ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року Справа № 910/10512/14

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Львов Б.Ю. і Палій В.В.

розглянув касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Юрія-Фарм", м. Київ (далі - Товариство), і Міністерства охорони здоров'я України, м. Київ (далі - МОЗ України),

на рішення господарського суду міста Києва від 21.06.2016 та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2016

зі справи № 910/10512/14

за позовом Баєр Фарма АГ [Акціенгезельшафт] (Bayer Pharma AG [Aktiengesellschaft], м. Берлін, Німеччина (далі - Компанія),

до: Товариства;

МОЗ України

про припинення порушення прав власника патенту України № 35554 на винахід,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Державна фіскальна служба України, м. Київ (далі - ДФС України);

державне підприємство "Державний експертний центр Міністерства охорони здоров'я України", м. Київ (далі - Підприємство);

за зустрічним позовом Товариства

до: Компанії;

Державної служби інтелектуальної власності України, м. Київ (далі - ДСІВ України),

про визнання недійсним патенту України № 35554 на винахід.

Судове засідання проведено за участю представників:

Компанії - Ковіні М.В., Сиклітенка В.В.,

Товариства - Тимчишин Л.М.,

МОЗ України - Мокрицької К.В.,

ДСІВ України - Запорожець Л.Г.,

ДФС України - не з'яв.,

Підприємства - Голобокова А.Г.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про:

- зобов'язання Товариства припинити використання у будь-який спосіб, зокрема, виготовлення, пропонування до продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення в цивільний оборот або зберігання в зазначених цілях винаходу "Похідні хінолон-І нафтиридонкарбонової кислоти у вигляді суміші ізомерів або окремих ізомерів, фармацевтична композиція, що має антибактеріальну активність і проміжні сполуки" (далі - Винахід), який охороняється патентом України № 35554 (далі - Патент);

- визнання недійсним наказу МОЗ України від 30.08.2011 № 540 "Про державну реєстрацію (перереєстрацію) лікарських засобів та внесення змін у реєстраційні матеріали" (далі - Наказ № 540) у частині державної реєстрації лікарського засобу "МАКСІЦИН®" (концентрат для приготування розчину для інфузій, 20мг/мл по 20 мл у флаконах № 1; по 20 мл у флаконі у комплекті з розчинником у контейнері по 100 мл у контурній чарунковій упаковці в пачці № 1; далі - ЛЗ);

- визнання недійсним наказу МОЗ України від 19.05.2014 № 340 "Про державну реєстрацію (перереєстрацію) лікарських засобів та внесення змін у реєстраційні матеріали" (далі - Наказ № 340) у частині державної реєстрації ЛЗ;

- визнання недійсним реєстраційного посвідчення UA/11645/01/01 на ЛЗ;

- вилучення з цивільного обороту та знищення ЛЗ.

Зустрічний позов було подано про:

- визнання недійсним Патенту на Винахід;

- зобов'язання ДСІВ України внести зміни до Державного реєстру патентів України на винаходи (далі - Реєстр) стосовно визнання недійсним Патенту на Винахід та здійснення публікації про це в офіційному бюлетені "Промислова власність".

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.06.2016 (суддя Марченко О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 (колегія суддів у складі: Остапенко О.М. - головуючий, Разіна Т.І. і Зубець Л.П.): первісний позов задоволено; стягнуто з Товариства на користь Компанії 6 090 грн. судового збору; у зустрічному позові відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить скасувати оскаржувані судові рішення з даної справи та направити останню на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду. Скаргу мотивовано прийняттям відповідних судових рішень з порушенням норм матеріального і процесуального права, без повного та всебічного розгляду всіх обставин справи та поданих доказів.

МОЗ України у касаційній скарзі до Вищого господарського суду України просить скасувати відповідні рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду в частині визнання наказів МОЗ України недійсними і прийняти в цій частині нове рішення, яким припинити провадження у справі в тій же частині. Скаргу з посиланням на положення Кодексу адміністративного судочинства України, Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), мотивовано тим, що даний спір (у відповідній частині) не підлягає вирішенню в господарських судах України, а також тим, що згідно із Законом України "Про лікарські засоби" у названого Міністерства відсутні були підстави для відмови в реєстрації ЛЗ.

У відзиві на касаційну скаргу Товариства Компанія заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення.

Від інших учасників судового процесу відзиви на касаційні скарги не надходили.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

Компанією отримано Патент на Винахід (заявка від 16.04.1993 № 93002762, дата набрання патентом чинності 16.04.2001).

