ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2016 року Справа № 906/866/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Корнілової Ж.О. - головуючого (доповідач), Ковтонюк Л.В., Палія В.В.,розглянувши матеріали касаційної скарги Малого приватного підприємства "Ілона"на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 у справі№ 906/866/15 Господарського суду Житомирської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Констракшн Машинері" ДоМалого приватного підприємства "Ілона" Про за участю від позивача: від відповідача:Стягнення 1081699, 66 грн. не з'явилися, ОСОБА_4,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 10.06.2015 звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до відповідача про стягнення 1068960, 00 грн. основного боргу та 12739,66 грн. 3 % річних, посилаючись на те, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Констракшн Машинері" (постачальник) та Малим приватним підприємством "Ілона" (покупець) 20.05.2010 укладено договір поставки № 3185. Відповідно до п. 1 вказаного договору постачальник зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити фронтальний навантажувач 456 ZX, виробництва фірми JCB - Англія, загальною вартістю 1268960,00 грн., в т.ч. ПДВ -211493,33 грн., що еквівалентно 112000 GBP (британських фунтів).

02.12.2013, підписуючи угоду про проведення розрахунку за договором поставки № 3185 від 20.05.2010, відповідно до якої відповідач визнав, що на дату складання угоди існувала 1068960,00 грн. заборгованість та зобов'язався провести повний розрахунок до грудня 2014 року по 89080,00 грн. рівними частками за період з січня 2014 року по грудень 2014 року. Проте відповідач не провів жодної оплати за договором. Повний розрахунок відповідач зобов'язався здійснити у грудні 2014 року. За прострочення виконання зобов'язання відповідач повинен сплатити 12739,66 грн. 3% річних за період з 01.01.2015 по 25.05.2015.

Мале приватне підприємство "Ілона" 17.03.2016 звернулось до Господарського суду Житомирської області із зустрічним позовом про визнання угоди недійсною на підставі ч. 2-3 ст. 203 ЦК України, посилаючись на те, угоди від імені позивача мав право укладати директор підприємства. Відповідно до наказу № 10/к від 19.04.2013 директором позивача з 19.04.2013 є ОСОБА_5 Відповідно до висновку експерта експертно-криміналістичного центру від 15.02.2016 № 1/1246 підпис від імені директора МПП "Ілона" ОСОБА_5 в угоді від 02.12.2013 про проведення розрахунку до договору поставки № 3185 від 20.05.2010 виконано не ОСОБА_5, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_5

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 17.03.2016 відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви Малого приватного підприємства "Ілона".

Відмова у прийнятті зумовлена порушенням імперативних приписів ч. 5 ст. 22, ч. 1 ст. 60 ГПК України.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 17.03.2016 у справі № 906/866/15 визнано недійсною повністю угоду від 02.12.2013 про проведення розрахунку за договором поставки № 3185 від 20.05.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Констракшн Машинері" та Малим приватним підприємством "Ілона". В позові про стягнення 1068960, 00 грн. основного боргу та 12739,66 грн. 3 % річних відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 у справі № 906/866/15 рішення Господарського суду Житомирської області від 17.03.2016 скасовано, і прийнято нове рішення про задоволення позову. Стягнуто із Малого приватного підприємства "Ілона" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Констракшн Машинері" 1081699, 66 грн. заборгованості, з яких: 1068960,00 грн. основного боргу, 12739,66 грн. відсотки річних та 21633,99 грн. судового збору.

Не погоджуючись з постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 у справі № 906/866/15, Мале приватне підприємство "Ілона" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 скасувати, а рішення Господарського суду Житомирської області від 17.03.2016 у справі № 906/866/15 залишити в силі.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж. О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника відповідача, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Констракшн Машинері" (позивач/постачальник) та Малим приватним підприємством "Ілона" (відповідач/покупець) 20.05.2010 укладено договір поставки № 3185 (відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язувався передати у власність, а покупець прийняти та оплатити фронтальний навантажувач 456 ZX, виробництва фірми JCB - Англія, загальною вартістю 1268960,00 грн., в т.ч. ПДВ 211493,33 грн., що еквівалентно 112000,00 GBP (британських фунтів). Вказана в цьому пункті сума договору в гривнях розрахована по офіційному курсу GBP по відношенню до української гривні, встановленому НБУ на дату підписання цього договору, а саме: 1 GBP дорівнює 11,33 грн., і підлягає змінам на випадок зміни курсу GBP по відношенню до української гривні. Сума проведених платежів змінам не підлягає, у разі зміни курсу GBP (п.1.1. договору).

Відповідно до п. 2.1. договору постачальник здійснює поставку обладнання на умовах DDP - склад покупця м. Коростишів.

Відповідно до п.2.2. договору постачальник здійснює відвантаження обладнання протягом десяти робочих днів від дати перерахування попередньої оплати - суми передбаченої п.3.1.1. даного договору та при умові надання покупцем довіреності на одержання товарно-матеріальних цінностей.

Датою постачання буде вважатися дата, вказана у видатковій накладній (п.2.3. договору).

Позивачем на виконання умов договору 21.05.2010 поставлено відповідачу обладнання на загальну суму 1268960,00 грн., що в свою чергу підтверджується наявною у матеріалах справи видатковою накладною № КМ-0005634 від 21.05.2010, довіреністю на отримання обладнання №9 від 21.05.2010 та актом приймання-передачі обладнання № КМ-0005634 (а.с. 14-15,18).

