ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2016 року Справа № 910/25482/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Владимиренко С.В. - доповідач,суддів:Демидової А.М., Шевчук С.Р.розглянув касаційні скарги1. Державної іпотечної установи, 2. Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", 3. Заступника прокурора міста Києва на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 21.07.2016р. та рішеннягосподарського суду міста Києва від 18.05.2016р.у справі№910/25482/15 господарського суду міста Києваза позовомДержавної іпотечної установидо 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс", 2. Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1: 1. ОСОБА_4 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТКОМ" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2: Фонду гарантування вкладів фізичних осібза участюПрокуратури міста Києвапровизнання зарахування однорідних зустрічних вимог недійсними

за участю представників:

прокуратури: Клюге Л.М., посв. №014652 від 17.01.2013р.;

позивача: Дяченко В.С., дов. №2318/15/7 від 25.05.2016р., Євченко В.Є., дов. №4297/15/1 від 16.09.2016р.; Тодосієнко В.М., дов. №4057/15/1 від 31.08.2016р.;

відповідача 1: Дудяк Р.А., дов. б/н від 19.11.2015р., Кулак І.О., дов.б/н від 29.12.2015р.;

відповідача 2: Шутов О.О., дов. б/н від 18.07.2016р.; Ханович К.В., дов. б/н від 18.07.2016р.;

третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1:

1. ОСОБА_13, дов. №482 від 16.04.2015р.;

2. не з'явились;

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2: Костюков Д.І., дов. №206 від 25.03.2016р.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року Державна іпотечна установа звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" та відповідача 2 - Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про визнання недійсним зарахування вимог здійсненого на підставі заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог б/н від 18.02.2015р., а саме вимог Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" за договором кредитної лінії №ВКЛ- 2005880 від 09.06.2011р., та вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" за договором банківського рахунку №26/21746-168 від 04.09.2009р. та договором банківського рахунку №10 від 11.12.2012р., укладених між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТКОМ" та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та ОСОБА_4 відповідно.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.05.2016р. (суддя Балац С.В.) у справі №910/25482/15 позов задоволено частково. Визнано недійсним односторонній правочин- заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 18.02.2015р. б/н, в частині припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" за договором кредитної лінії від 09.06.2011р. №ВКЛ-2005880 та вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" за договором банківського рахунку від 04.09.2009р. № 26/21746-168, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТКОМ", та договором банківського рахунку від 11.12.2012р. № 10, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та ОСОБА_4. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" на користь Державної іпотечної установи 1218 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2016р. (колегією суддів у складі головуючого судді Скрипки І.М., суддів: Гончарова С.А., Михальської Ю.Б.) у справі №910/25482/15 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" залишено без задоволення, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" задоволено, рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2016р. у даній справі скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю та стягнуто з Державної іпотечної установи на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" 1339,80 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, Державна іпотечна установа звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, зазначаючи про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2016р. в частині задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" скасувати, а рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2016р. залишити без змін.

З аналогічними вимогами звернувся і Заступник прокурора міста Києва у своїй касаційній скарзі на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2016р. у даній справі, зазначаючи про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" також звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на рішення та постанову судів попередніх інстанцій у даній справі, та посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неповного з'ясування усіх фактичних обставин справи, просить рішення господарського суду міста Києва від 18.05.2016р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2016р. скасувати, а справу №910/25482/15 передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. В обгрунтування вимог викладених у касаційній скарзі, Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" також подало до суду касаційної інстанції додаткові пояснення до своєї касаційної скарги з посиланням на судову практику та просить їх врахувати під час прийняття постанови судом касаційної інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Державна іпотечна установа зазначає про помилковість доводів відповідача-2 стосовно нікчемності Договору застави майнових прав №Д-1.1/2014 від 04.09.2014р. та Договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) №Д-1.2/2014 від 04.09.2014р. та просить врахувати її пояснення під час вирішення спору у суді касаційної інстанції.

У відзивах на касаційні скарги Державної іпотечної установи, Заступника прокурора міста Києва та Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", Товариство з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" зазначає про безпідставність та необгрунтованість вимог заявників касаційних скарг та просить відмовити у їх задоволенні, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2016р. у справі №910/25482/15 залишити без змін. Разом з тим, Товариством з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" додатково було надано письмові пояснення до касаційних скарг з долученням судової практики.

Представником ОСОБА_4 подано до суду касаційної інстанції письмові пояснення на касаційні скарги Державної іпотечної установи, Заступника прокурора міста Києва та Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", у яких зазначивши про обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції, правильність застосування останнім норм матеріального та процесуального права та безпідставність вимог заявників касаційних скарг, ОСОБА_4 просить відмовити Державній іпотечній установі, Заступнику прокурора міста Києва та Публічному акціонерному товариству "Дельта Банк" у задоволенні їх касаційних скарг та залишити без змін постанову суду апеляційної інстанції у даній справі. Аналогічні вимоги містяться у відзиві на касаційні скарги Державної іпотечної установи, Заступника прокурора міста Києва та Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", поданому Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТКОМ".

09.09.2016р. на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями для слухання справи №910/25482/15 було сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя -Владимиренко С.В., судді: Картере В.І., Мележик Н.І.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 13.09.2016р. касаційні скарги Державної іпотечної установи, Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" та Заступника прокурора міста Києва було прийнято до касаційного провадження та призначено їх розгляд у засіданні Вищого господарського суду України на 28.09.2016р.

27.09.2016р. на підставі протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів, у зв'язку з прийняттям Верховною радою України постанови від 22.09.2016р. про звільнення судді Мележик Н.І. з посади судді Вищого господарського суду України та перебуванням на лікарняному судді Картере В.І., справу №910/25482/15 було перерозподілено до колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді (доповідача) - Владимиренко С.В., суддів: Козир Т.П., Шевчук С.Р.

