ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2016 року Справа № 915/75/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Ходаківської І.П.суддівФролової Г.М. (доповідача), Яценко О.В.за участю представників:позивачаВасиленко Н.В., дов. від 28.12.15відповідачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 18.08.15у справі№915/75/15 господарського суду Миколаївської області за позовомПублічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"доФермерського господарства "Рідний край-В"про стягнення 87 682,86 грн

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Секретаря другої судової палати від 11.01.2016 для розгляду касаційної скарги у справі №915/75/15 господарського суду Миколаївської області сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий - Ходаківська І.П., судді -Фролова Г.М. (доповідач), Яценко О.В.

Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до Фермерського господарства "Рідний край-В" про стягнення 64614,13 грн. основного боргу, 7279,87 грн. інфляційних витрат, 855,63 грн. 3% річних, 10410,24 грн. пені та 4522,99 грн. штрафу. Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором складського зберігання зерна та обґрунтовано, зокрема, приписами статей 625, 936 Цивільного кодексу України, статей 193, 216, 217, 230 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 03.06.2015 (суддя Мавродієва М.В.) провадження у справі в частині стягнення 64614,13 грн. заборгованості по договору №1 від 18.06.2014 припинено. Стягнуто з Фермерського господарства "Рідний край-В" на користь Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" 3618,44 грн. - пені, 4522,99 грн. - штрафу, 3999,62 грн. - збитків від інфляції, 297,40 грн. - 3% річних та 1605,56 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено. Судове рішення мотивовано, зокрема, тим, що в результаті проведення зарахування зустрічних однорідних вимог відповідачем було повністю погашено заборгованість перед позивачем за отриманні послуги згідно Договору складського зберігання зерна №1 від 18.06.2014 в сумі 64614,13 грн. Оскільки залік зустрічних однорідних вимог відбувся після подання позивачем позову до суду, то провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 64614, 13 грн. підлягає припиненню в порядку п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України. Позовні вимоги в частині стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних задоволені частково з урахуванням перерахунку, здійсненого судом.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.08.2015 (судді: Величко Т.А. - головуючий, Аленін О.Ю., Бєляновський В.В.) рішення господарського суду Миколаївської області від 03.06.2015 у справі №915/75/15 в частині стягнення з ФГ "Рідний край-В" на користь ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" 3618,44 грн. - пені та 4522,99 - штрафу - скасовано, в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовлено. В решті рішення господарського суду залишено без змін. Постанова суду в частині скасування рішення суду першої інстанції мотивована, зокрема, тим, що сторони в договорі не встановили відповідальності за порушення грошових зобов'язань, а тому відповідно відсутні підстави для стягнення пені та штрафу.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 526, 549, 601 Цивільного кодексу України, статей 230, 231 Господарського кодексу України. Заявник, зокрема, зазначає, що зарахування зустрічних однорідних вимог можливо лише у випадку їх безспірності. Заявник надав також пояснення та зазначає, що судове рішення, яким відповідач мотивував наявність зустрічних однорідних вимог, скасовано постановою Вищого господарського суду України, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу та просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, постанову та рішення у справі скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав незалучення до участі у справі Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Заслухавши доповідь судді Фролової Г.М., пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм чинного законодавства та доводи касаційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 18.06.2014 між Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (зерновий склад) та Фермерським господарством "Рідний край-В" (поклажодавець) було укладено договір складського зберігання зерна №1, відповідно до умов якого поклажодавець зобов'язався передати, а зерновий склад прийняти на зберігання (зернові, зернобобові, круп'яні, олійні культури) врожаю 2014 року та надавати додаткові послуги, відповідно до додатку №1, що є невід'ємною частиною даного договору, та в установлений строк повернути їх поклажодавцю або особі, зазначеній ним як одержувач, відповідно до якісних показників, передбачених договором. Відповідно до пункту 4.3.2 договору №1 поклажодавець зобов'язаний своєчасно розраховуватись за надані послуги з приймання, зберігання, відвантаження, а також додаткові послуги згідно з додатком №1 до договору. Оплата послуг, що надані зерновим складом із зберігання, відвантаження, переоформлення зерна, а також додаткових послуг, повинні бути оплачені поклажодавцем на підставі рахунку не пізніше 6-го числа місяця, наступного за звітнім (пункт 5.5 договору). Пунктом 6.1. укладеного договору складського зберігання зерна №1 від 18.06.2014 визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання умов цього договору, сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та умов даного договору.

Судами установлено, що на виконання умов договору відповідачем було передано позивачу на зберігання зернові культури, факт надання позивачем відповідачу послуг зі зберігання зерна підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та сторонами не заперечується.

Зокрема, як установлено, позивачем надавалися відповідачу для підписання акти виконаних робіт та виставлялись рахунки-фактури на загальну суму 125799,36 грн. Однак, за отримані послуги відповідач розрахувався частково на суму 61185,23 грн., розмір заборгованості складає 64614,13 грн.

