ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2016 року Справа № 910/32090/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Самусенко С.С. - головуючого, Губенко Н.М., Плюшка І.А.,

розглянувши касаційну скаргуУповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк"на рішення та постановугосподарського суду міста Києва від 25.02.2016 Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2016у справі№ 910/32090/15господарського судуміста Києваза позовомУповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український Бізнес Банк"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Велес-Д"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осібпровизнання договору факторингу №1 від 04.12.2014 та договору про відступлення права вимоги №3961 від 04.12.2014 недійсними, зобов`язання вчинити певні діїза участю представників: від позивача: Лизуненко А.В., від відповідача: Сергєєва В.С.,

Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.09.2016 у справі №910/32090/15 касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Український Бізнес Банк" прийнято до провадження у складі колегії суддів: Самусенко С.С. - головуючий, Картере В.І., Мележик Н.І. згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.09.2016.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 26.09.2016 призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі №910/32090/15 у зв`язку із звільненням Мележик Н.І. з посади судді Вищого господарського суду України та у зв`язку із перебуванням судді Картере В.І. на лікарняному.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.09.2016 у справі №910/32090/15 прийнято касаційну скаргу до свого провадження у складі колегії суддів: Самусенко С.С. - головуючий, Губенко Н.М., Плюшко І.А. у відповідності із протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 26.09.2016.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.09.2016 розгляд касаційної скарги у справі №910/32090/15 відкладено.

1. Зміст позовних вимог та стислий виклад підстав подання позову

ПАТ "Український Бізнес Банк" звернулося до господарського суду із позовом до ТОВ "Велес-Д" про визнання договору факторингу № 1 від 04.12.2014 та договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки №3961 від 04.12.2014 недійсними, зобов`язання відповідача повернути позивачу перераховані у заяві документи.

Позов обґрунтовано тим, що за результатами службового розслідування обставин укладення оспорюваного договору факторингу встановлено, що його укладення відбулося з порушенням законодавства, зокрема, на підставі підробленого протоколу спільного засідання комітету управління активами і пасивами та тарифного комітету банку; за заниженою вартістю (без проведення попередньої оцінки); з перевищенням повноважень.

Оскільки кредитний договір був забезпечений іпотекою, за якою право вимоги було передано відповідачу, договір про відступлення права вимоги №3961 від 04.12.2014 також є недійсним.

Зокрема, позивач послався на норми п.3 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ст. 215 ЦК України.

2. Стислий виклад суті рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів та мотиви їх прийняття

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.02.2016 (суддя: Головіна К.І.) у справі №910/32090/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2016 (судді: Андрієнко В.В. - головуючий, Пономаренко Є.Ю., Буравльов С.І.), в задоволенні позову відмовлено.

При прийнятті оскаржуваних рішень суди відхилили посилання позивача на звіт ТОВ "Ако Есперт" про незалежну оцінку прав вимоги за кредитним договором №70/Ф від 22.10.2008, вказуючи на необхідність надання висновків аудитора, а не суб`єкта оціночної діяльності.

Суди вказали, що позивач не довів суду того факту, що розмір відступленого права вимоги становить саме 16 176 707,30 грн.

Зокрема, банк не надав первинних документів за кредитним договором, що свідчать про стан виконання цього договору, доказів звернення стягнення на предмет іпотеки, за рахунок якого могла бути погашена кредитна заборгованість, або відомості про те, що звернення стягнення не відбулось (станом на час укладення спірних правочинів - 04.12.2015).

Суди дійшли висновку, що позивачем не надано доказів того, що вартість переданого права грошової вимоги за спірним договором факторингу є заниженою у порівнянні з фактичною заборгованістю за кредитним договором, за якими передавалось право вимоги.

Разом з тим, суди вказали, що заборгованість за кредитним договором, який є предметом спірного договору факторингу, тривалий час класифікується банком як проблемна з найнижчим (реалізованим) ризиком та є безнадійною.

Також суди зазначили, що договір факторингу №1 від 04.12.2014 не є значним правочином у розумінні п.12.1 статуту ПАТ "Укрбізнесбанк", оскільки ринкова вартість відcтуплених зобов`язань становить менше, ніж 10 % вартості активів банка за даними останньої річної фінансової звітності, тобто менше 577 096 161, 28 грн.