У судовому засіданні, що відбулось 28.09.2016р., були заслухані пояснення представників Державної іпотечної установи, прокурора, Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", які підтримали вимоги своїх касаційних скарг та просили їх задовольнити. Представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб підтримав вимоги касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк". Натомість, представники Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" та ОСОБА_4 просили відмовити у задоволенні касаційних скарг та залишити в силі постанову суду апеляційної інстанції.

Враховуючи неявку у призначене судове засідання суду касаційної інстанції повноважного представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТКОМ", складність справи та необхідність додаткового вивчення матеріалів справи, у справі було оголошено перерву до 13.10.2016р. до 09 год.30 хв.

На підставі протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 12.10.2016р., у зв'язку з перебуванням судді Козир Т.П. у відпустці, для слухання справи №910/25482/15 було сформовано колегію суддів у складі головуючого судді (доповідача) - Владимиренко С.В., суддів: Демидова А.М., Шевчук С.Р.

У судовому засіданні, що відбулось 13.10.2016р. представники Державної іпотечної установи підтримали вимоги своєї касаційної скарги та просили її задовольнити. Прокурор просила задовольнити касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва та підтримала вимоги касаційної скарги позивача. Представники Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" підтримали вимоги касаційних скарг Державної іпотечної установи та прокуратури міста Києва в частині обґрунтування недійсності здійсненого Товариством з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" зарахування зустрічних однорідних вимог від 18.02.2015р., при цьому, просили скасувати повністю постанову та рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд для з'ясування усіх фактичних обставин справи з підстав, зазначених у касаційній скарзі Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк". Представники Державної іпотечної установи та прокурор в частині направлення справи на новий розгляд заперечували проти вимог відповідача-2, тоді як, представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб підтримав зазначені вимоги касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк".

Представники Відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" та представник третьої особи-1 ОСОБА_4 заперечували проти вимог усіх заявників касаційних скарг та просили відмовити у їх задоволенні, залишивши в силі постанову суду апеляційної інстанції.

Розглянувши матеріали справи, касаційні скарги та відзиви на них, письмові та додаткові пояснення, долучені до матеріалів справи, заслухавши суддю-доповідача, представників учасників судового процесу, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.02.2013р. між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (надалі в тексті постанови - "ПАТ "Дельта Банк", банк, відповідач-2) та Державною іпотечною установою (клієнт, позивач) було укладено договір банківського рахунку №26/995-070, відповідно до умов якого банк відкриває клієнту поточний рахунок у національній валюті НОМЕР_1 та отримує плату за обслуговування рахунку згідно із тарифами банку на банківські послуги, які доведені клієнту в момент підписання цього договору.

Згідно п. 1.2. договору банківського рахунку №26/995-070 від 27.02.2013р. банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок грошові кошти, що надходять клієнту, виконувати розпорядження клієнта щодо перерахування відповідних сум з рахунка та проводити інші операції за рахунком у межах законодавства України.

04.09.2014р. між ПАТ "Дельта Банк", як заставодавцем, та Державною іпотечною установою, як заставодержателем, укладено договір застави майнових прав №Д-1.1/2014, відповідно до п.1.1 якого заставодавець надає в заставу заставодержателю майнові права заставодавця за кредитними договорами: №ВКЛ-2005880 від 09.06.2011р.; №НКЛ-2005469/2 від 19.07.2012р., №ВКЛ-2005469/4 від 27.06.2013р., № НКЛ-2005469/5 від 03.07.2013р., детальна інформація щодо яких та структура їх забезпечення наведена у додатку №1 до цього договору (надалі - майнові права).

Як встановлено судами, відповідно до п.1.3 договору застави майнових прав №Д-1.1/2014 від 04.09.2014р., майнові права за цим договором є засобом забезпечення виконання заставодавцем зобов'язань перед заставодержателем за договором банківського рахунку №26/995-070 від 27.02.2013р. та будь-якими додатковими договорами до нього, укладеними між сторонами, за умовами якого заставодавець зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок грошові кошти, що надходять заставодержателю, виконувати його розпорядження щодо перерахування відповідних сум з рахунку та проводити інші операції у межах законодавства України, а також сплатити відсотки за користування ними у розмірі 15,3% річних.

Згідно п.1.4 Договору застави майнових прав за рахунок майнових прав задовольняються усі вимоги заставодержателя, які можуть виникнути внаслідок невиконання заставодавцем зобов'язань перед заставодержателем за договором банківського рахунку.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що відповідно до п.4.1 договору застави майнових прав №Д-1.1/2014 від 04.09.2014р. одночасно з цим договором укладається договір відступлення права вимоги з відкладальними умовами.

04.09.2014р. між Державною іпотечною установою (новий кредитор або заставодержатель, позивач) та ПАТ "Дельта Банк", як первісним кредитором та заставодавцем, укладено Договір про відступлення права вимоги №Д-1.2/2014 (з відкладальними умовами), з метою реалізації порядку звернення стягнення на майнові права відповідно договору застави майнових прав №Д-1.1/2014 від 04.09.2014р., що укладений з метою забезпечення виконання зобов'язань первісного кредитора за договором банківського рахунку №26/995-070 від 27.02.2013р.

