ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2016 року Справа № 922/2337/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКролевець О.А., суддівЄвсікова О.О., Малетича М.М.,розглянувши касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Західні енергетичні транзити"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 05.09.2016у справі№922/2337/16 Господарського суду Харківської області за позовомГромадської організації "Екологічна безпека" до1. Акціонерної компанії "Харківобленерго", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Західні енергетичні транзити", 3. Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго"провизнання недійсними договорівза участю представників сторінвід позивача:не з'явився;від відповідача-1: від відповідача-2: від відповідача-3:Колесник К.А., Чорнобай Д.В., Татаринов О.С.,

ВСТАНОВИВ:

Громадська організація "Екологічна безпека" звернулася до господарського суду Харківської області з позовом про визнання недійсними договору поворотної фінансової допомоги №2 від 23.07.2015, укладеного між Акціонерною компанією "Харківобленерго" (далі - АК "Харківобленерго", Компанія, відповідач-1) і Публічним акціонерним товариством "Черкасиобленерго" (ПАТ "Черкасиобленерго", відповідач-3), та договору доручення б/н від 23.12.2005, укладеного між АК "Харківобленерго" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Західні енергетичні транзити" (далі - Товариство, відповідач-2).

Рішенням господарського суду Харківської області від 05.08.2016 (суддя Інте Т.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 (колегія суддів у складі: Ільїн О.В., Терещенко О.І., Хачатрян В.С.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач-2 та відповідач-3 звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просять постанову скасувати як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, а рішення від 05.08.2016 залишити в силі.

Відповідачем-1 подано відзив на касаційні скарги, у якому просить постанову залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 07.12.2016 у зв'язку з перебуванням судді Попікової О.В. на лікарняному призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі №922/2337/16.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 07.12.2016 у справі №922/2337/16 визначено наступний склад колегії суддів: Кролевець О.А. - головуючий, Євсіков О.О., Малетич М.М.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових актах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.07.2015р. між АК "Харківобленерго" та ПАТ "Черкасиобленерго" укладено договір поворотної фінансової допомоги №2 (а.с.39), відповідно до умов п.1.1 якого АК "Харківобленерго" передає у власність ПАТ "Черкасиобленерго" грошові кошти (у подальшому фінансова допомога), а ПАТ "Черкасиобленерго" зобов'язується повернути їх АК "Харківобленерго" в строки та порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п.п.2.1,4.1 цього договору сума фінансової допомоги за договором становить 51000000 грн. Строк повернення фінансової допомоги визначено сторонами до 31.07.2015р.

27.08.2015р. сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору поворотної фінансової допомоги №2 від 23.07.2015, якою термін остаточного повернення поворотної фінансової допомоги визначено - до 30.09.2015 року включно.

Договір та додаткову угоду з боку Компанії підписано заступником голови правління - виконавчим директором АК "Харківобленерго" Тєлєгіним В.С. на підставі довіреності №01-42юр/4503 від 18.06.2015, виданої виконуючим обов'язки голови правління АК "Харківобленерго" Яворським В.Г.

Судами також встановлено, що 23.12.2015р. між АК "Харківобленерго" та ТОВ "Західні енергетичні транзити" було укладено договір доручення (а.с.47), який від імені АК "Харківобленерго" був підписаний заступником голови правління - виконавчим директором АК "Харківобленерго" Тєлєгіним В.С. на підставі довіреності №01-16юр/9306 від 17.11.2015, виданої виконуючим обов'язки голови правління АК "Харківобленерго" Яворським В.Г.

Відповідно до п.1.1 договору доручення повірений (Товариство) зобов'язується від імені і за рахунок довірителя (АК "Харківобленерго") здійснити комплекс представницьких заходів з усіх питань, що виникають в процесі правовідносин з суб'єктом господарювання ПАТ "Черкасиобленерго".