3. Підстави, з яких оскаржено судові рішення господарських судів

Не погоджуючись із судовими рішеннями, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Український Бізнес Банк" звернулася до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.

У скарзі стверджується, що згідно п.7 Порядку відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента. Банк зобов`язаний продовжувати роботу щодо відшкодування списаної за рахунок резерву безнадійної заборгованості.

Скаржник вважає помилковими висновки судів про те, що для проведення перевірки правочинів на предмет виявлення таких, що є нікчемними, залучається аудитор.

Аналізуючи умови Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, скаржник вказує, що залучення до спільної перевірки аудитора є лише правом уповноваженої особи Фонду, а не обов`язком.

Крім того, висновком аудитора не можна підтвердити або спростувати наявність в тому чи іншому правочині ознак нікчемності, тобто оцінити актив та підтвердити факт заниження ціни його продажу.

При цьому, згідно з цим же Положенням уповноважена особа Фонду вправі залучати в тому числі оцінювачів для встановлення тих чи інших обставин.

Скаржник вказує, що апеляційний господарський суд неправомірно відмовив у задоволення клопотання про призначення експертизи.

Скаржником зазначено, що суд помилково не взяв до уваги Звіт про незалежну оцінку ринкової вартості прав вимоги, складений суб`єктом оціночної діяльності (сертифікат №16646/14 від 04.07.2014).

Вказаний доказ є єдиним належним доказом в розумінні ст.34 ГПК України, яким встановлено, що ринкова вартість права вимоги значно перевищувала ціну, за якою банком було відчужено свої майнові права.

Скаржник посилається на практику Вищого господарського суду України, зокрема, на постанову №910/27916/14, згідно якої судами прийнято звіт про оцінку майна як належний доказ.

4. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу

Представник відповідача у відзиві на касаційну скаргу вважає її необгрунтованою та просить залишити оскаржувані судові рішення в силі.

Відповідач вказує, що доводи позивача про підробленість протоколу спільного засідання комітету управління активами і пасивами та тарифного комітету банку є необгрунтованими, оскільки постановою слідчого Селидівського МВ ГУ МВС України в Донецькій області від 22.10.2015 кримінальне провадження закрито у зв`язку з встановленою відсутністю в діях посадових осіб ПАТ "Укрбізнесбанк" складу кримінального правопорушення.

Факт внесення неправдивих відомостей до протоколу комітетів не підтвердився.

Також відповідач вказує про повторну постанову слідчого від 30.07.2016 про закриття кримінального провадження.

У відзиві зазначається, що оспорюваний правочин не є значним правочином, а тому посилання скаржника на перевищення повноважень при його укладенні є безпідставними.

Відповідач стверджує, що оскільки уповноважена особа Фонду не проводила аудиторський аналіз договору факторингу, звіт про незалежну оцінку не може бути прийнятий судами як належний доказ.

5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій

04.12.2014 між ПАТ "Український Бізнес Банк" як клієнтом та ТОВ "Велес-Д" як фактором укладено договір факторингу №1, відповідно до якого клієнт продає (переуступає) фактору право вимоги до боржника, яке включає в себе заборгованість за укладеним між банком та фізичною особою ОСОБА_1 кредитним договором № 70/Ф від 22.10.2008 у сумі 16 176 707,28 грн.

Пунктом 1.4 договору факторингу право грошової вимоги переходить до фактора з моменту підписання цього договору, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржника стосовно його заборгованості. Разом з правом грошової вимоги фактору переходять всі інші пов`язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Відповідно до п.2.1 цього договору фактор надає фінансування клієнту у сумі 161 767,07 грн. (без ПДВ), а клієнт перераховує фактору плату у розмірі 1 % від суми фінансування.

04.12.2014 між ТОВ "Велес-Д" як фактором та ПАТ "Український Бізнес Банк" як клієнтом підписано та скріплено печатками акт приймання-передачі прав вимоги, за яким клієнт передав, а фактор прийняв право вимоги з усією документацією як визначено у договорі факторингу від 04.12.2014. Фінансування та відступлення прав вимоги складає 161 767,07 грн., плата складає 1 % від суми фінансування у національній валюті Україні.

