ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року Справа № 914/1141/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа -М"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 08.09.2016у справі№ 914/1141/16 Господарського судуЛьвівської областіза позовомМалого приватного підприємства "Фірма "Альфа -М"доВійськової частини А 2166простягнення 25450,22 грн.

за участю представників: позивачаМаксименко Ю.Ф.- директор витяг з наказу № 1 від 17.03.2000відповідачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належно)

ВСТАНОВИВ:

27.04.2016 Мале приватне підприємство "Фірма "Альфа-М" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Військової частини А 2166 26406,47 грн: з яких 19057,95 грн - збільшення основного грошового зобов'язання за договором № 281-1 від 20.10.2010 за рахунок індексу інфляції (інфляційних втрат); 1645,36 грн три проценти річних за період до 12.04.2016, 5703,16 грн пені, нарахованої за період з 01.03.2015 до 21.04.2016 (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 20.04.2016 № 34/4). Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за умовами договору про реструктуризацію боргу (пункти 1.1, 2.1,4.1) за період, який не охоплено рішенням Господарського суду Львівської області у справі № 914/1202/14, та обґрунтовано статтями 509, 526, 530, 550, 599, 610-612, 625, 629 Цивільного кодексу України, статтями 230-232 Господарського кодексу України.

Відповідач проти позову заперечив з огляду на його необґрунтованість та безпідставність, вказавши, що в повному обсязі виконав рішення Господарського суду Львівської області у справі № 914/1202/14, а виконання судового рішення у квітні 2016 пов'язано з помилковим направленням позивачем виконавчих документів до виконавчої служби, а не до органів управління державного казначейства.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 24.06.2016 (суддя Король М.Р.) позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 15063,60 грн інфляційних втрат, 1205,36 грн 3% річних, 5688,17 грн пені та 1145,81 грн судового збору; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.09.2016 (судді: Матущак О.І. - головуючий, Бойко С.М., Мирутенко О.Л.) рішення господарського суду залишено без змін, як законне і обґрунтоване.

Не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу (з додатковими поясненнями), в якій просить скасувати рішення господарського суду та постанову апеляційного господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник посилається на невірне застосування судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, суди в порушення вимог статті 625 Цивільного кодексу України та умов пункту 2.1 договору невірно розрахували як суму боргу, на які проведено нарахування інфляційних та 3% річних, так і період, за який проведено таке нарахування, в порушення вимог частини третьої статті 35 Господарського процесуального кодексу України суди не взяли до уваги висновки, встановлені у справі № 916/1069/15-г Господарського суду Одеської області та наданий позивачем висновок експертизи у справі № 916/1069/15-г, в якому містяться висновки спеціалістів щодо методології розрахунків інфляційних втрат; суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання позивача про призначення експертизи для визначення правильності методології розрахунків інфляційних втрат; позивач несвоєчасно отримав ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 01.09.2016 про відкладення та призначення засідання у режимі відеоконференції, що унеможливило його присутність у судовому засіданні.

Відповідач не скористався процесуальним правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції свого представника та направленням відзиву на касаційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарські суди попередніх інстанцій встановили, що 29.05.2003 Військова частина А3755, правонаступником якої є військова частина А2166, та Мале приватне підприємство фірма "Альфа-М" уклали договір № 1 на виконання технічного обслуговування систем зв'язку на ВЗ "Сектор", за умовами якого замовник передає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати технічне обслуговування систем зв'язку на ВЗ "Сектор".

20.10.2010 сторони уклали договір № 281-1 (договір № 2), за умовами пункту 1.1. якого військова частина А2166 зобов'язалась погасити заборгованість Малому приватному підприємству фірма "Альфа-М", визнану у відповіді № 1204 від 11.10.2010 на претензію № 9/7 від 30.07.2010 в сумі 19737,85 грн. за технічне обслуговування внутрішніх станцій зв'язку військової частини А2166, в терміни та на умовах, визначених цим договором. Відповідно до пунктів 2.1, 3.1, 4.1, 7.1, 7.2 договору № 2, військова частина А2166 самостійно, без пред'явлення рахунку перераховує на поточний рахунок МПП фірма "Альфа-М" суму боргу, вказану в пункті 1.1, не пізніше 31.03.2011 з урахуванням індексу інфляції за період з 30.06.2010 до дня перерахування, якщо за цей період індекс інфляції перевищує 100%, та з урахуванням 3% річних за період з 30.06.2010 до дня перерахування згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. Мале приватне підприємство фірма "Альфа-М" відмовляється від примусового стягнення боргу з військової частини А2166 з дня набрання чинності згідно з пунктом 7.1 цього договору та до 31.03.2011. При порушенні строків платежів військова частина А2166 самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу до дня погашення заборгованості від суми простроченого платежу згідно зі статтями 534, 549 та пунктом третім частини першої статті 611 Цивільного кодексу України. Цей договір набуває чинності з моменту його підписання та засвідчення підписів печатками сторін і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором.

З моменту набрання чинності зобов'язань за цим договором припиняються (втрачають чинність) зобов'язання сторін, згідно з пунктом 2 статті 604 Цивільного кодексу України, які виникли за актами виконаного технічного обслуговування, відповідно, № 7/10 від 12.10.2007 та № 5/10 від 20.10.2008, виконаного за додатковими угодами, відповідно, № 4 від 27.10.2006 та № 5 від 12.10.2007 до договору № 281 від 29.05.2003 за кошторисами, відповідно, № 281/5 та № 281/6.

