ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2016 року Справа № 910/10175/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Борденюк Є.М. - головуючого, Грека Б.М., Кривди Д.С. (доповідача),за участю представників: позивачаБерезова І.Г., представник,відповідачаКулішова Н.С., представник, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 11.11.2015у справі№ 910/10175/15 Господарського суду міста Києваза позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"доЖитлово-будівельного кооперативу "Темп-14"простягнення 111445,18 грн,

Розпорядженням В.о. секретаря четвертої судової палати Вищого господарського суду України від 11.01.2016 №05-05/19 у зв'язку з відпусткою судді Могил С.К. сформовано колегію суддів Вищого господарського суду України в такому складі: суддя Борденюк Є.М. - головуючий, судді Грек Б.М., Кривда Д.С. для розгляду касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2015 у справі № 910/10175/15.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Київводоканал" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Темп-14" заборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення в розмірі 86407,50 грн, інфляційних втрат в розмірі 12079,04 грн, 3% річних в розмірі 3663,94 грн, пені в розмірі 653,95 грн та штрафу в розмірі 8640,75 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.06.2015 (суддя Мандриченко О.В.) позов задоволено частково; стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "Темп-14" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 41689,10 грн основного боргу, 7104,89 грн інфляційних втрат, 2126,61 грн 3 % річних, 378,21 грн пені, 4168,91 грн штрафу та 1109,35 грн витрат по сплаті судового збору; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджується існування заборгованості відповідача за надані позивачем у період з 01.03.2012 по 30.06.2014 послуги у загальному розмірі 41689,10 грн. Щодо решти позовних вимог суд дійшов висновку про відсутність у відповідача зобов'язань за договором перед ПАТ "АК "Київводоканал" з оплати питної води, що використовується для виготовлення гарячої води.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2015 (судді: Хрипун О.О. - головуючий, Власов Ю.Л., Станік С.Р.) рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2015 у справі №910/10175/15 в частині задоволення позовних вимог скасовано і в цій частині прийнято нове рішення про відмову в позові; в іншій частині рішення залишено без змін; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на користь Житлово-будівельного кооперативу "Темп-14" 1114,45 грн витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Скасовуючи частково рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не спростував доводів скаржника про оплату ним водовідведення у складі тарифів послуг з постачання гарячої води. Також суд дійшов висновку, що заборгованість ЖБК "Темп-14" перед ПАТ "АК "Київводоканал" за період з 01.03.2012 по 30.06.2014 з оплати послуг з постачання питної води та водовідведення за кодом 1-878 за договором № 8848/4-02 від 09.01.2001 на суму 6880,08 грн спростовується тим, що за вказаним договором наявна переплата в сумі 10967,15 грн.

Не погоджуючись з постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2015 - залишити в силі. Касаційну скаргу мотивовано доводами про порушення та неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на думку скаржника, судом не застосовано статтю 629 Цивільного кодексу України, порушено статтю 43 Господарського процесуального кодексу України.

Від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі статтею 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Як встановили суди попередніх інстанцій, 09.01.2001 між Державним комунальним об'єднанням "Київводоканал", правонаступником якого є ПАТ "АК "Київводоканал", (постачальник) та ЖБК "Темп-14" (абонент) було укладено договір № 8848/4-02 на послуги водопостачання та водовідведення, за умовами п.1.1 якого позивач, як постачальник, зобов'язався надавати відповідачу послуги з постачання питної води та приймати від нього каналізаційні стоки, а відповідач, як абонент, зобов'язався розраховуватись за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994.

Затверджені наказом Держжитлокомунгоспу України №65 від 01.07.1994 Правила втратили чинність з прийняттям Міністерством з питань житлово-комунального господарства України наказу №190 від 27.06.2008, яким затверджено Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України.

Відповідно до п.3.1 договору кількість води, що подається позивачем та використовується відповідачем, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих позивачем. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представниками позивача та відповідача.

Кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та ін. джерел водопостачання згідно із показниками водолічильника (п.3.4 договору).

Звертаючись з позовом у даній справі, позивач зазначав, що ним на виконання умов договору у період з 01.03.2012 по 30.06.2014 надано відповідачу послуги водопостачання та водовідведення на суму 172473,42 грн, з яких відповідачем було сплачено 89265 грн, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 86407,50 грн, в тому числі, як вбачається з розрахунку позовних вимог, за кодом: 1-878 (питна вода і її стоки) у загальному розмірі 6880,08 грн, та кодом: 1-50878 (питна вода для виготовлення гарячої та її стоки) у сумі 44718,40 грн і 34809,02 грн відповідно (разом - 79527,42 грн).

Згідно з статтями 16, 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства. Відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору, зокрема з підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням.

За приписами статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується; відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається; предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Тобто, обрахунок обсягів спожитої води має здійснюватися на підставі показів приладів обліку, встановлених на межі балансової належності теплового пункту, та сплачуватись балансоутримувачем теплових пунктів на підставі укладеного договору.

Чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду; тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач; при цьому, саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води, а споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води.

