ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 вересня 2016 року Справа № 32/5009/5385/11
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Ємельянов А.С. і Палій В.В.
розглянув касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт", м. Бердянськ Запорізької області (далі - ПАТ "Приазовкурорт"),
на рішення господарського суду Запорізької області від 26.09.2011 та
постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.02.2016
зі справи № 32/5009/5385/11
за позовом заступника прокурора Запорізької області, м. Запоріжжя (далі - Прокурор), в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м. Київ (далі - ФДМУ),
до: Якимівської районної державної адміністрації, смт Якимівка Запорізької області (далі - Якимівська РДА);
приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", м. Київ (далі - ПАТ "Укрпрофоздоровниця");
ПАТ "Приазовкурорт"
про визнання недійсним розпорядження від 17.03.2003 № 125, визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: комунальне підприємство "Якимівське бюро технічної інвентаризації", смт Якимівка Запорізької області (далі - КП "Якимівське БТІ");
фізична особа-підприємець ОСОБА_2, м. Харків (далі - ФОП ОСОБА_2.);
фізична особа-підприємець ОСОБА_3, смт ІНФОРМАЦІЯ_1 Запорізької області (далі - ФОП ОСОБА_3.).
Судове засідання проведено за участю:
Прокурора - Онуфрієнко М.В.,
представника ФДМУ - Качуровського В.В.,
представника Якимівської РДА - не з'яв.,
представника ПАТ "Укрпрофоздоровниця" - Счастливенко Ю.Г.,
представника ПАТ "Приазовкурорт" - не з'яв.,
представника КП "Якимівське БТІ" - не з'яв.,
представника ФОП ОСОБА_2 - не з'яв.,
представника ФОП ОСОБА_3 - не з'яв.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Запорізької області від 26.09.2011 (суддя Колодій Н.А.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.02.2016 (колегія суддів у складі: Дучал Н.М. - головуючий, Мартюхіна Н.О. і Сгара Е.В.):
- позов задоволено частково;
- визнано недійсним та скасовано розпорядження Якимівської РДА від 17.03.2003 № 125 "Про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно філії ЗАТ "Приазовкурорт", санаторій "ІНФОРМАЦІЯ_1" (далі - Розпорядження № 125);
- визнано право власності за державою України в особі ФДМУ на об'єкти нерухомого майна санаторію "ІНФОРМАЦІЯ_1", що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (корпус № 3, 3А, 2395,6 кв.м, корпус № 2, 2Б, 1003,7 кв.м, корпус № 2, 2Б1, 859,4 кв.м; перехідних, 2Б2, 33 кв.м, грязеводолікування, 2, 1, 1, 1, 1, 1В, В1, В2, В3, В4, В5, 2125 кв.м; адміністративний корпус, 2Г, 620,1 кв.м; корпус № 1, 2д, 721,4 кв.м; їдальня, 1, 1, 1Є, Є1, Є2, 943,1 кв.м; кінотеатр зимовий, 2ж, 825,7 кв.м; гараж-диспетчерська, 1І, 84,9 кв.м; прохідна, 1К, 27,5 кв.м; бокс на три автомобілі, 1І1, 213,6 кв.м; автогараж на три бокси, 1Н, 205,5 кв.м; гараж з майстернями, 1О, 464,2 кв.м; склад ДОК, 1П, 366 кв.м; склад № 3, 1Р, 157,2 кв.м; склад № 1, 1С, 70,4 кв.м; склад № 41Т, 54,7 кв.м; ЗТП, 1У, 23,6 кв.м; ЗТП, 1У1, 52,7 кв.м; продовольчий склад, 1Ц, 362,2 кв.м; пральна, 1Ч, 233,1 кв.м; котельня на 4 котли, 1Ч1, 370 кв.м; котельня на З котли, 1Ч2, 171,4 кв.м; котельня, 143, 34,8 кв.м; площадка для паркування автотранспорту, 8,1248 кв.м; вбиральня, 1; насосна питного водопостачання, 2; мазутосховище, 3; басейни регенерації грязі, 4; насосна мінерального водопостачання, 5; свердловина № 7, 6; свердловина № 8, 7; свердловина № 10, 9; свердловина № 11, 10; свердловина № 1/1, 11; далі - Нерухоме майно);
- витребувано з чужого незаконного володіння ПАТ "Приазовкурорт" спірний комплекс будівель і споруд та повернуто його у власність держави в особі ФДМУ;
- з Якимівської РДА стягнуто в доход державного бюджету України 85 грн. державного мита;
- з ПАТ "Укрпрофоздоровниця" (правонаступника ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" стягнуто в доход державного бюджету України 12 750 грн. державного мита;
з ПАТ "Приазовкурорт" стягнуто в доход державного бюджету України 12 750 грн. державного мита;
- з Якимівської РДА стягнуто в доход державного бюджету України 78, 07 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;
