ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2016 року Справа № 910/10259/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Ковтонюк Л.В.,

Могила С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_2на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 р. (судді: Тищенко О.В., Яковлєв М.Л., Іоннікова І.А.)у справі№910/10259/16 господарського суду міста Києваза позовомДержавного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт"доФізичної особи-підприємця ОСОБА_2простягнення 271 000 грн. 00 коп.за участю представників: від позивача Дубей В. Ю., довіреність №08-08/07 від 08.08.2016 р.від відповідача ОСОБА_4, ордер на надання правової допомоги серія КВ №2459933

В С Т А Н О В И В:

У червні 2016 року Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 271 000 грн. 00 коп.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.07.2016 р. у справі №910/10259/16 відмовлено у задоволені позову Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт".

Вказане судове рішення мотивовано наявністю між сторонами договору поставки, укладеного у спрощеній формі, а відтак не можливістю застосуванню до спірних правовідносин приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 р. у справі №910/10259/16 рішення господарського суду міста Києва від 11.07.2016 р. скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Рішення господарського суду апеляційної інстанції обґрунтовано наявністю підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки за висновками апеляційної інстанції між позивачем та відповідачем не було укладено жодного господарського договору і будь-які первинні документи, що посвідчували б здійснення господарської операції між ними відсутність.

Не погодившись з судовим рішенням апеляційного господарського суду, Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 р. та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 11.07.2016 р.

Касаційна скарга мотивована неповним з'ясуванням господарськими судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, які призвели до неправильного застосуванням норм матеріального та процесуального права.

За протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.11.2016 р. справу №910/10259/16 передано колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Корнілова Ж.О., Могил С.К.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.11.2016 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Корнілова Ж.О., Могил С.К., касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 12.12.2016 р.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України №08.03-04/6184 від 12.12.2016 р., у зв'язку з перебуванням судді Корнілової Ж.О. на лікарняному, призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів, за результатами якої у справі №910/10259/16 визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Ковтонюк Л.В., Могил С.К. (протокол автоматичної зміни складу колегії суддів від 12.12.2016 р.).

До початку судового розгляду представник позивача скористався правом, наданим йому ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та подав відзив на касаційну скаргу.

В свою чергу, представник відповідача до початку судового розгляду подав пояснення до касаційної скарги.

У судове засідання 12.12.2016 р. з'явились представники позивача та відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувані судові акти залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Предметом судового розгляду у справі №910/10259/16 є позовні вимоги про стягнення грошових коштів у розмірі 271 000 грн. 00 коп., у зв'язку з набуттям відповідачем вказаних коштів без достатніх правових підстав (ст. 1212 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що позивач, в оплату виставлених відповідачем рахунків б/н від 10.12.2013 р. та від 30.01.2014 р., перерахував відповідачу 86 000 грн. 00 коп. та 185 000 грн. 00 коп. (всього 271 000 грн. 00 коп.) платіжними дорученнями №406814 від 10.12.2013 р. та №1051 від 30.01.2014 р. відповідно.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами велися переговори щодо можливого укладення договору з поставки канцтоварів.

Разом з тим, в матеріалах справи міститься вимога №01-4-2/156 від 22.02.2016 р., направлена позивачем на адресу відповідача, із змісту якої вбачається, що позивач вимагає у семиденний термін з дня її отримання надати документальне підтвердження поставки канцтоварів або повернути позивачу зайво сплачені кошти у розмірі 271 000 грн. 00 коп.

На підставі викладеного, місцевим господарським судом зроблено висновок, що виставлені рахунки б/н від 10.12.2013 р. та від 30.01.2014 р. відповідно до вимог законодавства, є спрощеною формою договору поставки. В свою чергу, позивач, оплативши виставлені рахунки, погодився із запропонованими умовами договору. Тобто, господарський суд першої інстанції визнав, що між сторонами укладено договір поставки у спрощеній формі на підставі ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України та з урахуванням приписи ч. 1 ст. 267 Цивільного кодексу України щодо строку дії договору.

Поряд з цим, ст. 1212 Цивільного кодексу України застосовується до випадків набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Так, предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст. 11 Цивільного кодексу України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають:

1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого);

2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого);

3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого;

4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Згдно з ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

В свою чергу, вiдповiдно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч.ч. 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 177 вказаного кодексу встановлено, що об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Разом з цим, під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто, вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Враховуючи, що господарським судом першої інстанції встановлено факт наявності між сторонами договірних відносин, суд прийшов до висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин приписів ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки договірний характер правовідносин виключає можливість їх застосування.

Статтею 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з приписами ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 265 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом.

Згідно зі ст. 266 Господарського кодексу України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Разом з тим, ч. 8 ст. 181 вказаного кодексу передбачено, що у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

На підставі викладеного та з урахуванням наявних матеріалів справи, апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що між сторонами у даній справі не досягнуто згоди з істотних умов поставки щодо асортименту товарів, вартості товару та терміну поставки товару. Отже, договір поставки канцтоварів між сторонами є таким, що не відбувся, тобто є неукладеним.

Таким чином, враховуючи відсутність між сторонами договірних відносин, господарським судом апеляційної інстанції зроблено вірний висновок про безпідставне набуття та збереження відповідачем коштів позивача та, з урахуванням норм чинного законодавства, до спірних правовідносин можуть застосовуватись положення ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що постанова апеляційного господарського суду у справі №910/10259/16 є законною та обґрунтованою, оскільки її прийнято в результаті дослідження всіх наявних в матеріалах справи доказів, в процесі дослідження яких повно та всебічно встановлено обставини справи та таким обставинам надана правильна юридична оцінка.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Отже, судова колегія Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що постанова апеляційного господарського суду винесена при повному з'ясуванні фактичних обставин справи у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим не вбачається підстав для її зміни чи скасування.

З огляду на приписи ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 р. у справі №910/10259/16 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді Л.В. Ковтонюк

С.К. Могил