ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2016 року Справа № 906/159/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого -Панової І.Ю., суддів -Білошкап О.В., Жукової Л.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Приватного підприємства "Прем'єра" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 щодо часткового відхилення вимог ПП "Прем'єра" у справі №906/159/14 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Євро Прем'єр Фінанс" про визнання банкрутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Патріа-Баланс", -

в с т а н о в и в:

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 13.08.2015 року у справі про визнання банкрутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Патріа-Баланс" (суддя Омельян О.С.), серед іншого, відхилено вимоги Приватного підприємства "Прем'єра" до боржника на суму 6208118,00 грн.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 (головуючий суддя Тимошенко О.М., судді Юрчук М.І., Павлюк І.Ю.) апеляційну скаргу Приватного підприємства "Прем'єра" задоволено частково, ухвалу господарського суду Житомирської області від 13.08.2015 року скасовано в частині відхилення вимог приватного підприємства "Прем'єра" до боржника на суму 6208118,00 грн., прийнято в цій частині нове рішення, яким визнано грошові вимоги Приватного підприємства "Прем'єра" в сумі 4323100,00 грн. (четверта черга задоволення вимог) та 1218,00 грн. витрат по сплаті судового збору (перша чергу задоволення), в іншій частині вимоги ПП "Прем'єра" відхилено.

Приватне підприємство "Прем'єра" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 в частині відхилення вимог ПП "Прем'єра" скасувати та прийняти нове рішення про задоволення вимог заявника, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу у їх відсутність.

Заслухавши доповідь судді Білошкап О.В., перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Житомирської області від 04.03.2014 р. порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Патріа - баланс", введено процедуру розпорядження майном боржника, призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Колеснікова О. В.

Ухвалою суду першої інстанції від 18.11.2014 р., яка залишена без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.12.2014 р., затверджено реєстр вимог кредиторів ТОВ "Патріа-Баланс" тощо.

Постановою Вищого господарського суду України від 31.03.2015 р. касаційну скаргу ТОВ "Патріа-Баланс" задоволено частково; постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.12.2014 р. та ухвалу господарського суду Житомирської області від 18.11.2014 р. скасовано; справу №906/159/14 передано на новий розгляд до господарського суду Житомирської області.

При новому розгляді справи, ухвалою господарського суду від 23.04.2015 р. було призначено судове засідання для розгляду заяви Приватного підприємства "Прем'єра" з вимогами до боржника на суму 6208118,00 грн., заяви ПАТ "Вінницькі спорттовари" з вимогами до боржника на суму 522717,00 грн., заяви ТОВ "Мальвіна Сервіс Плюс" з вимогами до боржника на суму 2501218,00 грн., заяви ТОВ "Факторингова компанія "Євро Прем'єр Фінанс" з вимогами до боржника на суму 25816268,25 грн., заяви ПАТ "Омега Банк" від 04.04.2014 р. № б/н з вимогами до боржника на суму 11454357,29 грн., заяви Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 12.05.2014 р. № 12891/9/06-25 на суму 161315,15 грн., заяви ТОВ "Фінансова компанія "Іпотека кредит" про заміну кредитора у справі.

Ухвалою суду від 01.07.2015 року у зв'язку з неявкою в судове засідання представників ПП "Прем'єра", ПАТ "Омега Банк", Житомирської ОДПІ, ТзОВ "Фінансова компанія "Іпотека кредит" та не поданням суду витребуваних документів, розгляд заяв вищевказаних кредиторів було відкладено та, крім іншого, повторно зобов'язано кредиторів подати витребувані судом докази.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 13.08.2015 року відхилено вимоги Приватного підприємства "Прем'єра" до боржника на суму 6208118,00 грн. та відкладено розгляд інших заяв з вимогами до боржника тощо.

Так, розглядаючи заяву ПП "Прем'єра", суд першої інстанції встановив, що 03.04.2014 Приватне підприємство "Прем'єра" звернулось до суду з заявою про грошові вимоги до боржника на суму 6208118,00 грн., посилаючись на те, що що 25.10.2013 між Приватним підприємством "Прем'єра" (позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Патріа-Баланс" (позичальник) було укладено договір безпроцентної цільової позики (зворотної фінансової допомоги).

Згідно пункту 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти (надалі іменується позика), а останній зобов'язується використати таку позику за цільовим призначенням і повернути її позикодавцеві в порядку та у строк, визначені цим договором.

За користування позикою позичальник сплачує відсоткову ставку у розмірі 0 відсотків річних (пункт 1.2 договору).

Відповідно до пункту 3.1. договору позика надається частинами, розмір яких визначається потребою позичальника. Загальний розмір позики, що складається з суми всіх її частин, не може перевищувати 5000000,00 грн.