За змістом формули Винаходу, за Патентом надається прямий абсолютний захист похідним хінолон- та нафтиридонкарбонової кислоти загальної формули (І), зокрема моксифлоксацину та його кислотно-адитивним солям (моксифлоксацин гідрохлориду).

Вказана діюча речовина застосовується у лікарських засобах, призначених для лікування хворих з пневмонією, загостренням хронічного бронхіту і гострим бактеріальним синуситом, викликаних чутливими до даного препарату мікроорганізмами, зокрема нозокоміальними інфекційними агентами.

МОЗ України здійснено державну реєстрацію та видано Компанії реєстраційні посвідчення: № UА/4071/01/01 на лікарський засіб "AVELOX®" (1 таблетка містить 436,8 мг моксифлоксацину гідрохлориду, що відповідає 400 мг моксифлоксацину); № UA/4071/02/01 "AVELOX®" (1 флакон - 250 мл розчину - містить моксифлоксацину гідрохлориду 436 мг, що відповідає 400 мг моксифлоксацину).

Як вказує Компанія, МОЗ України видано накази №№ 540 і 340, на підставі яких було внесено до Реєстру ЛЗ.

МОЗ України видало на ЛЗ реєстраційне посвідчення № UА/11645/01/01 на ім'я Товариства, яке одночасно є заявником та виробником ЛЗ.

Компанія зазначає, що у ЛЗ як активна діюча речовини застосовується речовина моксифлоксацин гідрохлориду, яка є об'єктом Винаходу, права на який належить Компанії та охороняються Патентом.

На думку Товариства, державна реєстрація Винаходу та видача Патенту була проведена з порушенням чинного законодавства, оскільки Винахід не відповідає умовам патентоздатності - не є новим, не має винахідницького рівня, не має промислової придатності, а також порушує права Товариства як власника державної реєстрації ЛЗ.

Місцевим господарським судом у справі було призначено судову експертизу об'єктів інтелектуальної власності (проведення якої доручено судовому експерту Петренку С.А.); за висновком цієї експертизи:

- виходячи з наданих матеріалів справи № 910/10512/14, сукупність суттєвих ознак Винаходу за Патентом або ознак, еквівалентних їм, не стала загальнодоступною у світі до дати заявленого пріоритету за заявкою № 93002762 (10.01.1992) або ж до дати подання цієї заявки (16.04.1993);

- у матеріалах справи не виявлено рішень, з яких для фахівців до дати заявленого пріоритету за заявкою № 93002762 (10.01.1992) або ж до дати подання цієї заявки (16.04.1993), стала очевидною (тобто випливала явно з рівня техніки) сукупність ознак Винаходу за Патентом;

- сукупність ознак Винаходу за Патентом відповідно до матеріалів заявки № 93002762, на основі якої й було видано Патент, може бути використано у промисловості або іншій сфері діяльності, зокрема, у медицині;

- пунктом 1 формули Винаходу Патенту охороняється хімічна сполука - моксифлоксацин (moxifloxacin);

- у ЛЗ використано всю сукупність ознак незалежних пунктів 1 і 6 формули Винаходу за Патентом.

Товариство посилалося на письмові пояснення патентного повіреного України Павловського Ф.Г., в яких вказано на невідповідність експертного дослідження. Проте документального підтвердження порушення судовим експертом норм чинного законодавства України суду подано не було. А письмові пояснення патентного повіреного не є експертним дослідженням, проведеним належним чином.

Твердження Товариства про невідповідність Винаходу за Патентом патентоздатності спростовується матеріалами справи, зокрема, експертним висновком, яким підтверджено, що Винахід відповідає умовам патентоздатності, а саме є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним.

Товариством документально не підтверджено невідповідність Винаходу умовам патентоздатності.

Про промислову придатність Винаходу свідчить також його використання у виробництві таких ліків, як "AVELOX®".

У ЛЗ використані всі ознаки, що включені до незалежних пунктів 1 і 6 формули Винаходу за Патентом.

Введення ЛЗ у цивільний оборот підтверджується, зокрема: фіскальним чеком від 26.05.2014 № 3065 на ЛЗ; упаковкою ЛЗ; інструкцією для медичного препарату "МАКСІЦИН®".

Спір у даній справі має цивільно-правовий характер та не відноситься до сфери публічно-правових відносин, а тому підвідомчий господарським судам.

