ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2016 року Справа № 910/5865/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І. - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 19.07.2016за скаргою на діїВідділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києвіу справі№ 910/5865/14Господарського судуміста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства " Інститут розвитку передових технологій"доДержавного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції Українипророзірвання договору, стягнення грошових коштів та усунення перешкод у користуванні майном,за зустрічним позовомДержавного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції УкраїнидоПриватного акціонерного товариства " Інститут розвитку передових технологій"провизнання права оренди нежитлового приміщення,за участю представників: ВДВСБовкунов В.І.- предст. дов. від 18.05.2016;позивачаБородкін Д.І. - предст. дов. від 17.02.2016;відповідачане з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/5865/14 від 25.05.2015 первісний позов задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України на користь Приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" 3184129,74 грн. основного боргу, 75004,44 грн 3% річних, 751342,68 грн втрат від інфляції, 1000,00 грн пені, 31281,26 грн судових витрат; в іншій частині первісного позову відмовлено; повернуто Приватному акціонерному товариству "Інститут розвитку передових технологій" з Державного бюджету України 2000,00 грн судового збору, сплаченого у більшому розмірі, ніж передбачено законом. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2015 у справі № 910/5865/14 скасовано частково в частині відмови у стягненні 17002,32 грн пені, 18381,69 грн 3% річних, 131813,10 грн інфляційних втрат та 2470796,36 грн неустойки та прийнято в цій частині нове рішення, викладено пункт 2 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2015 в такій редакції: "Стягнути з державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України (04053, м. Київ, вул. Артема,73, код 25287988) на користь Приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 81-А, код 31059007) грошові кошти в розмірі: 3184129,74 грн основного боргу, 18 002,32 грн пені, 2470796,36 грн неустойки, 93386,13 грн 3% річних та 883155,78 грн втрат від інфляції". В решті рішення Господарського суду міста Києва від 25.05.2015 залишено без змін. Стягнуто з відповідача судовий збір за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.02.2016 постанову апеляційної інстанції залишено без змін.

20.11.2015 на виконання рішення суду видано відповідні накази.

Постановою від 14.12.2015 Державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бовкунова В.І. відкрито виконавче провадження № 49628703.

16.12.2015 постановою Державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бовкунова В.І. виконавче провадження № 49628703 закінчено з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження", у зв'язку із ліквідацією боржника.

20.01.2016 до господарського суду від Приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" надійшла скарга на дії Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві у справі № 910/5865/14, в якій заявник просить визнати незаконною постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження № 49628703 та зобов'язати державного виконавця відновити виконавче провадження. Скаржник покликався на відсутність в даному випадку підстав для закінчення виконавчого провадження, оскільки на момент винесення постанови відомості про припинення юридичної особи - боржника були відсутні у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; припиняючи виконавче провадження з наведеної вище підстави, виконавець не врахував, що Європейська конвенція з прав людини та основоположних свобод, прецедентна практика Європейського суду з прав людини покладає обов'язок виконання рішення безпосередньо на державу, а дії державного виконавця спрямовані на уникнення позитивного обов'язку держави забезпечити виконання рішення суду у примусовому порядку, що суперечить статті 6 Конвенції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2016 (судді Цюкало Ю.В..- головуючий, Літвінова М.Є., Чебикіна С.О.) скаргу Приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" на дії Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві відхилено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2016 (судді Сулім В.В. - головуючий, Гаврилюк О.М., Ільєнок Т.В.) ухвалу господарського суду залишено без змін як законну і обґрунтовану.

Не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, Приватне акціонерне товариство "Інститут розвитку передових технологій" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в який просить скасувати ухвалу місцевого та постанову апеляційного господарських судів; винести нове рішення, яким скаргу задовольнити, визнати незаконною та недійсною постанову про закриття виконавчого провадження № 49628703 від 16.12.2015, зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві відновити виконавче провадження. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: в порушення статті 9 Конституції та статті 4 Господарського процесуального кодексу України суди не врахували, що застосування положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має переважне право перед положеннями національного законодавства та передусім Закону України "Про виконавче провадження"; суди в порушення статті 6 Конвенції не врахували практику Європейського суду з прав людини та практику Верховного Суду України про застосування рішення Європейського суду щодо гарантованого права на справедливий суд та виконання рішень суду та не розглянули відповідні доводи Приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій"; суди припустилися помилки, застосувавши статтю 67 Закону України "Про виконавче провадження", яка суперечить статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та не врахували, що застосування статті 67 Закону України "Про виконавче провадження" робить виконання рішення суду неефективним; суди не застосували Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та помилково застосували статті 111 та 112 Цивільного кодексу України.

Позивач у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у касаційній скарзі.

Відповідач не скористався процесуальним правом на участь свого представника у судовому засіданні касаційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників виконавчої служби та позивача за первісним позовом, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2015 видано накази про стягнення боргу, сум штрафних санкцій та стягнення суми судового збору.

14.12.2015 державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 49628703 про примусове виконання наказу Господарського суду міста Києві від 20.11.2015 у справі № 910/5865/14 щодо стягнення суми основного боргу та штрафних санкцій.

