ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року Справа № 914/1439/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Владимиренко С.В. - головуючого,

Демидової А. М.,

Шевчук С.Р.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

"Кробат Україна"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду

від 03.10.2016 року

та рішення господарського суду Львівської області

від 11.07.2016 року

у справі № 914/1439/16 господарського суду

Львівської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Кробат Україна"

до Комунальної установи "Жидачівська центральна

районна лікарня" Жидачівської районної ради

Львівської області

про стягнення 324 891,50 грн.

за участю представників:

позивача - Гнитка Т.В., за дов.

відповідача - Янклевич Я.Є., за дов.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кробат Україна" звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Комунальної установи "Жидачівська центральна районна лікарня" Жидачівської районної ради Львівської області про стягнення 324 891,50 грн. заборгованості.

Рішенням господарського суду Львівської області від 11.07.2016 року (суддя Крупник Р.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.10.2016 року (у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченка Я.О., суддів Зварич О.В., Матущака О.І.), в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Кробат Україна" просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів у даній справі, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, а справу передати на новий розгляд.

Колегія суддів касаційної інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача та суддю-доповідача у даній справі, перевіривши матеріали справи, надану судами попередніх інстанцій юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.08.2014 року між позивачем (інвестором), Журавнівською міською лікарнею, перейменованою на Комунальну установу "Журавнівська міська лікарня" Жидачівської районної ради Львівської області (замовником-1), та Жидачівською центральною районною лікарнею, перейменованою на Комунальну установу "Жидачівська центральна районна лікарня" Жидачівської районної ради Львівської області (замовник-2), укладено договір про інвестиційну діяльність, згідно якого інвестор взяв на себе зобов'язання без залучення бюджетних коштів здійснити реконструкцію котельні замовника-1, розташовану за адресою: Львівська обл., Жидачівський р-н, смт. Журавне, вул. Чубинського, 2, придбати та встановити (змонтувати) прилади й обладнання для виробництва теплової енергії за рахунок твердого палива, здійснити підключення даного обладнання до наявних у замовника-1 мереж і привести котельню останнього у робочий стан з метою забезпечення можливості отримання замовником-1 ефективного опалення (з високим рівнем коефіцієнту корисної дії) приміщень Комунальної установи "Жидачівська центральна районна лікарня" Жидачівської районної ради Львівської області, необхідністю здійснення дій по заміщенню використання природного газу на тверде паливо при виробництві теплової енергії, необхідністю модернізації засобів виробництва теплової енергії, здешевлення вартості її виробництва замовником-1.

Згідно пункту 8 договору використання замовниками інвестиційного об'єкта до завершення дії договору здійснюється на умовах оренди.

31.03.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Кробат Україна" та Комунальною установою "Жидачівська центральна районна лікарня" Жидачівської районної ради Львівської області укладено договір про закупівлю послуг оренди за державні кошти №82, згідно якого позивач в порядку та на умовах, визначених договором, передав відповідачу на 2015 рік в строкове, платне користування обумовлені пунктом 1.2. цього договору прилади й обладнання для виробництва теплової енергії, а останній зобов'язався сплачувати орендну плату.

В пунктах 4.1., 4.2. договору оренди зазначено, що на підставі статті 631 Цивільного кодексу України сторони домовились застосувати умови цього договору до даних правовідносин з 29.03.2015 року. Строк оренди майна погоджено з 29.03.2015 року по 30.05.2015 року включно, а умовами пунктів 3.5., 3.6. договору оренди сторони передбачили, що після закінчення строку оренди замовник зобов'язаний повернути майно за актом приймання-передачі або залишити його в своєму користуванні за умови укладення нового договору оренди.

Проте, після закінчення строку дії договору оренди майно відповідачем не повернуто і новий договір про закупівлю послуг оренди за державні кошти не укладено.

На підставі листа Комунальної установи "Жидачівська центральна районна лікарня" Жидачівської районної ради Львівської області від 04.10.2015 року в жовтні 2015 року відповідач звертався до позивача з проханням погодити дозвіл на надання обладнання для його використання у виробництві теплової енергії до кінця 2015 року у котельні Журавненської міської лікарні та гарантував до кінця 2015 року передбачити кошти згідно умов інвестиційної угоди та укласти договір про закупівлю послуг оренди для забезпечення приміщень лікарні опаленням. Вказаний лист залишено позивачем без задоволення.