- з ПАТ "Укрпрофоздоровниця" (правонаступника ЗАТ лікувальних-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця") стягнуто в доход державного бюджету України 78,07 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;
- з ПАТ "Приазовкурорт" стягнуто в доход державного бюджету України 78,07 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;
- у решті позову відмовлено;
- частково задоволено клопотання Прокурора про вжиття заходів до забезпечення позову - в межах задоволених позовних вимог; ПАТ "Приазовкурорт" та іншим особам заборонено вчиняти певні дії, а саме відчужувати Нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України (з письмовими поясненнями до неї) ПАТ "Приазовкурорт" просить скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій з даної справи і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Скаргу мотивовано порушенням господарськими судами норм матеріального права, в тому числі Цивільного кодексу УРСР, Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Постанови Верховної Ради Української РСР від 29.11.1990 "Про захист суверенних прав власності Української РСР", постанови Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960 № 606 "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" (далі - Постанова № 606), Закону СРСР "Про професійні спілки, права та гарантії їхньої діяльності", Указу Президента Верховної Ради України від 30.08.1991 "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави", Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", Закону України "Про власність".
Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.
Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради м. Києва від 23.12.1991 № 1971 зареєстровано ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", створене на підставі майна його засновників - Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. З 05.05.2011 правонаступником ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" є ПАТ "Укрпрофоздоровниця".
За актом приймання-передачі майна від 24.01.1992 Федерація незалежних профспілок України передала у власність акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" санаторій "ІНФОРМАЦІЯ_1".
Рішенням загальних зборів ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" від 20.06.2002 № 2/6 ухвалено: виступити цьому товариству співзасновником ЗАТ "Приазовкурорт", реорганізувавши його шляхом перетворення Приазовське ДП ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" у закрите акціонерне товариство; цим же рішенням схвалено проекти установчих документів ЗАТ "Приазовкурорт" та встановлено, що вкладом ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" до статутного фонду ЗАТ "Приазовкурорт" є майнові права на фінансові інвестиції у вигляді 100% статутного фонду реорганізованого Приазовського дочірнього підприємства ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця".
Рішенням установчих зборів ЗАТ "Приазовкурорт" від 31.10.2002 вирішено створити ЗАТ "Приазовкурорт" та затвердити статут останнього.
В установчому договорі про створення і діяльність ЗАТ "Приазовкурорт" зазначено, що засновниками відповідної юридичної особи є ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та Запорізька обласна рада професійних спілок.
Відповідно до "Акта приймання-передачі майна майнового комплексу Приазовського дочірнього підприємства, що належить на правах власності ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" у власність ЗАТ "Приазовкурорт" від 30.10.2002 як внесок до статутного фонду було передано у власність ЗАТ "Приазовкурорт" (на підставі свідоцтва про право власності від 12.01.2000 за № 12) майновий комплекс санаторій "ІНФОРМАЦІЯ_1".
Якимівська РДА видала Розпорядження № 125, а на підставі останнього - свідоцтво від 25.03.2003 про право власності ЗАТ "Приазовкурорт" на комплекс будівель і споруд санаторію "ІНФОРМАЦІЯ_1".
КП "Якимівське БТІ" проведено реєстрацію права власності ЗАТ "Приазовкурорт" на комплекс будівель і споруд санаторію "ІНФОРМАЦІЯ_1".
Майно, яке передане у відання профспілок на підставі Постанови № 606, є державною (загальнодержавною) власністю, і Федерація незалежних профспілок України за відсутності згоди ФДМУ неправомірно передала ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" майно санаторія "ІНФОРМАЦІЯ_1".