Постановою від 16.12.2015 Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві закінчено виконавче провадження № 49628703, на підставі пункту 3 частини першої статті 49, статті 50 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки відповідно до змісту наказу Міністерства юстиції України № 258/7 від 11.09.2015 вказано про припинення діяльності Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, код ЄДРПОУ 25287988, місцезнаходження: 04053, м. Київ, Шевченківський район, вул. Артема, б. 73 шляхом ліквідації; головою ліквідаційної комісії призначено Личова О.В. - заступника генерального директора Держінформ'юст з правових питань; ліквідаційна комісія здійснює управління справами Держінформ'юст на період до завершення його ліквідації, у тому числі представляє підприємство у відносинах з третіми особами та виступає в суді від імені підприємства.

Суди також встановили, що 16.12.2015 голові ліквідаційної комісії відповідача Личову О.В. направлено постанову про закінчення виконавчого провадження (отримано 22.12.2015), про що свідчить реєстр відправлення рекомендованої кореспонденції (т.8 а.с. 18-20).

За змістом Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 08.06.2016 Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України перебуває в стані припинення підприємницької діяльності за рішенням засновників, головою ліквідаційної комісії відповідача є Клименко Д.Б.

Судова колегія зазначає, що Відповідно до статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб (частина перша статті 6 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно до частин першої, другої статті 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва.

Статтею 67 Закону України "Про виконавче провадження" визначено порядок звернення стягнення на майно у разі злиття, приєднання, поділу, виділу, перетворення та ліквідації боржника - юридичної особи; відповідно до змісту частин другої та третьої вказаної вище статті у разі ліквідації боржника - юридичної особи виконавчий документ надсилається ліквідаційній комісії (ліквідатору) для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законом порядку. У разі надходження виконавчого документа до ліквідаційної комісії (ліквідатора) арешт з майна боржника знімається за постановою державного виконавця, затвердженою начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. У разі якщо виконавчий документ надіслано ліквідаційній комісії (ліквідатору), виконавче провадження підлягає закінченню в порядку, встановленому цим Законом України.

Відповідно до частини першої статті 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами, а також за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які неможливо усунути, чи в інших випадках, встановлених законом.

Частиною першою статті 59 Господарського кодексу України встановлено, що припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, - за рішенням суду.

Встановивши, що боржник у даному виконавчому провадженні перебуває у стані ліквідації за рішенням засновників, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що за приписами наведеного вище законодавства виконання рішень про задоволення вимог кредиторів юридичної особи, що перебуває у стані ліквідації, передбачено саме ліквідаційною комісією в ході ліквідаційної процедури, а не державним виконавцем у порядку Закону України "Про виконавче провадження" (відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.12.2015 по справі № 21-3331а15).

Порядок здійснення розрахунків з кредиторами, зокрема з кредиторами, вимоги яких підтверджені рішенням суду, у разі ліквідації суб'єкта господарювання за рішенням власника (власників) визначено статтями 111, 112 Цивільного кодексу України; так, відповідно до частини дев'ятої статті 111 Цивільного кодексу України виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому статтею 112 цього Кодексу України. У разі недостатності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) організовує реалізацію майна юридичної особи.

Отже, вказаними вище нормами права встановлено певний порядок задоволення вимог кредиторів у випадку, коли юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або уповноваженого органу, який є відмінним від порядку, передбаченого Законом України "Про виконавче провадження", отже у разі проведення ліквідації юридичної особи, яка є стороною виконавчого провадження, за рішенням уповноваженого органу товариства, наказ суду направляється саме до ліквідаційної комісії або ліквідатора.

При цьому відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження" з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", зокрема, стаття 4 цього Закону, не обмежує та не змінює підстави для закінчення виконавчого провадження щодо державних підприємств, які перебувають у стані ліквідації, не встановлює інших механізмів чи процедур для виконання судових рішень щодо таких підприємств.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій щодо відповідності дій державного виконавця передбаченим спеціальними нормами (статтями 49, 67 Закону України "Про виконавче провадження") підставам для припинення виконавчого провадження не суперечать встановленим обставинам справи та є цілком обґрунтованими.

Щодо доводів касаційної скарги стосовно порушення судами положень про застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, як складової частини національного законодавства, колегія суддів відзначає, що предметом судового дослідження у даному випадку є додержання державним виконавцем під час здійснення ним виконавчого провадження сукупності діючих у державі норм законодавства щодо процедур виконання судового рішення, чого зі змісту встановлених судами обставин справи не вбачається; доводи ж касаційної скарги зводяться не до порушень, вчинених державним виконавцем, а до неефективної організації державою цієї процедури виконання судового рішення у випадку ліквідації боржника - державного підприємства, відповідно і наведена скаржником у касаційній скарзі практика Європейського суду з прав людини визначає обов'язок держави організувати систему виконання судових рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та ухвалі місцевого господарських судів, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди вирішили спір відповідно до вимог статей 4-2, 4-3, 33, 34, 43, 84, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, надали оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, та доводам сторін, відповідно відобразивши це в судових рішеннях.

Доводи скаржника про порушення господарськими судами норм процесуального права суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків судів, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно та повно встановлених судами та не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 1117 Господарського процесуального кодексу України; підстав для скасування законних та обґрунтованих судових рішень з мотивів, викладених у касаційній скарзі, не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Інститут розвитку передових технологій" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2016 у справі № 910/5865/14 Господарського суду міста Києва та ухвалу Господарського суду міста Києва від 08.06.2016 залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді І. Алєєва

Т. Дроботова