Відповідно до п. 1.2. договору про відступлення права вимоги №Д-1.2/2014 від 04.09.2014р. (з відкладальними умовами), первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всі права вимоги за договорами, вказаними у додатках до цього договору. При цьому, судами з додатку №1 до договору відступлення права вимоги з'ясовано, що позивач набув право вимоги, зокрема, й за договором кредитної лінії №ВКЛ-2005880 від 09.06.2011р., укладеним між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Танк Транс" та за договорами, що забезпечують виконання кредитного зобов'язання.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що за договором кредитної лінії №ВКЛ-2005880 від 09.06.2011р., який укладено між ПАТ "Дельта Банк", як кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Танк Транс" (надалі в тексті постанови - ТОВ "Танк Транс", відповідач-1, позичальник), кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти (кредит) у тимчасове користування на умовах забезпеченості, строковості, платності та цільового характеру використання(п.1.1 договору).

Відповідно до п.п. 1.1.1 п.1.1 кредитного договору №ВКЛ-2005880 від 09.06.2011р., надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, надалі за текстом кожна частина окремо - "транш", а у сукупності - "транші", на умовах, визначених у цьому договорі, в межах відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 500000 Євро зі сплатою плати за користування кредитом в розмірі 12% річних з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 08 червня 2015 року на умовах, визначених цим договором.

Як досліджено судами з наявних у матеріалах справи документів, в подальшому ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Танк Транс" вносились зміни та доповнення до кредитного договору згідно із додатковими договорами №1-46.

Так, відповідно до п.1.1. Кредитного договору, в редакції додаткового договору № 46 від 31.12.2014р., надання кредиту здійснюється окремими частинами в межах відновлювальної мультивалютної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 36333314,10 Євро з кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 01 липня 2015 року.

Судами встановлено, що ПАТ "Дельта Банк" звернулося до ТОВ "Танк Транс" із претензією від 06.02.2015р., з вимогою сплатити заборгованість за кредитним договором №ВКЛ-2005880 від 09.06.2011р., у розмірі 36834160, 99 Євро, з яких: сума заборгованості за кредитом - 36333314,10 євро, сума заборгованості за нарахованими процентами - 430027,17 євро, сума заборгованості за простроченими процентами до 31 дня - 70819, 72 євро, у зв'язку з порушенням умов, встановлених договором.

У претензії було зазначено, що у разі несплати ТОВ "Танк Транс" заборгованості у визначеному розмірі у тридцятиденний строк, кредитор розпочне процедуру звернення стягнення на предмети іпотеки (застави).

Тобто, строк виконання зобов'язань ТОВ "Танк Транс" за вказаним кредитним договором є таким, що настав, що як встановлено судами, не заперечується відповідачем-2 та підтверджується розрахунком заборгованості ПАТ "Дельта Банк", наявним у матеріалах справи.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач надіслав на адресу ТОВ "Танк Транс" повідомлення за вих. №1321 від 04.03.2015р. про те, що у відповідності до п. 2.1.11 договору застави майнових прав №Д-1.1/2014 від 04.09.2014р. та п. 2.2. договору про відступлення права вимоги №Д-1.2/2014 від 04.09.2014р., майнові права за договорами, укладеними між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Танк Транс", в тому числі, за кредитним договором №ВКЛ-2005880 від 09.06.2011р.,та договорами забезпечення вважаються відступленими позивачу, оскільки постановою Правління Національного банку України № 150 від 02.03.2015р. Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних. Також, позивач повідомив відповідачу -1 (ТОВ "Танк Транс") реквізити для погашення заборгованості за кредитним договором.

Водночас судами встановлено, що між ПАТ "Дельта Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТКОМ" існували зобов'язання за договором банківського рахунку №26/21746-168, укладеним 04.09.2009р.

11.02.2015р. між ТОВ "Танк Транс", як новим кредитором, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТКОМ", як первісним кредитором, (надалі в тексті постанови - ТОВ "ІНВЕСТКОМ" та/або третя особа-2) укладено договір відступлення прав вимоги за договором банківського рахунку, відповідно до умов якого ТОВ "ІНВЕСТКОМ" (первісний кредитор) відступає ТОВ "Танк Транс" (новому кредитору) право вимагати від боржника (ПАТ "Дельта Банк") виплати залишку на рахунку, відкритому за договором банківського рахунку №26/21746-168 від 04.09.2009р. у розмірі 13039335, 34 доларів США.

При цьому, судом апеляційної інстанції досліджено, що відповідно до наявних у матеріалах справи довідок ПАТ "Дельта Банк" та виписок з рахунку ТОВ "ІНВЕСТКОМ" станом на 11.02.2015р., 17.02.2015р., 18.02.2015р. на рахунку №26004002001746, відкритому у ПАТ "Дельта Банк" за договором банківського рахунку №26/21746-168 від 04.09.2009р. були наявні грошові кошти у розмірі 21166180,57 доларів США.

Згідно з п. 2.2. договору відступлення прав вимоги за договором банківського рахунку від 11.02.2015р. відступлення ТОВ "ІНВЕСТКОМ" прав вимоги та їх прийняття ТОВ "Танк Транс" набирає чинності з дати укладення цього договору.

За договором відступлення прав вимоги за договором банківського рахунку від 11.02.2015р. ТОВ "Танк Транс" має сплатити ТОВ "ІНВЕСТКОМ" ціну відступлення прав вимоги у розмірі 13039335, 34 доларів США згідно із графіком визначеним у п. 4.3. договору (протягом 2018 року - 2607867, 07 доларів США, протягом 2019 року - 2607867, 07 доларів США, протягом 2020 року - 7823601,20 доларів США), але лише за умови та після підтвердження припинення відступлених на користь нового кредитора прав вимоги та вимог боржника внаслідок їх зарахування як зустрічних однорідних вимог (п. 2.1., п. 4.2., п. 4.3 договору).

