ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2016 року Справа № 902/23/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),
суддів Карабаня В.Я.,
Малетича М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 р. (судді: Петухов М.Г., Гулова А.Г., Маціщук А.В.)у справі№902/23/16 господарського суду Вінницької областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз"простягнення 3 379 136 грн. 61 коп. за участю представників: від позивача Никеруй Т.М., довіреність №14-81 від 25.04.2016 р.від відповідача Замкова М.О., довіреність №44/16-д від 25.01.2016 р.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Вінницької області від 15.06.2016 р. у справі №902/23/16 відмовлено в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" про стягнення 3 379 136 грн. 61 коп.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 р. рішення господарського суду Вінницької області від 15.06.2016 р. скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково, а саме: стягнуто з відповідача на користь позивача 67 666 грн. 21 коп. пені, 444 705 грн. 98 коп. 3% річних та 2 498 811 грн. 35 коп. інфляційних втрат.
Так, апеляційний господарський суд визнав помилковим висновок господарського суду першої інстанції про те, що у позивача не виникло права вимоги виконання зустрічного зобов'язання відповідача з оплати поставленого природного газу, оскільки позивачем не було повернуто останньому підписаних актів приймання-передачі газу.
При цьому, апеляційним господарським судом було здійснено перевірку зроблених позивачем розрахунків, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволено частково.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 р. та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга обґрунтована не правильним застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
За протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2016 р. справу №902/23/16 передано колегії суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Малетич М.М.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.11.2016 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Малетич М.М., касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 12.12.2016 р.
Крім того, скаржником було подано клопотання про зупинення виконання оскаржуваної постанови.
Відповідно до ч. 1 ст. 1211 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою сторони чи прокурора або за свою ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення господарського суду до закінчення його перегляду в порядку касації.
Враховуючи диспозитивний характер норм вказаної статті, з огляду на зміст заявленого скаржником клопотання про зупинення виконання судових рішень, колегія суддів Вищого господарського суду України відмовляє в задоволенні даного клопотання.
У судове засідання 12.12.2016 р. з'явились представники позивача та відповідача.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити.
Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувану постанову апеляційного господарського суду залишити без змін.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 31.01.2013 р. Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" (покупець) уклали договір №13-409-ПР на купівлю-продаж природного газу, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити газ на умовах цього договору.
Згідно з п. 3.3 вказаного договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.
При цьому, сторони узгодили та виклали в п. 3.4 вказаного договору умови про те, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства два примірники акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставною для остаточних розрахунків між сторонами.
Надалі, до вказаного договору сторонами було укладено ряд додаткових угод, якими, зокрема, змінювались обсяги природного газу, його вартість, порядок оплати, умови щодо нарахування штрафних санкцій у разі прострочення такої оплати, а також строк дії договору.
Зміст відповідних додаткових угод було досліджено господарськими судами попередніх інстанцій.
Так, за умовами п. 6.1. договору № 13-409-ПР від 31.01.2013 р., в редакції додаткової угоди №3 від 31.12.2013 р., оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі газу.
Крім того, сторонами було укладено додаткову угоду №8, в якій серед іншого викладено п. 7.2 договору в наступній редакції: "У разі порушення покупцем строків оплати, передбачених пунктом 6.1. договору, з покупця стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу."
Відповідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно, ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як зазначено ч. 1 ст. 530 вказаного кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Одночасно, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Вказане викладено в ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивачем протягом січня, червня-серпня 2013 року, лютого-квітня 2014 року було передано, а відповідачем прийнято природний газ на загальну суму 103 640 352 грн. 72 коп. Факт поставки природного газу відповідачем не заперечуються.
Позивач стверджує, що покупець несвоєчасно розрахувався за поставлений природний газ, у зв'язку з чим у останнього виник обов'язок сплатити пеню, 3% річних та інфляційні втрати.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, зазначив, що на його адресу не надходили підписані позивачем акти приймання-передачі природного газу чи мотивована відмова від підписання цих актів.
Таким чином, відповідач вважає, що з огляду на визначені в п. 6.1 договору умови оплати поставленого газу в даному випадку строк остаточних розрахунків за договором не настав через відсутність у відповідача належним чином оформлених актів приймання-передачі газу.
Місцевий господарський суд погодився з відповідними доводами відповідача та прийняв рішення про відмову в задоволенні позову.
Однак, апеляційний господарський суд визнав заявлені позовні вимоги обґрунтованими, з врахуванням здійснення судом їх арифметично вірного розрахунку.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає вірною правову позицію господарського суду апеляційної інстанції, у зв'язку з наступним.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Як зазначалось раніше, пунктом 6.1 договору передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі газу
Вказаний пункт договору узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, відповідно до яких покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Таким чином, пунктом 6.1 купівлі-продажу встановлено конкретний строк остаточного розрахунку за фактично переданий газ: до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Вказана умова договору не містить жодних застережень щодо настання обов'язку відповідача з оплати газу протягом певного строку саме після підписання позивачем акта приймання-передачі газу чи після повернення одного примірника оригіналу акта покупцю.
Тобто, настання обов'язку з оплати спожитого газу (а разом з цим і прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язання за договором) не пов'язується з моменту підписання відповідних актів. Акти приймання-передачі газу лише фіксують остаточний обсяг переданого газу за минулий місяць.
Отже, як вірно визначено апеляційним господарським судом, несвоєчасне повернення позивачем актів приймання-передачі природного газу не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України. Тому наявність або відсутність актів не звільняє відповідача від обов'язку сплатити вартість фактично поставленого природного газу.
При цьому, за приписами ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Крім того, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, господарським судом апеляційної інстанції вірно застосовано приписи чинного законодавства та стягнуто з відповідача на користь позивача 67 666 грн. 21 коп. пені, 444 705 грн. 98 коп. 3% річних та 2 498 811 грн. 35 коп. інфляційних втрат.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, вже були предметом дослідження попередніх судових інстанцій та обґрунтовано відхилені апеляційним господарським судом.
В свою чергу, відповідно до ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на приписи ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Вінницягаз" залишити без задоволення.
Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 р. у справі №902/23/16 залишити без змін.
Головуючий суддя А.С. Ємельянов
Судді В.Я. Карабань
М.М. Малетич