Згідно пункту 4.1. договору, позика за цим договором надається на 2 роки, тобто до 25.10.2015.

Строк, на який надається позика, може бути змінений шляхом укладення додаткових угод до цього договору про встановлення нової дати повернення всієї суми позики або графіку повернення позики частинами (пункт 4.2. договору).

16.12.2013 між сторонами була укладена додаткова угода про внесення змін та доповнень до договору, відповідно до якої пункт 4.2. Договору було викладено у новій редакції та встановлено, що позичальник зобов'язується повернути позикодавцю позику частинами у наступному порядку: 2 000 000,00грн. у строк до 10.01.2014 (включно); 2 000 000,00 грн. у строк до 25.10.2014 (включно); залишок від фактично отриманого та неповернутого розміру позики, що вказаний у п. 3.1. договору, у строк до 25.10.2015.

Крім того, договір було доповнено пунктом 6.2., згідно якого сторони вирішили, що за порушення встановлених пунктом 4.2. договору строків повернення позики на позичальника покладається штраф у розмірі, який дорівнює розміру тієї частини позики, обов'язок повернення якої прострочено. При цьому відповідну суму штрафу позичальник зобов'язується сплатити протягом п'яти календарних днів з моменту отримання вимоги позикодавця.

Також суд першої інстанції встановив, що на підтвердження надання позики Товариству з обмеженою відповідальністю "Патріа-Баланс" Приватним підприємством "Прем'єра" долучено до матеріалів копії банківських виписок на суму 4 900 500,00 грн.

ПП "Прем'єра" повернуло позичальнику кошти частково, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями банківських виписок за період з 27.12.2013 по 26.03.2014 на суму 577 400,00 грн.

Враховуючи те, що позичальником порушено строк повернення частини позики (до 10.01.2014 включно) та повернуто позикодавцю тільки 116200,00 грн., Приватне підприємство "Прем'єра" заявило вимогу до боржника від 23.01.2014 про сплату боргу в сумі 4784200,00 грн. та штрафу в сумі 1883800,00 грн.

На думку кредитора, актом звірки взаєморозрахунків підтверджується заборгованість боржника перед Приватним підприємством "Прем'єра" на суму 4323100,00 грн. боргу.

Згідно ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кредитор - юридична або фізична особа, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника.

Відповідно частин 1, 8 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" конкурсні кредитори одночасно з заявою про грошові вимоги до боржника зобов'язані подати до господарського суду документи, що їх підтверджують. Розпорядник майна зобов'язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за їх відсутності - згідно з даними обліку боржника. Відтак, грошові вимоги кредитора до боржника повинні бути підтверджені відповідними доказами.

Як зазначив суд першої інстанції, у справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору.

Належними доказами грошових вимог є первинні документи в розумінні статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідно до якої первинними документом є документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення та оформлений у відповідності до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України", оскільки тільки первинні документи, які підтверджують факти здійснення господарських операцій є правовою підставою для бухгалтерського обліку таких операцій.

Як встановив суд першої інстанції, Приватне підприємство "Прем'єра" було неодноразово зобов'язано відповідно до ст. 36 ГПК України надати для огляду в судовому засіданні оригінали доказів, доданих до заяви з грошовими вимогами до боржника.

Зокрема, ухвалами суду від 23.04.2015 р, від 18.06.2015 р. та від 01.07.2015 р. витребовувались наступні докази:

- оригінали документів, що додані до заяви з вимогами до боржника в копіях (для огляду),

- докази (первинні документи) в підтвердження факту здійснення господарських операцій по договору безпроцентної цільової допомоги від 25.10.2013 р., а саме: банківські виписки (платіжні доручення, тощо), що підтверджують надання боржникові у позику грошових коштів в сумі 4900500,00 грн.; банківські виписки (платіжні доручення, тощо) в підтвердження повернення боржником позикодавцю 577400,00 грн. тощо.

У зв'язку з невиконанням ПП "Прем'єра" вимог суду та нез'явленням представника в судові засідання, суд першої інстанції дійшов висновку про відхилення вимог Приватного підприємства "Прем'єра" до боржника на суму 6206900,00 грн. як необґрунтованих.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

За умовами ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно ч. 1 ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.