Судом апеляційної інстанції додатково з'ясовано та зазначено таке.

Під час опитування судом судового експерта останнім було надано ґрунтовні відповіді стосовно обставин, на які звертало увагу Товариство, зокрема щодо його (експерта) посади як співробітника НДІ інтелектуальної власності НАПрН України, кількості виконаних ним судових експертиз та експертних досліджень, а також надано суду матеріали наглядового провадження, журнал реєстрації судових експертиз та експертних досліджень. Петренко С.А. відповідав вимогам законодавства, які ставляться до судових експертів.

Товариство посилалося на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.09.2016 в адміністративній справі № 826/10882/16, якою: визнано протиправними дії Державного департаменту інтелектуальної власності (правонаступником якого є ДСІВ України) щодо прийняття рішення про продовження дії Патенту; визнано протиправним та скасовано рішення названого Департаменту від 18.06.2004 про продовження дії Патенту; зобов'язано ДСІВ України внести відомості про продовження строку дії Патенту до Реєстру та опублікувати відомості про це в офіційному бюлетені "Промислова власність". Таким чином, за думку Товариства, на момент подання позову в даній справі № 910/10512/14 Патент вже не діяв. Проте Товариством не подано суду беззаперечних доказів набрання законної сили згаданою постановою адміністративного суду.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода Товариства з прийнятими по суті даної справи судовими рішеннями.

Відповідно до положень Цивільного кодексу України:

- винахід вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо він, відповідно до закону, є новим, має винахідницький рівень і придатний для промислового використання; об'єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина тощо) або процес у будь-якій сфері технології (частини перша і друга статті 459);

- набуття права інтелектуальної власності на винахід засвідчується патентом; обсяг правової охорони визначається формулою винаходу (частини перша і друга статті 462);

- суб'єктами права інтелектуальної власності на винахід є: винахідник, інші особи, які набули прав на винахід за договором чи законом (стаття 463);

- майновими правами інтелектуальної власності на винахід є: право на використання винаходу; виключне право дозволяти використання винаходу; виключне право перешкоджати неправомірному використанню винаходу, в тому числі забороняти таке використання; інші права інтелектуальної власності, встановлені законом (стаття 464).

За приписами Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі":

- правова охорона надається винаходу, що не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоздатності (частина перша статті 6);

- винахід відповідає умовам патентоздатності, якщо він є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним (частина перша статті 7);

- винахід визнається новим, якщо він не є частиною рівня техніки. Об'єкти, що є частиною рівня техніки, для визначення новизни винаходу повинні враховуватися лише окремо (частина третя статті 7);

- рівень техніки включає всі відомості, які стали загальнодоступними у світі до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету (частина четверта статті 7);

- рівень техніки включає також зміст будь-якої заявки на видачу в Україні патенту (у тому числі міжнародної заявки, в якій зазначена Україна) у тій редакції, в якій цю заявку було подано спочатку, за умови, що дата її подання (а якщо заявлено пріоритет, то дата пріоритету) передує тій даті, яка зазначена у частині четвертій цієї статті, і що вона була опублікована на цю дату чи після цієї дати (частина п'ята статті 7);

- на визнання винаходу патентоздатним не впливає розкриття інформації про нього винахідником або особою, яка одержала від винахідника прямо чи опосередковано таку інформацію, протягом 12 місяців до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. При цьому обов'язок доведення обставин розкриття інформації покладається на особу, заінтересовану у застосуванні цієї частини (частина шоста статті 7);

- винахід визнається промислово придатним, якщо його може бути використано у промисловості або в іншій сфері діяльності (частина восьма статті 7);

- патент надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати винахід без його дозволу, за винятком випадків, коли таке використання не визнається згідно з цим Законом порушенням прав, що надаються патентом (частина п'ята статті 28);

- використанням винаходу визнається, зокрема, виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу, застосування такого продукту, пропонування для продажу, в тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого продукту в зазначених цілях. Продукт визнається виготовленим із застосуванням запатентованого винаходу, якщо при цьому використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу, або ознаку, еквівалентну їй (частина друга статті 28);

- будь-яке посягання на права власника патенту, передбачені статтею 28 цього Закону, вважається порушенням прав власника патенту, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України; на вимогу власника патенту таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику патенту заподіяні збитки; вимагати поновлення порушених прав власника патенту може за його згодою також особа, яка придбала ліцензію (частини перша і друга статті 34).

