ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року Справа № 905/1299/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Владимиренко С.В. - головуючого (доповідача),

Демидової А.М.,

Шевчук С.Р.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алваріум"

на ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 12.10.2016р.

у справі №905/1299/16 господарського суду Донецької області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алваріум"

до Приватного акціонерного товариства "Доріс"

про стягнення боргу у розмірі 410159,10грн., 3% річних у розмірі 9325,91грн., пені у розмірі 25233,03грн. та інфляційних витрат у розмірі 106343,22грн.

за участю представників

позивача- Портянко Г.А.;

відповідача - не з'явились.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 08.09.2016р. (колегією суддів у складі головуючого судді - Філімонової О.Ю., суддів: Шилової О.М., Паляниці Ю.О.) у справі №905/1299/16 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Алваріум" до Приватного акціонерного товариства "Доріс" задоволені частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 233409,10 грн. основного боргу, 1729,34 грн. - 3% річних, 25233,03 грн. - пені, 3552,77 грн. - інфляційних втрат та 3958,86 грн. - судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Алваріум" не погодившись з даним судовим рішенням звернулось з апеляційною скаргою до Донецького апеляційного господарського суду разом з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 12.10.2016р. (колегія суддів у складі головуючий суддя - Попков Д.О., судді: Скакун О.А., Зубченко І.В.) у справі №905/1299/16 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Алваріум" у поновленні строку на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Донецької області від 08.09.2016р., а апеляційну скаргу заявника - повернуто останньому без розгляду.

Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Алваріум" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, зазначаючи про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 12.10.2016р. скасувати, а справу №905/1299/16 направити для розгляду у суд апеляційної інстанції.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016р. № 1402-VIII

закріплена законодавча гарантія кожній особі на захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. При цьому, у ч.3 цієї статті визначено, що доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до ч.2 ст.9 цього ж Закону суд створює такі умови, за яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов'язків, визначених процесуальним законом.

Зазначені положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кореспондуються з приписами частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за якою кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з ч. 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Відповідно до ст.93 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, та незалежно від поважності причини пропуску цього строку - у разі, якщо апеляційна скарга подана прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення. Розгляд заяви особи про поновлення строку на подання апеляційної скарги здійснюється одним із суддів колегії суддів апеляційного господарського суду, склад якої визначений при реєстрації справи відповідно до положень частини четвертої статті 91 цього Кодексу.

Відтак, частиною 2 статті 93 Господарського процесуального кодексу України передбачено можливість поновлення пропущеного строку, встановленого на подання апеляційної скарги, у випадку, якщо суд дійде висновку про поважність причин пропуску такого строку заявником.

Зі змісту оскаржуваної ухвали Донецького апеляційного господарського суду вбачається, що відмовляючи Товариству з обмеженою відповідальністю "Алваріум" у поновленні пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення господарського суду Донецької області від 08.09.2016 р., суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до матеріалів справи повний текст рішення був направлений на адресу скаржника своєчасно. Окрім того, відповідно до виписки з сайту поштової організації "Укрпошта" вбачається, що до поштового відділення Позивача відправлення надійшло 16.09.2016р., тобто в межах строку апеляційного оскарження, проте скаржник отримав його лише 26.09.2016р., відтак, врахувавши, що апеляційна скарга була подана лише 10.10.2016р. суд дійшов висновку про необґрунтованість зазначених Товариством з обмеженою відповідальністю "Алваріум" причин для поновлення пропущеного строку .

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується із зазначеними висновками апеляційного господарського суду та вважає їх такими, що в повній мірі ґрунтуються на нормах права та здійснені з урахування усіх норм чинного в Україні процесуального права з огляду на наступне.

Норми чинного в Україні процесуального законодавства не містять переліку обставин, які слід вважати поважними під час вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Відтак, суд апеляційної інстанції, у кожному конкретному випадку, зобов'язаний оцінити доводи заявника про неможливість своєчасного подання апеляційної скарги та перевірити наявні у матеріалах справи документів, які б підтверджували та/або спростовували такі доводи апелянта, оскільки зі змісту ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними і пов'язані з дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій.

Отже, у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені в обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку. Клопотання чи заява про відновлення процесуального строку повинні містити роз'яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. У клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості. Таким чином, відновлення пропущеного процесуального строку є правом господарського суду, яким останній користується, виходячи із поважності причин пропуску строку скаржником.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України".

Зокрема, Високий Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення).

Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. пункти 22 - 23 Рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, пункти 37-38 Рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010).

Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, а заявником в касаційній скарзі не спростовано того факту, що останній, отримавши повний текст рішення суду першої інстанції 26.09.2016р., будучи присутнім у судовому засіданні 08.09.2016р. під час оголошення вступної та резолютивної частин рішення (повний текст якого складено 09.09.2016р.), звернувся з апеляційною скаргою на нього лише 10.10.2016р., тобто з 14-денною затримкою з дня отримання, та після 6 днів, з дня сплати судового збору за подання відповідної апеляційної скарги. Доводи заявника касаційної скарги стосовно того, що він звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Донецької області від 08.09.2016р. в межах законодавчо встановленого ст.93 Господарського процесуального кодексу України строку, оскільки зазначений строк повинен був рахуватись судом з дня фактичного отримання рішення суду першої інстанції, не знаходять свого підтвердження у матеріалах справи та є такими, що здійснені внаслідок власного помилкового тлумачення зазначених норм чинного в Україні законодавства, а також спростовуються доводами самого ж заявника у його апеляційній скарзі, згідно яких останній просив поновити йому пропущений строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, внаслідок отримання судового рішення лише 26.09.2016р.

У рішенні Європейського суду з прав людини зі справи "Мушта проти України" від 18.11.2010р. у п.37 зазначено: "Суд нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення".

Враховуючи, що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Алваріум" не містить інших доводів стосовно порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час винесення оскаржуваної ухвали, а також з огляду на зазначені вище обставини справи, вірно встановлені судом попередньої інстанції, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що апеляційним господарським судом на підставі здійсненої правової оцінки наявних у справі доказів в їх сукупності з вимогами чинного законодавства, встановлено, а заявником касаційної скарги не спростовано факту відсутності поважності причин, які б об'єктивно перешкоджали заявнику вчасно реалізувати надане йому право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, оскаржувана ухвала Донецького апеляційного господарського суду від 12.10.2016р. у справі № 905/1299/16 підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Алваріум" - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115,1117, 1119, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Алваріум" залишити без задоволення.

Ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 12.10.2016р. у справі №905/1299/16 залишити без змін.

Головуючий суддяС.В. Владимиренко Судді А.М. Демидова С.Р.Шевчук