Згідно з п.3.2.4 договору доручення довіритель зобов'язаний відшкодувати повіреному, всі необхідні витрати для здійснення юридичних дій, визначених у п.2.1 договору, зокрема виплатити повіреному винагороду в розмірі 100000 грн. з моменту підписання акту виконаних робіт.

Пунктом 2.1.4 договору доручення передбачено, що повірений має право отримувати, на власний рахунок/рахунки від зобов'язаних перед АК "Харківобленерго" осіб майно, кошти та інше, в тому числі, стягнене за рішенням суду, передане в ході добровільного досудового виконання зобов'язань.

Відповідно до п.2.2.3 договору доручення повірений зобов'язаний негайно передати довірителю все отримане у зв'язку з виконанням повіреним своїх зобов'язань за цим договором.

З матеріалів справи вбачається, що АК "Харківобленерго" належним чином виконало свої зобов'язання за договором поворотної фінансової допомоги №2 від 23.07.2015р., так як 28.07.2015р. платіжним дорученням №2013 перерахувало на користь ПАТ "Черкасиобленерго" 51000000 грн.

В свою чергу, TOB "Західні енергетичні транзити" належним чином не виконало грошові зобов'язання за спірним договором, у зв'язку чим АК "Харківобленерго" звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з відповідним позовом.

26.07.2016 господарським судом Івано-Франківської області у справі №909/487/16 було прийнято рішення про стягнення з TOB "Західні енергетичні транзити" на користь АК "Харківобленерго" заборгованості у розмірі 51000000 грн., 2577494,99 грн. інфляційних втрат та 3 % річних у сумі 648713,45 грн.

Предметом даного спору є вимоги Громадської організації "Екологічна безпека" про визнання недійсними договору поворотної фінансової допомоги №2 від 23.07.2015 та договору доручення від 23.12.2015, укладених між відповідачами.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що договір поворотної фінансової допомоги було укладено від імені АК "Харківобленерго" особою (заступником голови правління - виконавчим директором Тєлєгіним В.С.), яка не мала належних на те повноважень, всупереч ч.3 ст.92 ЦК України. При цьому, позивач вважає, що керівництво АК "Харківобленерго", діючи всупереч інтересам держави та суспільства, підписавши оспорювані договори, вийшло за межі своїх повноважень.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що по-перше, дана громадська організація, на відміну від органів прокуратури, не наділена правом звернення до суду в інтересах держави та суспільства, По-друге, договір поворотної фінансової допомоги №2 від 23.07.2015 підписано Тєлєгіним В.С. з перевищенням його повноважень (без його затвердження наглядовою радою АК "Харківобленерго"), але в подальшому відбулося схвалення відповідачем-1 вказаного договору, тому він в силу вимог ст.241 ЦК України створює для сторін права та обов'язки. По-третє, договір доручення від 23.12.2015 не є значним правочином та укладений представником АК "Харківобленерго" в межах його повноважень, визначених довіреністю №01-16юр/9306 від 17.11.2015, а також відсутні обставини, що свідчили б про невідповідність цього договору інтересам держави та суспільства.

Залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду апеляційний суд вказав на те, що спірний правочин поворотної фінансової допомоги було укладено представником відповідача-1 Телєгіним В.С. в межах повноважень, наданих йому згідно з довіреністю, виданою в.о. голови правління АК "Харківобленерго" Яворським В.Г. у відповідності з п.п.8.4.13.9,8.4.13.16 Статуту АК "Харківобленерго", тобто без перевищення повноважень, чим спростував помилковий висновок суду першої інстанції про зворотне. При цьому, апеляційна інстанція додатково зазначила, що в силу ст.228 ЦК України договір доручення б/н від 23.12.2015 є нікчемним як такий, що порушує публічний порядок, оскільки Товариство, будучи повіреним за спірним договором доручення, не мало на меті його виконання в частині передачі довірителю (АК "Харківобленерго") грошових коштів, отриманих від боржника (ПАТ "Черкасиобленерго") за договором поворотної фінансової допомоги, а укладення спірного договору є наслідком узгоджених дій відповідача-2 та відповідача-3, спрямованих на незаконне заволодіння грошовими коштами Компанії.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відмови в позові, однак, з наступних мотивів.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 ст.215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Отже, право на звернення до господарського суду виникає у особи у разі порушення або оспорювання її прав і охоронюваних законом інтересів.

