ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2016 року Справа № 906/756/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Палія В.В.

Студенця В.І.

за участю представників:

Позивача: не з'явився;

Відповідача: не з'явився;

розглянувши касаційну скаргу дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на рішення господарського суду Житомирської області від 30.06.2015 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.11.2015

у справі № 906/756/15 господарського суду Житомирської області

за позовом приватного підприємства "Торгівельна компанія "Світ-Авто"

до дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

про стягнення 129 720,55 грн.

В С Т А Н О В И В:

У травні 2015 року приватне підприємство "Торгівельна компанія "Світ-Авто" звернулось до господарського суду Житомирської області з позовом до дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", просило стягнути з відповідача 5 341,94 грн. 3% річних, 123 822,18 грн. інфляційних втрат, 556,43 грн. пені (а.с. 3-5).

Позовні вимоги мотивовано посиланням на ч. 2 ст. 625 ЦК України.

У відзиві на позов дочірнє підприємство "Житомирський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" просило застосувати позовну давність до вимог про стягнення пені (а.с. 44-46).

Рішенням господарського суду Житомирської області від 30.06.2015 (суддя Кудряшова Ю.В.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 (головуючий Тимошенко О.М., судді Огороднік К.М., Дужич С.П.) (а.с. 127-129) позов задоволено частково. Стягнуто з дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" 5 341,94 грн. 3% річних, 123 822,18 грн. інфляційних втрат. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с. 63-65).

Оскаржені судові акти мотивовано доведеністю позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат та спливом позовної давності в частині стягнення пені.

Не погодившись з прийнятими судовими актами, дочірнє підприємство "Житомирський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти у вказаній частині нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення і неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права (а.с. 134-136).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.12.2015 касаційну скаргу дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 12.01.2016 (а.с. 133).

Розпорядженням секретаря четвертої судової палати від 12.01.2016 № 05-05/34 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Палій В.В., Студенець В.І.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

У судове засідання 12.01.2016 представники сторін не з'явились, причин неявки суду не повідомили.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників сторін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.04.2013 між приватним підприємством "Торгівельна компанія "Світ-Авто" (постачальник) та дочірнім підприємством "Житомирський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (замовник) було укладено договір поставки № 32, відповідно до умов якого постачальник в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язався поставляти та передавати у власність замовника, а замовник зобов'язався прийняти і оплатити поставку товару (палива котельного) орієнтовною кількістю 300 тонн (п. п. 1.1, 1.2 договору) (а.с. 20-25).

Пунктом 4.3 договору передбачено, що замовник зобов'язується розрахуватися з постачальником за отриманий товар протягом 45 днів з моменту отримання від постачальника рахунку та підписання акта приймання-передачі.

Відповідно до п. 7.3.7 договору у разі порушення строків оплати товару замовник на вимогу постачальника зобов'язаний сплатити останньому пеню у розмірі 0,001% від суми боргу за кожен день прострочення та штраф у розмірі 0,0001% від суми боргу (сплачується одноразово).

Пунктом 7.3.10 договору сторони визначили, що загальний розмір сум (окрім сум, які сплачуються за товар), що стягуються з замовника (у тому числі сум відповідальності) за цим договором не може перевищувати 1% від загальної вартості порушених зобов'язань замовника.

Вказаний договір діє до 08.08.2015.

Позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 833 660,00 грн., що підтверджується видатковими накладними від 02.08.2013 № СА-0000032, від 12.11.2013 № СА-0000049 та рахунками-фактурами від 01.08.2013 № СА-0000015, від 12.11.2013 № СА-0000036 (а.с. 26-27, 30-31).

Відповідач частково розрахувався за поставлений товар у сумі 527 926,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням суду Житомирської області від 05.01.2015 у справі № 906/1401/14 з відповідача на користь позивача стягнуто 305 734,00 грн. заборгованості.

На примусове виконання вищезазначеного рішення господарським судом видано наказ.

Судовим рішенням у справі № 906/1401/14 встановлено неналежне виконання дочірнім підприємством "Житомирський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" умов договору поставки від 16.04.2013 № 32 в частині своєчасної оплати поставленого товару у сумі 305 734,00 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 3 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 № 01-06/1624/2011 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання. Таким чином, наявність судових актів про стягнення заборгованості, у тому числі стосовно яких є ухвала про відстрочку або розстрочку виконання, не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Відповідна правова позиція неодноразово викладалася і в судових рішеннях Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 20.12.2010 у справі № 3-57гс10; від 04.07.2011 у справі № 3-65гс11; від 12.09.2011 у справі № 3-73гс11; від 24.10.2011 у справі № 3-89гс11; від 14.11.2011 у справі № 3-116гс11.

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що на дату звернення до суду заборгованість відповідачем не сплачена, дійшли висновку про задоволення вимог в частині стягнення з відповідача 5 341,94 грн. 3% річних та 123 822,18 грн. інфляційних втрат.

Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення з відповідача 556,43 грн. пені суди виходили з приписів ч. 3, 4 ст. 267, ст. 258 ЦК України та заявленого відповідачем клопотання про застосування спливу позовної давності.

Частиною 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду, якими було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Доводи заявника касаційної скарги про те, що нарахування процентів річних та інфляційних втрат відбулось всупереч п. 7.3.10 договору поставки від 16.04.2013 № 32 є необгрунтованими, оскільки зазначений пункт договору лише обмежує загальний розмір сум відповідальності за порушення умов договору, тоді як ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачає право сторін на встановлення іншого розміру процентів річних.

Стаття 6 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства передбачає свободу договору. Отже, сторони не були позбавлені можливості визначити інший розмір процентів річних у розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, однак, відсутність такої домовленості у п. 7.3.10 договору поставки від 16.04.2013 № 32, на думку колегії, не дає підстав для обмеження нарахування та стягнення розміру річних, визначених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Що стосується задоволення позову в частині стягнення інфляційних втрат, то останні за своєю правовою природою є особливою мірою відповідальності, а не штрафними санкціями, про що Верховний Суд України висловив свою правову позицію у поставі від 17.10.2011 у справі № 6-42цс11.

Отже, як правильно вирішили суди попередніх інстанцій, на зазначені нарахування не розповсюджується дія п. 7.3.10 договору поставки від 16.04.2013 № 32.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Житомирської області від 30.06.2015 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 у справі № 906/756/15 залишити без змін, а касаційну скаргу дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" - без задоволення.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: В.В. Палій

В.І. Студенець