04.12.2014 між ПАТ "Український Бізнес Банк" як первісним іпотекодержателем та ТОВ "Велес-Д" як новим іпотекодержателем укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, відповідно до якого первісний іпотекодержатель відступає, а новий іпотекодержатель приймає право вимоги за договором іпотеки від 22.10.2008 (з урахуванням внесених до нього змін та доповнень), укладеним між ПАТ "Український Бізнес Банк" та майновим поручителем - ОСОБА_2

Відповідно до п.1.2 договору відступлення предметом іпотеки за договором іпотеки є квартира загальною площею 126,70 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 та квартира загальною площею 84,30 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_2, які належать ОСОБА_2

Вартість предмета іпотеки на дату укладення договору іпотеки складає 7 445 000,00 грн. згідно п. 1.3 договору про відступлення права вимоги.

За п.1.4 договору про відступлення права вимоги сума невиконаного боржником зобов`язання перед новим кредитором станом на час укладення цього договору за кредитним договором та відповідно за договором відступлення становить 16 176 707,28 грн.

Новий іпотекодержатель не здійснює на користь первісного іпотекодержателя будь-яких додаткових виплат за відступлення прав за договором іпотеки, крім ціни, зазначеної у п. 2.1 договору факторингу.

Судами встановлено, що умови договору факторингу сторонами виконано, право вимоги оплачено, при цьому позивачем передано, а відповідачем прийнято документи, які стосуються кредитного договору та договору іпотеки, що є предметом договорів факторингу та уступки права вимоги.

Внаслідок укладення цих договорів новим кредитором за кредитним договором № 70/Ф від 22.10.2008 став відповідач ТОВ "Велес-Д".

При цьому судами встановлено, що з 26.12.2014 у ПАТ "Український Бізнес Банк" запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду.

Постановою Правління Національного банку України від 23.04.2015 № 265 у ПАТ "Український Бізнес Банк" відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації позивача, у зв`язку з чим виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 24.04.2015 № 87 про початок здійснення процедури ліквідації банку.

За результатами перевірки постійно діючої комісії Департаменту ліквідаційних процедур ПАТ "Український Бізнес Банк" встановлено, що договір факторингу № 1 від 04.12.2014 не відповідає п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Згідно акту перевірки №3 від 30.11.2015 відповідно до звіту про незалежну оцінку прав вимоги за кредитними договорами ринкова вартість активу банку у вигляді права вимоги за кредитним договором від 22.10.2008 №70/ф, укладеним між банком та ОСОБА_1, перевищує ціну продажу цього активу більше, ніж на 93 відсотки, а саме: розмір відступленого права вимоги становить 16 176 707, 30 грн.; ринкова вартість відступленого права вимоги - 2 510 566, 72 грн.; ціна продажу - 161 767, 07 грн. Процентне відношення ціни продажу до ринкової вартості становить 6,4%.

В акті № 3 від 30.11.2015 позивач прийшов до висновку, що оскільки договір відступлення права вимоги за договором іпотеки укладений на виконання нікчемного договору факторингу, то він не створює правових наслідків.

Відповідачем прийнято рішення № 3 від 30.11.2015 про визнання цих договорів нікчемними.

Договір факторингу був визнаний позивачем нікчемним за ознаками, передбаченими п.3 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки відчуження майна відбулось за цінами нижчими більше ніж на 20 відсотків від його вартості.

На підставі рішення №3 від 30.11.2015 уповноваженою особою на ліквідацію ПАТ "Український Бізнес Банк" направлено відповідачу вимогу №8387 від 09.12.2015 про повернення банку всіх грошових коштів, які були перераховані боржниками (позичальниками банку за кредитними договорами) на користь ТОВ "Велес-Д", а також про повернення оригіналів всіх кредитних договорів та договорів забезпечення (іпотеки, застави тощо). Зазначену вимогу відповідач не визнав.

6. Нормативно-правові акти та постанови Пленуму Вищого господарського суду України, на які звертається увага при вирішенні спору

За ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

В п. 2.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз`яснено, що нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. З`ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

За ч.2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", в редакції, що діяла на час укладення спірних договорів, протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Згідно п.3 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", в редакції, що діяла на час укладення спірних договорів, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними якщо банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Під звичайною ціною розуміється ціна, що відповідає рівню ринкових цін (п.14.1.71 Податкового кодексу України).

