ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2016 року Справа № 914/3406/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б.- головуючого Алєєвої І.В. Рогач Л.І.за участю представників:прокуратуриГрищенко М.А. - прокурор відділу Генеральної прокуратури України позивачівРудник Ю.М. - довіреність від 30.12.2015 рокувідповідачаШумський Н.М. - довіреність від 23.03.2016 рокурозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київстар" на постановувід 14.07.2016 р. Львівського апеляційного господарського судуу справі№ 914/3406/15 господарського суду Львівської областіза позовомЗаступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Яворівської квартирно - експлуатаційної частини району до Приватного акціонерного товариства "Київстар" провизнання недійсним договору та усунення перешкод в користуванні майном

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2015 року Заступник військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Яворівської квартирно - експлуатаційної частини району звернувся до господарського суду Львівської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Київстар" про:

- визнання недійсним укладеного між Яворівською квартирно - експлуатаційною частиною району та ПрАТ "Київстар" договору №13 від 01.11.2010 року;

- зобов'язання ПрАТ "Київстар" усунути перешкоди в користуванні Яворівською квартирно - експлуатаційною частиною району нерухомим майном - бетонною площадкою, яка перебуває на обліку в Яворівською КЕЧ району та розташована на території військового містечка №38 с. Старичі Яворівського району Львівської області, шляхом демонтажу обладнання базової станції - ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на те, що договір №13 від 01.11.2010 року укладений з порушенням норм законодавства та є фактично договором оренди нерухомого майна, а отже, удаваним та приховує інший правочин, що насправді вчинено сторонами.

19.04.2016 р. відповідач подав до господарського суду Львівської області клопотання про залишення без розгляду позовної заяви Заступника військового прокурора Західного регіону України про визнання недійсним договору та усунення перешкод в користуванні майном, з підстав того що прокурор вправі звернутися з позовом до суду в інтересах держави лише і виключно в разі наявності для цього достатніх правових підстав. Проте, прокурором не виконано обов'язку ані щодо доведення обставин порушення інтересів держави відповідно до заявлених ним вимог, ані щодо доведення факту нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави іншими компетентними органами. При цьому відповідно до листа ТВО начальника Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління від 23.03.2016 р. за вих. №303/23/1/1147/377, між Яворівською КЕЧ району та відповідачем досягнуто згоди щодо укладання договору оренди нерухомого військового майна, розташованого у військовому містечку №38, за адресою: Львівська область, Яворівський район, с. Старичі, площа 250 кв.м.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 19.04.2016 р., зокрема, було відхилено клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, з підстав його необґрунтованості.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив суд відмовити у позові в повному обсязі на підставі частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Львівської області від 12.05.2016 р. (суддя Морозюк А.Я) позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір № 13 від 01 листопада 2010 року з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об'єктах Міністерства оборони України, укладений між Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району та Закритим акціонерним товариством «Київстар Дж.Ес.Ем.», яке змінило назву на Приватне акціонерне товариство «Київстар» та зобов'язано Приватне акціонерне товариство «Київстар» усунути перешкоди в користуванні Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району нерухомим майном - бетонною площадкою, яка перебуває на обліку в Яворівській КЕЧ району та розташована на території військового містечка № 38 в с.Старичі Яворівського району Львівської області, шляхом демонтажу обладнання базової станції - ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку.

Враховуючи встановлену низку невідповідностей договору № 13 від 01 листопада 2010 року з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об'єктах Міністерства оборони України (с.Старичі Яворівського р-ну, Львівської області, військове містечко № 38) вимогам чинного законодавства суд першої інстанції дійшов висновку, що договір, який є предметом спору у даній справі є фактично договором оренди (найму), а не договором зберігання.

При цьому, місцевим господарським судом було зазначено, що користування майном Міністерства оборони України здійснено відповідачем без дотримання норм чинного законодавства, Міністерством оборони України не надавався дозвіл позивачу-2 на укладення оспорюваного договору, конкурс щодо (найму) оренди майна не проводився, експертна оцінка майна не проводилась.

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що договір № 13 від 01 листопада 2010 року з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об'єктах Міністерства оборони України (с.Старичі Яворівського р-ну, Львівської області, військове містечко № 38) не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним на підставі частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України.