З матеріалів справи вбачається, що предметом судового розгляду у даній справі є вимога Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про стягнення з Фермерського господарства "Рідний край-В" 64614,13 грн. основного боргу, 7279,87 грн. інфляційних витрат, 855,63 грн. 3% річних, 10410,24 грн. пені та 4522,99 грн. штрафу.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, після порушення провадження у справі відповідач звернувся до позивача з заявою від 11.03.2015 про зарахування зустрічних однорідних вимог. Заява мотивована, зокрема, тим, що станом на 11.03.2015 заборгованість ФГ "Рідний край-В" перед ПАТ "ДПЗКУ" за отримані послуги за договором складського зберігання зерна №1 від 18.06.2014 складає 64614,13 грн., а заборгованість ПАТ "ДПЗКУ" перед ФГ "Рідний край-В" за Договором поставки №МИК 119 П-С від 01.07.2014 складає 4841342,80 грн. (4932692,80 грн. - загальна заборгованість за договором поставки мінус 91350,00 грн. - сума заборгованості згідно з рішенням господарського суду міста Києва від 09.12.2014 у справі №910/21797/14). На підставі викладеного, керуючись статтею 601 Цивільного кодексу України відповідач повідомив позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 64614,13 грн. В результаті зарахування борг ФГ "Рідний край-В" перед ПАТ "ДПЗКУ" за отримані послуги за договором складського зберігання зерна №1 від 18.06.2014 складає 0 грн., а борг ПАТ "ДПЗКУ" перед ФГ "Рідний край-В" за Договором поставки №МИК 119 П-С від 01.07.2014 складає 4776728,67 грн.

Припиняючи провадження у справі в частині стягнення 64614,13 грн. заборгованості по договору №1 від 18.06.2014 господарські суди попередніх інстанцій зазначили, що в результаті проведення зарахування зустрічних однорідних вимог відповідачем було повністю погашено заборгованість перед позивачем за отриманні послуги згідно Договору складського зберігання зерна №1 від 18.06.2014 в сумі 64614,13 грн. При цьому суди виходили, зокрема, з того, що відповідні обставини підтверджені рішенням господарського суду міста Києва від 09.12.2014 у справі №910/21797/14, яким, зокрема, встановлено наявність у ПАТ "ДПКЗУ" заборгованості перед ФГ "Рідний край-В" за договором поставки №МИК 119 П-С від 01.07.2014.

За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення має ґрунтуватися на повному дослідженні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи та якими доказами вони підтверджуються; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Обґрунтованим є рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Відповідно до статті 105 Кодексу за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову. У постанові мають бути зазначені, серед іншого, підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення; доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу; обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Однак, рішення та постанова у справі зазначеним вимогам не відповідають.

Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно статті 601 Кодексу зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Статтею 602 Кодексу унормовано, що не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Крім того, відповідно до статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 3 вказаної статті).

Частиною 3 статті 203 Кодексу унормовано, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Таким чином, для припинення зобов'язань зарахуванням необхідна наявність кількох умов. По-перше, зарахування можливе у разі, коли зобов'язання є зустрічним. Для зарахування необхідна наявність двох зобов'язань. При цьому особа, яка виступає кредитором з першого з них, повинна бути боржником з другого, і навпаки - боржник з першого зобов'язання повинен бути кредитором з другого з них. По-друге, вимоги, що підлягають зарахуванню, мають бути однорідними. У зв'язку з цим, як правило, зарахуванню підлягають вимоги за грошовими зобов'язаннями або за будь-якими іншими зобов'язаннями, предмет яких визначений родовими ознаками. Різнорідні зобов'язання зарахуванням припинені бути не можуть. По-третє, для зарахування взаємної вимоги важливе значення має час виконання зобов'язань. Зарахування можливе лише у разі, коли строк виконання зобов'язання настав або не вказаний чи визначений моментом затребування.

Припинення зобов'язання зарахуванням означає відсутність предмета спору за умови, якщо між сторонами не залишилися спірних (неврегульованих) питань; наприклад, якщо позивач заперечує існування своєї заборгованості перед відповідачем, у господарського суду немає підстав для висновку про відсутність предмета спору.

Однак, вказані норми чинного законодавства залишені судами поза увагою. Водночас, для вирішення даного спору, судам необхідно достеменно встановити наявність чи відсутність умов, за яких законодавець передбачає можливість припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, з урахуванням положень чинного законодавства, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Крім того, враховуючи, що Міністерство аграрної політики та продовольства України здійснює повноваження з управління корпоративними правами Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", судам слід вирішити питання щодо залучення Міністерства до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, оскільки судові рішення у даній справі можуть вплинути на його права або обов'язки щодо сторін спору.

За таких обставин, доводи касаційної скарги частково підтверджені матеріалами справи. Наведене свідчить про те, що поза увагою судів залишилися питання, з якими пов'язане законне вирішення спору по суті. Відповідно до статті 1117 Господарського процесаульного кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Разом з цим, до повноважень касаційної інстанції віднесено скерування справи на новий розгляд за результатами розгляду касаційної скарги. Порушення судами процесуальних норм, та не з'ясування обставин від яких залежить законність рішення у спорі є підставою для скасування переглянутих судових актів та скерування справи для нового розгляду. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.08.15 у справі №915/75/15 господарського суду Миколаївської області та рішення господарського суду Миколаївської області від 03.06.2015 року у даній справі скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.

Головуючий І.Ходаківська

Судді Г.Фролова

О.Яценко