Разом з тим, як вбачається зі змісту постанови та рішення судів попередніх інстанцій, між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_4 існували зобов'язання за договором №10 банківського рахунку від 11.12.2012р. і згідно наявних у матеріалах справи довідки ПАТ "Дельта Банк" та виписки по поточному рахунку ОСОБА_4, станом на 18.02.2015р. на рахунку НОМЕР_2 (дол.США), відкритому у ПАТ "Дельта Банк" за договором банківського рахунку №10 від 11.12.2012р., залишок коштів становив 26355931,71 доларів США, а станом на 10.11.2015р. - 58451057, 22 дол. США.

11.02.2015р. між ТОВ "Танк Транс", як новим кредитором, та ОСОБА_4, як первісним кредитором, було укладено договір відступлення прав вимоги за договором банківського рахунку, відповідно до умов якого ОСОБА_4 (первісний кредитор) відступає ТОВ "Танк Транс" (новому кредитору) право вимагати від боржника (ПАТ "Дельта Банк") виплати залишку на рахунку, відкритому, зокрема за договором №10 банківського рахунку від 11.12.2012р., у розмірі 26355931,71 доларів США.

У відповідності до п. 2.2. договору відступлення прав вимоги за договором банківського рахунку від 11.02.2015р. відступлення ОСОБА_4 прав вимоги та їх прийняття ТОВ "Танк Транс" набирає чинності з дати укладення цього договору.

За вказаним договором відступлення прав вимоги за договором банківського рахунку від 11.02.2015р., як з'ясовано судами, ТОВ "Танк Транс" має сплатити ОСОБА_4 ціну відступлення прав вимоги у розмірі 26355931, 71 доларів США. згідно із графіком визначеним у п. 4.3. договору (протягом 2018 року - 5335734, 96 доларів США у гривнях, протягом 2019 року - 5335734,96 доларів США у гривнях, протягом 2020 року - 16007204,87 доларів США у гривнях), але лише за умови та після підтвердження припинення відступлених на користь нового кредитора прав вимоги та вимог боржника внаслідок їх зарахування як зустрічних однорідних вимог (п. 2.1., п. 4.2.).

18.02.2015р. ТОВ "Танк Транс" надіслано на адресу ПАТ "Дельта Банк" повідомлення про заміну кредитора у вищевказаних зобов'язаннях на підставі зазначених вище договорів уступки від 11.02.2015р., укладених з ТОВ "ІНВЕСТКОМ" та ОСОБА_4.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, ТОВ "ІНВЕСТКОМ" за допомогою системи "Клієнт-Банк" виставило ПАТ "Дельта Банк" платіжне доручення №1 від 12.02.2015р. в іноземній валюті на суму 21166180,57 доларів США для перерахування з рахунку товариства № НОМЕР_3 в ПАТ "Дельта Банк" на рахунок НОМЕР_4 в ПАТ "Альфа-банк". У зв'язку з невиконанням ПАТ "Дельта Банк" вказаного платіжного доручення, листом №01-17/02-2015 від 17.02.2015р. ТОВ "ІНВЕСТКОМ" направив ПАТ "Дельта Банк" на виконання аналогічне платіжне доручення в іноземній валюті №1 від 17.02.2015р. на суму 20161485,34 доларів США.

При цьому, відповідно до п.2.4 договору банківського рахунку №26/21746-168 від 04.09.2009р. операції за платіжними дорученнями в іноземній валюті ПАТ "Дельта Банк" виконує в межах строку, погодженого з Клієнтом (ТОВ "ІНВЕСТКОМ"). Цей строк зазначається Клієнтом у графі "Допоміжні реквізити" платіжного доручення в іноземній валюті. Якщо такий строк зазначений, то Банк виконує платіжні доручення в іноземній валюті в передбачені строки (але не раніше дня валютування), а саме: "Терміновий" - Платіжне доручення виконується Банком поточного робочого дня.

ОСОБА_4 також ініціював перерахування коштів зі свого рахунку у Банку на підставі виставленого платіжного доручення № 1 від 16.02.2015р. в іноземній валюті на суму 26355931,71 доларів США на рахунок, відкритий у ПАТ "АЛЬФА-БАНК". Залишок коштів на рахунку третьої особи-1 на момент виставлення зазначеного платіжного доручення становив 26355931,71 доларів США, що, як зазначили суди, підтверджується наданими Банком довідкою та випискою по рахунку. Разом з тим, пунктом 2.1 договору банківського рахунку №10 від 11.12.2012р. передбачено, що банк приймає розрахункові документа Клієнта (ОСОБА_4) протягом усього робочого дня та виконує розрахункові документи у національній валюті протягом операційного часу в той же робочий день, а ті, що надійшли після операційного часу, - на наступний робочий день в операційний час Банку (понеділок - п'ятниця: з 9:00 до 17:00, крім вихідних, святкових і неробочих днів), а у іноземній валюті - протягом двох робочих днів із моменту отримання такого документа, у порядку і на умовах, визначених чинним законодавством України, нормативними актами Національного банку України, цим Договором і Тарифами, які є невід'ємною частиною цього Договору.

Відповідно до положень ст.1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Згідно з п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" № 2346-III від 05.04.2001р., банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

За змістом ст. 21 та ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ініціювання переказу проводиться, зокрема, шляхом подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа - платіжного доручення.

Статтею 22.4 вказаного Закону передбачено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника.

За приписами п. 22.7 ст. 22 вказаного Закону, у разі відмови з будь-яких причин у прийнятті розрахункового документа банк має повернути його ініціатору не пізніше наступного операційного дня банку із зазначенням причини повернення.

