ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року Справа № 910/9115/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Грек Б.М., Малетич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 12.07.2016 у справі № 910/9115/16 господарського суду міста Києва за позовомМіністерства економічного розвитку і торгівлі України дотовариства з обмеженою відповідальністю "Діана" треті особи:1. Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву, 2. Науково-дослідний економічний інститут, провиселення та стягнення 428 565, 80 грн.,за участю представників

позивача: Суховій О.В.,

відповідача: Грантовської Д.О., Петрика С.А.,

третіх осіб: не з'явились,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2016 року Міністерство економічного розвитку і торгівлі України звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Діана" (за участю третіх осіб - Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву та Науково-дослідного економічного інституту), в якому просило: виселити відповідача з цокольного приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, бульвар Дружби Народів, 28; зобов'язати звільнити незаконно займане приміщення; стягнути з відповідача 428 565, 80 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.07.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2016, в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Науково-дослідним економічним інститутом при Міністерстві економіки та з питань європейської інтеграції України (орендодавцем) та товариством з обмеженою відповідальністю "Діана" (орендарем) 30.12.2003 укладено договір № П371 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, загальною площею 100 м2 за адресою: м. Київ, бульвар Дружби Народів, 28, в приміщенні столової, що знаходиться на балансі НДЕІ Мінекономіки та з питань європейської інтеграції України, вартість якого становить за експертною оцінкою 319 968 грн. станом на 30.06.2003. Майно передається в оренду з метою розміщення хлібопекарні (для суб'єктів малого підприємництва, які проводять виробничу діяльність - коефіцієнт 0,8).

Згідно з п. 10.1 договору він укладений сторонами строком на 3 роки та діє з 30.12.2003 до 30.12.2006 включно.

Відповідно до п. 10.5 договору у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Наказом Міністерства економіки України № 156 від 30.05.2007 будівлю за адресою: бульвар Дружби Народів, 28, передано з балансу Державного підприємства "Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України" на баланс Міністерства економіки України.

Згідно з наказом Міністерства економіки України № 197 від 26.06.2007 передано державній установі "Науково-дослідний економічний інститут" в оперативне управління приміщення за адресою: бульвар Дружби Народів, 28, загальною площею 3 701,2 м2, згідно з додатком.

Позивач стверджує, що відповідач фактично займає не 100 м2, як передбачено умовами договору, а 195 м2, з яких 95 м2 використовуються без правовстановлюючих документів. Строк дії договору припинився 30.12.2015 шляхом надіслання орендодавцем відповідного повідомлення № 1/304 від 22.12.2015 відповідачу.

Враховуючи викладене, а також посилаючись на те, що позивач є власником будівлі за адресою: м. Київ, бульвар Дружби Народів, 28, та має всі права, передбачені законодавством для власника, останній вважає, що відповідно до ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України належним способом захисту порушеного відповідачем права власності є витребування майна з чужого незаконного володіння та виселення відповідача зі спірного приміщення, у зв'язку з чим і подано даний позов. Крім того, позивачем на підставі ст. 1214 Цивільного кодексу України заявлено вимогу про стягнення шкоди, завданої внаслідок безпідставного користування майном, площею 95 м2.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не підтверджено, що відповідач займає приміщення за адресою: м. Київ, бульвар Дружби Народів, 28, площею 100 м2, неправомірно, як не підтверджено і того, що відповідач окрім орендованої площі також займає за вказаною адресою приміщення площею 95 м2. При цьому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем не доведено порушення його права щодо зайняття відповідачем приміщень та несплати орендної плати і комунальних платежів.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає, або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Разом з тим, ч. 2 ст. 17 зазначеного Закону передбачає, що в разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на той самий термін і на тих самих умовах, на яких цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець та орендар. При цьому такі заперечення мають бути висловлені як до закінчення терміну дії договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення цього строку.

Відтак якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що згідно з п. 10.1 договору він діє до 30.12.2006. З 2007 року договір щорічно продовжувався відповідно до п. 10.5 договору, без укладення додаткових угод.

В позовній заяві на підтвердження обставин направлення відповідачу, як орендарю, заяви орендодавця про припинення договору, позивач посилається на лист третьої особи-2 від 22.12.2015 №1/304.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що істотне значення у даному випадку має зміст такої заяви, оскільки вона обов'язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди.

