ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2016 року Справа № 917/378/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовка І.В. (головуючого, доповідача), Ковтонюк Л.В., Кондратової І.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Миргородський завод мінеральних вод" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.07.2016 року у справі № 917/378/16 за позовом Виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області до публічного акціонерного товариства "Миргородський завод мінеральних вод" про зобов'язання укласти договір,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2016 року позивач звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про зобов'язання відповідача укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Миргород, посилаючись на невиконанням відповідачем встановленого законом обов'язку з укладення такого договору в запропонованій ним редакції.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 13.05.2016 року (суддя Гетя Н.Г.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 05.07.2016 року (судді: Терещенко О.І., Сіверін В.І., Гетьман Р.А.) рішення суду першої інстанції скасоване, прийняте нове рішення, яким позов задоволений повністю, зобов'язано Публічне акціонерне товариство "Миргородський завод мінеральних вод" укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Миргорода з Виконавчим комітетом Миргородської міської ради Полтавської області у редакції позивача.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судом апеляційної інстанції порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняту ним постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що на підставі заяви Публічного акціонерного товариства "Миргородський завод мінеральних вод" від 22.07.2013 року № 01-3/594, 16 серпня 2013 року виконавчим комітетом Миргородської міської ради прийнято рішення № 545 "Про дозвіл на реконструкцію головного виробничого корпусу", яким наданий дозвіл ПАТ "Миргородський завод мінеральних вод" на реконструкцію головного виробничого корпусу для збільшення потужностей за адресою: вул.Мінзаводська, 1, м. Миргород та зобов'язано забудовника заключити угоду з виконавчим комітетом Миргородської міської ради на участь в інвестуванні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста в розмірі 10 відсотків вартості реконструкції (а.с. 21).

Листом від 06.03.2015 року ПАТ "Миргородський завод мінеральних вод" повідомив виконавчий комітет Миргородської міської ради про готовність об'єкта до експлуатації, а саме: "Реконструкція головного виробничого корпусу для збільшення виробничих потужностей" за адресою: вул. Мінзаводська, 1, м. Миргород та надав копію декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 03.03.2015 року, в якій зазначена вартість реконструкції, яка становить 14755, 7 тис. гривень (а.с.22-25).

Листом від 20.03.2015 року № 01-25/721 виконавчий комітет Миргородської міської ради повторно нагадав ПАТ "Миргородський завод мінеральних вод" про обов'язок укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Миргорода (а.с.26).

Листом від 31.03.2015 року № 01-3/09-345 ПАТ "Миргородський завод мінеральних вод" повідомив, що враховуючи те, що виконавчий комітет Миргородської міської ради звернувся до товариства з пропозицією укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Миргород після прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, товариство відмовляється від укладення договору (а.с.27-28).

Враховуючи те, що ПАТ "Миргородський завод мінеральних вод" не звернувся до виконавчого комітету Миргородської міської ради з пропозицією укласти договір вчасно, а саме, до введення об'єкта в експлуатацію, виконавчий комітет 23.07.2015 року направив ПАТ "Миргородський завод мінеральних вод" на підписання два проекти договору про пайову участь замовників у розвитку інфраструктури м. Миргорода з додатками до договору №1 та №2, які є його невід'ємними частинами. Пунктом 8 Додатку № 1 до договору передбачалось, що розмір пайової участі визначений за формулою, затвердженою п. 3.4 Порядку та становить 14755700х10%х0,8=1180456 грн. (а.с. 29-31).

Листом від 29.07.2015 року ПАТ "Миргородський завод мінеральних вод" відмовився від підписання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Миргорода та повернув два проекти договору (а.с.34-35).

Зазначене вище й стало підставою для звернення позивача з позовом до господарського суду Полтавської області, в якому останній просив зобов'язати відповідача укласти з виконавчим комітетом Миргородської міської ради договір про пайову участь у розвитку інфраструктури на запропонованих ним умовах.

Господарським судом Полтавської області відмовлено у позові з тих підстав, що чинне законодавство України не встановлює такого способу захисту прав та охоронюваним законом інтересів, як зобов'язання укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури. Крім того, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про те, що укладення спірного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Миргорода після введення об'єкта в експлуатацію є безпідставним та не ґрунтується на нормах законодавства України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи у повному обсязі позовні вимоги про зобов'язання відповідача укласти договір про пайову участь апеляційний господарський суд виходив з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, установлення господарських правовідносин та іншими способами, передбаченими законом.