Аналогічні засади рівності учасників процесу задекларовані ст. 129 Конституції України та ст. 9 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Так, переглядаючи в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції встановив, що здійснюючи розгляд заяв кредиторів в судових засіданнях 01.07.2015 року та 13.08.2015 року, суд першої інстанції відхилив з підстав нез'явлення представника та неподання витребуваних доказів лише вимоги ПП "Прем'єра". Одночасно цією ж ухвалою суд відклав розгляд заяв кредиторів - ПАТ "Омега Банк" та Житомирської ОДПІ, якими також без обгрунтування причин на вимоги суду не було надано документів та не забезпечено явку представників в судове засідання та повторно зобов'язав надати відповідні докази, попередивши учасників провадження про можливі негативні процесуальні наслідки.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що судом першої інстанції під час розгляду заяв кредиторів не було дотримано встановлених принципів рівності всіх учасників процесу, а зазначене процесуальне порушення є підставою для скасування оскаржуваної ухвали в частині відхилення вимог ПП "Прем'єра".

Крім цього, діючи в межах своїх повноважень, суд апеляційної інстанції встановив, що судом першої інстанції не в повній мірі були досліджені всі фактичні обставини справи.

Так, розглядаючи кредиторські вимоги ПП "Прем'єра", суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до укладеного договору безпроцентної цільової позики (зворотної фінансової допомоги) від 25.10.2013 р., ПП "Прем'єра" (позикодавець) в період з 25.10.2013 р. по 23.12.2013 року перерахувало на розрахунковий рахунок ТзОВ "Патріа-Баланс" (позичальник) грошові кошти в загальній сумі 4 900 500, 00 грн.

Правовідносини за договором позики регулюються ст.ст. 1046 - 1053 Цивільного кодексу України.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій такій самій кількості) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно додаткової угоди від 16.12.2013 про внесення змін та доповнень до договору, пункт 4.2. договору було викладено у новій редакції та встановлено, що позичальник зобов'язується повернути позикодавцю позику частинами у наступному порядку: 2 000 000,00 грн. у строк до 10.01.2014 (включно); 2 000 000,00 грн. у строк до 25.10.2014 (включно); залишок від фактично отриманого та неповернутого розміру позики, що вказаний у п. 3.1. договору, у строк до 25.10.2015.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження часткового повернення позичальником коштів Приватним підприємством "Прем'єра" долучено до матеріалів справи копії банківських виписок за період з 27.12.2013 по 26.03.2014 на суму 577 400,00 грн.,

Отже, ТзОВ "Патріа-Баланс" у строк, визначений додатковою угодою, а саме до 10.01.2014 р. (включно) не повернуло в повному обсязі визначену частину позики в розмірі 2000000,00 грн., а надані банківські виписки свідчать, що до 10.01.2014 р. позичальником було повернуто лише 116200,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Отже, законодавцем визначено право позикодавця вимагати дострокового повернення всієї суми позики у випадку прострочення повернення її чергової частини.

У зв'язку з порушенням строків повернення частини позики, ПП "Прем'єра" заявило вимогу від 23.01.2014 року про повернення всієї суми позики в розмірі 4784200,00 грн. та сплату штрафу в сумі 1883800,00 грн. на підставі п. 6.2 договору, викладеного в додатковій угоді, в п'ятиденний строк з моменту отримання вимоги.

Вимога про повернення всієї суми позики та сплати штрафу отримана боржником 23.01.2014 р. нарочно, що підтверджується підписом з відміткою дати та печаткою боржника, проставленими внизу листа-вимоги.

Тобто, як встановив суд апеляційної інстанції, з урахуванням положень ст.ст. 530, 1050 ЦК України боржник був зобов'язаний повернути всю суму позики в строк до 29.01.2014 року.

При цьому, в постанові суду апеляційної інстанції зазначається, що оригінали документів в підтвердження виникнення та існування правовідносин за договором позики між кредитором ПП "Прем'єра" та боржником ТзОВ "Патріа-Баланс", а саме: договір безпроцентної цільової позики від 25.10.2013 р.; додаткова угода від 16.12.2013 р.; лист-вимога від 23.01.2014 р., акт звірки розрахунків від 28.03.2014 р.; банківські виписки по наданню та поверненню позики (фінансової допомоги), були досліджені судом апеляційної інстанції та встановлено їх відповідність наявним у справі копіям.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обгрунтованість та підставність вимог кредитора ПП "Прем'єра" в частині заявлення суми основного боргу в розмірі 4323100,00 грн., а оскільки вказані вимоги ПП "Прем'єра" виникли до порушення провадження у справі про банкрутство ТзОВ "Патріа-Баланс" та були заявлені у строк, визначений ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", вони є конкурсними та підлягають включенню до реєстру вимог в четверту чергу задоволення.