Цивільним кодексом України також передбачено, що:

- способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання незаконними рішення органу державної влади, його посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16);

- суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21).

І частиною другою статті 20 Господарського кодексу України визначено, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються шляхом, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання.

За статтею 41 Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС) її Члени повинні гарантувати, що процедури щодо захисту прав інтелектуальної власності, передбачаються їхнім законодавством з тим, щоб дозволити ефективні заходи проти будь-якої дії, що порушує права інтелектуальної власності, яка підлягає під цю Угоду, включаючи термінові заходи, спрямовані на запобігання порушень та заходи, що стримують від подальших порушень; ці процедури повинні застосовуватися таким чином, щоб уникнути створення бар'єрів для законної торгівлі та забезпечити гарантії проти їх зловживань.

З огляду на наведені законодавчі приписи та з'ясувавши, що: Компанія є власником чинного Патенту № 35554, яким надано правову охорону Винаходу; Товариством вчинено дії з реєстрації ЛЗ, який містить усі ознаки, включені до незалежних пунктів 1 та 6 формули винаходу за зазначеним патентом; МОЗ України згідно з оспорюваними наказами №№ 540 і 340 за заявкою Товариства здійснено на ім'я останнього державну реєстрацію лікарського засобу "МАКСІЦИН®"; Товариство не має дозволу правовласника на використання винаходу за Патентом № 35554, - дійшли висновків про наявність підстав для задоволення первісного позову зі справи і, відповідно, про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

Доводи касаційної скарги даних висновків не спростовують.

Посилання Товариства на порушення визначеного Законом України "Про судоустрій і статус суддів", статтею 21 ГПК України порядку визначення складу суду першої інстанції для розгляду даної справи не знаходять підтвердження як за матеріалами самої справи, так і за відповідними законодавчими приписами, а так само за нормами Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 № 30 за погодженням Державної судової адміністрації України (у редакції, чинній на час такого визначення складу суду). Не встановлено обставин, що були б пов'язані з такого роду порушеннями, й за результатами повторного розгляду справи апеляційною інстанцією. Що ж до судових рішень Вищого господарського суду України, наведених скаржником в обґрунтування своїх доводів, то їх, виходячи з їх змісту, було прийнято за іншої, ніж у даній справі, фактично-доказової бази, що позбавляє їх преюдиційного значення для розгляду цієї справи.

Доводи скаржника - Товариства, пов'язані з його незгодою з висновком судового експерта у цій справі, не можуть вважатися підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. За змістом частини п'ятої статті 42 ГПК України такий висновок є доказом у справі, а згідно з частиною другою статті 1117 названого Кодексу суд касаційної інстанції не має права, зокрема, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу або додатково перевіряти докази.

Повторна судова експертиза (з дорученням проведення її іншому судовому експерту) згідно з частиною четвертою статті 42 ГПК України проводиться за необхідності. Наявність такої необхідності визначається самим судом з урахуванням встановлених ним обставин справи та зібраних у ній доказів.

Посилання того ж скаржника на те, що "в матеріалах справи існують декілька судових експертиз, які надавалися ТОВ "Юрія-Фарм" та які відрізняються від здійсненої Петренко С.А. судової експертизи", - не можуть бути прийняті. Ні з касаційної скарги, ні з оскаржуваних судових рішень, ані з інших матеріалів справи не вбачається, що ці "декілька судових експертиз" призначалися в установленому порядку господарським судом у межах розгляду даної справи. Відтак вони, як і інші зазначені скаржником висновки спеціалістів, не підпадають під ознаки висновку судового експерта в розумінні статті 42 ГПК України.

Інші доводи касаційної скарги Товариства пов'язані фактично із запереченням обставин, установлених попередніми судовими інстанціями, та спростуванням здійсненої ними оцінки доказів у справі. Однак відповідно до згаданої частини другої статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. В силу цього імперативного законодавчого припису перевірка відповідних доводів перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції.

Не може бути прийняте й посилання Товариства на судове рішення адміністративного суду від 16.09.2016, оскільки, як вже зазначалося в цій постанові, апеляційним господарським судом встановлено відсутність доказів (на час апеляційного розгляду даної справи) набрання законної сили згаданим рішенням адміністративного суду.

Не можуть бути прийняті також і посилання іншого скаржника - МОЗ України на те, що відповідний спір (щодо визнання недійсними Наказів №№ 540 і 340 у частині державної реєстрації) не підлягав вирішенню в господарських судах України, а мав вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.