За оцінкою судів попередніх інстанцій, зі змісту листа від 22.12.2015 №1/304 не вбачається, що дане повідомлення стосується припинення саме дії договору оренди № П371 від 30.12.2003.

Так, в листі зазначено, що у зв'язку з проведенням реорганізації Науково-дослідного економічного інституту і вимогами Міністерства економічного розвитку і торгівлі України орендодавець повідомляє про припинення з 22.12.2015 дії договорів укладених НДЕІ - співробітництва, зберігання, надання послуг та повернення всього в первісний стан.

При цьому місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що відповідно до п. 10.6 договору реорганізація орендодавця чи орендаря, або перехід права власності на орендоване майно третім особам не визначається підставою для зміни або припинення чинності цього договору і він зберігає свою чинність для нового власника орендованого майна (його правонаступників), за винятком випадку приватизації орендованого майна орендарем.

Враховуючи викладене та беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами, що відповідач займає приміщення за адресою: м. Київ, бульвар Дружби Народів, 28, площею 100 м2, неправомірно.

Крім цього судами обох інстанцій не встановлено того факту, що Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, як особа, уповноважена управляти державним майном, у встановлений законодавством строк відмовилась від пролонгації договору оренди або повідомила орендаря про намір використовувати майно для власних потреб.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини.

Відповідно до п. 2.4 договору у разі припинення дії цього договору майно повертається орендарем орендодавцю. Орендар повертає майно орендодавцю аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю цим договором. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

Таким чином, після закінчення строку дії договору, в разі заперечень орендодавця щодо подальшого користування орендарем орендованим приміщенням протягом місяця після закінчення строку дії договору, такий договір оренди припиняється, а орендар зобов'язаний звільнити орендоване приміщення та передати його орендодавцю за актом приймання-передачі.

Судами обох інстанцій встановлено, що Кабінетом Міністрів України 28.10.2015 прийнято Розпорядження № 1118-р, яким погоджено реорганізацію Науково-дослідного економічного інституту шляхом його перетворення у Державне підприємство "Науково-дослідний економічний інститут". Разом з тим, відповідно до спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Науково-дослідний економічний інститут знаходиться в стані припинення, але його не припинено і відповідний запис у реєстрі відсутній.

При цьому позивач на підтвердження внесення змін до договору щодо порядку повернення майна доказів не подав, а відтак суди обох інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що орендовані приміщення у разі закінчення терміну дії договору мають бути передані орендодавцю.

Крім цього, дослідивши наявний в матеріалах справи акт контрольного обміру приміщень, орендованих (розміщених) у Науково-дослідному економічному інституті, який складений за участю представників орендодавця та орендаря, суди обох інстанцій встановили, що станом на 24.04.2013 відповідач фактично згідно з договором займає приміщення площею 100 м2.

Враховуючи викладене колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, що позивач не підтвердив факт зайняття відповідачем приміщення за адресою: м. Київ, бульвар Дружби Народів, 28, площею 95 м2 окрім орендованої площі (100 м2), з огляду на що відсутні підстави для застосування ст. 1212 Цивільного кодексу України в частині зобов'язання особи, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), повернути потерпілому це майно.

Що ж до позовних вимог про стягнення 428 565, 80 грн., судами попередніх інстанцій встановлено, що складовими цієї суми є: борг по орендній платі та відшкодування витрат позивача за постачання електроенергії за час користування приміщенням площею 95 м2 за період з травня 2013 року по грудень 2015 року та за користування приміщенням площею 195 м2 за період з січня по квітень 2016 року; відшкодування витрат позивача за водопостачання та водовідведення за період користування приміщенням площею 95 м2 за період з травня 2013 року по грудень 2014 року.

Водночас місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що належних доказів в підтвердження тієї обставини, що відповідач займає вказані приміщення (95 м2) з травня 2013 року не подано, як і не підтверджено того, що відповідач отримував зазначені комунальні послуги у визначені періоди та вказаних розмірах (як щодо приміщень площею 95 м2 так і щодо приміщень площею 100 м2). Крім того, позивачем не доведено наявність обставин, за яких відповідач має сплачувати комунальні платежі саме позивачу.

З огляду на викладене відсутні підстави для застосування ч. 1 ст. 1214 Цивільного кодексу України до відповідача, за положеннями якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про відмову у позові.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішень господарських судів у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого та апеляційного господарських судів.

Керуючись ст.ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 - без змін.

Головуючий суддя Могил С.К.Судді: Грек Б.М. Малетич М.М.