ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2016 року Справа № 926/378/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді суддівКролевець О.А., Демидової А.М., Євсікова О.О.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сварог-Буковина"на рішення Господарського суду Чернівецької області від 25.05.2016та постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 27.09.2016у справі№926/378/16 Господарського суду Чернівецької областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Сварог-Буковина"прозобов'язання вчинити діїза участю представників:від позивача:Йосипишин Р.В.,від відповідача:не з'явився,
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - позивач) звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сварог-Буковина" (далі - відповідач) про зобов'язання вчинити дії з відвантаження зерна пшениці 3 класу в кількості 1 910,700 тон.
Рішенням господарського суду Чернівецької області від 25.05.2016 у справі №926/378/16 (суддя Дутка В.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.09.2016 (колегія суддів у складі: Кравчук Н.М., Бойко С.М., Мирутенко О.Л.), зобов'язано відповідача вчинити дії з відвантаження позивачу зерна пшениці 3 класу в кількості 1 910,700 тон.
Не погоджуючись з рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, ТОВ "Сварог-Буковина" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Позивачем подано відзив на касаційну скаргу, у якому просить рішення та постанову судів попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Відповідачем було надіслано клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги. Порадившись, колегія суддів відмовила в його задоволенні, оскільки неявка повноважних представників сторін не перешкоджає розгляду касаційної скарги.
Учасники судового процесу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.
Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових актах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 14.07.2015 між ТОВ "Сварог -Буковина" (зерновий склад) та ПАТ "Державна продовольча-зернова корпорація України" (поклажодавець) було укладено договір №14/07-15/СБ складського зберігання зерна, згідно із умовами якого зерновий склад зобов'язується прийняти, доробити, зберігати і відвантажити на першу вимогу, передане поклажодавцем зерно останньому чи його довіреній особі, а поклажодавець зобов'язується оплатити надані послуги згідно даного договору. Місце зберігання зерна: Чернівецька область, Сокирянський район, ст. Васкауци, вул. Залізнична, 5.
У п. 1.3 договору зазначено, що асортимент та кількість зерна вказується у додатку № 1, що є невід'ємною частиною даного договору.
Згідно з п. 1.4 договору документом, що підтверджує кількість зерна, яке знаходиться на зберіганні на зерновому складі є складська квитанція на приймання зерна згідно Наказу Міністерства Аграрної політики України від 27.06.2003 №198.
Відповідно до п. 9.1 договору, із змінами внесеними додатковою угодою №1 від 14.07.2015, договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 01.07.2016, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по даному договору.
Судами встановлено, що на виконання умов договору поклажодавець передав зерновому складу зерно пшениці в кількості 8750,000 тон, що підтверджується складськими квитанціями №320 від 15.07.2015, №№ 322, 324 від 17.07.2015, №№334, 335, 337 від 22.07.2015.
Зерновий склад виставив рахунок №36 від 31.07.2015 на оплату 118 305,00 грн. за зберігання пшениці в кількості 119500 т/д, а поклажодавець оплатив вказану суму, що підтверджується платіжним дорученням №9659 від 04.08.2015.
За відвантаження поклажодавцю пшениці в кількості 3000 тон останній сплатив зерновому складу 240 000,00 грн. на підставі рахунку на оплату №38 від 03.08.2015, згідно з платіжним дорученням №9661 від 04.08.2015.
З 05.08.2015 по 07.10.2015 позивачу відвантажено 6839,3 тон зерна пшениці, що підтверджено накладними №№37795176, 37795192, 37832086, 37825908, 37818903, 37818937, 37808615, 38338174, 38342184, 38351649, 38357059, 38369153, 38369179, 38375994, 38379368, 38529673, 38562583, 38562559, 38562534, 38566246, 38577029, 38576997, 38580411, 38590626, 38590634, 3810176, 38615795, 38615811, 38636239, 38636213, 38645594.