Водночас позовні вимоги про визнання права власності на спірний об'єкт у складі будівель та споруд, встановлених технічною інвентаризацією, та про витребування цього майна з незаконного володіння підлягають частковому задоволенню. Вимоги про визнання права власності на будівлі ЗАТ "Приазовкурорт", а саме: Корпус № 6, 1В8, 421,2 кв.м; робоча їдальня 1, 1З, 31, 363,7 кв.м; літній кінотеатр, 1Ш, 1530,9 кв.м; корпус № 5г, 1Щ1, 67,1 кв.м; будинок ЗМУ, 1Щ, 163,6 кв.м; корпус № 5а, 1Щ2, 52,9 кв.м; корпус № 5а, 1Щ4, 51,9 кв.м; будинок-контора 1Е, 97,9 кв.м; корпус № 4, 1В9, 358,1 кв.м; корпус № 5б, 1Щ3, 53,3 кв.м - заявлені безпідставно. Перелічені будівлі, які знаходилися у власності ЗАТ "Приазовкурорт", були передані за договорами купівлі - продажу частини комплексу іншим (фізичним та юридичним) особам. У межах даного процесу неможливо вирішити спір про визнання права власності без залучення відповідних осіб та без вирішення питання про визнання відповідних договорів недійсними; пов'язані з цим спори мають вирішуватися в окремому позовному провадженні.
ПАТ "Укрпрофоздоровниця" і ПАТ "Приазовкурорт" подано клопотання про застосування позовної давності, яке судом відхилено. За твердженням Прокурора, про порушення інтересів держави він дізнався у ході прокурорської перевірки на виконання доручення (від 04.08.2011) Генеральної прокуратури України); відповідні доводи Прокурора не суперечать матеріалам справи. Водночас факт обізнаності ФДМУ про знаходження спірного об'єкта в інших осіб (на що посилається ПАТ "Приазовкурорт") не має істотного значення для звернення Прокурора з позовом у даній справі.
Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для задоволення заявлених Прокурором в інтересах держави (в особі ФДМУ) позовних вимог.
Задовольняючи (частково) відповідні вимоги, суди виходили з того, що позивачеві (прокурору) про порушене право, яке підлягає захисту в судовому порядку, стало відомо з часу проведення у 2011 році прокурорської перевірки, а, отже, позовну давність ним не пропущено.
Проте з цим висновком погодитися не можна.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 цієї Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
У ЦК України позовна давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування судом матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Визначення початку відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України; зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Статтею 361 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на час подання позову в даній справі) передбачалося право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його участю тощо.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
Як зазначалося в позовній заяві Прокурора з даної справи:
- Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3943-ХП "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" визначено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, останнє є загальнодержавною власністю; пунктом 3 цієї Постанови також передбачено, що до законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР ФДМУ здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій (їх структурних підрозділів);
- згідно із статтею 1 Тимчасового положення про ФДМУ, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 07.07.1992, названий Фонд здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю;
- відтак, на думку Прокурора, власником спірного цілісного майнового комплексу на момент видання Якимівською РДА Розпорядження № 125 була держава в особі ФДМУ, який і визначено позивачем у даній справі.
Оскільки вимоги Прокурора є похідними від вимог органу, який, на думку Прокурора, мав відповідні повноваження щодо спірного майна, то й перебіг позовної давності мав розпочатися з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган, а не Прокурор.
Подібний же правовий висновок викладено і в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 № 907/238/15.
В іншій постанові, від 22.04.2015 № 916/2122/13, Верховний Суд України також навів правовий висновок, згідно з яким за змістом частин першої, другої, четвертої статті 29 ГПК України, статті 261 ЦК України в разі звернення прокурора в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, позовна давність повинна обраховуватись із дати, коли саме позивачу (яким є орган, в інтересах якого звернувся до суду прокурор) стало відомо про порушення його права, а не з моменту, коли про порушене право стало відомо прокурору.
За приписами ГПК України:
- при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу (частина третя статті 82);
- висновок щодо застосування норми права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права (частина перша статті 111 28).
У підпункті 4.1 пункту 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" також зазначено: якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.
Попередні судові інстанції наведеного не врахували та фактично наділили Прокурора статусом самостійного позивача і дійшли помилкового висновку про початок перебігу позовної давності з часу проведення прокурорської перевірки. Відтак вони не встановили початок перебігу позовної давності для ФДМУ, наявності чи відсутності поважних причин його пропуску, припустившись порушення вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Тому й Вищий господарський суд України позбавлений можливості зробити висновок про правильність застосування названими судовими інстанціями норм матеріального права про позовну давність, що, у свою чергу, перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Таким чином, згідно з пунктом 3 статті 1119 та частиною першою статті 11110 ГПК України оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді суду необхідно врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам учасників судового процесу і поданим ними доказам належну правову оцінку та вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт" задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Запорізької області від 26.09.2011 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.02.2016 зі справи № 32/5009/5385/11 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.
Суддя В. Селіваненко
Суддя А. Ємельянов
Суддя В. Палій