В абзаці 5 п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Як роз'яснено в п.2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

З матеріалів справи вбачається та судами попередніх інстанцій достеменно встановлено те, що у позовній заяві та доданих до неї документах не міститься належних обґрунтувань, яким чином оспорювані договори порушують права та охоронювані інтереси позивача. Жодних майнових або інших цивільних прав позивача зазначені правочини не стосуються.

При цьому, громадська організація не наділена правом звернення до суду в інтересах держави та суспільства, оскільки згідно зі ст.121 Конституції України таке право має прокуратура України, а в окремих випадках органи державної фіскальної служби (за позовами про визнання недійсними договорів, спрямованих на приховування від оподаткування доходів та ухилення від сплати податків).

За таких обставин, позивач не довів належними та допустимими засобами доказування той факт, що оспорюваними правочинами, стороною в яких позивач не є, були порушені його права та охоронювані законом інтереси як громадської організації.

З огляду на зазначене, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним оспорюваних правочинів у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Колегія суддів зауважує, що правильний висновок судів попередніх інстанцій про недоведеність порушення прав та інтересів громадської організації оспорюваними договорами, які укладені між суб'єктами господарювання, та про відсутність у позивача повноважень представляти в господарському суді інтереси держави та суспільства (територіальної громади м.Харкова), виключав необхідність подальшої правової оцінки судами вказаних договорів на предмет їх відповідності чинному законодавству.

Отже, вірно з'ясувавши статус Громадської організації "Екологічна безпека" як неналежного позивача, суд першої інстанції не повинен був встановлювати наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними на момент їх вчинення.

За таких обставин, касаційна інстанція вважає такими, що не мають істотного значення для вирішення даного спору, висновок апеляційного суду про укладення оспорюваного договору поворотної фінансової допомоги представником відповідача-1 Телєгіним В.С. без перевищення повноважень, наданих йому згідно з довіреністю, виданою в.о. голови правління АК "Харківобленерго" Яворським В.Г. у відповідності з п.п.8.4.13.9,8.4.13.16 Статуту АК "Харківобленерго".

Водночас, всупереч приписів ст.204 ЦК України, якими встановлено презумпцію правомірності правочину, апеляційний суд в оскаржуваній постанові передчасно надав оцінку викладеним у доповненнях до апеляційної скарги доводам відповідача-1 щодо визначення договору доручення від 23.12.2015 як удаваного правочину (ст.235 ЦК України), відхиливши посилання апелянта на вчинення цього правочину як прихованого договору факторингу, оскільки з матеріалів справи не вбачається звернення Компанії з відповідним зустрічним позовом. В зв'язку з цим, суд апеляційної інстанції помилково вийшов за межі заявлених предмета та підстав позову.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з необґрунтованим висновком апеляційного суду про нікчемність договору доручення від 23.12.2015, з огляду на таке.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як роз'яснено в п.3.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (ч.1 ст.207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. До господарських договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і спрямовані, зокрема, на:

використання всупереч законові державної або комунальної власності;

незаконне заволодіння, користування розпорядження (в тому числі відчуження) об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14, 15 Конституції України);

відчуження викраденого майна;

виробництво і відчуження певних об'єктів, вилучених або обмежених у цивільному обігу (відповідні види зброї, боєприпасів, наркотичних засобів, іншої продукції, що має властивості, небезпечні для життя та здоров'я громадян, тощо);

виготовлення і поширення літератури та іншої продукції, що пропагує війну, національну, расову чи релігійну ворожнечу;

приховування від оподаткування доходів, інше ухилення від сплати податків;

