ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2016 року Справа № 910/459/16

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Малетича М.М.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ОМЕГА БАНК"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 26.10.2016 (головуючий суддя Агрикова О.В., судді Яковлєв М.Л., Чорногуз М.Г.)на рішенняГосподарського суду міста Києва від 12.07.2016 (суддя Борисенко І.І.)у справі№ 910/459/16 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "ОМЕГА БАНК"доПублічного акціонерного товариства"ДЕЛЬТА БАНК"провизнання договору недійсним,за участю представниківпозивачаКолосюк В.А.,відповідачівШпак Т.Г., Ханович К.В.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.07.2016 у справі № 910/459/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2016, відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги від 19.08.2014, укладеного між сторонами.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 203, 215, 216, 220 ЦК України, ст. 43 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що спірний договір не підлягає нотаріальному посвідченню.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, 19.08.2014 Публічним акціонерним товариством "Омега Банк" (далі - продавець) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (далі - покупець) був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги (далі - договір).

В розділі 1 Договору сторони погодили визначення термінів та їх тлумачення, а саме:

" "права вимоги" означає всі права вимоги (як існуючі, так і майбутні, як наявні, так і умовні) продавця у якості кредитора до позичальників за кредитними договорами, а також всі права вимоги продавця до осіб, які надали забезпечення, за договорами забезпечення, включаючи будь-які та всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні продавцю, щодо виконання позичальниками та/або особами, які надали забезпечення, будь-яких своїх обов'язків за кредитними договорами та договорами забезпечення;

"договір забезпечення" означає кожний договір застави та/або договір поруки та/або іпотечний договір, якщо такі укладались;

"договір застави" означає кожний з договорів застави, з усіма доповненнями, додатковими договорами та додатками до них (якщо такі є), які зазначені в акті приймання-передачі прав вимоги;

"договір поруки" означає кожний з договорів поруки, якщо такий укладався, з усіма доповненнями, додатковими договорами та додатками до них (якщо такі є), які зазначені в акті приймання-передачі прав вимоги;

"іпотечний договір" означає кожний з іпотечних договорів, якщо такий укладався, з усіма доповненнями, додатковими договорами та додатками до них (якщо такі є), які зазначені в акті приймання-передачі прав вимоги;

"загальна купівельна ціна" є сумою всіх купівельних цін за права вимоги, зазначених у додатку і та становить 10.984.948,14 грн.".

Відповідно до п. 2.1 договору продавець цим погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю, а покупець цим погоджується купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну.

У пункті 2.3 договору сторони передбачили, що права вимоги від продавця до покупця (далі - відступлення) та обов`язки продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акту приймання-передачі прав вимоги.

Відповідно до п. 3.1 договору за продаж (відступлення) продавцем прав вимоги за цим договором покупець зобов`язаний сплатити продавцю загальну купівельну ціну у дату підписання.

Позивач вважає, що договір купівлі-продажу прав вимоги від 19.08.2014 є недійсним, оскільки разом із кредитними зобов`язаннями до ПАТ "Дельта Банк" перейшли права вимоги за договорами іпотеки, укладеними в забезпечення виконання зобов`язань, що виникають з кредитних договорів, а тому спірний договір підлягав нотаріальному посвідченню, чого не було здійснено, що вказує на нікчемність спірного договору.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, на підставі договорів чи інших правочинів.

Відповідно до п. 3 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якими: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. В ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотека визначена як окремий вид застави нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

За змістом ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. При цьому відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 513 ЦК України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно з приписами ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про іпотеку" відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

Іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням.

Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Як зазначалось вище, у пункті 2.3 договору сторони передбачили, що права вимоги від продавця до покупця (далі - відступлення) та обов`язки продавця передати права вимоги вважаються виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акта приймання-передачі прав вимоги.

В матеріалах справи наявний акт приймання-передачі прав вимоги від 19.08.2014 до договору купівлі-продажу прав вимоги, який підписаний та скріплений печатками сторін.

Судами встановлено, що відповідно до додатку до акта приймання-передачі прав вимоги від 19.08.2014 жодного іпотечного договору оспорюваним правочином (в тому числі іпотечних договорів, укладених в забезпечення виконання зобов'язань, на які посилається позивач, - ТОВ "Агротех-Ойл" та ТОВ "Видавництво "Схід-Захід" перед ПАТ "Омега Банк") AT "Дельта Банк" передано не було.

При цьому суди обґрунтовано не взяли до уваги зведений акт приймання-передачі файлів № 1 від 21.08.2014, оскільки п. 2.3 договору чітко передбачено, що саме підписання акта приймання-передачі прав вимоги є підтвердженням виконання передачі права вимоги від продавця до покупця, який міститься в матеріалах справи.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судами, позивачем не надано доказів того, що боржників було повідомлено про відступлення прав за іпотечним договором, як того вимагає ст. 24 Закону України "Про іпотеку", а відтак відсутні підстави вважати, що такі вимоги взагалі передавались та мали передаватись.

Також судами підставно відхилено посилання позивача на ухвалу Господарського суду Житомирської області від 19.01.2016 у справі № 15/972 та заочне рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 03.08.2015 у справі № 760/5049/15-ц, оскільки правові підстави вважати встановлені ними обставини преюдиційними в розумінні ст. 35 ГПК відсутні. При цьому ухвала Господарського суду Житомирської області у справі № 15/972 від 19.01.2016 не набрала законної сили, оскільки AT "Дельта Банк" подало на неї апеляційну скаргу. Станом на час прийняття оскаржуваних рішення та постанови Рівненським апеляційним господарським судом апеляційне провадження у справі № 15/972 зупинене саме до вирішення справи № 910/459/16.

Щодо тверджень скаржника про порушення судами норм процесуального права в частині витребування доказів колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 4-3 ГПК та ст. 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів. У разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання (п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Таким чином витребування доказу є правом, а не обов'язком суду. При цьому суд вправі відхилити клопотання про витребування доказу, якщо цей доказ не стосується справи або недопустимий, а також якщо певні обставини підтверджені іншими доказами, які є в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також ґрунтуються на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ОМЕГА БАНК" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.07.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.10.2016 у справі № 910/459/16 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець М.М. Малетич