ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2016 року Справа № 905/963/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Палія В.В.

Студенця В.І.

за участю представників:

Позивача: Левченка О.В., дов. від 22.04.2011 № 223-4016;

Відповідача: не з'явився;

розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" на рішення господарського суду Донецької області від 14.09.2015 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.10.2015

у справі № 905/963/15 господарського суду Донецької області

за позовом публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів"

до публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча"

про стягнення 85 298,73 грн.

В С Т А Н О В И В:

У липні 2015 року публічне акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча", просило стягнути з відповідача 76 159,58 грн. пені, 9 139,15 грн. 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання щодо оплати за поставлений товар за договором від 30.12.2013 № 141507/1306429/3604 (а.с. 3-5).

Клопотаннями від 31.07.2015 відповідач просив зменшити розмір пені на 80% та відстрочити виконання рішення на 4 місяця (а.с. 72-73, 118-119).

Рішенням господарського суду Донецької області від 14.09.2015 (суддя Гринько С.Ю.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.10.2015 (головуючий Ломовцева Н.В., судді Бойченко К.І., Татенко В.М.) (а.с. 202-205) позов задоволено. Зменшено суму нарахованої пені на 50%. Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" на користь публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" 38 079,79 грн. пені та 9 139,15 грн. 3% річних. Вирішено питання розподілу судових витрат (а.с. 155-156).

Не погодившись з прийнятими судовими актами, публічне акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові рішення скасувати в частині зменшення розміру пені, прийняти у вказаній частині нове рішення про задоволення позову в повному обсязі та скасувати оскаржені судові акти в частині відстрочки виконання рішення на 4 місяці, посилаючись на порушення і неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст. 33, 121 ГПК України (а.с. 211-213).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.12.2015 касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 12.01.2016 (а.с. 210).

У відзиві на касаційну скаргу публічне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень і просить залишити їх без змін, а скаргу - без задоволення.

Розпорядженням секретаря четвертої судової палати від 12.01.2016 № 05-05/33 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Палій В.В., Студенець В.І.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

У судове засідання 12.01.2016 представник відповідача - публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача - публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча".

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.12.2013 між публічним акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів", (постачальник) та публічним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (покупець) було укладено договір постачання № 141507/1306429/3604, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупця, а покупець прийняти та сплатити відповідно до п. 3.4 договору феросплави протягом строку з 01.07.2014 по 31.12.2014, на умовах, у кількості та строки, які вказані в специфікаціях до зазначеного договору, які є його невід'ємною частиною.

Умовами договору сторони визначили також ціну товару, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов'язань та строк дії угоди (п. п. 2.3, 3.1, 3.4, 3.6, 3.8, 7.6).

Судами встановлено, що позивач на виконання умов договору поставив відповідачу товар до складу покупця 13.09.2014 на загальну суму 11 119 298,28 грн., що підтверджується залізничними накладними № № 47232574, 47232483, 47232509, 47232541, 47232491, 47232533, 47232475, 47232558, 47232517, 47232566 та відповідачем не спростовується.

Листом від 16.09.2014 № 11593-4017 публічне акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів" надіслало відповідачеві первинні документи для оплати поставленого товару відповідно до умов договору поставки, зокрема, рахунок від 13.09.2014 № 195636 та вищеперелічені залізничні накладні.

Водночас, відповідачем сплачено вищезазначений рахунок з простроченням у 10 днів, що підтверджується платіжним дорученням від 04.11.2014 № 61414.

Несвоєчасне виконання зобов'язань за договором постачання від 30.12.2013 № 141507/1306429/3604 стало підставою для звернення з даним позовом.

Відповідно до 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно з статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України)

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пункт 1 ст. 230 ГК України передбачає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України господарського кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно п. 3, 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Пунктом 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з змінами і доповненнями, внесеними постановами пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 N 3, від 17.10.2012 N 10, від 16.01.2013 N 2, від 16.01.2013 N 3, від 21.02.2013 N 7) роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України ), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до п. 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" роз'яснено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Суди попередніх інстанцій, приймаючи до уваги матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, причини невиконання зобов'язань перед позивачем, невідповідність заявленого до стягнення надмірно великого розміру пені наслідкам порушення, в силу положень п. 3, 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України дійшли висновку про зменшення суми пені, яка підлягає стягненню з відповідача до 38 079,79 грн. пені, задовольнили вимоги про стягнення 9 139,15 грн. 3% річних та відстрочили виконання рішення на 4 місяці.

Частиною 2 ст. 1117 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду, якими не порушені норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Доводи заявника касаційної скарги спростовуються висновками судів попередніх інстанцій та фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Донецької області від 14.09.2015 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.10.2015 у справі № 905/963/15 залишити без змін, а касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" - без задоволення.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: В.В. Палій

В.І. Студенець