Відповідно до ч.3 ст.1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Як досліджено судом апеляційної інстанції, зазначені вище платіжні доручення ТОВ "ІНВЕСТКОМ" та ОСОБА_4 містили відмітку "терміново" та у відповідності до зазначених вище умов договорів банківського рахунку підлягали виконанню протягом поточного робочого дня у випадку виконання вимоги ТОВ "ІНВЕСТКОМ" та двох робочих днів - у випадку ОСОБА_4, але зазначені платіжні доручення ПАТ "Дельта Банк" виконанні не були. Відтак, строки виконання за грошовими вимогами ТОВ "ІНВЕСТКОМ" та ОСОБА_4 до ПАТ "Дельта Банк", що виникли з договорів банківського рахунку, як вірно встановлено апеляційним господарським судом, є такими, що настали. Натомість, протилежні доводи представників ПАТ "Дельта Банк" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, зазначені у судовому засіданні суду касаційної інстанції, з посиланням на Інструкцію про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затверджену постановою Правління Національного банку України від 12.11.2001р. №492 та Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджену постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004р. №22 не спростовують зазначеного, оскільки суперечать зазначеним вище договірним умовам, погодженим ПАТ "Дельта Банк" з ТОВ "ІНВЕСТКОМ" та ОСОБА_4 у договорах банківського рахунку.

Таким чином, судами встановлено, що між ТОВ "Танк Транс" та ПАТ "Дельта Банк" виникли зобов'язання за договором кредитної лінії №ВКЛ-2005880 від 09.06.2011р., згідно умов якого Товариство зобов'язалось повернути на користь банку заборгованість за даним договором, з урахуванням нарахованих процентів та необхідністю сплати інших платежів, тоді як, між ПАТ "Дельта Банк" (відповідачем-2) та ТОВ "ІНВЕСТКОМ" (третя особа-2) виникли зобов'язання за договором банківського рахунку №26/21746-168 від 04.09.2009р., відповідно до якого ПАТ "Дельта Банк" є боржником щодо здійснення розрахункових операцій та перерахування грошових коштів товариства та одночасно між ПАТ "Дельта Банк" (відповідачем-2) та ОСОБА_4 (третя особа-1) виникли зобов'язання за договором №10 банківського рахунку від 11.12.2012р., відповідно до якого ПАТ "Дельта Банк" є боржником щодо здійснення розрахункових операцій та перерахування грошових коштів ОСОБА_4

18.02.2015р. ТОВ "Танк Транс" надіслало на адресу ПАТ "Дельта Банк" заяву про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, у якій зазначило про: припинення зобов'язань щодо сплати відповідачем-1 на користь Банку суми заборгованості за Договором кредитної лінії № ВКЛ-2005880 від 09.06.2011р. у розмірі 28274280,27 євро; припинення зобов'язань щодо сплати Банком на користь Відповідача-1 заборгованості на загальну суму 31964073, 85 доларів США (що за крос-курсом складає еквівалент 28274280,27 євро) за наступними договорами: Договором банківського рахунку №26/21746-168 від 04.09.2009р., укладеним між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНВЕСТКОМ", в частині вимог на суму 5608142,14 доларів США та договором банківського рахунку № 10 від 11.12.2012р., укладеним між Банком та ОСОБА_4, на суму 26355931,71 доларів США, внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог.

Зазначені обставини і стали підставою для виникнення спору у даній справі та звернення Державної іпотечної установи з позовом про визнання недійсним вчиненого ТОВ "Танк Транс" зарахування зустрічних однорідних грошових вимог, строк виконання за якими настав, на підставі зазначеної вище заяви від 18.02.2015р. При цьому, з наявних у матеріалах справи документів вбачається, що спір між сторонами виник у зв'язку з тим, що позивач, будучи з 04.09.2014р. заставодержателем майнових прав ПАТ "Дельта Банк" за згаданим вище кредитним договором, вважає, що оформлений заявою ТОВ "Танк Транс" односторонній правочин від 18.02.2015р. про зарахування зустрічних однорідних вимог порушує його права, оскільки цим правочином припинено зобов'язання за вказаним кредитним договором, внаслідок чого заставодержателя буде позбавлено права на задоволення своїх вимог до Банку за рахунок предмета застави. Крім того, за переконанням позивача, строки виконання зобов'язань Банку перед відповідачем-1 за Договорами банківських рахунків не настали, що виключає можливість проведення спірного зарахування вимог.

Частково задовольняючи позовні вимоги Державної іпотечної установи, суд першої інстанції дійшов висновку, що у ПАТ "Дельта Банк" виникло зобов'язання грошового характеру з перерахування коштів на рахунки третьої особи-1 та третьої особи-2, відкриті в іншому банку та зазначені у відповідних платіжних дорученнях, а у ТОВ "Танк Транс" не виникло грошових вимог до банку, що виключає можливість проведення зустрічних вимог на підставі ч.1 ст.601 Цивільного кодексу України та, відповідно, є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним. Крім того, суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимог до ПАТ "Дельта Банк" (відповідача-2), оскільки зарахування зустрічних однорідних вимог є одностороннім правочином згідно ч.3 ст.202 Цивільного кодексу України, а отже, відповідати за позовом про визнання його недійсним має особа, що його вчинила, в даному випадку - ТОВ "Танк Транс" - відповідач-1. Разом з тим, зі змісту рішення місцевого господарського суду вбачається, що суд погодився з доводами відповідачів та третіх осіб з приводу відсутності порушених прав позивача, як нового кредитора за Договором відступлення з відкладальними умовами у зв'язку з тим, що на момент вчинення оспорюваного правочину відкладальні обставини не настали, а позивач, відповідно, не набув прав вимоги за Кредитним договором. Проте, як було зазначено судом, зазначені заперечення не мають значення для справи, оскільки згаданий вище договір відступлення з відкладальними умовами був укладений з метою реалізації порядку звернення стягнення на майнові права відповідно до Договору застави майнових прав, а отже, права позивача, як нового кредитора, є похідними від прав заставодержателя за договором застави майнових прав.

Суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення місцевого господарського суду та відмовивши Державній іпотечній установі у задоволенні позову, дійшов висновку, що зобов'язання ТОВ "Танк Транс" за Кредитним договором та зобов'язання ПАТ "Дельта Банк" за договорами банківського рахунку, права вимоги сплати грошових коштів за якими відступлені ТОВ "Танк Транс" є зустрічними та однорідними (грошовими), строк виконання яких настав, а позивач не довів та не надав суду належних доказів, які б підтверджували, що в момент вчинення одностороннього правочину (заяви про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог від 18.02.2015р.) були порушені вимоги, встановлені статтями 203 601 Цивільного кодексу України, відтак, не довів наявності підстав, в силу яких даний правочин має бути визнаний недійсним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Згідно ч. 1 ст.598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до приписів ст.202 Господарського кодексу України одним із способів припинення господарського зобов'язання є зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання.

Частиною 3 ст.203 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Відповідно до ст.601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, з аналізу зазначених норм права вбачається, що вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати ряду умов: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними, тобто зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду (наприклад, грошові кошти). При цьому, правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Тобто законом не обмежено зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Таким чином, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Згідно ст. 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. За змістом статтей 514 515 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Судом апеляційної інстанції, за результатами оцінки наявних у матеріалах справи доказів, поданих учасниками судового процесу, з посиланням на встановлені у відповідності до вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, обґрунтовано відхилено доводи заявників касаційних скарг та спростовано помилкові висновки суду першої інстанції стосовно відсутності зобов'язань відповідача-2 перед ТОВ "Танк Транс".

Так, судом вірно зазначено, що відповідно до ч.3 ст.203 Господарського кодексу України, яка кореспондується з ч.2 ст.601 Цивільного кодексу України для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Тобто за своєю правовою природою, припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги це - одностороння угода, яка може бути оформлена заявою однієї з сторін, і, якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав чи інтересів до господарського суду. Нормами чинного в Україні законодавства не передбачено спеціального порядку та форми здійснення зарахування однорідних вимог як одностороннього правочину. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент пред'явлення боржникові вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

За змістом положень ч. 2 ст. 516 та ст. 517 Цивільного кодексу України боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі чи доказів переходу до нового кредитора прав вимоги, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-979цс15.

Таким чином, ненадання доказів переходу прав вимоги за зобов'язанням не звільняє боржника (у даному випадку ПАТ "Дельта Банк") від обов'язку виконання взятих на себе зобов'язань за договором взагалі і не переносить строки такого виконання, а лише дає можливість виконати зобов'язання на користь первісного кредитора та посилатися на прострочення кредитора (стаття 613 ЦК України), за час якого не сплачувати проценти.

Відтак, посилання ПАТ "Дельта Банк" на ненадання ТОВ "Танк Транс" йому договорів відступлення права вимоги за договорами банківського рахунку, укладених з третіми особами, як на підставу відсутності факту виникнення зобов'язання ПАТ "Дельта Банк" перед відповідачем-1 за наслідками такої уступки, є помилковими та не ґрунтуються на нормах права, оскільки, норми статей 512-518 Цивільного кодексу України не зобов'язують нового кредитора надавати боржнику договори про відступлення права вимоги від 11.02.2015р., а відповідно до ч.2 статті 14 цього Кодексу відповідач-1 не може бути примушений до вчинення таких дій.

Крім того, позивач та прокурор, посилаючись в обґрунтування своїх заперечень на приписи ч.2 статті 517 Цивільного кодексу України, помилково ототожнюють врегульоване цією нормою право боржника не виконувати свого обов'язку новому кредиторові, яке обумовлено ненаданням боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні, та факт ненастання строку виконання зобов'язання.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо).

Аналогічна позиція викладена і у постановах Верховного Суду України від 01.04.2015р. у справі № 3-25гс15 та від 01.04.2015р. у справі №3-34гс15.

За змістом статей 524 533 - 535 625 Цивільного кодексу України грошовим зобов'язанням є виражене в грошових одиницях (національній або іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Вираження грошового зобов'язання у різних валютах не змінюють самої суті грошового зобов'язання. Тобто, на юридичну однорідність вимог не впливає та чи інша валюта, у якій виражене грошове зобов'язання, а має значення лише природа зобов'язання.

З огляду на зазначене, доводи ПАТ "Дельта Банк" про те, що грошові зобов'язання, виражені у різних іноземних валютах, не свідчать про неоднорідність зобов'язань, які заявлені ТОВ "Танк Транс" до зарахування, а відтак, є такими, що не ґрунтуються на нормах права.

Водночас, у разі наявності заперечень щодо припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 18.02.2015р., ПАТ "Дельта Банк" не був позбавлений права оспорити правомірність зарахування зустрічних зобов'язань, визначених у заяві від 18.02.2015р.у судовому порядку, та розмір самої заборгованості. Проте, матеріали справи не містять документів, які б свідчили про невизнання саме ПАТ "Дельта Банк" у судовому порядку заяви про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 18.02.2015р.

Водночас, відповідно до ч.2 статті 603 Цивільного кодексу України у разі заміни кредитора зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент одержання боржником письмового повідомлення про заміну кредитора, і строк вимоги настав до його одержання або цей строк не встановлений чи визначений моментом пред'явлення вимоги.

При цьому, обґрунтованим є твердження суду апеляційної інстанції, що нормами чинного законодавства не передбачено залежності дійсності відступлення права вимоги від визнання чи не визнання такого відступлення боржником.

Разом з тим, відповідно до ст. 516 Цивільного кодексу України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом, тобто сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі (така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 10.02.2016р. у справі № 910/6098/14, та від 15.04.2015 у справі № 910/6098/14). Як вбачається з наявних у матеріалах справи документів, договори банківських рахунків таких умов не містять.

