грн,
- № 3173 від 15.04.2016р. на суму - 242,40 грн,
- № 4031 від 17.05.2016р. на суму - 242,40 грн,
- № 4903 від 13.06.2016р. на суму - 242,40 грн,
- № 5516 від 05.07.2016р. на суму - 242,40 грн.
Загальна сума за несплаченими рахунками склала 1 696,80 грн.
Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем на підставі п. 3.6. Договору нараховано пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка склала 142,15 грн.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ч. ч. 1 та 2 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Частинами першою та другою статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, а саме: цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст. 202, 205 ЦК України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
Господарським судом встановлено, що позивач, у своїй позовній заяві посилається на виконання робіт згідно актів виконаних робіт №16-14-547 від 29.01.2016р., №16-14-1263 від 29.02.2016р., №16-14-2340 від 31.03.2016р., №16-14-3173 від 29.04.2016р., №16-14-4031 від 31.05.2016р., №16-14-4903 від 30.06.2016р., №16-14-5516 від 29.07.2016р., однак, відповідач зазначив, що декілька актів виконаних робіт, а саме №16-14-5516 від 29.07.2016р., №16-14-3173 від 29.04.2016р., №16-14-2340 від 31.03.2016р. на загальну суму 727,20 грн. не підписані з боку відповідача.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов в оскаржуваному рішенні від 28.10.2016 висновку про відмову позивачу у задоволенні позову у цій частині, оскільки неприйняття послуг відбулось в результаті форс-мажорних обставин відповідно до п. 5 Договору, а отже відповідач звільняється від відповідальності.
Щодо доводів відповідача про ненадання послуг по всіх інших актах та несправжність підписів осіб, які їх підписали, господарський суд зазначив, що вони спростовуються вказаними актами, адже підписані уповноваженими особами відповідача і скріплені печатками підприємства.
Що стосується позовних вимог про стягнення пені в розмірі 142,15 грн, суд першої інстанції зазначив, що виходячи із вимог ч. 1 ст. 549 та п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов'язання.
Згідно ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
В силу вимог ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч. 2 ст. 217 цього кодексу є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. пеня (ч. 1 ст. 230 ГК України).
Частиною шостою статті 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Господарським судом встановлено, що в зв'язку з порушенням строків оплати позивачем на суму заборгованості, відповідно до п. 3.6. Договору, нарахована пеня за кожен день прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у сумі 142,15 грн, та до матеріалів справи додано розрахунок пені по несплаченим рахункам по ПАТ "Одеський НПЗ" (а.с. 77).
Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Враховуючи скрутне фінансове становище відповідача та оголошений в.о. генерального директора ПАТ "Одеський НПЗ" простій в роботі підприємства не з вини працівників та обумовлений погрозою для життя та здоров'я, господарський суд, користаючись своїм правом відповідно до ст. 83 ГПК України, зменшив розмір пені до 50 грн.
Враховуючи вищезазначені обставини справи та перевіривши правильність наданого позивачем розрахунку сум заявлених до стягнення, суд першої інстанції дійшов в оскаржуваному рішенні від 28.10.2016 висновку про часткове задоволення позовних вимог в сумі 1 019,60 грн, а саме 969,60 грн - основна заборгованість та 50 грн - пеня, а в задоволенні решти позовних вимог господарський суд відмовив.
Також, керуючись вимогами ст.ст. 44, 49 ГПК України, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 378 грн.
Крім того, господарський суд не прийняв до уваги заперечення відповідача з посиланням на приписи ст.ст. 17, 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки, у даній справі заявлені вимоги, які у розмінні Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є поточними, а не конкурсними, оскільки виникли після порушення провадження у справі про банкрутство ПАТ "Одеський НПЗ".