З приводу питання щодо пропущення прокурором строку позовної давності суд першої інстанції зазначив, що в контексті частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Позивачем-1 у справі є Міністерство оборони України, а на підставі оспорюваного договору фактично Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району (позивачем-2) надано в користування відповідачу майно Міністерства оборони України. Оспорюваний договір укладено без дозволу Міністерства оборони України на його укладення, і матеріали справи не вказують на те що Міністерству оборони України було відомо чи могло бути відомо про порушення його права в строк що перевищує встановлений статтею 257 Цивільного кодексу України до моменту звернення Заступником військового прокурора Західного регіону України з даним позовом до суду.

Крім того, було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача від 11.05.2016 про зупинення провадження у справі до розгляду господарським судом Львівської області пов'язаної справи №914/1232/16 з підстав його необґрунтованості.

За апеляційною скаргою ПрАТ "Київстар" Львівський апеляційний господарський суд (судді: Г.Т. Кордюк, В.М. Гриців, Л.Л. Давид) переглянувши рішення господарського суду Львівської області від 12.05.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 14.07.2016 р., вказане рішення залишив без змін з тих же підстав.

ПрАТ "Київстар" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 12.05.2016 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.07.2016 року та винести нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заявник касаційної скарги зазначає, що прокурором при зверненні з даним позовом до суду в інтересах держави не було обґрунтовано доведено наявність правових підстав для здійснення такого представництва, підписання та подання позову, що на думку відповідача є підставою для залишення позову без розгляду на підставі приписів пункту 1 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, заявник касаційної скарги звертає увагу на порушення судами приписів статті 267 Цивільного кодексу України щодо спливу позовної давності.

Крім цього, на думку заявника касаційної скарги, посилання судів на те, що оспорюваний договір №13 з розміщення та зберігання є удаваним правочином є неправильним, оскільки сторони досягли згоди щодо укладення договору розміщення та зберігання обладнання та не мали наміру на той момент вчиняти будь - який інший правочин, тому відповідач діяв правомірно та в межах закону.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні прокурора, представників позивача та відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 01 листопада 2010 року між Яворівською квартирно-експлуатаційною частиною району (далі - позивач-2) та Закритим акціонерним товариством "Київстар Дж.Ес.Ем.", яке змінило назву на Приватне акціонерне товариство "Київстар" було укладено договір № 13 з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об'єктах Міністерства оборони України (с. Старичі Яворівського р-ну, Львівської області,військове містечко № 38).

Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору позивач-2 зобов'язався надати послуги з розміщення та зберігання на території військового містечка № 38, яке закріплено за позивачем-2 та розташоване за адресою: Львівська область, Яворівський район, Яворівський навчальний центр, обладнання базової станції-ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку, відповідно до затвердженої схеми розміщення майна (додаток № 3 до договору), вартістю за актом оцінки 141 443,60 грн.(додаток № 4 до договору), а відповідач зобов'язався оплатити цю послугу.

Згідно з пунктом 3.1 договору, плата за надані послуги позивачем-2 з розміщення та зберігання майна відповідача, зазначеного в пункті 1.1 договору, встановлюється за результатами домовленості між виконавцем та замовником, але не нижче плати визначеної на підставі встановлених в Міністерстві оборони України стартових розмірів плати за послуги з розміщення та зберігання обладнання базової станції-ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку на об'єктах Міноборони (додаток № 5) і становить без ПДВ за базовий місяць (лютий 2010 року) 1 000,00 грн. (додаток № 6). Нарахування ПДВ на суму плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Плата за перший місяць визначається шляхом коригування базової плати на індекси інфляції за період з базового до першого місяця надання послуг з розміщення та зберігання майна.

Пунктом 3.2 договору сторони передбачили, що плата за кожний місяць визначається шляхом коригування плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що плата у розмірі 100% перераховується відповідачем до спеціального фонду державного бюджету на спеціальний реєстраційний рахунок позивача-2 в територіальному органі Державного казначейства щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним.

Сторонами складено акт інвентаризації майна відповідача, яке передається для розміщення та зберігання на території військового містечка № 38 (додаток № 1 до договору), акт приймання-передачі майна відповідача (додаток № 2 до договору), схему розміщення майна відповідача та план військового містечка з об'єктом відповідача(додатки № 3 А та № 3 Б до договору).

