ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2016 року Справа № 916/1321/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Карабаня В.Я.,

Нєсвєтової Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на рішеннягосподарського суду Одеської області від 22.07.2016 р. (суддя Волков Р.В.) та на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 р. (судді:Головей В.М., Гладишева Т.Я., Савицький Я.Ф.) у справі№916/1321/16 господарського суду Одеської області за позовомДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" доТовариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕКСІМ" простягнення 785 360 грн. 58 коп. за зустрічним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕКСІМ" доДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" провизнання договору припиненим за участю представників: від позивача за первісним позовомКаракай І.М., довіреність №2733 від 03.12.2015 р. від відповідача за первісним позовомПлемениченко А.В., довіреність б/н від 01.12.2016 р.

В С Т А Н О В И В:

В травні 2016 року Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - ДП "АМПУ") звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРЕКСІМ" (далі - ТОВ "ТРЕКСІМ") про стягнення основного боргу в розмірі 692 072 грн. 96 коп., 87 144 грн. 30 коп. пені, 6 143 грн. 32 коп. 3% річних.

Свою позовну заяву ДП "АМПУ"обґрунтувало тим, що ТОВ "ТРЕКСІМ" не було оплачено послуги з використання частини інфраструктури порту, надані в період з листопада 2015 року по лютий 2016 року за договором №114-П-ОДФ-13 від 04.10.2013 р.

Крім того, зважаючи на прострочення виконання ТОВ "ТРЕКСІМ" грошових зобов'язань, позивач також вказав на обов'язок останнього сплатити пеню та 3% річних.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.05.2016 порушено провадження у справі №916/1321/16.

Надалі, ТОВ "ТРЕКСІМ" звернулось до господарського суду із зустрічною позовною заявою до ДП "АМПУ" про визнання договору №114-П-ОДФ-13 від 04.10.2013 р. припиненим шляхом розірвання 31.12.2016 р. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що вказана дата є опискою і вірна дата - 31.12.2015 р.

Так, відповідач за первісним позовом вважає, що договір №114-П-ОДФ-13 від 04.10.2013 р. припинив свою дію з 31.12.2015 р., оскільки ТОВ "ТРЕКСІМ" направив на адресу ДП "АМПУ" заяву про його розірвання, що передбачено п. 7.3 даного договору.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 21.06.2016 зустрічну позовну заяву прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

Рішенням господарського суду Одеської області від 22.07.2016 р. у справі №916/1321/16, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 р., первісний позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "ТРЕКСІМ" на користь ДП "АМПУ" 346 036 грн. 48 коп. основного боргу, 56 294 грн. 91 коп. пені, 3 939 грн. 12 коп. 3% річних. В іншій частині позовних вимог, заявлених за первісним позовом, відмовлено. У задоволенні зустрічної позовної заяви відмовлено.

Судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів мотивовані доведеністю факту користування відповідачем інфраструктурою порту (зокрема, дорогами загального користування) протягом спірного періоду.

Поряд з цим, попередні судові інстанції прийшли до висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості за січень та лютий 2016 р., а також нарахованих на неї пені та 3% річних, оскільки відповідний договір припинив свою дію з 31.12.2015 р., у зв'язку з відмовою відповідача за первісним позовом від його пролонгації.

Стосовно зустрічної позовної заяви, попередні судові інстанції визнали, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки вони спрямовані на встановлення факту, а не на вирішення спору про право.

Не погодившись з рішеннями місцевого та апеляційного господарських судів, ДП "АМПУ" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 р., рішення господарського суду Одеської області від 22.07.2016 р. в частині відмови в стягненні 346 036 грн. 48 коп. боргу, 30 849 грн. 39 коп. пені та 2 204 грн. 20 коп. 3% річних, в цій частині прийняти нове рішення про задоволення первісного позову повністю.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням господарським судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Скаржник, зокрема, посилається на те, що відповідач за первісним позовом користувався відповідною інфраструктурою порту протягом січня-лютого 2016 року, про що, зокрема, свідчать і інші договори укладені між ним та портом, а, отже, ТОВ "ТРЕКСІМ" має оплатити відповідні послуги.

За протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.11.2016 р. справу №916/1321/16 передано колегії суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Нєсвєтова Н.М.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 28.11.2016 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Нєсвєтова Н.М., касаційну скаргу ДП "АМПУ" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 12.12.2016 р.

У судове засідання 12.12.2016 р. з'явились представники позивача за первісним позовом та відповідача за первісним позовом.

Представник позивача за первісним позовом у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити.

Представник відповідача за первісним позовом в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами, 04.10.2013 р. між ДП "АМПУ" (адміністрація) та ТОВ "ТРЕКСІМ" (підприємство) укладено договір №114-П-ОДФ-13, за умовами якого адміністрація надає послуги з використання частини інфраструктури Адміністрації Одеського морського порту (в частині доріг загального використання з супутньої інфраструктури, окрім естакади порту) з метою необхідності забезпечення підприємству максимально ефективного виробничого процесу. В свою чергу, підприємство оплачує послуги адміністрації в порядку та на умовах, передбачених даним договором.