Згідно вимог статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справа переглядається за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
В даному випадку, суд апеляційної інстанції, здійснюючи повторний розгляд справи, в оскаржуваній постанові від 30.11.2016 встановив, що позивач, на підтвердження виконання робіт по договору №14-1051/3/14/196 від 01.12.2014, до заяви про зменшення суми позовних вимог надав акти виконаних робіт: - №16-14-547 від 29.01.2016р., - №16-14-1243 від 29.02.2016р., - №16-14-2340 від 31.03.2016р., - №16-14-3173 від 29.04.2016р., - №16-14-4031 від 31.05.2016р., - №16-14-4903 від 30.06.2016р., - №16-14-5516 від 29.07.2016р.
Проте, як встановлено колегією суддів апеляційного суду, акти виконаних робіт, а саме №16-14-2340 від 31.03.2016р., №16-14-3173 від 29.04.2016р., №16-14-5516 від 29.07.2016р. на загальну суму 727,20 грн, не містять підпису та печатки представника відповідача.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що пункт 3.7. Договору передбачає, що виконання робіт (послуг) підтверджується відповідним двостороннім Актом виконаних робіт.
Друга сторона повинна підписати такий акт протягом 5 (п'яти) робочих днів з часу надходження або надати мотивовану відмову від підписання акту. У випадку коли, Замовник не надіслав підписаний акт у вищевказаний термін та не надав мотивованої відмови, акт автоматично вважається узгодженим, а роботи (послуги) виконаними та такими, що підлягають оплаті. Тобто, з вказаних умов договору судом апеляційної інстанції правомірно встановлено, що сторони домовилися про те, що факт надання послуг має бути підтверджено двостороннім Актом виконаних робіт. Виконавець послуг (позивач) складає акт виконаних робіт за розрахунковий період (місяць), який направляє для розгляду та підписання замовнику послуг. Замовник у разі отримання такого акту має 5 робочих днів для його підписання або мотивованої відмови від підпису, після чого він повинен повернути підписаний акт виконавцю або надіслати йому відмову від підписання. Акт автоматично вважається узгодженим у разі не здійснення замовником вказаних дій.
Але при цьому колегія суддів в постановы звернула увагу на те, що виконання замовником зобов'язання підписати акт виконаних робіт або відмовитися від підпису з повідомленням про це виконавця послуг повністю залежить від виконання іншою стороною (виконавцем послуг) обов'язку направити акт виконаних робіт для розгляду замовнику. Без фактичного отримання акту виконаних робіт за певний період замовник не має можливостей його розглянути, підписати або мотивовано відмовити у підписанні з повідомленням про це виконавця послуг.
Також, суд апеляційної інстанції правомірно зазначив, що вищевказані умови договору між сторонами підпадають під регулювання правових норм, передбачених статтею 612 ЦК України "Прострочення боржника" та статтею 613 ЦК України "Прострочення кредитора", в яких зазначено, що прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Що стосується факту отримання відповідачем актів виконаних робіт за лютий, березень та липень 2016р., колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що позивач стверджує про їх направлення на адресу відповідача поштою та посилається на докази з цього питання, наявні у матеріалах справи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи дійсно містять реєстр № 15 відправлених (простих) листів від 26.04.2016 сформований Південною філією ДП "Український державний центр радіочастот" (а.с. 92), в якому під порядковим номером 5 вказано про направлення на адресу відповідача конверту (листа), а також поштовий реєстр виставлених рахунків додатків до договору актів та описів до них № 13 від 25.04.2016 (а.с. 93-94), в якому під порядковим номером 39 також зазначено про направлення відповідачу - ПАТ "Одеський НПЗ" конверту (листа), проте, вищезазначені реєстри № 15 від 26.04.2016 та № 13 від 25.04.2016 є документами, складеними в односторонньому порядку працівниками позивача та не містять відмітки поштової установи про фактичне направлення листів, означених в реєстрі, на відповідні адресати. Як встановлено колегією суддів апеляційної інстанції, обидва реєстри містять лише підпис особи-виконавця від позивача, яка сформувала реєстр листів на відправку, без підпису працівника пошти або штампу поштової установи про прийняття реєстрів та їх відправлення.