Щодо заявлених ПП "Прем'єра" вимог до боржника про сплату штрафу відповідно до п. 6.2 договору (доповнений згідно додаткової угоди) в сумі 1883800,00 грн., суд апеляційної інстанції зазначив про те, що відповідно до ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Оскільки умовами договору безпроцентної цільової позики від 25.10.2013 р. є надання в позику грошових коштів, а не речей, визначених родовими ознаками, відповідно предметом неустойки в даному випадку є грошова сума.

Як зазначив суд апеляційної інстанції, розмір договірної неустойки обмежено Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР на рівні подвійної облікової ставки НБУ.

При цьому, встановлюючи договірну санкцію за порушення строків повернення позики, сторони обумовили сплату штрафу у розмірі, який дорівнює розміру тієї частини позики, обов'язок повернення якої прострочено.

Частиною 1 ст. 1050 ЦК України передбачено наслідки порушення договору позичальником, зокрема, у випадку несвоєчасного повернення суми позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до ст.ст. 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві.

Отже, законодавець передбачив наслідки порушення договору позичальником у випадку, коли предметом позики є грошові кошти, а саме - зобов'язання сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України, тобто з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договірне визначення штрафу не відповідає положенням ч. 2 ст. 549 ЦК України стосовно обчислення штрафу у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а також встановлена договірна санкція не узгоджується з вимогами закону в частині обмеження нарахувань подвійною обліковою ставкою НБУ. Тому сума нарахованого штрафу не може вважатися правомірною.

Однак, з таким висновком суду погодитись не можна з огляду на таке.

Статтею 526 ЦК України та статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, умов договору, інших правових актів, а за відсутності конкретних умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Згідно зі ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання.

Отже, виходячи зі змісту ч.ч.2,3 ст.549 Цивільного кодексу України та ч.ч.4,6 ст.231, ч.2 ст.343 Господарського кодексу України, законодавцем розмежовуються штраф та пеня як різні види неустойки. Зокрема, штраф є господарською санкцією (неустойкою), яка носить разовий характер, тобто встановлюється у твердій сумі (фіксованій або у відсотковому відношенні до суми невиконаного або несвоєчасно виконаного зобов'язання) та сплачується (стягується) однократно.

Однак, вказавши про те, що встановлена договірна санкція суперечить правовій природі штрафу та визначеним законами засобам відповідальності за порушення грошових зобов'язань, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, якою передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Крім цього, таке право надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про неправомірність нарахованої кредитором суми штрафу, оскільки встановлена договірна санкція суперечить правовій природі штрафу, є передчасним та винесеним без врахування вимог закону.

Крім того, судом апеляційної інстанції не досліджувалось питання чи визнавався недійсним пункт 6.2. договору (доповнений згідно додаткової угоди) згідно якого сторони вирішили, що за порушення встановлених пунктом 4.2. договору строків повернення позики на позичальника покладається штраф у розмірі, який дорівнює розміру тієї частини позики, обов'язок повернення якої прострочено.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, у тому числі щодо яких були заперечення боржника і які не були внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а також ті, що визнані боржником та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, і вирішує питання про його затвердження.

Отже, обов'язок розгляду грошових вимог та надання правового аналізу поданих кредитором письмових доказів, підставам виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру та змісту, а також обов'язок встановлення розміру та моменту виникнення грошових вимог покладений на господарський суд.

Незважаючи на визнання чи невизнання боржником грошових вимог кредиторів, суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, розглянув справу у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що при розгляді кредиторських вимог ПП "Прем'єра" до боржника, суди попередніх інстанцій не дослідили заявлені вимоги у відповідності з нормами матеріального та процесуального права та не надали їм належної правової оцінки згідно із законом.

Крім того, суди не надали аналізу розміру та строкам виникнення заявлених грошових вимог.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно ч.1 ст.1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного та виходячи із меж перегляду справи касаційною інстанцією, встановлених ст. 111-7 ГПК України, відповідно до яких правова оцінка обставин та достовірності доказів є виключно прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 та ухвала господарського суду Житомирської області від 13.08.2015 року прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому підлягають скасуванню, а справа в частині розгляду грошових вимог ПП "Прем'єра" - передачі на новий розгляд до господарського суду Житомирської області.

При новому розгляді кредиторських вимог ПП "Прем'єра" суду першої інстанції належить дослідити та надати правовий аналіз поданим кредитором на підтвердження заявлених вимог письмовим доказам та підставам виникнення їх грошових вимог до боржника і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне та обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Прем'єра" задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 у справі №906/159/14 скасувати.

Справу №906/159/14 в частині розгляду вимог ПП "Прем'єра" передати на новий розгляд до господарського суду Житомирської області.

Головуючий: Панова І.Ю. Судді:Білошкап О.В. Жукова Л.В.