Суди також встановили, що постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.10.2014 змінено рішення Господарського суду Львівської області від 03.06.2014 у справі № 914/1202/14; первісний позов Малого приватного підприємства фірма "Альфа-М" задоволено частково, стягнуто на користь підприємства з військової частини А2166 19737,85 грн. заборгованості за вказаним вище договором, 1773,17 грн. 3% річних, 897,02 грн. інфляційних, 1357,04 грн. пені, 1585,84 грн. судового збору та 912,67 грн. інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, за розгляд первісного позову; у задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 19.02.2015 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.10.2014 залишено без змін.

10.11.2014 на виконання вказаної вище постанови Господарський суд Львівської області видав відповідні накази.

Оскільки відповідач не виконав грошові зобов'язання за договором № 281-1 від 20.10.2010, позивач звернувся з позовом у цій справі та просив стягнути суми 3% річних, пені та інфляційних, передбачених умовами договору та вимогами статті 625 Цивільного кодексу України за невиконання грошового зобов'язання за період, вказаний в позовній заяві.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив із встановлених судовими рішеннями у справі № 914/1202/14 обставин порушення відповідачем зобов'язань, що полягали у непогашенні суми основного боргу, та обґрунтованості застосування передбачених умовами договору та статтею 625 Цивільного кодексу України наслідків прострочення такого зобов'язання з урахуванням відсутності доказів оплати вказаних сум та виправлених розрахунків, (враховуючи кінцеву дату такого періоду, встановленого у справі № 914/1202/14 - 31.03.2014), визначивши інфляційну складову за період з 31.03.2014 по 30.03.2016, 3% річних за період з 31.03.2014 по 11.04.2016 та пені за період з 01.03.2014 по 11.04.2016.

При цьому, відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог, місцевий господарський суд вказав на невірність розрахунку позивача в частині інфляційних втрат, здійснивши відповідний перерахунок.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду; вказав, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, відповідно до здійсненого місцевим господарським судом розрахунку.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції відхилив клопотання позивача про призначення судово-економічної експертизи, вказавши, що не вбачається потреби у спеціальних знаннях для роз'яснення питання у здійсненні розрахунків пені, інфляційних та річних у даному спорі, а також не взяв до уваги доводи та докази позивача щодо методології перерахування індексу інфляції, викладені у висновку експерта № 3876/3889 від 26.10.2015 по справі № 916/1069/15-г, як неналежний доказ у цій справі.

Судова колегія зазначає, що за приписами статей 509, 526 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 598, 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (відповідний правовий висновок згідно з постановами Верховного Суду України від 20.12.2010 у справі № 10/25; від 04.07.2011 у справі № 13/210/10; від 12.09.2011 у справі № 6/433-42/183; від 24.10.2011 у справі № 16/5/5022-103/2011(2/43-654); від 14.11.2011 у справі № 12/207).

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Відтак, встановивши відсутність доказів сплати заборгованості відповідачем у справі, суди дійшли правомірного та цілком обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для стягнення 3% річних, пені та інфляційних втрат.

При цьому суди врахували судові рішення у справі № 914/1202/14, період, наведений позивачем у позові, та вірно здійснили перерахунок процентів річних та пені, враховуючи встановлену вказаним вище рішенням суму прострочення грошового зобов'язання, на яку здійснюються відповідні нарахування, та належну формулу розрахунку.

Скаржник не спростував обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій щодо розміру простроченого грошового зобов'язання, на яке здійснюються нарахування пені та річних, як і правомірності визначеного періоду такого нарахування.

Також, посилаючись на несвоєчасне одержання ухвали про призначення судового засідання в режимі відеоконференції, позивач відповідних доказів не надав.

Разом з тим, судова колегія вважає передчасним та необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо наслідків розгляду позовних вимог в частині нарахованих інфляційних втрат.

Так, за своєю правовою природою індекс інфляції є не періодичним платежем, який нараховується за певний час прострочення, а показником, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги за певний період та зміну у зв'язку з цим обсягу купівельної спроможності суми грошового зобов'язання за станом на певний час за весь час прострочення.

Суди наведене вище не врахували, не з'ясували, які саме місяць та рік є в даному випадку базовими для визначення знецінення грошового зобов'язання та не встановили дійсного розміру такого знецінення за весь період прострочення та належної до стягнення з відповідача інфляційної складової (за виключенням інфляційної складової, яка вже була стягнута з відповідача судові рішення у справі №914/1202/14).

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний та місцевий господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, не розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, неналежним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами, неповно встановили фактичні обставини справи в частині наслідків розгляду позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, внаслідок чого їх висновки в цій частині не є законними та обґрунтованими.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають частковому скасуванню з передачею справи для нового розгляду позовних вимог в частині задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних до господарського суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Малого приватного підприємства "Фірма "Альфа -М" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.09.2016 у справі № 914/1141/16 Господарського суду Львівської області та рішення Господарського суду Львівської області від 24.06.2016 скасувати в частині наслідків розгляду позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, справу в цій частині направити на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

В решті рішення та постанову залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва

Т.Дроботова