ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2016 року Справа № 910/30121/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М.суддівКартере В.І. Самусенко С.С.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТЕМ-Інжиніринг"на рішення від та на постанову відГосподарського суду міста Києва 27.01.2016 Київського апеляційного господарського суду 06.04.2016у справі Господарського суду№ 910/30121/15 міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ЮТЕМ-Інжиніринг"доПублічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славкіної Марини Анатоліївнипровизнання договору припинениму судовому засіданні взяли участь представники:- позивача Гапоненко Р.І.;- відповідача повідомлений, але не з'явився;Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 12.09.2016, у зв'язку із перебуванням судді Барицької Т.Л. на лікарняному, призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі № 910/30121/15.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 12.09.2016, у зв'язку перебуванням судді Барицької Т.Л. на лікарняному, для розгляду касаційної скарги визначено наступний склад суддів: головуючий суддя - Губенко Н.М. (доповідач), судді Картере В.І., Самусенко С.С.

ВСТАНОВИВ:

26.11.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮТЕМ-Інжиніринг" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славкіної Марини Анатоліївни про визнання договору № 45/Г-2014 про надання гарантії від 01.09.2014 припиненим з 21.11.2014.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.01.2016 у справі № 910/30121/15 (суддя Пукшин Л.Г.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2016 (колегія суддів у складі: Мальченко А.О. - головуючий суддя, судді Жук Г.А., Шевченко Е.О.), у позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮТЕМ-Інжиніринг" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2016 у справі № 910/30121/15, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх судових інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного позову є вимога позивача про визнання договору № 45/Г-2014 про надання гарантії від 01.09.2014 припиненим з 21.11.2014.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно із ст. ст. 560, 561 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Гарантія є чинною від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше. Гарантія не може бути відкликана гарантом, якщо в ній не встановлено інше.

Відповідно до ст. 200 ГК України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони. Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, 01.09.2014 між Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський Акціонерний Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮТЕМ-Інжиніринг" було укладено договір № 45/Г-2014 про надання гарантії, відповідно до умов якого ПАТ "ВіЕйБі Банк" за дорученням ТОВ "ЮТЕМ-Інжиніринг" надає на користь Державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС" банківську гарантію забезпечення пропозиції (тендерну) на суму 320 000 дол. США для участі в торгах на виконання робіт: "реконструкція головного корпусу II черги ЧАЕС (енергоблоки 3, 4) з посиленням та герметизацією будівельних конструкцій, які виконують функції огороджуючого контуру НБК згідно з умовами Тендерної документації SIP-P-TM-21-SOW-194-01 від 14.03.2014 та всіх доповнень до цієї тендерної документації".

Відповідно до п. 1.2 договору гарантії гарантія надається на термін до 10.03.2015 і набуває чинності з 03.09.2014.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що договір № 45/Г-2014 про надання гарантії від 01.09.2014 є припиненим з 21.11.2014, оскільки з 21.11.2014 у ПАТ "ВіЕйБі Банк" запроваджено тимчасову адміністрацію, відтак з цієї дати відповідач втратив можливість виконання своїх зобов'язань перед кредитором (бенефіціаром) у випадку настання гарантійного випадку (оскільки на такі дії встановлена пряма законодавча заборона).

Статтею 563 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано. Кредитор не може передавати іншій особі право вимоги до гаранта, якщо інше не встановлено гарантією.

Відповідно до ст. 564 ЦК України після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами. Гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.

Згідно із ч. 1 ст. 568 ЦК України зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у разі: 1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію; 2) закінчення строку дії гарантії; 3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією.

Також, порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639 (далі - Положення), вимоги якого поширюються на банки, які беруть участь у здійсненні операцій за гарантіями.

У п. 2 розділу I Положення визначено, що гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов'язань у повному обсязі або їх частину в разі пред'явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "ВіЕйБі Банк" № 123 від 20.11.2014 у відповідача з 21.11.2014 по 20.02.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію.

Відповідно до п. 16 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а згідно з п. 6 ст. 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Після запровадження Фондом тимчасової адміністрації стосовно неплатоспроможного банку з метою виведення його з ринку та, в подальшому, відкликання Національним банком України банківської ліцензії та переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів банку здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до ст. 607 ЦК України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Згідно із ст. 205 ГК України господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, якщо інше не передбачено законом. У разі неможливості виконання зобов'язання повністю або частково зобов'язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов'язану сторону від відповідальності за невиконання зобов'язання відповідно до вимог закону. Господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб'єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов'язанням. У разі неспроможності суб'єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів він може бути оголошений за рішенням суду банкрутом. Умови, порядок та наслідки оголошення суб'єктів господарювання банкрутами встановлюються цим Кодексом та іншими законами. Ліквідація суб'єкта господарювання - банкрута є підставою припинення зобов'язань за його участі.

Положеннями ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема, щодо майнових зобов'язань, які здійснюються виключно у межах процедури ліквідації банку.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Виходячи з викладеного, зобов'язання банка перед бенефеціаром (гарантійний випадок) щодо виплати суми гарантії настають після отримання банком письмової вимоги бенефіціара, а отже, до настання гарантійного випадку, тобто до звернення бенефіціара до банку з письмовою вимогою щодо виплати суми гарантії, відсутні будь-які підстави вважати бенефіціара кредитором банка в розумінні ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Водночас, як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається із матеріалів справи, позивачем не надано суду доказів надсилання бенефіціаром відповідачу вимоги про сплату грошової суми відповідно до виданої гарантії, що зумовлювало б обов'язок останнього сплатити грошові кошти на користь бенефіціара.

Разом з тим, ані Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ані Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, ані іншими законодавчими актами не передбачено припинення зобов'язання сторін за договором банківської гарантії у разі віднесення фінансової установи (гаранта) до категорії неплатоспроможних.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції, рішенням Господарського суду Київської області від 10.09.2015 у справі № 911/2723/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 15.03.2016, за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТЕМ-Інжиніринг" про стягнення заборгованості за договором № 45/Г-2014 про надання гарантії від 01.09.2014, позов задоволено частково. Вказаним рішенням визнано безпідставними доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТЕМ-Інжиніринг" про те, що зобов'язання за договором гарантії припинилося у зв'язку з тим, що 21.11.2014 в банку була введена тимчасова адміністрації.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТЕМ-Інжиніринг" про визнання припиненим з 21.11.2014 договору про надання гарантії № 45/Г-2014 від 01.09.2014.

Разом з тим, колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що діюче законодавство не передбачає у якості самостійного способу судового захисту визнання припиненим договору, оскільки ст.16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів передбачає саме припинення правовідношення; ч.2 ст.20 ГК України передбачає, що способом захисту прав суб'єктів господарювання є припинення господарських правовідносин.

Водночас, відповідно до частини першої статті 11110 ГПК підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Однак, судовий акт підлягає скасуванню лише за умови, якщо таке порушення призвело до прийняття неправильного судового рішення. Проте, наведені порушення суду першої інстанції не призвели до прийняття неправильного рішення.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази. Ці обмеження поширюються і на права касаційної інстанції у перегляді рішення за нововиявленими обставинами.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених у судових рішеннях, що оскаржуються. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів суду касаційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮТЕМ-Інжиніринг" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2016 у справі № 910/30121/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді В.І. КАРТЕРЕ

С.С. САМУСЕНКО