ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2016 року Справа № 906/865/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого-суддіКорнілової Ж.О. (доповідач), Суддів:Ємельянова А.С., Ковтонюк Л.В., розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "А.В.В. Стандарт"на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.07.2016У справі№ 906/865/15 Господарського суду Житомирської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Констракшн Машинері" ДоТовариства з обмеженою відповідальністю "А.В.В. Стандарт" Простягнення 494379,62 грн.,в засіданні взяли участь представники:

від позивача: Демченко Л.П.,від відповідача: Парчевський В.Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 11.03.2016 у справі № 906/865/15 (суддя Кудряшова Ю.В.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 у справі № 906/865/15 Господарського суду Житомирської області (у складі колегії суддів: Мамченко Ю.А. - головуючого, Саврій В.А., Дужич С.П.) позов задоволено. Стягнуто із Товариства з обмеженою відповідальністю "А.В.В.Стандарт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Констракшн Машинері" 488557,10 грн. основного боргу, 5822,52 грн. 3 % річних, 9887,59 грн. сплаченого судового збору.

Не погоджуючись з постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 у справі № 906/865/15 Господарського суду Житомирської області, Товариство з обмеженою відповідальністю "А.В.В.Стандарт" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 11.03.2016 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 у справі № 906/865/15 Господарського суду Житомирської області, і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі заявник посилається на порушення судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Констракшн Машинері" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "А.В.В. Стандарт" (покупець) 26.05.2011 укладено договір поставки № 3541, відповідно до якого постачальник зобов'язався передати у власність, а покупець прийняти та оплатити один універсальний екскаватор-навантажувач ЗСХ SM, виробництва фірми JCB - Англія, в подальшому "Обладнання", загальною вартістю 670007,10 в т.ч. ПДВ - 111667,85 гривень, що еквівалентно 51738,00 GBP (британських фунтів).

Постачальник поставляє обладнання відповідно до специфікації - що є додатком до даного договору, і складає його невід'ємну частину (підпункт 1.2. договору).

Відповідно до підпункту 2.1. договору постачальник здійснює відвантаження обладнання протягом десяти робочих днів від дати перерахування попередньої оплати - суми передбаченої підпунктом 3.1.1 даного договору та при умові надання покупцем довіреності на одержання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до підпункту 2.3. договору датою поставки буде вважатися дата, вказана на видатковій (товарно-транспортній) накладній.

Пунктом 3 договору передбаченно, що сторони визначили порядок здійснення розрахунків, а саме:

3.1.1. Не пізніше трьох банківських днів від дати підписання даного договору покупець перераховує на поточний рахунок постачальника еквівалент 12934,50 GBP,

3.1.2. Не пізніше 20.06.2011 покупець перераховує на поточний рахунок постачальника еквівалент 6467,25 GBP,

3.1.3. Не пізніше 20.07.2011 покупець перераховує на поточний рахунок постачальника еквівалент 6467,25 GBP,

3.1.4. Не пізніше 20.08.2011 покупець перераховує на поточний рахунок постачальника еквівалент 6467,25 GBP,

3.1.5. Не пізніше 20.09.2011 покупець перераховує на поточний рахунок постачальника еквівалент 6467,25 GBP,

3.1.6. Не пізніше 20.10.2011 покупець перераховує на поточний рахунок постачальника еквівалент 6467,25 GBP,

3.17. Не пізніше 20.11.2011 покупець перераховує на поточний рахунок постачальника еквівалент 6467,25 GBP,

3.2. Покупець здійснює оплату за офіційним курсом GBP на день платежу, але не нижчим, за офіційний курс GBP, що діяв на дату підписання даного договору.

Відповідно до підпункту 4.1. договору за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором, сторони несуть відповідальність відповідно до діючого законодавства України.

Даний договір набуває чинності від дня підписання та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань (підпункт 7.2. договору).

Договір підписаний сторонами та скріплений їх печатками.

На виконання зобов'язання з оплати відповідач перерахував на рахунок позивача 181 450,00 грн.: 08.06.2011 - 167500,00 грн.; 04.01.2013 - 9950,00 грн.; 15.07.2013 - 4000,00 грн.

Обладнання поставлене відповідачу 08.06.2011, що підтверджується підписом уповноваженої особи відповідача - Жеребко Ю.О. на видатковій накладній №КМ-0001437 від 08.06.2011.