Водночас, судом апеляційної інстанції обґрунтовано зазначено, що ТОВ "Танк Транс" є боржником Банку за кредитним договором мультивалютної кредитної лінії №ВКЛ-2005880 від 09.06.2011р., а банк - боржником ТОВ "Танк Транс" за договором банківського рахунку №26/21746-168 від 04.09.2009р. та договором №10 банківського рахунку від 11.12.2012р., права вимоги за якими набуто останнім за договорами відступлення прав вимоги від 11.02.2015р., укладеного з ТОВ "ІНВЕСТКОМ" та від 11.02.2015р., укладеного з ОСОБА_4 відповідно.

Таким чином, зазначені вимоги є зустрічними та однорідними (грошовими).

Вірним є також твердження суду апеляційної інстанції стосовно того, що строк виконання зазначених вимог є таким, що настав, оскільки матеріали справи не містять доказів відмови відповідача-2 у прийнятті до виконання згаданих вище платіжного доручення, виставленого ОСОБА_4, як власником (клієнтом) банківського рахунку за договором №10 банківського рахунку від 11.12.2012р. та платіжних доручень, виставлених ТОВ "ІНВЕСТКОМ", як власником (клієнтом) банківського рахунку згідно договору банківського рахунку від №26/21746-168 від 04.09.2009р. та повернення їх ОСОБА_4 та ТОВ "ІНВЕСТКОМ" відповідачем-2 без виконання з встановлених законом підстав. Разом з тим, посилання представників ПАТ "Дельта Банк" та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на загальновідомість факту віднесення ПАТ "Дельта Банк" відповідно до постанови Національного банку України до категорії проблемних банків (яка доводиться до відома обмеженого кола осіб, тобто по суті, містить інформацію, яка становить банківську таємницю) на момент подання третіми особами - 1 та -2 платіжних доручень на виконання договору банківського рахунку, як на підставу обізнаності ТОВ "Танк Транс", ОСОБА_4 та ТОВ "ІНВЕСТКОМ" стосовно того, що платіжні доручення останніх виконані не будуть, є безпідставним та таким, що не ґрунтується на нормах права, а здійснене внаслідок власного вільного розуміння та тлумачення обставин справи, яке не може бути прийнято до уваги судом касаційної інстанції в якості підстави для задоволення вимог касаційної скарги ПАТ "Дельта Банк".

Разом з тим, помилковим є і твердження ПАТ "Дельта Банк" стосовно того, що укладення між ТОВ "Танк Транс" та ТОВ "ІНВЕСТКОМ" та ОСОБА_4 договорів відступлення права вимоги від 11.02.2015р. не призвело до виникнення грошового зобов'язання ПАТ "Дельта Банк" перед відповідачем-1, оскільки статус власника рахунку (клієнта) зберігається за третьою особою-1 та третьою особою-2, що виключає таку обставину зарахування як зустрічність, а зобов'язання відповідача-2 за договорами банківського рахунку можуть виникнути виключно перед власником такого рахунку, тому, за переконанням заявника касаційної скарги, спірний правочин суперечить вимогам ст.601 Цивільного кодексу України та ст.203 Господарського кодексу України.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вже зазначалось вище, банком не заявлялась відмова від зарахування зустрічних вимог та спростування чинності цієї заяви у судовому порядку, а неможливість проведення зарахування зустрічних вимог на підставі заяви ТОВ "Танк Транс" та невідповідність сум зарахування не доведено. За таких обставин суд апеляційної інстанції, встановивши, що спірний правочин відповідає вимогам ст.601 Цивільного кодексу України, дійшов юридично обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання спірного правочину недійсним.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Положеннями Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11.2001р. №492 та Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004р. №22 врегульовано, що банки приймають до виконання лише розрахункові документи своїх клієнтів.

При цьому, як вірно зазначено апеляційним господарським судом, укладення договорів про відступлення права вимоги за договором банківського рахунку свідчить про передання ТОВ "ІНВЕСТКОМ" та ОСОБА_4 своїх прав ТОВ "Танк Транс" вимагати виплати частини грошових коштів, які наявні на рахунках, відкритих за договорами банківського рахунку №26/21746-168 від 04.09.2009р. та № 10 від 11.12.2012р. та прийняття цих прав ТОВ "Танк Транс", а не зміну володільця рахунку, тобто особи, яка може подати на виконання відповідні розрахункові документи. Враховуючи, що судом встановлено, що на час відступлення ТОВ "ІНВЕСТКОМ" та ОСОБА_4 права вимоги ТОВ "Танк Транс" за договорами банківського рахунку на рахунках, відкритих за вказаними договорами, були наявні грошові кошти у достатньому розмірі, ТОВ "ІНВЕСТКОМ" та ОСОБА_4 мали право розпоряджатись такими коштами, в тому числі відступити право вимоги ТОВ "Танк Транс".