На підставі рахунку на оплату №47 від 31.08.2015 за зберігання та зважування пшениці поклажодавець сплатив 239 510,37 грн.
Згідно рахунку на оплату №52 від 11.09.2015 вартість послуг за відвантаження 5600 тон пшениці становила 448 000,00 грн., за визначення показників безпеки та ГМО в пшениці кількістю 8750 тон - 61 250,00 грн., всього з ПДВ 509 250,00 грн. Позивач оплатив рахунок №52 частково: за відвантаження пшениці сплатив 440 000,00 грн. (фактично за 5500 тон пшениці), що підтверджується платіжним дорученням №13748 від 28.09.2015.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, зерновий склад відвантажив позивачу 6839,3 тон, що підтверджується підписаними сторонами актами здачі-прийняття робіт № 361 від 31.08.2015, № 422 від 30.09.2015, № 442 від 22.10.2015.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що залишок зерна пшениці на складі відповідача станом на 08.10.2015 становить 1910,7 тон., що підтверджується актом звірки по зерну за період з 01.07.2015 по 01.12.2015.
Відповідач листом від 17.09.2015 повідомив позивача, що з 21.09.2015 елеватор тимчасово припиняє завантаження вагонів. Виходячи з цього, просив попередити перевізника не планувати електронні заявки на залізницю. Іншим листом від 09.10.2015 відповідач повідомив позивача, що з 08.10.2015 по елеватору ТОВ "Сварог-Буковина" вийшов з ладу редуктор, що задіяний по елеватору при відвантаженні зерна у вагони, заміна буде здійснена в місячний термін. При цьому запропоновано позивачу відвантажити зерно на автотранспорт .
Листом від 09.10.2015 позивач повідомив відповідача, що не погоджується з актами виконаних робіт (надання послуг) №29 від 30.09.2015, №30 від 30.09.2015, надісланих відповідачем, та відмовляється їх підписувати, оскільки договором не передбачено обов'язку ПАТ "ДПЗКУ" замовляти та оплачувати послуги з визначення показників безпеки та ГМО, позивач їх не замовляв і тому відмовляється оплачувати.
Позивач звернувся до відповідача з листом від 17.11.2015 №17/11-60 про відвантаження пшениці 3 класу в кількості 1910 тон (відвантаження: залізничний транспорт, експедитор: ТОВ "Укрзернотранс-К", початок відвантаження 19.11.2015).
Позивач листами від 23.11.2015, 10.12.2015., 01.02.2016 звертався до відповідача з вимогами відвантажити зерно пшениці в кількості 1910 тон.
У відповіді від 23.11.2015 відповідач повідомив позивача про завантаження графіку відвантаження з/д транспортом по товариству (ст. Васкауци) до 27.12.2015. Уточнення для подальшого планування відвантаження зерна запропоновано надати після 21.12.2015.
Листом від 04.02.2016 відповідач підтвердив позивачу, що станом на 01.02.2016 на зберіганні у відповідача знаходиться пшениця в кількості 1910 тон (Чернівецька область, ст. Васкауци, вул. Залізнична, 5), яка належить ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України".
Предметом даного спору є вимога позивача про зобов'язання відповідача вчинити дії з відвантаження зерна пшениці 3 класу в кількості 1 910,700 тон, обґрунтовані тим, що вимоги позивача щодо повернення йому зерна пшениці 3-го класу в кількості 1910,700 тон відповідачем виконані не були.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач, всупереч умовам договору порушив зобов'язання щодо повернення позивачу прийнятого на зберігання зерна пшениці.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
У відповідності до ч. 3 та 4 ст. 294 ГК України зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 957 ЦК України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.
Як вбачається зі ст. 24 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах.
Згідно зі ст. 43 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію.
Частиною 1 ст. 957 ЦК України визначено, що за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.
Відповідно до ст. 32 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерновий склад зобов'язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством.