Так, згідно з положеннями Господарського кодексу України:

- учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (стаття 2);

- під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (частина перша статті 3);

- діяльність негосподарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів (частина третя статті 3);

- сферу господарських відносин становлять, зокрема, господарсько-виробничі і організаційно-господарські відносини (частина четверта статті 3);

- господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності (частина п'ята статті 3);

- під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю (частина шоста статті 3);

- відносини, пов'язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються цим Кодексом та іншими законами (частина перша статті 154).

Справа з даного спору відповідно до частини першої статті 12 ГПК України (з урахуванням також положення частини четвертої статті 16 цього Кодексу) та з огляду на наведені положення Господарського кодексу України належить до підвідомчості господарських судів. Як зазначено в підпункті 1.3 пункту 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності", господарським судам підвідомчі справи у спорах, пов'язаних з використанням у господарському обороті об'єктів інтелектуальної власності, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК України; до кола підвідомчих господарському суду спорів слід відносити й спори, пов'язані з визнанням недійсними документів, які засвідчують право на об'єкти інтелектуальної власності, в тому числі патенти, стосуються питань права власності на відповідні об'єкти і за своїм характером є цивільно-правовими чи господарсько-правовими й не належать до числа публічно-правових спорів.

Вимога про визнання недійсними згаданих наказів (у певних їх частинах) у даному разі мала лише похідний характер від вимоги про припинення використання Винаходу з метою всебічного захисту прав та законних інтересів позивача.

За змістом відповідної позовної вимоги та статті 9 Закону України "Про лікарські засоби" функції МОЗ України у спірних правовідносинах мали технічно-реєстраційний, а не владно-управлінський характер, названий державний орган не здійснював ніякого владного керування поведінкою інших суб'єктів (учасників) цих правовідносин, які (правовідносини), таким чином, підпадають під ознаки організаційно-господарських у розумінні наведеної частини шостої статті 3 Господарського кодексу України.

Отже, попередні судові інстанції не припустилися помилок (порушень) у визначенні підвідомчості даної справи.

Не приймається касаційною інстанцією й посилання МОЗ України на положення статті 9 Закону України "Про лікарські засоби", згідно з яким, за доводом названого Міністерства, рішення про відмову в державній реєстрації лікарського засобу приймається, якщо не підтверджуються висновки щодо ефективності та безпечності лікарського засобу. Всупереч такому доводу, відповідна підстава відмови в згаданій державній реєстрації не єдина в названому Законі: у частині сімнадцятій статті 9 цього Закону (в редакції, чинній на час видання Наказу № 540) і в частині двадцятій тієї ж статті (в редакції, чинній на час видання Наказу № 340) передбачалося, що в державній реєстрації лікарського засобу може бути відмовлено, коли внаслідок такої реєстрації будуть порушені захищені патентом чинні майнові права інтелектуальної власності, в тому числі при виробництві, використанні, продажу лікарських засобів. Отже, наявність реєстраційного посвідчення на ЛЗ засвідчувала не лише "те, що зазначений лікарський засіб є якісний, безпечний та ефективний", а ще й відсутність порушення чинних майнових прав інтелектуальної власності інших осіб (у тому числі при виробництві, використанні, продажу ЛЗ), тоді як насправді, як з'ясовано попередніми судовими інстанціями, таке порушення мало місце (стосовно позивача зі справи). Отже, пред'явлення позовних вимог у цій справі до МОЗ України та їх задоволення судом відбулися на підставі та в межах, визначених наведеними положеннями ЦК України, Господарського кодексу України, а також частини першої статті 1 ГПК України.

При цьому дотримання МОЗ України передбаченої законодавством процедури реєстрації лікарського засобу, здійсненої з порушенням права інтелектуальної власності іншої особи, не може бути належною підставою для відмови у визнанні згаданих наказів МОЗ України (у відповідних частинах) недійсними, оскільки формальне дотримання МОЗ України наявної процедури реєстрації лікарських засобів за будь-яких умов не має домінувати над відповідним майновим правом особи та не повинно ставити під сумнів виключний характер прав власника патенту на винахід.

Визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 21.06.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 зі справи № 910/10512/14 залишити без змін, а касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Юрія-Фарм" і Міністерства охорони здоров'я України - без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя Б. Львов

Суддя В. Палій