Таким чином, суд апеляційної інстанції , повторно розглянувши справу в межах своєї компетенції, не прийняв акти виконаних робіт №16-14-2340 від 31.03.2016р. та №16-14-3173 від 29.04.2016 в якості належних доказів виконання обумовлених договором №14-1051/3/14/196 від 01.12.2014 послуг, оскільки, як встановлено колегією суддів апеляційної інстанції, вони не є двосторонніми актами, не містять підпису відповідача та доказів отримання цих актів відповідачем.
Також, колегією суддів апеляційного суду обґрунтовано не прийнято до уваги акт виконаних робіт №16-14-5516 від 29.07.2016, адже, як встановлено судом другої інстанції, він також не є двостороннім актом та не містить підпису відповідача, а наданий позивачем список № 4313 згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих (в підтвердження направлення означеного акту відповідачу), в якому під порядковим номером 11 зазначено відповідача ПАТ "Одеський НПЗ" та має відбиток штемпелю пошти з датою 09.07.16, правомірно не прийнято судом апеляційної інстанції як належний та допустимий доказ підтвердження направлення саме акту виконаних робіт № 16-14-5516 від 29.07.2016 (за період фактичного надання послуг з 01.07.2016 по 31.07.2016) на адресу відповідача, оскільки, ознайомившись із вказаним актом, колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що він складений за надані послуги у липні 2016р.; рахунок № 5516 від 05.07.2016 на оплату вказаних послуг свідчить про надання їх за період з 01.07.2016р. по 31.07.2016р. (а.с. 31), тобто, як правомірно зазначено судом другої інстанції, акт наданих послуг повинен складатися саме після фактичного завершення надання послуг за липень 2016р., а не на майбутній період.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, інших актів виконаних робіт за лютий, березень та липень 2016р. позивач до суду не надав, належних доказів направлення їх на адресу відповідача не представив.
Оскільки, кредитор (позивач) не надав належні докази вчинення дій згідно умов договору щодо направлення актів виконаних робіт №16-14-2340 від 31.03.2016р., №16-14-3173 від 29.04.2016р., №16-14-5516 від 29.07.2016р. боржнику (відповідачу), колегія суддів апеляційної інстанції дійшла правомірного та обґрунтованого висновку, що в силу приписів ст.ст. 612, 613 ЦК України, кредитор є таким, що прострочив, а для боржника прострочення за вказаних обставин не настає.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції в даному випадку погодився з висновками суду першої інстанції, в частині стягнення з відповідача суми заборгованості за послуги у сумі 969,60 грн (за актами виконаних робіт №16-14-547 від 29.01.2016р., №16-14-1243 від 29.02.2016р., №16-14-4031 від 31.05.2016р., №16-14-4903 від 30.06.2016р.), а також про відмову у задоволенні позовних вимог на суму 727,20 грн (за актами виконаних робіт №16-14-2340 від 31.03.2016р., №16-14-3173 від 29.04.2016р., №16-14-5516 від 29.07.2016р.)
Разом з тим, колегія суддів апеляційної інстанції, керуючись п. 4 ст. 84 ГПК України, дійшла обгрунтованого висновку про зміну рішення суду першої інстанції в цій частині, оскільки, господарський суд, задовольняючи позов частково, в резолютивній частині рішення не зазначив суму позовних вимог, у задоволенні якої ним було відмовлено.
Що стосується позовних вимог про стягнення пені в розмірі 142,15 грн, суд апеляційної інстанції, враховуючи те, що ним не прийнято до уваги акти виконаних робіт №16-14-2340 від 31.03.2016р., №16-14-3173 від 29.04.2016р., №16-14-5516 від 29.07.2016р. як неналежні докази, дійшов правомірного висновку, що пеня розрахована за означеними актами у розмірі 51,03 грн задоволенню не підлягає.
