ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року Справа № 907/263/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач),суддів :Яценко О.В., Данилової М.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Консервний завод "Універ"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 17.10.2016у справі№ 907/263/16господарського суду Закарпатської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Консервний завод "Універ"до1. UNIMATIK KFT; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "СНК-Груп"провизнання недійсним договору поруки

в судовому засіданні взяли участь представники :

від позивача: від відповідача-1: від відповідача-2:Кучерова М.П. (довіреність від 06.12.2016) не з'явились не з'явилисьВ С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Закарпатської області (суддя Русняк В.С.) від 30.06.2016, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Зварич О.В., судді - Скрипчук О.С., Хабіб М.І.) від 17.10.2016, у справі №907/263/16 в задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені по справі судові акти, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.203, 215, 234, 528 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст.ст.41, 83 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Представники відповідачів не скористались правом на участь в засіданні касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача, який підтримав викладені в ній доводи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Консервний завод "Універ" (далі ТзОВ "КЗ "Універ") звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до UNIMATIK KFT та Товариства з обмеженою відповідальністю "СНК-Груп" про визнання недійсним договору поруки від 23.07.2012, укладеного між відповідачами, яким забезпечено виконання всіх зобов'язань позивача за контрактом №2012/07/02 від 20.07.2012.

Обґрунтовуючи заявлений позов ТзОВ "КЗ "Універ" зазначало, що: 1) - спірний договір порушує його права і інтереси, оскільки позивач згоди на його укладення не надавав; 2) - що укладений договір поруки суперечить умовам пункту 9.6. контракту №2012/07/02 від 20.07.2012, в якому позивач та відповідач-1 передбачили, що сторони не вправі передавати свої обов'язки по даному контракту третім особам без згоди іншої сторони, якої позивач не надавав; 3) - оспорюваний правочин укладено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ним, оскільки договір поруки директором UNIMATIK KFT не підписувався, а підпис був здійснений іншою особою, що є ознаками фіктивності договору поруки.

Судами встановлено таке.

20.07.2012 між ТзОВ "КЗ "Універ" (покупець) та UNIMATIK KFT (продавець) укладено контракт №2012/07/02, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупця обладнання, а покупець прийняти та оплатити товар (а.с.28-32).

Загальна вартість товару складає 80900євро (п.2.2. контракту).

Згідно п.9.5. даний контракт вступає в дію з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Сторони не вправі передавати свої зобов'язання по даному контракту третім особам без згоди іншої сторони (п.9.6. контракту).

З метою забезпечення виконання покупцем за вказаним контрактом, 23 липня 2012 між UNIMATIK KFT (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СНК-Груп" (поручитель) (далі ТзОВ "СНК-Груп") укладено договір поруки, згідно якого поручитель зобов'язується солідарно відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов'язань ТзОВ "КЗ "Універ", що виникнуть з контракту №2012/07/02 від 20.07.2012 та додатків до нього (далі основний договір), укладеного між кредитором і боржником (а.с.80-82).

Предметом основного договору є купівля-продаж товару (п.2.3. договору поруки).

Згідно п.3.1. договору поруки у разі порушення боржником зобов'язання за основним договором поручитель зобов'язується виконати за боржника зобов'язання останнього у 10-денний термін з дня отримання вимоги від кредитора.

Пунктом 4.1. договору поруки передбачено, що у разі невиконання боржником своїх зобов'язань за основним договором у строк до 24.08.2012, кредитор має право протягом 10 днів звернутися з вимогою про виконання таких зобов'язань до поручителя. У випадку, якщо така вимога у встановлений даним пунктом строк не буде пред'явлена, порука вважатиметься припиненою.

Строк дії договору поруки збігається зі строком дії основного договору, крім випадків, визначених у ст.559 ЦК України та у п.3.4. цього договору (п.6.1. договору поруки).

Колегія суддів вважає обґрунтованими висновки попередніх судових інстанцій про відмову в позові, з огляду на таке.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.16 ЦК України).

Згідно зі ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом зазначених норм, права або інтереси особи підлягають судовому захистові у разі їх порушення, невизнання або оспорювання іншою особою.

У спорах про визнання правочину недійсним, крім учасників договору, а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Отже, договір поруки за змістом приписів ст.ст.553, 554 ЦК України укладається кредитором за зобов'язанням, яке забезпечується порукою, і поручителем. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником (стороною) в зобов'язанні, забезпеченому порукою. Законодавством України не передбачено і не випливає зі змісту правовідносин поруки обов'язку кредитора або поручителя за договором поруки отримувати згоду боржника на укладення такого договору. З огляду на відсутність передбаченого законом обов'язку укладати договір поруки лише за згодою боржника, відсутність згоди боржника на укладення договору поруки не порушує умови дійсності договору поруки і не є підставою недійсності зазначеного правочину.

Крім того, зі змісту приписів ст.ст.553, 554, 626 ЦК України також вбачається, що договір поруки укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем, порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язання не впливає, оскільки зобов'язання боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються.

Отже, доводи позивача, який не є стороною спірного договору, щодо суперечності вимогам закону його умов з підстав підписання договору поруки зі сторони відповідача-1 неуповноваженою особою, та у зв'язку з цим необхідністю проведення судової експертизи, правомірно не були прийняті попередніми судовими інстанціями до уваги, з огляду на не доведення позивачем порушення відповідачами будь-яких його прав або охоронюваних законом інтересів внаслідок укладення між ними спірного договору, який останніми з цих підстав не оспорюється.

При цьому, посилання скаржника на те, що можливість задоволення вимог кредитора за контрактом за рахунок поручителя, в подальшому призведе до виникнення у боржника (позивача) зобов'язань перед поручителем, зазначеного вище не спростовує, адже в такому випадку обсяг обов'язків, що виникають з невиконання правовідношення, забезпеченого порукою, залишається незмінним.

Згідно ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин (ст.234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення (аналогічна позиція викладена в п.3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Разом з тим, попередніми судовими інстанціями встановлено, що позивач не довів наявності необхідних ознак, які б свідчили про те, що в діях відповідачів був умисел на укладення фіктивного правочину, оскільки сам факт звернення відповідача-1 з позовом до суду про стягнення з відповідача-2 та з позивача солідарно заборгованості за контрактом у справі №907/598/15, засвідчує, як мінімум, намір відповідача-2 створити правові наслідки на момент його вчинення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли ґрунтовного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, доводи касаційної скарги цього висновку не спростовують, а зводяться до намагання переоцінити встановлені судами обставини і досліджені докази, що згідно з приписами ст.ст.1115, 1117 ГПК України перебуває поза процесуальними межами повноважень суду касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Консервний завод "Універ" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 у справі №907/263/16 залишити без змін.

Головуючий-суддя С. Бакуліна

Судді О. Яценко

М. Данилова