При цьому, відповідно до пункту 3.13 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення від 27.06.2008 № 190, суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

З урахуванням зазначеного вище, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що вартість спожитої води, яка іде на підігрів, має оплачувати володілець або балансоутримувач теплових пунктів.

Судами також встановлено, що матеріали справи не містять доказів про те, що на балансі відповідача або у його володінні перебувають теплові пункти (котельні). При цьому договір № 8848/4-02 на послуги водопостачання та водовідведення не регулює відносини сторін з приводу постачання відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води та сплати її вартості.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Таким чином, касаційна інстанція погоджується та визнає правомірним висновок, що між позивачем та відповідачем відсутні договірні відносини, які регулюють постачання води, яка йде на підігрів, та беручи до уваги, що згідно Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України №190 розрахунок за постачання води, яка йде на підігрів, здійснюється з балансоутримувачем теплових пунктів (котелень) та враховуючи, що на балансі відповідача не знаходяться бойлери чи теплові пункти, колегія суддів погоджується із висновком, що у відповідача відсутній обов'язок щодо здійснення оплати вартості води, яка йде на підігрів.

З огляду на вищевикладені обставини, не підлягають задоволенню і позовні вимоги про стягнення пені, інфляційних, 3% річних та штрафу, нарахованих на вказану суму, які є похідними та обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого обов'язку щодо оплати наданих послуг.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 6880,08 грн за послуги з постачання питної води та водовідведення за договором у період з 01.03.2012 по 30.06.2014 слід зазначити наступне.

Відповідно до частини 2 статті 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Отже, відповідач зобов'язаний розраховуватися за надані послуги з постачання питної води та водовідведення її стоків.

Як встановив місцевий господарський суд, заборгованість відповідача перед позивачем за надані останнім послуги із постачання питної води та приймання стічних вод за вказаний період за кодом 1-878 підтверджується в розмірі 6880,08 грн.

Що стосується переплати, посилаючись на яку суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, слід зазначити, що самостійне зарахування судом грошових коштів, які були сплачені відповідачем за надані послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01.05.2008 по 01.12.2009, у рахунок погашення заборгованості за надані послуги за спірний у даній справі період (01.03.2012-30.06.2014), є порушенням приписів пункту 2 статті 83 ГПК України шляхом безпідставного виходу за межі заявлених позовних вимог. Більше того, така зміна цільового призначення платежу, зазначеного у платіжних документах, суперечить нормам Закону України "Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність України", Положенню "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", Інструкції "Про безготівкові рахунки України в національній валюті".

Правильними слід визнати також висновки місцевого господарського суду, що стосуються стягнення заборгованості за обсяги стоків гарячої води з огляду на наступне.

Згідно умов укладеного сторонами договору постачальник (позивач) зобов'язується надавати абоненту (відповідачу) послуги з постачання питної води та приймання від нього каналізаційних стоків, а абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг.

Крім того, пунктом 1.4 Правил користування №190 приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 №37, зареєстрованих у Мін'юсті 26.04.2002 за №403/6691 (далі - Правила приймання №37), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Згідно з п.1.2 Правил приймання №37 останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації (далі - водоканали), та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів (далі - підприємства).

Відповідно до п.1.4 Правил приймання №37 абонент водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації.

Стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території підприємства (з урахуванням субабонентів).

Відповідно до п.2.4 означених Правил приймання підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих Правил, місцевих Правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки Водоканалу за надані послуги.

Отже, суд першої інстанції вірно зазначив, що надання послуг із приймання стічних вод (у тому числі, гарячого водопостачання) регулюється умовами укладеного сторонами договору, а вартість таких послуг підлягає оплаті абонентом (яким є відповідач) на користь водоканалу (позивача).

Таким чином, висновок суду першої інстанції про стягнення заборгованості за приймання стічних вод гарячого водопостачання правомірний.

Натомість суд апеляційної інстанції викладене вище не врахував, що призвело до безпідставного скасування рішення місцевого господарського суду.

В частині вимог про стягнення з відповідача пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих за прострочення виконання грошового зобов'язання суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з статтею 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.4.2 договору за несвоєчасну оплату послуг відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Згідно із частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладене, здійснивши перерахунок пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних за прострочений період на суму встановленої заборгованості, місцевий господарський суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

В оскаржуваній постанові Київського апеляційного господарського суду фактично не наведено обґрунтування порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права судом першої інстанції, рішення якого оскаржувалось в апеляційному порядку.

Враховуючи викладене вище, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції має бути залишено в силі як таке, що відповідає встановленим місцевим господарським судом фактичним обставинам та прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Відповідно, касаційна скарга підлягає задоволенню.

Пунктом 11 ст.11111 Господарського процесуального кодексу України передбачено новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в розмірі 2674,68 грн за здійснення касаційного перегляду в даному випадку підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.49, 1115, 1117, 1118, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.11.2015 у справі №910/10175/15 скасувати, залишивши в силі рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2015.

Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Темп-14" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 2674,68 грн витрат по сплаті судового збору при зверненні з касаційною скаргою.

Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

Головуючий Є. Борденюк

Судді Б. Грек

Д. Кривда