Відповідно до п.3.1. договору покупець зобов'язувався здійснити оплату обладнання в такий спосіб: п. 3.1.1. не пізніше трьох банківських днів від дати підписання договору перерахувати на поточний рахунок позивача еквівалент 8500,00 GBP; п.3.1.2. не пізніше 20.06.2010 перерахувати на поточний рахунок позивача еквівалент 14500,00 GBP; п.3.1.3. не пізніше 20.07.2010 перерахувати на поточний рахунок позивача еквівалент 14500,00 GBP; п. 3.1.4. не пізніше 20.08.2010 перерахувати на поточний рахунок позивача еквівалент 14500,00 GBP; п.3.1.5. не пізніше 20.09.2010 перерахувати на поточний рахунок позивача еквівалент 14500,00 GBP; п.3.1.6. не пізніше 20.10.2010 перерахувати на поточний рахунок позивача еквівалент 14500,00 GBP; п.3.1.7. не пізніше 20.11.2010 перерахувати на поточний рахунок позивача еквівалент 14500,00 GBP; п.3.1.8. не пізніше 20.12.2010 перерахувати на поточний рахунок позивача еквівалент 16500,00 GBP.

Відповідно до п. 3.2. договору відповідач здійснює оплату за офіційним курсом GBP на день платежу, але не нижчим за офіційний курс GBP, що діяв на дату підписання договору.

В порушення умов договору та взятих на себе зобов'язань відповідач оплату за отриманий товар здійснив частково, на загальну суму 200000,00 грн., а саме: 21.05.2010 в розмірі 100000,00 грн. та 07.12.2010 в розмірі 100000,00 грн. (а.с. 19-20).

Внаслідок таких дій відповідача останнім створена заборгованість в розмірі 1068960,00 грн. (1268960,00 - 200000,00).

В подальшому, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Констракшн Машинері" (позивач/постачальник) та Малим приватним підприємством "Ілона" (відповідач/покупець) 02.12.2013 укладено угоду про проведення розрахунку за договором поставки № 3185 від 20.05.2010 відповідно до пунктів 1, 2 якої відповідач визнав, що на дату складання угоди існувала заборгованість в розмірі 1068960,00грн., в т.ч. ПДВ та зобов'язується провести повний розрахунок до грудня 2014 року по 89080,00 грн. рівними частками за період з січня 2014 року по грудень 2014 року.

Заперечуючи щодо позовних вимог, відповідач звернувся до суду із заявою про застосування строку позовної давності.

Місцевим господарським судом ухвалою від 03.09.2015 у справі № 906/866/15 призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Науково-дослідному експертно-криміналістичному центру при УМВС України в Житомирській області (10001, м. Житомир, Старий Бульвар,18).

Відповідно до висновку експерта експертно-криміналістичного центру від 15.02.2016 № 1/1246 підпис від імені директора МПП "Ілона" ОСОБА_5 в угоді від 02.12.2013 про проведення розрахунку до договору поставки № 3185 від 20.05.2010 виконано не ОСОБА_5, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_5

Рішення мотивоване тим, що під час укладення угоди порушено вимоги ч. 3 ст. 203 ЦК України, тому відповідно до ст. 215 ЦК України, п. 1 ст. 83 ГПК України зазначений правочин є недійсним. Позивач звернувся до місцевого господарського суду з позовом за пропуском строку позовної давності.

Суди дійшли до передчасних висновків, виходячи з наступного.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Непідписаний договір, чи підписаний іншою особою договір, може бути визнаний недійсним, і не може вважатись неукладеним.

Згідно із постановою Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220,частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України, тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину розглядаються у позовному провадженні в порядку діючого законодавства.

Відповідно до п.1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України, статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості

Свобода договору включає можливість сторін вільно визначати характер (вид, тип) договору, який вони укладають. Це означає, що сторони за своїм вибором вправі укладати як договори, що передбачені цивільним законодавством (тобто врегульовані законодавством договірні форми), так і такі, які хоч і не передбачені цивільним законодавством, але не суперечать його загальним засадам.

Судами встановлено, що сторонами укладено договір поставки №3541 від 26.05.2011 та угоду про проведення розрахунку за договором поставки №3541 від 26.05.2011 (підписану 02.12.2013).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст. 173 ГК України).

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Судами не надано оцінку акта приймання-передачі від 20.05.2010; не надано належну оцінку видатковій накладній від 21.05.2010, довіреності від 21.05.2010 на отримання товару.

Суди не досліджено оплату за товар за вказаним договором.

Судами не звернуто увагу на те, що у виписці Публічного акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" значиться: оплата 100000 грн. МПП "Ілона" 21.05.2010 за договором № 3183 від 13.05.2010, оплата 100000 грн. ПМП "Ілона" за договором № 3183 від 13.05.2010.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Беручи до уваги наведене, враховуючи, що оскаржувані рішення прийняті судами за неповно встановленими обставинами, ці рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Малого приватного підприємства "Ілона" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 у справі № 906/866/15 Господарського суду Житомирської області частково задовольнити.

Рішення Господарського суду Житомирської області від 17.03.2016 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 у справі № 906/866/15 Господарського суду Житомирської області скасувати.

Справу № 906/866/15 Господарського суду Житомирської області передати на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.

Головуючий-суддя:Корнілова Ж. О. Судді: Ковтонюк Л. В. Палій В. В.