ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2016 року Справа № 918/270/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Рогач Л.І.за участю представників:від позивача:Антипчук Г.В., дов. №01-366 від 10.10.2016р.;від відповідача:Кожан О.В., дов. №12-93 від 22.06.2016р.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуУкраїнського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" в особі Рівненської дирекції УДППЗ "Укрпошта"на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27.07.2016р.у справі господарського суду№918/270/16 Рівненської областіза позовомФедерації професійних спілок Рівненської областідо Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" в особі Рівненської дирекції УДППЗ "Укрпошта"простягнення 52 809,68грн.В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 10.05.2016р., залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 27.07.2016р. у справі №918/270/16, позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача 50 000,00грн. - основної суми боргу, 2 254,09грн. - пені, 307,39грн. - 3% річних та 248,20грн. - інфляційних втрат. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідач, Українське державне підприємство поштового зв'язку "Укрпошта" в особі Рівненської дирекції УДППЗ "Укрпошта", з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.09.2016р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу позивач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 11.10.2016р. представник відповідача підтримав вимоги касаційної скарги, представник позивача - заперечував проти її задоволення.

Перевіривши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" в особі Рівненської дирекції УДППЗ "Укрпошта".

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 28.10.2015р. між позивачем (довіритель) та відповідачем (повірений) укладений договір доручення на розповсюдження місцевих періодичних видань за передплатою №52-380, відповідно до умов якого повірений зобов'язався організувати у своїй мережі приймання передплати періодичних видань і після проведення передплати повернути довірителю видавничу вартість видання.

Відповідно до п. 2.2.2 договору відповідач зобов'язався надавати позивачу замовлення на видання по річній передплаті - не пізніше 30 грудня, по поточній передплаті - не пізніше 29 числа передплатного місяця.

Згідно з п. 3.2 договору відповідач зобов'язався перерахувати на рахунок Позивача видавничу вартість видань, яка зазначена у додатку №1 до цього Договору, отриману за проведену передплату періодичних друкованих видань відповідно до наданих замовлень та підписаних Актів звірки розрахунків у терміни: - по річній передплаті - не пізніше тридцяти календарних днів після офіційного завершення передплатної компанії; - по поточній передплаті - не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним.

Відповідно до п. 8.1 договору, даний договір набирає чинності з 01.01.2016р. і діє до 31.12.2016р.

Судами також встановлено, що примірник вищезазначеного договору, копія якого була додана позивачем до позовної заяви не містить, зокрема, банківських реквізитів позивача та Додатковою угодою №1 від 30.12.2015р. сторони виклали п. 11 договору із повним зазначенням реквізитів обох сторін, зокрема, щодо рахунку позивача, який відкритий в ПАТ "Укрсоцбанк".

Листом від 14.12.2015р. №05/01-30 позивач звернувся до відповідача із проханням здійснити авансовий платіж в сумі 50 000,00грн. із зазначенням рахунку для сплати, який відкритий в ПАТ "Укрсоцбанк". Проте, як встановлено судами, позивачем не надано належних доказів направлення вищезазначеного листа відповідачу.

24.12.2015р. відповідачем здійснено передплату згідно договору №52-380 від 28.10.2015р. (що підтверджується платіжним дорученням №5186 від 24.12.2015р.), між тим, кошти були перераховані на рахунок в ПАТ "Укрінбанк", який, як було встановленого господарськими судами попередніх інстанцій, був закритий 30.10.2015р. та договором не передбачалось перерахування коштів на рахунок саме в цьому банку.

В зв'язку із неотриманням суми попередньої оплати, позивач звернувся до відповідача з листом від 29.12.2015р. №06/01-46, в якому повторно просив здійснити перерахунок авансу в розмірі 50 000,00грн. в строк до 30.12.2015р., посилаючись при цьому на підписаний між сторонами акт звірки розрахунків за період з 01.12.2015р. по 21.12.2015р.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що сума договору по річній передплаті на момент винесення рішення склала 260 107,65грн. та відповідачем перераховано позивачу (на рахунок в ПАТ "Укрсоцбанк") 210 107,64грн. (що підтверджується платіжним дорученням №379 від 22.01.2016р.), внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в розмірі 50 000,00грн.

Відповідно ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового оборогу, вимог розумності та справедливості.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч.ч.2, 3 ст. 180 ГК України).

Положеннями ст.ст. 11, 629 ЦК України встановлено, що договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії, правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором, у договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначав, що ним перераховано позивачу 50 000,00грн. платіжним дорученням №5186 від 24.12.2015р. на рахунок в ПАТ "Укрінбанк", проте, як вже зазначалось вище, судами було встановлено, що цей рахунок був закритий 30.10.2015р.

Крім того, господарськими судами попередніх інстанцій не прийнятий до уваги примірник договору відповідача, в якому, на відміну від примірника договору позивача, рукописним способом зазначені реквізити позивача, зокрема, відомості про рахунок банку, який відкритий в ПАТ "Укрінбанк", з тих підстав, що пропозиція укласти договір походила від відповідача і саме ним надсилався проект договору позивачу, копія якого і залишилась у останнього.

Також судами встановлено, що з 01.01.2015р. по 31.12.2015р. між цими ж сторонами діяв договір від 09.10.2014р. з аналогічними умовами.

Переглядаючи судове рішення в апеляційному порядку, апеляційний господарський суд з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів досягнення між сторонами згоди щодо зміни умов договору в частині проведення розрахунків, зокрема, шляхом здійснення передоплати та в частині набрання чинності договору, дійшов до висновку про відсутність підстав вважати перераховану суму в розмірі 50 000,00грн. на виконання умов договору №52-380 від 28.10.2015р., оскільки на час перерахування коштів (24.12.2015р.) строк проведення розрахунків не настав.

Місцевим господарським судом обґрунтовано зазначено, що відповідач не позбавлений можливості в загальному порядку звернутись до Тимчасової адміністрації ПАТ "Укрінбанк" із відповідними вимогами про повернення перерахованих коштів.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Судами попередніх інстанцій перевірений розрахунок нарахованих позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Беручи до уваги вищевикладене, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов до вірного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" від 03.04.2008р. (заява №3236/03), "Рябих проти Росії" від 03.12.2003р. (заява №52854/99), "Нєлюбін проти Росії" від 02.11.2006р. (заява №14502/04)), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 27.07.2016р. у справі №918/270/16 відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27.07.2016р. у справі №918/270/16 - залишити без змін, а касаційну скаргу Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" в особі Рівненської дирекції УДППЗ "Укрпошта" - без задоволення.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя Т.Б. Дроботова Суддя Л.І. Рогач