виготовлення чи збут підробних документів і цінних паперів;

незаконне вивезення за кордон валютних коштів, матеріальних чи культурних цінностей;

використання власного майна на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Як роз'яснено в п.п.7,18 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В обґрунтування нікчемності договору доручення від 23.12.2015 апеляційний суд послався на те, що Товариство, будучи повіреним за спірним договором доручення, не мало на меті його виконання в частині передачі довірителю (АК "Харківобленерго") грошових коштів, отриманих від боржника (ПАТ "Черкасиобленерго") за договором поворотної фінансової допомоги, та укладення спірного договору є наслідком узгоджених дій відповідача-2 та відповідача-3, спрямованих на незаконне заволодіння грошовими коштами Компанії. Зазначені обставини, на переконання апеляційної інстанції, підтверджуються листом ПАТ "Черкасиобленерго" №6463/09 від 12.10.2015, листом АК "Харківобленерго" №04/10531 від 28.12.2005 та рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 26.07.2016 у справі №909/487/16.

Колегія визнає такий висновок безпідставним і таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки, по-перше, апеляційним судом помилково ототожнюється відсутність у повіреного (відповідач-2) мети виконання договору доручення в частині передачі грошових коштів, належних довірителю (відповідач-1), з наміром однієї із сторін спірного правочину на досягнення мети, завідомо суперечної інтересам держави та суспільства при його укладенні, а також з наміром щодо настання при цьому наслідків у вигляді незаконного заволодіння коштами довірителя.

По-друге, само по собі невиконання повіреним своїх зобов'язань перед довірителем не може свідчити про нікчемність договору доручення. У рішенні Господарського суду Івано-Франківської області від 26.07.2016 у справі №909/487/16 (за позовом АК "Харківобленерго" про стягнення з ТОВ "Західні енергетичні транзити" 51000000 грн. боргу за договором доручення від 23.12.2015, 2577494,99 грн. інфляційних втрат та 3% річних у сумі 648713,45 грн.), яке набрало законної сили, не встановлено нікчемності цього договору, оскільки, задовольняючи цей позов, суд виходив з презумпції правомірності правочину (ст.204 ЦК України).

По-третє, матеріали справи не містять та сторонами не надано доказів ухвалення вироку суду в кримінальній справі за фактом знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння майном відповідача-1.

Отже, оспорюваний договір доручення не можна вважати таким, що порушує публічний порядок, так як він не спрямований на незаконне заволодіння грошовими коштами Компанії, використання її майна на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян, тобто цей договір не посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави, а тому не підпадає під ознаки нікчемного правочину в розумінні ст.228 ЦК України.

Водночас, в порушення приписів ст.ст.32,32,34 ГПК України суд апеляційної інстанції в обґрунтування нікчемності договору доручення від 23.12.2015 послався на лист ПАТ "Черкасиобленерго" №6463/09 від 12.10.2015 (а.с.46 том 1) та лист АК "Харківобленерго" №04/10531 від 28.12.2005, оскільки останній лист взагалі відсутній в матеріалах справи, а лист №6463/09 від 12.10.2015 є відповіддю боржника (відповідача-3) на вимогу кредитора (відповідача-1) про повернення фінансової допомоги, в зв'язку з чим, жодним чином не може стосуватися правовідносин укладення договору доручення від 23.12.2015, які виникли значно пізніше.

В свою чергу, колегія суддів враховує, що само по собі допущене апеляційним судом помилкове визначення оспорюваного договору доручення як нікчемного, не призвело до прийняття неправильної по суті постанови, а тому не може бути достатньою підставою для її скасування за умови достеменного встановлення судами недоведеності порушення цим договором прав позивача.

Інші доводи заявників касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваного судового акту не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування законної та обґрунтованої постанови.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Західні енергетичні транзити залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 у справі №922/2337/16 залишити без змін.

Головуючий суддя О. Кролевець

Судді О. Євсіков

М. Малетич