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Статтею 13 цього Закону передбачено можливість здійснення рецензування звіту про оцінку майна, що здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають заінтересованість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна).

Згідно ст. 32 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінювачі та суб`єкти оціночної діяльності - суб`єкти господарювання несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору, зокрема за недостовірність чи необ`єктивність оцінки майна, відповідно до умов договору та закону.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про аудиторську діяльність" аудит - перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб`єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів.

7. Мотиви, норми права, та висновки Європейського суду з прав людини, з яких виходить Вищий господарський суд України при прийнятті постанови

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

За ч.2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Вищий господарський суд України вважає висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову передчасними, оскільки їх зроблено з неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для правильного вирішення спору у цій справі.

Як вбачається з наведених вище норм права, для встановлення факту заниження ціни продажу права вимоги необхідно встановити його ринкову ціну, яка, виходячи з приписів Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" може визначатись шляхом проведення незалежної оцінки, при здійсненні якої враховується не тільки рівень обслуговування проблемного активу, а й наявність забезпечення, його вартість та ступінь ліквідності.

Відмовляючи в задоволенні позову господарські суди попередніх інстанцій вказали, що матеріалами справи не підтверджено, що вартість переданого позивачем права грошової вимоги за спірним договором факторингу є заниженою у порівнянні з фактичною заборгованістю за кредитним договором, за якими передавалось право вимоги.

Проте, як вбачається із встановлених обставин, згідно наданого позивачем звіту про незалежну оцінку прав вимоги за кредитними договорами ринкова вартість активу банку у вигляді права вимоги за кредитним договором від 22.10.2008 №70/ф, укладеним між банком та ОСОБА_1, перевищує ціну продажу цього активу більше, ніж на 93 %.

Розмір відступленого права вимоги становить 16 176 707,30 грн.; ринкова вартість відступленого права вимоги - 2 510 566,72 грн.; ціна продажу - 161 767, 07 грн., отже, процентне відношення ціни продажу до ринкової вартості становить 6,4%.

Із матеріалів справи вбачається, що суб`єкт оціночної діяльності, який здійснював зазначену оцінку, має відповідний сертифікат, виданий згідно Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

За встановленими у звіті обставинами ринкова вартість прав грошової вимоги за кредитними договорами на момент укладання спірного договору факторингу значно перевищувала ціну, за якою банком відчужено свої майнові права.

Європейський суд з прав людини відзначає важливість того, щоб органи влади наводили деталізовані та переконливі підстави своєї відмови приймати доказ, запропонований заявником, особливо коли такий доказ має істотну важливість для результатів провадження, як у цій справі (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Мала проти України від 03.07.2014).

Проте суди попередніх інстанцій у даній справі відхилили поданий позивачем звіт про незалежну оцінку прав вимоги як неналежний доказ та в порушення ст.43 ГПК не надали йому оцінки.

Судами попередніх інстанцій належним чином не перевірено наявності ознак нікчемності договору факторингу №1 від 04.12.2014, визначених в п.3 ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Крім того, посилаючись як на підставу для відмови у позові на те, що заборгованість за кредитним договором тривалий час класифікується банком як проблемна з найнижчим (реалізованим) ризиком та є безнадійною, суди попередніх інстанцій не врахували вичерпного переліку встановлених законом підстав припинення зобов`язання.

Вказані порушення унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно ч.1 ст.47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За приписами процесуального законодавства рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

Суди попередніх інстанцій припустились порушення вимог частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного й об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності відповідно до ч.1 ст.43 цього ж Кодексу.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З дотриманням передбачених законодавством меж перегляду справи в касаційній інстанції, заслухавши суддю-доповідача, представників позивача та відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

З огляду на зазначене вище прийняті у цій справі рішення та постанова не відповідають наведеним нормам права, а тому підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, дослідити наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, встановити наявність/відсутність ознак нікчемності оскаржуваних правочинів, у разі необхідності призначити/провести відповідні експертизу/рецензування звіту про оцінку майна та в залежності від встановлених обставин суду слід вирішити спір у відповідності з нормами процесуального права та матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Український Бізнес Банк" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 25.02.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2016 у справі №910/32090/15 скасувати.

Справу №910/32090/15 направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя С. Самусенко

Судді: Н. Губенко

І. Плюшко