Внаслідок не повернення відповідачем обладнання, яке перебувало у останнього у користуванні з 31.05.2015 року по 31.12.2015 року, тобто після закінчення строку дії договору оренди, Товариство з обмеженою відповідальністю "Кробат Україна" звернулось до Комунальної установи "Жидачівська центральна районна лікарня" Жидачівської районної ради Львівської області з вимогою від 06.05.2016 року про сплату коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України у розмірі 324 891,50 грн. Відтак, позивач вважає, що внаслідок припинення договірних відносин та фактичного позадоговірного використання інвестиційного об'єкта, у відповідача перед позивачем виникло зобов'язання по сплаті коштів в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України. Крім того, позивач послався на частину 2 статті 785 цього ж Кодексу, тоді як наведені в позовній заяві підстави стягнення спірної суми обгрунтував безпосереднім посиланням на статтю 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідач, в свою чергу, заперечив проти позовних вимог з посиланням на відсутність доказів звернення до нього позивача з вимогою про повернення майна, а крім того, вказав на безпідставність стягнення коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки між сторонами існували договірні відносини.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що договір про закупівлю послуг оренди за державні кошти після закінчення строку його дії поновлювався на той самий строк і на тих самих умовах за статтею 764 Цивільного кодексу України, що унеможливлює стягнення грошових коштів за фактичне користування об'єктом на підставі 1212 цього ж Кодексу за умови існування чинного договору.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення господарського суду першої інстанції в апеляційному порядку і погоджуючись з його позицією щодо безпідставності позовних вимог та помилковість посилання позивача на статтю 1212 Цивільного кодексу України, оскільки спірні правовідносини врегульовані пунктом 7.5 договору та на них поширюються положення статті 785 цього ж Кодексу, дотримався роз'яснень, викладених в пункті 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в яких зазначено про те, що господарський суд, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Згідно статті 759 та частини 1 статті 763 Цивільного кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Як зазначалось вище, строк дії договору оренди сторони погодили з 29.03.2015 року по 30.05.2015 року включно.

Водночас, договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму, визначені Цивільним кодексом України (частини 2, 4 статті 291 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Обов'язок щодо повернення орендованого майна також встановлений пунктами 3.5.-3.6. договору оренди, за якими після закінчення строку оренди замовник зобов'язаний повернути майно за актом приймання-передачі або залишити дане майно у своєму користуванні за умови укладення нового договору оренди. Повернення майна, що орендується, здійснюється за місцем знаходженням котельні.

Також, як зазначалось вище, вирішуючи даний спір, місцевий господарський суд послався на приписи статті 764 Цивільного кодексу України, оскільки протягом місяця після закінчення строку дії договору (30.05.2015 року), позивач не виявив бажання припинити договірні відносини з відповідачем, що свідчить відсутність доказів направлення на його адресу повідомлення про припинення з 31.05.2015 року строку дії договору та необхідності повернути об'єкт оренди, а тому, в силу цієї статті закону, договір поновлено.

Водночас, суд апеляційної інстанції обгрунтовано спростував дані висновки господарського суду з посиланням на відсутність доказів пролонгації договору.

Так, в силу частини 1 статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Аналогічне положення міститься в частині 7 статті 180 Господарського кодексу України.

В умовах договору відсутня домовленість сторін щодо можливості автоматичної пролонгації, а, крім того, за умовами пунктів 4.2, 10.2, 10.4, 10.5 договору дозволено залишити майно у користуванні за умови укладення нового договору чи продовжити строк оренди і лише шляхом оформлення додаткової угоди до договору, що не було зроблено сторонами.

Обов'язковою і необхідною умовою для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, відповідно до вимог статті 614 цього ж Кодексу є наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання (Постанова Верховного Суду України від 02.09.2014 року у справі № 3-85гс14).

Згідно статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відтак, збереження майна породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали. Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 Цивільного кодексу України (аналогічне викладене в Постанові Верховного Суду України від 25.02.2015 у справі №910/1913/14).

Приписами статті 785 та частини 2 статті 795 Цивільного кодексу України врегульовують правовідносини сторін після закінчення строку дії договору, що виключає можливість застосування до правовідносин орендаря та орендодавця по договору оренди, який припинив свою дію, положень про безпідставне збагачення, оскільки право орендодавця вимагати кошти за весь час прострочення повернення орендованого майна виключає збагачення орендаря за рахунок орендодавця.

Правовідносини сторін у цьому спорі регулюються нормами зобов'язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень статті 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо заявленої вимоги (Постанова Верховного Суду України від 14 жовтня 2014 року у справі № 3-129гс 14).

Таким чином, апеляційний господарський суд, проаналізувавши матеріали справи, дійшов вірного висновку про відсутність вини відповідача та безпідставність позовних вимог з огляду на те, що після закінчення 31.05.2015 року строку дії оренди позивач не звертався до відповідача з вимогою про повернення майна, крім того, позивач був обізнаний про відсутність коштів на ці потреби в бюджеті на 2015 рік, що унеможливлювало відповідача укласти договір оренди на новий термін у спірний період, за який позивачем вчинено нарахування на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача грошової суми в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки така норма Цивільного кодексу України застосовується у позадоговірних зобов'язаннях, а правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, мають характер договірних правовідносин.

Відтак, під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного й об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів першої й апеляційної інстанцій відповідають цим обставинам, їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги щодо наявності обов'язку відповідача виплатити позивачу заявлений розмір коштів не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до переоцінки доказів і всупереч повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтями 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, прийняте рішення суду першої та постанова апеляційної інстанцій відповідають матеріалам справи та вимогам закону, а тому судові акти слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кробат Україна" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.10.2016 року у справі №914/1439/16 залишити без змін.

Головуючий суддяС.В. Владимиренко СуддіА.М. Демидова С.Р. Шевчук