Відповідно до розрахунку пені за іншими актами виконаних робіт, колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що сума пені склала:
- за актом №16-14-547 від 29.01.2016р. - 42,86грн.;
- за актом №16-14-1243 від 29.02.2016р. - 34,17грн.;
- за актом №16-14-4031 від 31.05.2016р. - 10,32грн.;
- за актом №16-14-4903 від 30.06.2016р. - 3,75грн.
Розрахунок пені за актами виконаних робіт №16-14-547 від 29.01.2016р., №16-14-1243 від 29.02.2016р., №16-14-4031 від 31.05.2016р., №16-14-4903 від 30.06.2016р. на загальну суму 91,10 грн., проведений позивачем, апеляційним господарським судом перевірено та встановлено, що такий розрахунок здійснено заявником арифметично вірно, у відповідності до приписів законодавства та умов Договору.
Щодо зменшення господарським судом при прийнятті рішення розміру пені, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові від 30.11.2016 зазначив, що відповідно до приписів Цивільного та Господарського кодексів України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду.
Так, частиною 3 статті 551 ЦК України для цього передбачено два випадки:
- розмір неустойки значно перевищує розмір збитків;
- за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Статтею 233 ГК України також передбачена можливість зменшення розміру штрафних санкцій. Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги:
- ступінь виконання зобов'язання боржником;
- майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні;
- не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частина друга статті 233 ГК України визначає, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Таким чином, зі змісту наведених норм можна зробити висновок, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки (штрафу, пені), суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.
Майновий стан сторін і соціальна значущість боржника має значення для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій.
При цьому, розмір, до якого штрафні санкції підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Одеським апеляційним господарським судом встановлено, що 11.01.2016 господарським судом Одеської області винесено ухвалу у справі № 916/4747/15 про порушення провадження у справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Одеський Нафтопереробний Завод" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 19 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону чинній з 19.01.2013) мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.
Згідно з ч. 5 ст. 19 вказаного Закону, дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів, тобто вимоги які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов в оскаржуваній постанові від 30.11.2016 правомірного та обґрунтованого висновку, що позивач як сторона, яка має поточні вимоги до відповідача, нарахував суму пені за неналежне виконання зобов'язань за договором, а тільки сам факт порушення відносно відповідача справи про банкрутство не може слугувати підставою для зменшення пені, оскільки, як встановлено колегією суддів апеляційної інстанції, відповідач не довів належними та допустимими доказами відсутності грошових коштів на рахунках підприємства, та відповідно відсутності можливості для погашення даної заборгованості.
А отже, правомірним є висновок апеляційного господарського суду, що господарський суд в даному випадку зробив безпідставний висновок про наявність достатніх підстав для зменшення суми пені, оскільки, як встановлено колегією суддів апеляційної інстанції, місцевий господарський суд не з'ясував належним чином майновий стан обох сторін, об'єктивно не оцінив, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін по справі.
Приймаючи до уваги неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором, а також виходячи із того, що пеня не є надмірно великою (91,10 грн.) та не перевищує розмір основного боргу, а також беручи до уваги, що позивач є державним підприємством, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла в даному випадку обгрунтованого висновку про відсутність підстав для зменшення суми пені за ініціативою господарського суду, та про зміну рішення в цій частині.
У відповідності до ст. 111-7 ГПК України перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи, зі здійсненням перевірки застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що в даному випадку постанова суду апеляційної інстанції від 30.11.2016 (з урахуванням ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 02.12.2016 про виправлення описки) у справі № 916/2214/16 підлягає залишенню без змін, як законна та обґрунтована належним чином.
Керуючись статтями 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу Державного підприємства "Український державний центр радіочастот" в особі Південної філії Державного підприємства "Український державний центр радіочастот" залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.11.2016 (з урахуванням ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 02.12.2016 про виправлення описки) у справі № 916/2214/16 залишити без змін.
Головуючий І.Ю. Панова
Судді О.Є. Короткевич
Б.М. Поляков