Отже, на думку суду апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов передчасного висновку про невірно обраний позивачем спосіб захисту.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 14 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Частиною 2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено обов'язок замовника, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених ч. 4 цієї статті.

В силу положень частини першої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

На виконання цих вимог рішенням Миргородської міської ради від 30.03.2012 року №75 був затверджений Порядок "Про пайову участь замовників у розвитку інфраструктури міста Миргорода".

В силу вимог статті 144 Конституції України та статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування при виконанні своїх функцій приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Таким чином, вимогами статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено обов'язок замовника будівництва прийняти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який реалізується шляхом укладення відповідного договору в порядку, визначеному Законом та деталізованому актом органу місцевого самоврядування.

Правовий аналіз частин 8 та 9 у сукупності з іншими положеннями цієї статті Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" дозволяє дійти висновку про те, що обов'язок щодо ініціювання укладення такого договору покладено саме на замовника будівництва, оскільки пов'язується з його зверненням до органу місцевого самоврядування.

Такий договір має бути укладеним в обов'язковому порядку, в межах строку, встановленого ч. 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Метою встановлення строків на укладення договору пайової участі у вказаному законодавчому положенні є визначення періоду часу, протягом якого забудовником має бути виконаний обов'язок з укладення договору на пайову участь (оформлення договірного зобов'язання забудовника щодо сплати конкретної суми пайового внеску на розвиток інфраструктури міста).

У разі не укладення такого договору у вказаний вище період часу, законодавство не звільняє забудовника від обов'язку укласти договір про пайову участь та, відповідно, від обов'язку сплатити пайовий внесок.

Органи місцевого самоврядування знаходяться поза межами процедури прийняття об'єктів будівництва в експлуатацію та позбавлені можливості контролювати момент його здійснення, відтак неукладення такого договору з підстав невиконання замовником обов'язку щодо звернення до органу місцевого самоврядування з відповідною пропозицією свідчить про його ухилення від укладення договору, що може бути предметом розгляду в судовому порядку, у тому числі й після прийняття об'єкту будівництва в експлуатацію.

Відповідно до частини третьою статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, зокрема, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору.

Розмір пайової участі визначений п.8 Додатку №1 до договору та складає 1180456,00 грн.

Зазначене положення п. 8 Додатку №1 до договору відповідає розділу 3 Порядку.

В Додатку №2 до договору визначено строк (графік) сплати пайової участі.

Розділом 4 договору про пайову участь передбачено відповідальність сторін.

Отже, позивачем в договорі про пайову участь передбачено всі істотні умови, визначені частиною 9 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", за якою істотними умовами договору про пайову участь є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін.

Враховуючи, що укладення замовником будівництва договору пайової участі у розвитку інфраструктури певного населеного пункту є обов'язковим на підставі вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", відсутність заперечень відповідача щодо умов такого договору та доказів на їх підтвердження, касаційний суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для спонукання відповідача укласти спірний договір в редакції позивача та задоволення позову в повному обсязі.

Заперечення відповідача викладені у поданій касаційній скарзі про те, що Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачає пайову участь виключно при забудові території, а не при реконструкції вже збудованого об'єкту суд касаційної інстанції вважає помилковим з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" забудова територій (частина земної поверхні) - це діяльність юридичних осіб, яка передбачає, зокрема, реконструкцію існуючої забудови та територій, будівництво об'єктів.

Тобто, реконструкція існуючої забудови та територій, на ряду з новим будівництвом об'єктів, визначається вказаним законодавчим положенням окремим видом забудови територій.

Отже, виходячи з тлумачення вказаних норм, Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено обов'язок замовника, який має намір щодо реконструкції існуючої забудови та територій укласти договір про участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури.

Решта доводів касаційної скарги також не спростовують висновків апеляційного суду.

Таким чином, виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції дав належну правову оцінку обставинам справи і, з урахуванням вимог застосованих норм права, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

За таких обставин, оскаржена постанова апеляційного господарського суду є законною й обґрунтованою, і тому підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111,1211 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Миргородський завод мінеральних вод" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.07.2016 року - без змін.

Поновити виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 05.07.2016 року.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді Л.Ковтонюк

І.Кондратова