За приписами ст. 35 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерновий склад зобов'язаний за першою вимогою володільця складського документа повернути зерно, навіть якщо передбачений договором складського зберігання строк його зберігання ще не закінчився.
Аналогічна норма міститься в ст. 953 ЦК України, згідно якої зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.
Як вже було зазначено, судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору поклажодавець передав зерновому складу зерно пшениці в кількості 8750,000 тон, в той час як відповідачем було виставлено позивачу рахунків на оплату послуги з відвантаження зерна пшениці лише в кількості 8500 тон, які були оплачені позивачем на суму 680 000,00 грн.
Проте, фактично відповідачем відвантажено лише 6839,3 тон. зерна пшениці, тобто позивач недоотримав пшениці зі складу відповідача в кількості 1660,7 тон, послуги з відвантаження якої позивачем оплачено.
Відповідно до п. 2.3. договору поклажодавець має право в будь-який час вимагати повернення переданого на зберігання майна. Така вимога оформляється в письмовому вигляді та підлягає виконанню протягом 7 календарних днів з дня її отримання зерновим складом, якщо більший термін не зазначений у самій вимозі.
Судами встановлено, що позивач листами неодноразово вимагав відвантажити решту пшениці, проте такі вимоги відповідачем виконані не були.
Враховуючи зазначене, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку щодо обов'язку відповідача повернути позивачу пшеницю зі складу відповідача в кількості 1660,7 тон.
Колегія суддів касаційної інстанції також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо зобов'язання відповідача відвантажити пшеницю у кількості 250,000 тон, оплати послуг за якою позивачем здійснено не було, враховуючи наступне.
Відповідно до п. 5.2. договору (в редакції додаткової угоди №1 від 14.07.2015) оплата послуг здійснюється щомісяця шляхом перерахування грошових коштів з поточного рахунку поклажодавця на поточний рахунок зберігача у строк до 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем надання послуг. Підставою оплати є рахунок, що виставляється зерновим складом.
За змістом п. 5.5 договору остаточний розрахунок за надані послуги за даним договором проводиться при повному поверненні зерна поклажодавцю або при його переоформленні поклажодавець зобов'язаний оплатити зерновому складу послуги по переоформленню, відвантаженню, зберіганню залишків зерна і т.і. шляхом передоплати не пізніше ніж за один день до відвантаження чи переоформлення.
Згідно з умовами п. 5.6 договору при не внесенні передоплати поклажодавцем до моменту відвантаження залишків зерна чи його переоформленні, зерновий склад має право припинити відвантаження і відпуск зерна позивачеві до проведення повного розрахунку за надані послуги.
Відповідачем не надано суду доказів виставлення позивачеві остаточного рахунку на оплату послуг із зберігання 250,000 тон пшениці, що належить позивачеві, а тому у відповідача не виникло передбачене п. 5.6. договору право припинити відвантаження і відпуск зерна позивачу.
З огляду на зазначене, відхиляється також посилання скаржника на п. 7.2. договору щодо права на притримування продукції позивача до повної сплати наданих послуг.
Таким чином, враховуючи умови п. 2.3. договору, у відповідача виник обов'язок з виконання вимог позивача щодо відвантаження зерна пшениці у кількості 250,000 тон
При цьому, сторони не позбавлені права реалізувати свої права стосовно отримання оплати послуг із зберігання 250,000 тон зерна пшениці у відповідності до норм чинного законодавства.
З огляду на зазначене, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правомірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Таким чином, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в оскаржених судових актах, колегія суддів дійшла висновку, що судами у порядку ст.ст. 43, 101, 103 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін, у зв'язку з чим, не вбачається підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих рішення і постанови судів попередніх інстанцій.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сварог-Буковина" залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.09.2016 та рішення Господарського суду Чернівецької області від 25.05.2016 у справі №926/378/16 залишити без змін.
Головуючий суддя О. Кролевець
Судді А. Демидова
О. Євсіков