Між позивачем та відповідачем 02.12.2013 підписана угода про проведення розрахунку за договором поставки № 3541 від 26.05.2011, відповідно до якої покупець (відповідач) визнає, що на дату складання угоди має заборгованість перед постачальником (позивачем) за договором поставки № 3541 від 26.05.2011 за поставлене обладнання у розмірі 488557,10 грн., в т. ч. ПДВ та зобов'язується провести повний розрахунок за 12 місяців у період з січня 2014 по грудень 2014 року, сплачуючи щомісяця по 40713,00 грн. рівними частками.

Відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, тому позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 17.07.2015 у справі призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Відповідно до висновку експертів №13461/13462/15-32 від 06.01 2016 підписи від імені ОСОБА_9 в угоді про проведення розрахунку від 02.12.2013 за договором поставки № 3541 від 26.05.2011, виконано не ОСОБА_9, а іншою особою, з наслідуванням підпису ОСОБА_9

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Не підписаний договір, чи підписаний іншою особою договір, може бути визнаний недійсним, і не може вважатись неукладеним.

Як вбачається з Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину розглядаються у позовному провадженні в порядку діючого законодавства.

Судами встановлено, що на час розгляду справи у суді першої інстанції укладені сторонами договір поставки № 3541 від 26.05.2011 та угода про проведення розрахунку за договором поставки № 3541 від 26.05.2013, підписана 02.12.2013, є чинними. В установленому законом порядку угоду про проведення розрахунку по договору поставки № 3541 від 26.05.2013, підписана 02.12.2013, недійсною не визнано, тому судами правомірно не прийнято до уваги посилання відповідача, як на підставу своїх заперечень, що договір підписано не ОСОБА_9, який займав посаду директора ТОВ "А.В.В. Стандарт" станом на 02.12.2013.

Відповідно до статтей 627, 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості

Свобода договору включає можливість сторін вільно визначати характер (вид, тип) договору, який вони укладають. Це означає, що сторони за своїм вибором вправі укладати як договори, що передбачені цивільним законодавством (тобто врегульовані законодавством договірні форми), так і такі, які хоч і не передбачені цивільним законодавством, але не суперечать його загальним засадам.

Судами встановлено, що сторонами укладено договір поставки № 3541 від 26.05.2011 та угоду про проведення розрахунку за договором поставки № 3541 від 26.05.2011, підписану 02.12.2013.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (стаття 173 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (статті 655 Цивільного кодексу України).

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 Цивільного кодексу України).

Враховуючи викладене, суди дійшли до правильного висновку про задоволення позову в частині стягнення основного боргу в сумі 488557,10 грн.

Крім цього, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 5822,52 грн. 3% річних.

Відповідно до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судами перевірено розрахунок 3% річних здійснений позивачем та встановлено, що він є арифметично правильним, відповідає обставинам справи та нормам чинного законодавства, тому судами правомірно стягнуто з відповідача 5822,52 грн. 3% річних.

Судами правомірно відмовлено в задоволенні заяви про застосування строків позовної давності, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 1 статті 264 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Відповідно до підпункту 4.4.1 пункту 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 № 10 до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу.

Таким чином перебіг строків позовної давності перервався в 2013 році внаслідок здійснення часткових оплат 04.01.2013 на суму 9950,00 грн. та 15.07.2013 на суму 4000,00 грн., а також підписанням угоди про проведення розрахунку за договором поставки № 3541 від 26.05.2011.

Посилання Товариства з обмеженою відповідальністю "А.В.В. Стандарт" на те, що угода про проведення розрахунку за договором поставки № 3541 від 26.05.2011, яка датована 02.12.2013 не свідчить про переривання строку позовної давності, оскільки вона не підписана директором відповідача є безпідставними, так як на вказаній угоді міститься відтиск печатки ТОВ "А.В.В. Стандарт". В свою чергу, матеріали справи не містять доказів протиправності використання своєї печатки чи доказів її викрадення, наявності службового розслідування за фактом незаконного використання печатки, так само як і доказів звернення до правоохоронних органів у зв'язку із викраденням чи втратою печатки, тому немає підстав вважати, що печатка використовувалась не на розсуд чи всупереч волі директора ТОВ "А.В.В. Стандарт".

Таким чином, постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 у справі № 906/865/15 Господарського суду Житомирської області підлягає залишенню без змін.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Відповідно до пункту 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "А.В.В. Стандарт" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 у № 906/865/15 Господарського суду Житомирської області залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 у № 906/865/15 Господарського суду Житомирської області залишити без змін.

Головуючий-суддя:Корнілова Ж.О. Судді:Ємельянов А.С. Ковтонюк Л.В.