ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2016 року Справа № 909/174/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддівМачульського Г.М. (доповідача), Бакуліної С.В., Сибіги О.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуЛьвівського апеляційного господарського судувід29.06.2016у справі№909/174/16Господарського судуІвано-Франківської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доДержавного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго"простягнення суми

за участю

- позивача:Громніцький Ю.П. (довіреність від 13.05.2016),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись в суд з даним позовом, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) просило стягнути з Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" (далі - відповідач) пеню в розмірі 170 146,87 грн., три відсотки річних в розмірі 24 995,02 грн., інфляційні втрати в розмірі 340 120,48 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач всупереч умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу природного газу розрахувався за придбаний газ не вчасно, у зв'язку з чим позивач нарахував відповідачу пеню, передбачену умовами договору, три відсотки річних та інфляційні втрати відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 19.04.2016 (суддя Кобецька С.М.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Плотніцький Б.Д., судді Кордюк Г.Т., Мельник Г.І.), позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 83 429,57 грн. пені, 24 618,11 грн. три відсотки річних, 329 406,65 грн. інфляційних втрат, в іншій частині позовних вимог відмовлено, розподілено судові витрати.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вищевказані судові рішення в частині відмови у стягненні пені у сумі 85 073,43 грн. та прийняти нове рішення, про задоволення позову у цій частині, посилаючись на порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Керівник відповідача у письмовому клопотанні просив відкласти розгляд касаційної скарги посилаючись на неможливість забезпечити участь свого представника при її розгляді, однак клопотання не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до приписів статті 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника, а представниками, згідно цієї норми, є як керівники, так і інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства.

Статтею 80 Цивільного кодексу України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Із наданих на підтвердження клопотання матеріалів не вбачається, що позивач, як юридична особа, припиняв свою діяльність у зв'язку із наведеними у клопотанні обставинами.

Згідно ж приписів статей 77, 1115 Господарського процесуального кодексу України відкладення розгляду касаційної скарги здійснюється лише у разі, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, а оскільки таких обставин не вбачається, з урахуванням наведеного та тієї обставини, що ухвалою Вищого господарського суду України учасники процесу попереджались що неявка їх уповноважених представників не перешкоджає розгляду касаційної скарги, враховуючи процесуальну заборону на вчинення у суді касаційної інстанції процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, що визначено статтею 1115 наведеного кодексу, в задоволенні клопотання належить відмовити.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 28.01.2014 між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 2431/14-КП-15 згідно з умовами п.1.1 якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України продавцем (за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711210000), а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що газ, що продається за цим договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ).

Згідно п. 2.1 договору позивач передає відповідачу з 01.01.2014 по 31.12.2014 газ обсягом до 2340 тис.куб.м.

Відповідно до підпункту 2.1.1 договору обсяги газу, що планується передати за цим договором, можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку.

Пунктами 3.3, 3.4 договору сторони встановили, що приймання-передача газу, переданого продавцем відповідачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу відповідачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі його показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця. Акт приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до п. 5.2 договору ціна за 1000 куб. м газу становить 4154,71 грн. з урахуванням податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу. До сплати за 1000 куб.м природного газу - 3462,26 грн., крім того, ПДВ - 20% - 692,45 грн., всього з ПДВ 4154,71 грн.

Додатковими угодами до договору сторони збільшували ціну газу.

Згідно п.6.1 договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.2 договору встановлено, що у разі невиконання відповідачем пункту 6.1 договору він зобов'язується сплатити позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до пункту 9.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у п'ять років.

Згідно пункту 11.1 договору він набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

На виконання умов договору, за період з січня по грудень 2014 року позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 4 585 711,47 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2014, від 28.02.2014, від 31.03.2014, від 30.04.2014, від 31.05.2014, від 30.06.2014, від 31.07.2014, від 31.08.2014, від 30.09.2014, від 31.10.2014, від 30.11.2014, від 31.12.2014.

Вказані акти підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Судами також встановлено, що згідно виписки по рахунку відповідача, в період з 01.01.2014 по 30.11.2015 відповідач у повному обсязі здійснив розрахунок за поставлений позивачем природний газ у розмірі 4585711,47 грн., але з прострочкою.