Вартість послуг, що надаються Адміністрацією становить 144 181 грн. 87 коп. у місяць, без урахування ПДВ. ПДВ нараховується згідно з діючим законодавством України (п. 3.4 договору).

При цьому, відповідно до п. 4.1, 4.4 договору підприємство зобов'язано забезпечувати підписання акту виконаних робіт протягом 5 робочих днів з моменту їх надання адміністрацією. Рахунки адміністрації повинні бути оплачені не пізніше 15-го числа кожного місяця, наступного за звітним.

Одночасно, в п. 7.3 договору №114-П-ОДФ-13 від 04.10.2013 р. викладено, що у випадку, якщо ні одна зі сторін за 10 днів до моменту його закінчення не заявить про його припинення, договір вважається автоматично пролонгованим на кожний наступний календарний рік.

Так, предметом первісного позову, що розглядається в межах даної судової справи є вимога про стягнення боргу за надані за договором №114-П-ОДФ-13 від 04.10.2013 р. в період з листопада 2015 року по лютий 2016 року та неоплачені послуги.

Крім того, позивач вказує на обов'язок відповідача сплатити пеню та 3% річних, нараховані на дану заборгованість.

В ст. 629 Цивільного кодексу України закріплено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що закріплено в ст. 530 Цивільного кодексу України.

Як зазначено в ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Крім того, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи зміст наведених правових норм та характер заявлених за первісним позовом вимог, для правильного вирішення спору в цій частині господарським судам попередніх інстанцій необхідно було встановити наявність чи відсутність факту неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань з повної та своєчасної оплати наданих йому послуг.

З матеріалів справи вбачається, що на адресу ТОВ "ТРЕКСІМ" адміністрацією були направлені акти виконаних робіт. Вказані акти були отримані відповідачем за первісним позовом, однак, не були підписані ним.

Адміністрацією також були виставлені підприємству відповідні рахунки, які ТОВ "ТРЕКСІМ" не оплатило.

Поряд з цим, за висновками попередніх судових інстанцій факт використання ТОВ "ТРЕКСІМ" частини інфраструктури адміністрації порту, в частині доріг загального користування з супутньою інфраструктурою (окрім естакади) підтверджується витягами з системи контролю доступу "Обробка автомобільного транспорту", у яких відображено час та дату заїзду/виїзду автотранспорту підприємства в порт.

Зважаючи на це, місцевий та апеляційний господарські суди визнали доведеним факт надання ТОВ "ТРЕКСІМ" відповідних послуг, як і факт ухилення останнього від їх оплати.

Одночасно з наведеним, господарськими судами попередніх інстанцій досліджено, що відповідач за первісним позовом скористався правом, передбаченим п. 7.3 договору, та повідомив ДП "АМПУ" про припинення дії договору, що унеможливило пролонгацію даного договору на 2016 рік. Адміністрація отримання від підприємства відповідного листа не заперечує.

Вказана обставина стала підставою відмови в задоволенні вимог ДП "АМПУ" про стягнення заборгованості за послуги, надані у січні-лютому 2016 р., а також нарахованих на дану частину заборгованості пені та 3% річних.

Враховуючи викладене, здійснюючи касаційний перегляд оскаржуваних судових актів колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що рішення місцевого та апеляційного господарських судів у справі №916/1321/16 щодо первісного позову є законними та обґрунтованими, оскільки їх прийнято в результаті дослідження всіх наявних в матеріалах справи доказів, в процесі дослідження яких повно та всебічно встановлено обставини справи та таким обставинам надана правильна юридична оцінка.

Поряд з цим, господарський суд касаційної інстанції, погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про безпідставність заявлених у зустрічній позовній заяві вимог, з огляду на те, що дані вимоги спрямовані на встановлення факту, а не на вирішення спору про право.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Отже, судова колегія Вищого господарсього суду України прийшла до висновку, що оскаржувані судові акти прийняті господарськими судами попередніх інстанцій при повному з'ясуванні фактичних обставин справи у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим не вбачається підстав для її зміни чи скасування.

Натомість, доводи, викладені у касаційній скарзі, є непереконливими та такими, що не мають значення для вирішення спору по суті, оскільки заявлені за первісним позовом вимоги ґрунтуються саме на неналежному виконанні ТОВ "ТРЕКСІМ" зобов'язань за договором №114-П-ОДФ-13 від 04.10.2013 р., а не на факті безпідставного користування останнім інфраструктурою порту.

Одночасно, такі твердження скаржника фактично зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень господарського суду касаційної інстанції, встановлених ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на приписи ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на позивача за первісним позовом.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 р. та рішення господарського суду Одеської області від 22.07.2016 р. у справі №916/1321/16 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді В.Я. Карабань

Н.М. Нєсвєтова