Відповідно до пункту 6.2 договору, строк дії договору - 2 роки 364 дні з дня укладення. В подальшому Додатковою угодою № 9 від 30 жовтня 2014 р. сторони передбачили продовжити строк його дії до 30.10.2015 р.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що як вбачається із змісту договору від 01 листопада 2010 р. № 13 з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об'єктах Міністерства оборони України (с.Старичі Яворівського р-ну, Львівської області,військове містечко № 38), предметом договору є надання відповідачу послуг з розміщення та зберігання майна, яке належить відповідачу на об'єкті позивача-2.

Згідно з умовами договору, територія військового містечка № 38, яке закріплено за позивачем-2 та розташоване за адресою: Львівська область, Яворівський район, Яворівський навчальний центр, використовується відповідачем з метою розміщення на ньому майна відповідача, а саме: обладнання базової станції-ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку.

Як вбачається з матеріалів справи предметом спору у даній справі є вимоги Заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах державі в особі Міністерства оборони України та Яворівської квартирно - експлуатаційної частини про:

- визнання недійсним укладеного між Яворівською квартирно - експлуатаційною частиною району та ПрАТ "Київстар" договору №13 від 01.11.2010 року;

- зобов'язання ПрАТ "Київстар" усунути перешкоди в користуванні Яворівською квартирно - експлуатаційною частиною району нерухомим майном - бетонною площадкою, яка перебуває на обліку в Яворівською КЕЧ району та розташована на території військового містечка №38 с. Старичі Яворівського району Львівської області, шляхом демонтажу обладнання базової станції - ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку у зв'язку з недотриманням сторонами в момент вчинення усіх необхідних передумов для укладення договору.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Частиною 2 статті 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" передбачено, що з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" військові частини можуть передавати без шкоди бойовій та мобілізаційній готовності закріплене за ними рухоме та нерухоме військове майно в оренду юридичним і фізичним особам. Порядок надання дозволу військовим частинам на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду встановлюється Кабінетом Міністрів України. Забороняється надання в оренду озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки. Передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням необхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна України за погодженням з Міністерством оборони України. Оцінка вартості майна, що підлягає передачі в оренду, проводиться комісіями, до складу яких входять фахівці (уповноважені особи) Міністерства оборони України або іншого органу військового управління та Фонду державного майна України чи його регіонального відділення (представництва) за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Акт оцінки майна, яке передається в оренду, погоджується з Фондом державного майна України чи його регіональним відділенням (представництвом) і затверджується Міністерством оборони України.

Згідно з пунктом 4 Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2000 № 778, дозвіл військовим частинам на передачу військового нерухомого майна в оренду надається Міністерством оборони України.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судами першої та апеляційної інстанції в матеріалах справи відсутні докази дотримання сторонами договору необхідних передумов для укладення договору оренди нерухомо мого військового майна, зокрема Міністерством оборони України не надавався дозвіл позивачу-2 на укладення оспорюваного договору, конкурс щодо (найму) оренди майна не проводився, експертна оцінка майна не проводилась.

Отже, суди зважаючи на встановлений факт укладення між сторонами договору оренди нерухомого майна та недотримання сторонами правочину всіх необхідних умов для укладення такого договору дійшли висновку про задоволення позовних вимог.

Разом з цим, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне, відповідно до приписів статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписами статті 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 261 Цивільного кодексу України.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 Цивільного кодексу України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

З огляду на положення статті 261 Цивільного кодексу України, з урахуванням тієї обставини, що власником спірного майна є Міністерство оборони України, суди повинні були з'ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Яворівської квартирно - експлуатаційної частини району з даним позовом, яке (право) пов'язано з моментом, коли саме повноважному органу, право якого порушене, стало відомо про таке порушення.

Ураховуючи, що прокурор пред'явив позов в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Яворівської квартирно - експлуатаційної частини району, суди не з'ясували, коли саме останні довідалися або могли довідатися про порушення їх прав, тобто, не встановили обставин, з якого саме моменту починається перебіг строку позовної давності у спірних правововідносинах.

За приписами процесуального законодавства рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 цього Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Оскільки в силу статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.07.2016 у справі №914/3406/15 та рішення господарського суду Львівської області від 12.05.2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: І.Алєєва

Л. Рогач