Посилаючись на те, що відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого позивачем газу належним чином не виконував, за поставлений газ вчасно не розраховувався, позивачем нараховано 170 146 грн. 87 коп. - пені, 24 995 грн. 02 коп. - три відсотки річних та інфляційні втрати - 340 120 грн. 48 коп.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про часткове задоволення позову мотивував тим, що нарахування позивачем пені, трьох відсотків річних, інфляційних втрат лише на заборгованість, що сплачувалась відповідачем самостійно є правомірним, проте перевіривши ці розрахунки, суд здійснив власний перерахунок заявлених сум до стягнення, разом з тим, суд зменшив на 50 відсотків розмір пені у зв'язку з наявністю обставин, що є підставою для її зменшення відповідно до вимог законодавства.

У касаційному порядку позивачем оскаржено судові рішення лише в частині відмови у стягненні частини пені.

Із висновками попередніх судових інстанцій повністю погодитися не можна з огляду на наступне.

Відповідно до приписів статті 551 частини 3-ї Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, зокрема, за наявності обставин, які мають істотне значення.

Судами встановлено, що відповідач є державним підприємством та неприбутковою організацією, не є фактичним споживачем природного газу, адже газ використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка використовується споживачами.

Також встановлено, що несвоєчасність виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо здійснення розрахунку за поставлений природний газ у строки та розмірі визначені договором, сталася в зв'язку із невідшкодування з боку держави різниці в тарифах на теплову енергію, також відповідач має важкий фінансовий стан та збитковість.

Крім того, судами враховано ступінь виконання зобов'язання боржником, а саме те, що сума основного боргу є погашеною.

Вказані обставин, мають істотне значення для вирішення питання про зменшення розміру пені у відповідності до приписів статті 551 ч.3 Цивільного кодексу України.

Таким чином суди дійшли до правильного висновку про те, що розмір неустойки може бути зменшений.

Однак не можна погодитись із висновками судів щодо розміру зменшення неустойки.

Так, приймаючи судові рішення суди обох інстанцій виходили із того, що підставою для зменшення неустойки можуть бути такі особливості виробничо-господарського діяльності відповідача, як те, що основним видом такої діяльності є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії населенню, бюджетним установам і організаціям, які своєчасно не здійснюють розрахунки за надані відповідачем послуги.

Разом з тим, судами встановлено, що за умовами пункту 1.2 договору газ, що продається за цим договором відповідачу, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ).

Отже за умовами укладеного між сторонами договору вироблена за наслідками використання придбаного газу теплова енергія споживається суб'єктами господарювання, а не бюджетними організаціями та установами. Також не вбачається, що за умовами укладеного договору вона споживається населенням, такі умови договору судами не наведено.

Відтак здійснивши поставку такої теплової енергії населенню, бюджетним установам, організаціям, як це встановлено судами обох інстанцій, відповідач відійшов від умов укладеного договору та діяв на власний ризик, а відтак і поза межами укладеного договору.

За правилами частин першої, третьої статті 549 та статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином пеня є відповідальністю за несвоєчасно виконане грошове зобов'язання, а останнє пов'язується із умовами укладеного між сторонами договору.

За вказаних обставин оскільки відповідач діяв поза межами умов, визначених в укладеному між сторонами договорі, а відтак і поза межами взятих зобов'язань, тому стан розрахунків із бюджетними організаціями, установами та населенням не перебуває у причинному зв'язку із взятими за умовами договору зобов'язаннями, то і негативні для відповідача наслідки стану цих розрахунків не можуть впливати на спірні договірні відносини.

У зв'язку із викладеним суд касаційної інстанції вважає за необхідне змінити розмір стягнутої судами пені, визначивши її розмір не 50% від умов договору, як визначено судами попередніх інстанцій, а встановити її на рівні 80% відсотків від умов договору, що становить 136117 грн. 50 коп., а в іншій частині судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п. 5, 11110 ч.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 19.04.2016у справі №909/174/16, змінити в частині стягнення пені.

Стягнути із Державного міського підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 136117 (сто тридцять шість тисяч сто сімнадцять) грн. 50 коп. пені.

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Видачу наказу доручити Господарському суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді С.В. Бакуліна

О.М. Сибіга