Тобто, саме ТОВ "ІНВЕСТКОМ" мав право пред'явити до виконання платіжне доручення №1 від 12.02.2015р. в іноземній валюті на суму 21166180, 57 доларів США, а 17.02.2015р. - платіжне доручення в іноземній валюті №1 на суму 201621485, 34 доларів США, та саме ОСОБА_4, а не ТОВ "Танк Транс" мав право 16.02.2015р. пред'явити до виконання платіжне доручення №1 в іноземній валюті на суму 26355931,71 доларів США. Натомість, укладення 11.02.2015р. між ТОВ "Танк Транс", як новим кредитором, та ТОВ "ІНВЕСТКОМ", як первісним кредитором, договору про відступлення права вимоги за договором банківського рахунку №26/21746-168 від 04.09.2009р. не змінило правовий статус ТОВ "ІНВЕСТКОМ" як клієнта (власника) такого рахунку. Аналогічно і укладення 11.02.2015р. між ТОВ "Танк Транс", як новим кредитором, та ОСОБА_4, як первісним кредитором, договору про відступлення права вимоги за договором № 10 банківського рахунку від 11.12.2012р., не змінило правовий статус третьої особи-1 як клієнта (власника) банківського рахунку, відкритого в ПАТ "Дельта Банк" за даним договором. Тобто, як вірно зазначено судом, ТОВ "Танк Транс" не відкривало рахунку в банку, не ставало його власником, а набуло лише право вимоги до нього за договором про відступлення права вимоги на кошти, які знаходились на банківських рахунках, розпорядження за якими були надані банку самими власниками таких рахунків, а відтак, підстав для ідентифікації та верифікації нового клієнта ТОВ "Танк Транс" у відповідності до вимог вказаної Інструкції та положень чинного законодавства - у ПАТ "Дельта Банк" не було. Натомість, протилежні доводи ПАТ "Дельта Банк" в цій частині є помилковими та такими, що ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні норм чинного в Україні законодавства.

Таким чином, вірно врахувавши також те, що заяву про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 18.02.2015р. надіслано ТОВ "Танк Транс" банку 18.02.2015р., тобто до запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" з 03.03.2015р., з огляду на що норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не порушено, колегія суддів касаційної інстанції, зважаючи на обставини викладені вище, погоджується з вірним висновком суду попередньої інстанції про відповідність спірного правочину вимогам ст.601 Цивільного кодексу України та відсутність підстав для визнання його недійсним, натомість, доводи, викладені відповідачем-2, позивачем та прокурором у касаційних скаргах не спростовують зазначених висновків.

З урахуванням вищевикладеного, з огляду також на приписи ст.204 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції, врахувавши належність заставодержателю права на звернення до суду щодо оспорення дій, вчинених з предметом застави без його згоди, у відповідності до вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено та не надано суду належних доказів, які підтверджують, що в момент вчинення спірного одностороннього правочину (заяви про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог від 18.02.2015р.) не були додержані вимоги, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України, і що були порушені вимоги статті 601 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 203 Господарського кодексу України, а тому, як вірно зазначено судом, підстави в силу яких даний правочин має бути визнаний недійсним відсутні.

Разом з тим, доводи ПАТ "Дельта Банк" щодо нікчемності договору застави майнових прав №Д-1.1/2014 від 04.09.2014р. та договору про відступлення права вимоги (з відкладальною умовою) №Д-1.2/2014 від 04.09.2014р. відповідно до п.п.1,5,7 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", судом апеляційної інстанції обґрунтовано спростовані з посиланням на відсутність у матеріалах справи документів, які б підтверджували вищезазначені обставини, наявність яких свідчить про нікчемність правочину, а саме відмови ПАТ "Дельта Банк" від власних майнових вимог, прийняття на себе зобов'язань у порядку іншому, ніж встановлено Законом України "Про банки і банківську діяльність" та наявності умов, які передбачають передачу майнових прав з метою надання позивачу переваг, що прямо не встановлені законодавством чи внутрішніми документами банку та з посиланням на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2015р., залишену без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.02.2016р., якою визнано протиправним та скасовано рішення № 8951 від 24.09.2015р. у формі повідомлення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" про нікчемність правочинів, прийняте на підставі протоколу №54 від 22.09.2015р., згідно якого за наслідками перевірки визнано нікчемними договір застави майнових прав № Д-1.1./2014 від 4 вересня 2014 року та договір про відступлення права вимоги № Д-1.2/2014 від 4 вересня 2014 року на підставі п. п. 1, 5, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Поряд з вищевикладеним, суд апеляційної інстанції, врахувавши приписи ст.52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з'ясував, що вимоги позивача включені до переліку вимог кредиторів ПАТ "Дельта Банк", що будуть погашені у 7-му чергу. Проте, доводи та заперечення сторін з приводу розміру акцептованих Банком вимог в процедурі ліквідації та надані на їх підтвердження докази судом апеляційної інстанції не враховувались, оскільки, акцептування вимог відбувалося після вчинення оспорюваного правочину, а спори щодо акцептування вимог кредиторів вирішуються в судовому порядку (стаття 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") та не є предметом цієї справи.

Таким чином, з огляду на те, що апеляційним господарським судом на підставі здійсненої правової оцінки наявних у справі доказів в їх сукупності з вимогами чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, встановлено, а заявниками касаційних скарг не спростовано факту відсутності законодавчо встановлених підстав для визнання оспорюваного правочину, вчиненого ТОВ "Танк Транс" 18.02.2015р. недійсним, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком Київського апеляційного господарського суду, здійсненого в оскаржуваній постанові, зазначаючи при цьому, що судом апеляційної інстанцій правильно встановлені обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка з належним застосуванням норм права.

Згідно зі ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Доводи заявників касаційних скарг щодо неправильного застосування апеляційним господарським судом норм матеріального права ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні ним положень чинного в Україні законодавства та не спростовують правильності здійснених судом попередньої інстанції висновків, що унеможливлює прийняття таких доводів судом касаційної інстанції в якості підстави для зміни або скасування оскаржуваної постанови суду попередньої інстанції, а доводи про порушення судом норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи у суді касаційної інстанції та фактично зводяться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією суду касаційної інстанції з огляду на зазначені вище вимоги ст.1117 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційних скарг, а тому постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційні скарги Державної іпотечної установи, Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" та Заступника прокурора міста Києва - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Державної іпотечної установи та Заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2016р. у справі №910/25482/15 залишити без змін.

Головуючий суддя: С.В. Владимиренко

Судді: А.М. Демидова

С.Р.Шевчук